Празник Христового Різдва на Заході

Празник Христового Різдва відділили від Богоявлення спочатку в римській Церкві, яка за папи Юлія І (337-352) почала святкувати Христове Різдво 25 грудня. У календарно-хронографічному збір­нику, доведеному до 354 року, який має різні назви, але передусім знаний як Календар Фурія Філокала, у розділі про дні смерти мучеників під 25 грудня написано: "День Христового Різдва у

[085.jpg]

Вифлеємі". А в иншому розділі записано таку заввагу: "За консулів Цезаря Августа й Емілія Павла народився Христос 25 грудня у п'ятницю, у 15-ий день новомісяця".

Який був головний мотив римської Церкви, щоб Христове Різдво святкувати 25 грудня?

У Римі від 17 до 23 грудня відбувалися поганські торжества в честь бога Сатурна, або Хроноса. Ті святкування звалися Сатур­налії. Відразу після них 25 грудня були великі радісні торжества в честь "непереможного сонця", по-латинськи "соліс інвікті". Цісар Авреліян 25 грудня 274 року проголосив сонце-бога головним опікуном римської імперії і присвятив йому святиню на Марсовому полі в Римі. Свято бога-сонця святкували 25 грудня тому, що в цей час наступає зимовий зворот сонця, дні стають довші і сонце більше гріє. Цей день уважався народженням сонця і його перемо­гою над темрявою ночі.

У вищеназваному Календарі Філокала, що подає поганські і християнські свята під 25 грудня, також зазначено: "наталіс інвік­ті", себто "народження непереможного". Слово "непереможний" це звичайний епітет богів, а в цьому випадку бога-сонця.

Отож християнський Рим, щоб протидіяти поганському Риму, на місце бога-сонця ставить своє християнське Сонце-Богочоловіка і Його народження також святкує 25 грудня. Святі Отці у своїх різдвяних проповідях і наші різдвяні богослуження називають Христа Сонцем Правди чи Сонцем Справедливости.

Якщо Римська Церква празнувала Христове Різдво 25 грудня, то инші Церкви на Заході все ще якийсь час святкували його 6 січня разом з Богоявленням. Празник Христового Різдва з Риму перейшов ще за життя святого Амвросія († 397) до Медіоляну, відтак десь перед 384 роком до Іспанії і північної Африки, а потім за єпископа Перпетія Турського († 491) до Галлії, нинішньої Фран­ції, і до инших країн Європи.

Коли 25 грудня стало празником Христового Різдва, його й почали вважати днем самої події народження. До цього часу щодо дати народження Ісуса Христа було багато різних думок і супе­речок, бо святе Євангеліє про це нічого не згадує.

Святий Климент Олександрійський (к. † 215) говорить, що за його часів одні уважали 20 травня днем Христового Різдва, инші 6 або 10 січня, а на його думку, це було 18 листопада. В одному творі з III-IV ст., який приписують святому Кипріянові, згадується 28 березня як день Різдва Спасителя. У надписі на статуї святого Іпполита Римського (к. † 235) дату Христового Різдва подано на 25 березня. У поясненнях святого Іполита щодо книги пророка Даниїла є така заввага: "Перша поява Господа в тілі, коли Він народився у Вифлеємі, сталася в середу 25 грудня, у 42-ому році Августа, від Адама 5500 року". Святий Епіфаній Кипрський († 403) в полеміці з алогами доводить, що Христове Різдво було 6 січня, а Хрещення — 8 листопада.

Усталення дати Христового Різдва вплинуло на усталення дат инших празників, залежних від нього, як Обрізання, Стрітення, Бла­говіщення і Різдво Йоана Хрестителя. Найдавнішу проповідь на Хрис­тове Різдво в Західній Церкві знаходимо в Зенона Веронського († 380).