Практика пізніших і новіших віків

Щодо сповіді і причастя, на особливу увагу заслуговують при­писи київського митрополита Петра Могили († 1647). У "Треб­нику", виданому в 1646 р., він наказує всім парохам, щоб уже в сиропусний і перший тиждень посту пригадували своїм парафіянам, що в часі Великого посту мають відбути дві сповіді: одну на почат­ку, а другу при кінці Великого посту та причаститися. Під час трьох инших постів він наказує по разу сповідатися і причащатися. Він учить, що Церква встановила чотири пости в році, під час яких кожний християнин повинен посповідатися і причаститися.

Якщо б хтось був таким недбалим, що навіть раз у році в час Великого посту не відбув би сповіді і не причастився, то митро­полит Петро Могила наказує парохам таку людину публично три рази напімнути, а саме у Квітну неділю, Великий четвер і Велику суботу. І коли б вірний таки не виконав свого християнського обов'язку, то у Світлий вівторок треба його прилюдно відлучити від Церкви, доки не покається. А якщо б він помер у нерозкаянні, то не можна здійснювати церковного похорону. Тим, хто рідко сповідається і знову грішить, він радить сповідатися і причащатися кожного місяця і в деякі великі празники.

Східна Церква перед кожною сповіддю приписує т. зв. говіння, тобто особливе приготування, що триває сім днів, а в потребі три дні або принаймні один день. У часі говіння вірні за можливістю мають щодня бути в церкві на богослуженнях, зберігати строгий піст, більше молитися вдома, творити діла милосердя, роздумувати над своїми гріхами та в тому часі з усіма примиритися.

Замойський Синод (1720) наказує священикам нагадувати вір­ним, щоб принаймні три рази на рік сповідалися і причащалися: на Великдень, — цього дня під карою виключення, — на Успення Пресвятої Богородиці і Христове Різдво. А щоб говіння нікого не стримувало від сповіді, то Собор завважує, що, хоча піст є похваль­ним, але він не належить до цілості сповіді.

Львівський Синод (1891) також говорить про часту сповідь, причастя та наш традиційний звичай сповідатися і причащатися принаймні три рази в році. Недбалих у тій справі Собор наказує надоумити та пригадати кару відлучення від Церкви.

До щоденного й частого причастя Церква не вимагає спові­датися кожний раз. Можна й більше разів причащатися без сповіді, якщо хтось довго не допускається тяжкого гріха. Малі гріхи не є перешкодою до святого причастя. У практиці можна щодня прича­щатися, а сповідатися — раз у місяць.

Пресвята Євхаристія — це найсвятіше таїнство з усіх таїнств, бо в ньому під виглядом хліба й вина перебуває правдивий і живий Ісус Христос, наш Спаситель, Бог і Господь. Другий Ватиканський Собор каже, що "в Літургії, зокрема в Євхаристії, немов із джерела, спливають на нас ласки та з найбільшою успішністю осягається освячення людей у Христі, і Боже прославлення, до якого, немов до мети, зміряють усі инші діла Церкви" (Конституція про Святу Літургію, § 10). Тому Собор радить, щоб ми нашу участь у святій Літургії лучили зі святим причастям: "Дуже поручається оцю дос­коналішу участь у Службі Божій, коли то, після причастя свяще­ника, вірні приймають Тіло Господнє з того самого Жертвопри­ношення" (§ 55).

Тож хай і для нас ці два великі і святі таїнства будуть постій­ним джерелом любови до Бога і ближнього, нашої віри, нашої святости та запорукою нашого вічного щастя за словами самого Христа Господа, Який каже: "Хто їсть моє Тіло і п'є мою Кров, той має життя вічне, і я воскрешу його останнього дня" (Йо. 6, 54).