Мовна сугестія політичного дискурсу сучасної партійної преси України

А. В. Белецька,

асп.

У статті наводяться результати дослідження оцінної лексики публіцистики сучасної партійної преси. На матеріалі газет, засновниками яких є політичні партії України, показано, що актуалізація емотивності текстів є не тільки стилістичним засобом публіцистики, а й функціональним. Саме емоційно-експресивна лексика сприяє формуванню суспільної думки, її організації в певному ідеологічному напрямі. The results of the emotions research of the contemporary party press lexicon have been explained in this article. The Ukrainian party press convinces, that actualization of the emotional lexicon is not only the style method of interpretative reporting, but the functional one also. Just the emotional and expressional words are promoting the shaping of the public opinion and its organizing to some ideological direction.

Політичні партії України разом з державними інститутами виступають головними складовими елементами політичної системи суспільства. Основна мета діяльності політичних партій сформульована в Конституції України: "Сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян" [5].

Особливе місце в цьому процесі відводиться партійним ЗМІ. "Уся історія вивчення масової комунікації ілюструє постановку дослідницького питання про ЗМІ як інструмент впливу на маси, <…> бо то природна функція ЗМІ: забезпечити суб'єктно-об'єктні стосунки між мовцем та масовою аудиторією з метою впливу на об'єкт у контексті масової поведінки" [6], – наголошує на природності сугестивної функції ЗМІ проф. В. Різун. Незважаючи на зростаючий авторитет телебачення, відомості про внутрішньопартійні стосунки, взаємини між партіями прийнято одержувати з газет. На відміну від телебачення, яке перебуває у державному або комерційному підпорядкуванні, преса є для партій найдоступнішим засобом пропаганди поглядів та ідей, а також активним учасником процесу масової комунікації. Проблема тільки в тому, що вагомі суспільно-політичні публікації в партійних газетах не стають предметом обговорення в журналістських колах, тим паче в коридорах влади. Про ефективність партійної преси в наукових колах мова сьогодні не йде.

Враховуючи принципову неможливість для партійних журналістів абстрагуватися від ідеологічних платформ, ідейних засад друкованого партійного органу, спостерігаємо у практиці партійних публіцистів цілу систему засобів формування суспільної думки шляхом спрямування не тільки особливим чином відібраної інформації, а й ретельно вивірених коментарів та збудження позитивних чи негативних емоцій у читачів.

Актуальність теми полягає, передусім, у тому, що журналісти та редактори 24 центральних партійних видань України завжди надавали і надають великого значення експресії текстів у своїх виданнях, справедливо розглядаючи актуалізацію стилістичного потенціалу емоційно-експресивної лексики як один із найефективніших засобів досягнення поставлених цілей.

Актуальними є сьогодні роботи, у яких зміщується акцент з проблеми вивчення структурування мови на проблеми її функціонування в реальних життєвих ситуаціях з конкретними цілями учасників комунікативного процесу, висловлюються ідеї про цільову спрямованість спілкування, про вплив соціальних та особистісних ролей на моделювання комунікативних процесів.

Вивчити особливості мови публіцистичних текстів видань політичних партій України, їх впливу на масову свідомість, сформулювати їх цілі, а також дати практичні пропозиції щодо забезпечення підвищення до оптимального рівня навичок творчої діяльності, уможливити більш результативне використання інформаційних технологій у передвиборній боротьбі не лише партійних, а й усіх інших друкованих видань, які теж вдаються до публіцистичних способів впливу на громадську думку, – мета даного дослідження.

Українська сучасна партійна преса налічує трохи більше десяти років існування. Тому маємо фрагментарні її дослідження. Мова преси була об'єктом наукових зацікавлень багатьох українських науковців. Вплив мови на масову свідомість досліджували вітчизняні вчені: О. Пономарів, В. Різун, К. Серажим, Н. Непийвода, А. Мамалига, М. Феллер. Їхні розвідки спираються на роботи дослідників цього питання ще за радянських часів (Є. Вольфа, В. Грідіна, Б. Грушина, Н. Костіної, О. Мягкової, М. Стерніна, Є. Проніна, В. Шаховського) й закордонних учених (Т. Дейка, П. Стросона, Д. Локка, З. Харріса). Роль українських партійних газет у політичному дискурсі напередодні суспільно значущих подій частково досліджували Н. Костенко, В. Іванов, О. Зернецька, К. Серажим, В. Петренко.

Вплив ЗМІ на масову свідомість учені визначають, як "влада медіа" – "соціальні відносини між групами та інститутами, включаючи контроль більш могутньої групи або інституту над діями та розумом членів менш могутньої групи" [1]. У такому дискурсно орієнтованому визначенні спеціальний акцент робиться на можливостях медіа переконувати: "Тільки деяка частина слухацької і глядацької аудиторії зберігає мінімум автономії та незалежності у користуванні інформацією, яку вона одержує через ЗМК" [3]. Поняття "позитивне – негативне", "брудне – чисте", "руйнівне – конструктивне" об'єктивно присутні у складі будь-якого політичного тексту, але коли їх протистояння стає більш інтенсивним та жорстким, а в суспільстві бракує інформаційних технологій, відбувається "закономірне зміщення від методів переконання у бік впливу на емоції електорату, – наголошує в монографії про політдискурс професор К. Серажим. До найменш вивчених належать евалюації психологічного характеру, пов'язані з поняттями емоцій, почуттів, мотиву".

В одному з досліджень про емоційність текстів В. Грідін висловлює думку, що використання емоційно забарвлених слів у пресі сприяє виникненню емоцій у читачів [2]. Саме це при спеціальній подальшій розробці сприяє науковій організації агітаційно-пропагандистської роботи в плані впливу на аудиторію, коли активізація емоційного прошарку лексики тексту пробуджує у масах певні емоції. Таке явище в наукових колах називають навіюванням або, за визначенням А. Романова та І. Черепанової, мовною сугестією [7].

Власне, контент-дослідження шести партійних газет України напередодні президентських виборів 2004 року довів, що журналісти партійних газет взяли на озброєння різні методи підвищення уваги до своїх матеріалів та впливу на свідомість своїх читачів. Серед методів не останнє місце посідає метод впливу на свідомість читача шляхом надмірного використання позитивної чи негативної емотивності поданих читачеві текстів (вперше термін "емотивність" було введено до наукового обігу В. Шаховським – "словесна маніфестація емоцій" [10], коли на мовному рівні, у тексті, емоції трансформуються в емотивність.

Результати дослідження частотності використання негативних емотем в аналізованих партійних публіцистичних статтях довели, що найбільш обережними у використанні негативних емоційно-експресивних одиниць є провладні партійні газети (зазначено відсоткове співвіднесення негативних іменників та прикметників до загальної кількості досліджених одиниць номера газети за липень 2004 р.):

1. "З жінками за майбутнє" – 1,04 %.

2. "Наша газета+" – 1,2 %.

3. "Україна і світ сьогодні" – 3,4 %.

4. "Без цензури" – 4,7 %.

5. "Товариш" – 5,4 %.

6. "Комуніст" – 8,6 %.

Проаналізувавши лексику партійної провладної преси (перші три видання захищали інтереси провладного кандидата на президентських виборах), можемо сказати, що журналісти оберігають спокій читача від перенасичення негативними емоціями. З точністю до навпаки складається ситуація з емотивністю в пресі опозиційних партійних ЗМІ ("Без цензури", "Товариш", "Комуніст"). З дослідження емотивності партійних газет комуністів, соціалістів та публікацій на захист опозиції видно, що емотивність їх публіцистичних текстів значно вища, а також протилежно забарвлена – вона негативна. "Зайнята просуванням партій, така преса залишає без уваги проблему суспільної злагоди й поліпшення соціального клімату. Якщо про це й говориться, то тільки у виданнях, що підтримують еліту при владі", – підтверджують наше припущення щодо функціональної актуалізації пейоративної лексики в опозиційних партійних газетах Н. Костенко та В. Іванов [4].

Про те, що такі публікації виконують сугестивну функцію краще, ніж позитивна емотивність, стверджують психологи. Американська теорія когнітивного дисонансу [9] наголошує: якщо людина не може висловити незгоду з якимось питанням, то вона схильна змінити свою думку з приводу цього питання, щоб уникнути дисонансу, внутрішнього дискомфорту, напруженості. Експеримент про навіювання думки щодо необхідності та корисності споживання в їжу саранчі довів правильність теорії американських психологів. Повідомлення передавалося двома типами мовлення комунікаторів: у першій групі аудиторію переконувала людина, яка користувалася позитивною лексикою, у другій – застосовувались негативні слова, що супроводжувались безапеляційною поведінкою оратора.

Виявилося, що більшість людей, які змінили своє ставлення до споживання в їжу саранчі на позитивне, були в другій групі, у агресивного оратора. Відбулася активізація уявлення – чуттєво-наочного, узагальненого образу всього того, про що говорив промовець; це відтворилося у свідомості й безпосередньої дії самих предметів і явищ на органи чуття.

За теорією Л. Фестінгера, розрив між внутрішнім ставленням і зовнішнім примусом був більшим саме у другій групі. Це викликало велике внутрішнє напруження, для зняття якого багато учасників експерименту вирішили погодитися з комунікатором. Ставлення до проблеми змінилося.

Отже, дискурс боротьби українських політиків за владу в 2004 році виявив себе прагматично агресивним, що відбилося на емотивності партійної преси. "Політичні оцінки тих чи інших явищ, фактів, подій з часом змінюються. Чинниками, які зумовлюють ці зміни, є прогрес, суспільні потрясіння, ідеологічні трансформації, зміни державного устрою", – наголошує К. Серажим [8].

Подальше дослідження мови партійної преси доводить, що разом із суспільними змінами відбувається зміна технологій, прийомів, якими ЗМІ намагаються вплинути на суспільну думку. Контент-аналіз статей зазначених шести партійних газет уже за листопад 2004 року (кульмінація протистояння провладного кандидата В. Януковича та опозиціонера В. Ющенка, так звана "помаранчева революція") демонструє зростання кількості пейоративної номінативної лексики:

1. "Жінки за майбутнє" – 3,3 %.

2. "Без цензури" – 3,4 %.

3. "Україна і світ сьогодні" – 4 %.

4. "Товариш" – 4,5 %.

5. "Наша газета+" – 4,5 %.

6. "Комуніст" – 7 %.

Всього через півроку після першого підрахунку партійна преса, що захищала інтереси провладної еліти, втратила нейтральне забарвлення своєї лексики. Причина – у втраті позицій на політичній арені України. У дискурсі боротьби перемагає той, "чий дискурс найбільш дискредитував дискурси опонентів" [8]. Тому з'явилися категоричні матеріали в газеті політичного об'єднання "Жінки за майбутнє" (негативна лексика збільшилася втричі), стали містити просторіччя та жаргонізми статті в газеті СДПУ(о) "Наша газета+" (у чотири рази частіше журналісти використовували негативні іменники та прикметники, ніж півроку тому). Партійний друкований орган СДПУ(о), відчувши перспективу своєї партії втратити лідерство в українському політикумі та стати опозиційною партією, почав так активно користуватися пейоративною лексикою, що майже наздогнав завжди категоричного "Комуніста".

Відбулися зміни в емотивності газети "Без цензури". Це видання не має партійної належності, але публічно оголосило про підтримку В. Ющенка ще на початку 2004 року. Під час передвиборної боротьби журналісти "Без цензури" активно використовували пейоративну лексику (4,7 % негативних номінативів від загальної кількості одиниць). А коли в листопаді того ж року стало зрозуміло, що опозиція виграє вибори, а масова свідомість схиляється на бік В. Ющенка, збудження агресивних емоцій стало неактуальним: кількість категорично негативних емотем у газеті скоротилася до 3,4 %. Для чого дискредитувати опонента, якщо він уже не являє собою сильного та могутнього супротивника?

Правильність зауваження про дієвість актуалізації саме пейоративної лексики в політдискурсі боротьби довело життя: вибори Президента закінчилися так званою "помаранчевою революцією" й перемогою саме опозиції. А в організації та підтримці масових акцій протесту проти фальшування виборчого процесу і за демократичність влади свій внесок зробили й партійні газети опозиційних партій.

Партійна публіцистика в гострі, відповідальні моменти життя країни супроводжується неодмінною семантичною актуалізацією оцінності, а якість політичної оцінки залежить від позиції газети, точніше її партії-засновниці. Різні ідеологічні настанови газет диктують використання одних і тих же слів у кардинально різних значеннях – то з позитивною, то з негативною оцінкою. Але пояснити це можна тільки тим, що там, де є інтерес, не може бути байдужості.

"Основна мета політдискурсу – вплив на суспільну думку і переконання, що влада повинна чи не повинна належати певному інституту. Аргументаційні стратегії дискурсу українських політиків відображають прагнення їх партій впливати на моральні та універсальні принципи. Критику своїх політичних супротивників вони обгрунтовують фактами порушення ними цих моральних цінностей", – наголошує К. Серажим [8].

Цим можна пояснити активізацію пейоративної лексики досліджуваних партійних газет у кульмінаційні дні боротьби за владу в листопаді 2004 року.

Тема боротьби породжує дискурс боротьби (зокрема, за політичну владу). У 2004 році він виявив себе прагматично агресивним та динамічним. Основна його функція – вплинути на суспільну думку – реалізувалась у ході виборів у кілька етапів: привертання уваги до кандидата, дискредитація опонента, завоювання аудиторії. Переміг у цій боротьбі той, хто зробив ставку на пейоративну сугестію (опозиційна партійна преса), бо в тих суспільних обставинах він був найбільш об'єктивним й швидше дискредитував позитивну мовну сугестію дискурсу опонента (провладних партійних газет).

Отже, у політичному дискурсі боротьби за владу емотивність публіцистики – не просто система звукових, лексичних та граматичних структур, а знаряддя мовної дії в соціальних ситуаціях.

Таким чином, для вербального втілення сучасного українського політичного дискурсу боротьби за владу для сучасної партійної преси характерно:
– наявність спеціально обумовленої функціональної лексики, емотивність якої обумовлена ступенем наближеності чи віддаленості до влади;
– яскрава категоричність емоційно-експресивної лексики залежно від прагматичної мети організаторів політдискурсу;
– тяжіння до використання пейоративної, розмовно-зниженої лексики в дискурсі боротьби з метою збудження масової свідомості читачів та досягнення за їх участі певних політичних цілей;
– використання емотивності публіцистичних текстів для мовної сугестії з метою дискредитації мовного дискурсу опонентів.

Особливості засобів виразності публіцистики запрограмовані задіяністю преси в суспільно-політичну практику, причому не стихійно, а свідомо. Тому якість текстів партійної преси в дискурсі боротьби обумовлено метою журналістів свідомо підштовхувати читачів до певної дії через застосування емоційних та вольових стимулів.

1. Van Dijk T. A. Discourse Semantics and Ideology // Discourse and Society. – 1995. – № 6.
2. Гридин В. Психолингвистические функции эмоционально-экспрессивной лексики. – М., 1976.
3. Зернецька О. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини: Моногр. – К., 1999.
4. Костенко Н., Іванов В. Досвід контент-аналізу. Моделі та практики: Моногр. – К., 2003.
5. Конституція України // Збірник нормативних актів. – К., 2003.
6. Різун В. Маси. – К., 2003.
7. Романов А., Черепанова И. Суггестивный дискурс в библиотерапии. – М., 1999.
8. Серажим К. Дискурс як соціолінгвальне явище: методологія, архітектоніка, варіативність: Моногр. – К., 2002.
9. Festinger, L. (1957). A theory of cognitive dissonance. Evanston, IL: Row & Peterson.
10. Шаховский В. Эмотивный компонент значения и методы его описания. – Волгоград, 1987.