Ландшафтна архітектура

Ландшафтна архітектура це об'ємно- просторова організація території, об'єднання природних, будівельних і архітектурних компонентів у цілісну композицію, несучу певний художній образ. Подібно архітектури та містобудування ландшафтна архітектура відноситься до просторових видів мистецтва.

Формування комфортною і естетично повноцінного середовища здійснюється за допомогою природних матеріалів (рельєф, вода, рослинність і т.д.) і архітектурних споруд, при цьому передбачається збереження існуючих і створення штучних пейзажів, проектування систем озеленення і рекреаційних зон. На відміну від садово -паркового мистецтва сфера ландшафтної архітектури значно ширше, вона полягає в організації багатьох компонентів просторового середовища життєдіяльності людини.

Парк Аркадія в Одесі

ü Садово - паркова архітектура або мистецтво - це мистецтво створення декоративних садів, парків та інше.Ділянок зелених насаджень, призначення для естетичного поліпшення краєвиду і для відпочинку населення

Використовуються рослинність,рельєф та інші природні елементи як основні компоненти при створенні певних художніх образів, які змінюються внаслідок сезонної зміни вигляду живих будівельних матеріалів, котрими є декоративні і плодові рослини.

Китайський парк)

ü Архітектура малих форм - це об'єкти обладнання та благоустрою території, які задовольняють утилітарні та естетичні потреби людини. Мала архітектурна форма визначається як невелика одноповерхова пересувна споруда яка не має закритого приміщення для тимчасового перебування людей, або стаціонарна споруда, яка має закрите приміщення для тимчасового перебування людей і по зовнішньому контуру має площу до 30 кв.м, яка виконується із полегших конструкцій і встановлюється тимчасово без улаштування фундаментів.

(Дерев’яна альтанка)

2.3.Містобудування - це комплексна багатогранна діяльність суспільства, що спрямована на створення матеріально - просторового середовища життєдіяльності людини в поселеннях та районах розселення. Галузь науки і техніки, яка веде дослідження інженерно-технічних, соціально-економічних та екологічних проблем формування життєвого середовища, що включає конструювання систем населених місць, їх планування й забудови. В межах спеціальності проводиться: розроблення методології аналізу та синтезу.

різноманітних типів містобудівних об'єктів (регіонів, міст, сіл та їх структурних елементів), створення теоретичних підстав сучасного містобудування, обґрунтування державної містобудівної політики, інформаційного забезпечення містобудівної діяльності. Результати досліджень мають сприяти забезпеченню процесів управління розвиток населених місць та територій, планування забудови, реконструкції та експлуатації населених місць та регіонів відповідно до потреб населення й виробництва.

(Набережна імені Леніна в Ялті)

ü Реконструкція старих районів - це перетворення і вдосконалення історичного середовища центру міста полягає, по - перше, у збереженні планування та архітектурно - просторового рішення історичного ядра і відтворення у ньому цінних пам'яток,по - друге, в комплексній реконструкції, розташованої навколо нього смуги історичних районів та збагаченні іх новими значними ансамблями, по - третє, у перетворенні межують з центром промислових територій.

(Фермерське господарство в місті)

3.Історія зародження архітектури:

Історія розвитку архітектури Зародження, відноситься до часу первіснообщинного ладу, коли виникли перші штучно споруджувані житла і поселення. Були освоєні найпростіші прийоми організації простору на основі прямокутника і кола, почався розвиток конструктивних систем з опорами - стінами або стійками, конічним, двосхилим або плоским балковим покриттям. Застосовувалися природні матеріали (дерево, камінь), виготовлявся цегла - сирець. Кінець існування первісного суспільства відзначений будівництвом фортець зі стінами або земляними валами та ровами. У мегалітичних спорудах поєднання вертикальних і горизонтальних блоків каменю свідчить про подальше освоєння закономірностей архітектоніки. З виникненням держав склалася і нова форма поселення - місто як центр управління, ремісничого виробництва і торгівлі. Збільшувалася кількість типів споруд, відмінність між якими стало визначатися не тільки їх функцією, але і призначення для панівного класу або експлуатованих мас. У класовому суспільстві визначальними для А. стали суспільні взаємини, а не взаємовідношення людини і природи. У великих рабовласницьких деспотіях осереддя влади і матеріальних ресурсів в руках нечисленної верхівки, експлуатація величезної кількості рабів, успіхи в галузі науки і техніки стали основою будівництва великих іригаційних споруд, монументальних палаців і храмів, покликаних стверджувати непорушність і могутність влади божества і обожнених правителів (піраміди в Гізі і храми в Карнаці і Луксорі - все в Єгипті; зіккурати Ассирії та Вавілонії, палаци древнього Ірану, ступи Індії, храми і палаци Центр. і Пд. Америки). В епоху рабовласництва почалося будівництво і найбільшого в світі фортифікаційного споруди - Великої китайської стіни.Будівництво грандіозних споруд, що пригнічують масивністю конструкцій, грунтувалося на величезних витратах примітивного фізичної праці. Створення таких споруд свідчить про накопичення будівельного досвіду, про сформовані принципах композиції будівлі та ансамблю. В умовах рабовласницької демократії Др. Греції створюється цілісне середовище міст- держав (полісів). Розвивається система регулярного планування міста, з прямокутною сіткою вулиць і площею - центром торговельного та суспільного життя. Був розроблений тип житлового будинку з приміщеннями, зверненими до внутрішнього просторового ядра - дворику. Культовим та архітектурно- композиційним центром міста був храм, який споруджувався на вершині акрополя (Див. Акрополь). Класично завершеним типом храму став Периптер (наприклад, Парфенон в Афінах), Розвинене суспільне життя поліса породила такі типи споруд, як театр, стадіон і ін Склалася система класичних ордерів. У Др. Римі, величезною середземноморської державі, що успадкувала традиції грецької А., провідне значення придбали споруди, що виражали могутність республіки (пізніше імперії) і удовлетворявшие потребам рабовласницької держави. Розширилося коло інженерних споруд, досягло великої досконалості будівництво мостів і акведуків. Для спорудження великих будівель велику роль зіграло впровадження нових будівельних матеріалів (бетон). Були розроблені раціональні методи будівництва, що отримав гігантський розмах. Створювалися великі ансамблі (суспільні центри - форуми) і суспільні споруди, розраховані на величезні маси народу: амфітеатри (Колізей в Римі), театри, терми, криті ринки, базиліки. Тип житлового будинку з приміщеннями, зверненими до внутрішнього замкнутого простору (атрію (Див. Атрий), перистилю (Див. Перистиль)), був розвинений і вдосконалений; в перенаселених містах виникли 5 - 6 -поверхові житлові будинки для малозабезпечених - інсули (Див. Інсула). Отримали широке застосування арочні і склепінчасті конструкції (храм Пантеон в Римі, перекритий величезним куполом), що розвинулися також в А. елліністичної Парфії. А. Римської імперії від строгих і доцільних переходить до великоваговим, пишним, іноді перебільшеним формам, ускладненим планам; посилюються елементи декоративності. Ордер, що став невіддільним від уявлення про прекрасне в А., часто накладається на стінну або арочну конструкцію з бетону як частина її облицювання. У феодальну епоху А. розвивається на основі більш диференційованого поділу праці. Праця рабів змінюється діяльністю ремісників -професіоналів. При феодалізмі область поширення монументальної А. значно розширюється, охоплюючи Європу, Азію, більшу частину Африки, частина Америки. Однак нерівномірність розвитку, вплив місцевих умов і традицій надають на А. епохи феодалізму більш значний вплив, ніж на А. рабовласницьких цивілізацій. Феодальні війни змушували до широкого розвитку фортифікаційних споруд, які захищали міста і резиденції феодалів (замки і палаци Франції, Німеччини, Іспанії та ін європейських країн, Ср Азії та Закавказзя; російські кремлі і монастирі - фортеці). Ідеологічне панування релігії дало поштовх широкому будівництву культових будівель. Новим завданням, що вирішувалося в А. Візантії, було формування внутрішнього просторів християнських храмів, здатних вмістити тисячні натовпи, і створення в них особливого середовища, абстрактній від світу. Поряд з успадкованими від Риму типами базиліки і центричного купольного будинку формувалися купольні базиліки і хрестово - купольні храми.Сферичні куполи поєднувалися з прямокутною в плані системою опор (храм Софії в Константинополі). Конструкція отримувала ясне вираження а архітектурній формі хрестово - купольних храмів. А. Візантії зробила широкий вплив на зодчество слов'янських держав на Балканах (Болгарії, Сербії), Закавказзя (Вірменії, Грузії) і Др. Русі. Специфічний характер А. регіональних староруських шкіл, що розвинулися після розпаду київської держави, визначався місцевими соціальними особливостями, будівельними традиціями і применявшимися матеріалами. А. Володимиро- Суздальського князівства характеризує багата пластика білокам'яних споруд (палацовий ансамбль в Боголюбове, Успенський і Дмитрівський собори у Володимирі), спорудам Новгорода властивий суворий лаконізм величних форм (Георгіївський собор Юр'єва монастиря), невимушено живописні асиметричні викладені з плитняка споруди Пскова. А. Стародавньої Русі чудова своєю правдивістю, ясним виявленням конструкції і просторової організації будівлі в його зовнішності. Після півстолітньої перерви в архітектурному розвитку (1240- 90 -і рр..),Викликаного монголо- татарською навалою, головними архітектурними центрами стають Новгород, Псков, Москва, своєрідно розвиваючі давньоруські традиції. З об'єднанням російських земель під владою Москви складається єдина російська архітектурна школа. Ансамбль Московського Кремля з'явився прообразом для кремлів інших міст і послужив ядром радіально- кільцевої структури зростаючої Москви. Яскраво своєрідний тип шатрових храмів - веж, що склався в 16 в. (церква Вознесіння в с. Коломенському, нині в межах Москви). Для російської А. 17 в. характерні різноманіття форм, святкова живописність. Поряд з кам'яною А. велике місце займало дерев'яне зодчество, що досягло в 17-18 ст. високої досконалості (церкви: Преображенська в Кижском цвинтарі, Успенська в с. Кондопога та ін.) У країнах Зап. і Центр. Європи з відродженням міст наприкінці 10 в. починає розвиватися тип кам'яного житлового будинку в 2-3 поверхи з майстернями і лавками внизу. Складається А. романського стилю (Див. Романський стиль). У культовій А. з'являються монастирські комплекси із замкненими двориками, оточеними аркадами («клуатри»), і з масивними важкими храмами базилікального типу. У 2 -й половині 12 в. у Франції зародилася А. готики (Див. Готика), що відбила найбільш високий етап розвитку продуктивних сил феодального суспільства і посилення міст, з яким пов'язане виникнення нових типів громадських будівель (ратуші, будинки ремісничих цехів і гільдій). Масивні конструкції замінила каркасна система, в якій з граничною раціональністю використовується матеріал; звільняється простір інтер'єру, яка отримує активний розвиток по вертикалі (собори: у Парижі, Реймсі і Ам'єні - у Франції; у Фрейбурзі та Кельні - у Німеччині; в Кентербері - у Великобританії; в Бургосі - в Іспанії; в Празі, Кракові). У житловому будівництві поряд з кам'яними конструкціями застосовується фахверк - дерев'яний каркас, заповнений цеглою або каменем.У розвиток А. епохи феодалізму великий внесок внесли народи арабського Сходу (див. Арабська культура). Великими центрами феодальної культури були міста Ср Азії - Бухара, Міра, Термез, Хіва, Самарканд. Їх монументальні будівлі - криті ринки, караван -сараї, медресе, купольні мечеті і мавзолеї - зводилися з обпаленої цегли з широким використанням в облицюванні т. н. керамічної різьблений мозаїки (ансамблі Шахи- Зінда і площі Регістан, мавзолей Гур- Емір - в Самарканді). Сувора симетрія композиції виділяла великі торгові та культові споруди серед мальовничих кварталів низьких глинобитних або серцевих житлових будівель. Різноманіття архітектурних типів відрізняє зодчество феодальної Індії. Прагнення до конкретності художніх образів, схиляння перед буйною тропічною природою породили виняткову пластичність монументальних споруд, її зближення зі скульптурною пластикою. Під впливом індійської А. формувалася А. Південно-Сх. Азії (Індонезії, Цейлону, країн Індокитайського півострова). В А. Китаю регулярність планування міст доповнювалася строгою симетрією організації простору будівлі, осі яких отримували орієнтування по країнах світла. Геометрична правильність тонко поєднувалася з використанням природних особливостей місця. Стійко- балкові дерев'яні каркаси були конструктивною основою житлових будівель. Каркас заповнювався цеглиною або легкими дерев'яними огорожами з гратами, що замінювали вікна. Легкість жител контрастувала з монументальністю палацових, культових і фортифікаційних споруд («Заборонене місто» і «Храм неба» в Пекіні). Під впливом А. Китаю довгий час перебувала японська А., де дерев'яні каркасні конструкції були доведені до високої художньої досконалості. Для А. Китаю і Японії характерно вміле використання природного і формування штучного ландшафту.Важливий етап розвитку А. пов'язаний з культурою Відродження лавками внизу. Складається А. романського стилю (Див. Романський стиль). У культовій А. з'являються монастирські комплекси із замкненими двориками, оточеними аркадами («клуатри»), і з масивними важкими храмами базилікального типу. У 2 -й половині 12 в. у Франції зародилася А. готики (Див. Готика), що відбила найбільш високий етап розвитку продуктивних сил феодального суспільства і посилення міст, з яким пов'язане виникнення нових типів громадських будівель (ратуші, будинки ремісничих цехів і гільдій). Масивні конструкції замінила каркасна система, в якій з граничною раціональністю використовується матеріал; звільняється простір інтер'єру, яка отримує активний розвиток по вертикалі (собори: у Парижі, Реймсі і Ам'єні - у Франції; у Фрейбурзі та Кельні - у Німеччині; в Кентербері - у Великобританії; в Бургосі - в Іспанії; в Празі, Кракові). У житловому будівництві поряд з кам'яними конструкціями застосовується фахверк - дерев'яний каркас, заповнений цеглою або каменем.У розвиток А. епохи феодалізму великий внесок внесли народи арабського Сходу (див. Арабська культура). Великими центрами феодальної культури були міста Ср Азії - Бухара, Міра, Термез, Хіва, Самарканд. Їх монументальні будівлі - криті ринки, караван -сараї, медресе, купольні мечеті і мавзолеї - зводилися з обпаленої цегли з широким використанням в облицюванні т. н. керамічної різьблений мозаїки (ансамблі Шахи- Зінда і площі Регістан, мавзолей Гур- Емір - в Самарканді). Сувора симетрія композиції виділяла великі торгові та культові споруди серед мальовничих кварталів низьких глинобитних або серцевих житлових будівель. Різноманіття архітектурних типів відрізняє зодчество феодальної Індії. Прагнення до конкретності художніх образів, схиляння перед буйною тропічною природою породили виняткову пластичність монументальних споруд, її зближення зі скульптурною пластикою. Під впливом індійської А. формувалася А. Південно-Сх. Азії (Індонезії, Цейлону, країн Індокитайського півострова). В А. Китаю регулярність планування міст доповнювалася строгою симетрією організації простору будівлі, осі яких отримували орієнтування по країнах світла. Геометрична правильність тонко поєднувалася з використанням природних особливостей місця. Стійко- балкові дерев'яні каркаси були конструктивною основою житлових будівель. Каркас заповнювався цеглиною або легкими дерев'яними огорожами з гратами, що замінювали вікна. Легкість жител контрастувала з монументальністю палацових, культових і фортифікаційних споруд («Заборонене місто» і «Храм неба» в Пекіні). Під впливом А. Китаю довгий час перебувала японська А., де дерев'яні каркасні конструкції були доведені до високої художньої досконалості. Для А. Китаю і Японії характерно вміле використання природного і формування штучного ландшафту.Важливий етап розвитку А. пов'язаний з культурою Відродження., що виникла на початку 15 ст. в містах Тоскани (Італія) і що розвивалася в 15-16 ст. в багатьох країнах Зап. і Центр. Європи. Соціально -економічних процес розкладання феодальних і становлення буржуазних відносин породив потужний культурний рух. Середньовічний релігійної ідеології був протиставлений гуманізм, який шукав опору в античній спадщині, що яскраво відбилося в А. громадських будівель, палаців, заміських маєтків. Будівельника - ремісника змінює широко освічений фахівець - архітектор, що спирається на всі досягнення сучасної йому культури. Мимоволі виникала асиметрії поступово розвивалися ансамблів були протиставлені ясні, завершені геометричні системи як вираз вольового, організуючого начала (новий підхід до А. виражений в Палаццо - типі будинку- палацу, в якому кожному елементу властива виражена закінченість, що виявляється і в зосередженості будівлі навколо замкнутого симетричного двору, і в строгій симетрії фасаду). Італійські архітектори звертаються до ясної системі ордерів Др. Риму (творчість Ф. Брунеллески, Л. Б. Альберті, Микелоццо, Лучано Лаурани, Браманте, Мікеланджело). В епоху Відродження розвинулася теорія А. (трактати Л. Б. Альберті, Віньоли, Палладіо). А. Відродження за межами Італії була менш послідовна у подоланні середньовічної традиції і проходила складну тривалу еволюцію. Процес рефеодализации і контрреформації, пережитий Італією в 2- 4 -й чверті 16 ст., Різко змінив характер її архітектурного розвитку. Наприкінці 16-18 ст. основними замовниками А. стають церква і дворянство, що вимагали яскраво емоційного обрамлення пишних, театралізованих церемоній - культових і світських. Логічність композицій А. Відродження, притаманну їм закінченість частин змінюють характерні для А. Бароко складні системи зливаються простору, розвинена пластичність обсягів, рясне вживання декоративної скульптури і іллюзіоністічеських ефектів живопису, зорово руйнують матеріальність стін і стель. В А. бароко будівля тісно взаємопов'язано з навколишнім простором (собор і охоплена колонадою пл. Св. Петра в Римі). Поряд з Італією (творчість Л. Берніні, Ф. Борроміні, Г. Гваріні) А. бароко широко поширилася в Німеччині, Австрії, Чехословаччині. Вплив бароко Іспанії та Португалії в поєднанні з традиціями доколоніального періоду породило барочну А. країн Лат. Америки, зазначену крайней декоративної насиченістю.У Франції 17 в. торжество абсолютизму, розвиток промисловості і торгівлі, зростання міст створили передумови для виникнення А. Класицизму. Лежить в його основі раціоналістичний світогляд виразилося в строгості геометричних композицій; система архітектурних ордерів широко використовувалася як декоративний мотив. Принцип регулярності композиції поширювався на організацію садів, парків і міських площ (творчість Л. Ліво, Ж. Ардуен - Мансара, А. Ленотра). Наскрізні перспективи пронизували анфілади приміщень, міські масиви, парки заміських резиденцій (Воле - Віконт, Версаль та ін - у Франції). Розвиток А. класицизму продовжується у Франції (арх. Ж. А. Габрієль, К. Н. Леду) і інших європейських країнах в 2 -й половині 18 - початку 19 ст. після короткочасного спалаху декоративного і вигадливого стилю Рококо. Класицизм підтримувала що зміцнювалася буржуазія. У період наполеонівської імперії класицизм прийшов до холодної парадності Ампіру. В Англії мальовнича середу парків, що імітували природну природу, створювалася в контрасті з класицистичної А. будівель. Для історії російської А. переломним був рубіж 17 і 18 ст. Перетворення Петра I послужили поштовхом до посилення світського початку, розширенню цивільного будівництва. Виникли нові типи громадських та адміністративних будівель, виробничих споруд, порти; будувалися заміські палаци, розвивалися регулярні парки. Головним завданням російської А. почала 18 в. був розвиток знов заснованого Петербурга.Місто отримало структуру, в якій регулярність планування гнучко поєднувалася з особливостями природного ландшафту. Будівлі петровського часу відрізняють простота і раціональність. У середині 18 в. в російській А. наростають тенденції бароко (творчість В. В. Растреллі і С. І. Чевакинского в Петербурзі, Д. В. Ухтомського в Москві). Для російського бароко характерне поєднання багатого пластичного і колірного оздоблення фасадів з ясністю планів і об'ємної композиції. В останній третині 18 в. бароко поступилося місцем класицизму, основоположниками якого в Росії з'явилися А. Ф. Кокорін, В. І. Баженов, М. Ф. Казаков, І. Є. Старов. Кінець 18 - 1 - я третина 19 ст. ознаменовані створенням найбільших монументальних міських ансамблів в центрах Петербурга, Москви, Ярославля, Костроми, Полтави та інших міст (А. Д. Захаров, А. Н. Воронихин, Ж. Тома де Томон, К. І. Россі, В. П. Стасов, О. І. Бове, Д. І. Жилярді). Для А. цього періоду характерні широкий розмах просторових композицій і урочиста парадність художніх образів, що відбили патріотичні ідеї часу. Через «зразкові проекти», за якими пропонувалося будувати, класицизм поширився і на рядову забудову міст. У 1830 - 50 -х рр.. класицизм повсюдно занепадає. Зміцнення капіталістичного ладу в Європі та США у 2-й половині 19 в., Розвиток промисловості зумовили швидке зростання міст, виникнення нових типів виробничих, торгових, транспортних та інших споруд (заводські цехи, багатоповерхові фабричні будівлі, вокзали, криті ринки, універсальні магазини, виставкові павільйони, конторські будівлі, банки, біржі). Поряд з приватними особняками будуються багатоповерхові «дохідні» житлові будинки з квартирами, що здаються в найм, бараки і казарми для робітників. Зростання будівництва та вимоги рентабельності привели до пошуків методів, що забезпечують скорочення часу на виробництво робіт, економію праці і матеріалів. Для цього використовуються досягнення промислової техніки. Починають широко застосовуватися метал, скло і наприкінці століття - залізобетон. Розвивається стандартизація будівельних деталей. Створюються нові конструктивні системи для перекриття великих прольотів і каркасні конструкції багатоповерхових будівель. А. отримала можливості для вдосконалення функціональних, технічних і художніх якостей, для створення нових конструктивних систем і принципів архітектоніки. Будуються просторі споруди з металу і скла («Кришталевий палац» в Лондоні, 1851, інж. Дж. Пакстон) і висотні споруди з металевим каркасом («Ейфелева вежа» в Парижі, 1889, інж. Г. Ейфель). Групою архітекторів т. н. чиказької школи в США були створені перші «хмарочоси», виразність яких заснована на логіці конструктивного і функціонального рішення. Проте вплив смаків нового замовника - буржуазії, розподіл праці в будівельній справі, відрив архітектурної творчості від інженерно-технічних рішень привели до того, що завдання, які ставилися перед архітектором, були зведені до декорування будівель, новаторські конструкції ховалися бутафорією, що імітувала форми минулих епох. Використовувалися форми одного з історичних стилів (класицизму, бароко, готики та ін), підігнані до системи пропорцій і ритму, що задавалися структурою будівлі, яку створював інженер, або в декорації змішувалися форми, запозичені з різних стилів (Еклектизм). Суперечності між А. і новою технікою, архаїчними формами і новим призначенням будівель намагався вирішити так званий стиль «Модерн», що виник в 1890 -і рр.. Відкидаючи значення традицій і грунтуючись на волі формоутворення, яку відкрили металеві конструкції, представники цього напрямку зосередили увагу на проблемах форми, що одержувала підчас образотворчий характер. Індивідуалістичні тенденції «модерна» доведені до крайності в творах А. Гауді (Іспанія), а його раціоналістичні устремління виявилися в творчості Ч. Р. Макінтоша (Великобританія), Х. ван де Велде і В. Орта (Бельгія), Ф. О. Шехтеля (Росія) та ін На початку 20 в. велися пошуки нових архітектурних форм і на основі поєднання досягнень техніки з класичними принципами композиції (О. Перре - Франція; О. Вагнер і А. Лоз - Австрія; П. Беренс - Німеччина), робилися і спроби прямого відродження класики (І. А. Фомін, В. А. Щуко і І. В. Жолтовський - Росія; Е. Лаченс - Великобританія; Г. Бекон - США; та ін.) Після 1917 розвиток А. капіталістичного суспільства стає все більш суперечливим, відображаючи, з одного боку, егоїстичні інтереси правлячого класу і його реакційну ідеологію, з іншого - триваюче розвиток продуктивних сил, суспільний характер виробництва і зростаючу силу трудящих мас (будівництво т. н. Дешевих жител, яке мало пом'якшити політичну гостроту житлової кризи; кооперативне будівництво; будівництво, що ведеться комуністичними муніципалітетами у Франції); вона відчуває і прямий вплив радянської архітектури. Складається Раціоналізм, що висуває принцип максим. доцільності, строгої відповідності структури будівлі завданням організації протікають у ньому виробничих і побутових процесів. Спираючись на досягнення техніки, раціоналісти (ЛеКорбюзьє у Франції; група архітекторів «Баухауза» - В. Гропіус, Х. Мейер, ранній Л. Міс ван дер Рое - у Німеччині; Я. І. П. Ауд - в Нідерландах) шукали засоби виразності в лаконізмі і контрастності форм, надаючи основне значення конструктивно - технічній основі будівлі та її функцією, організації (див. Функціоналізм). У 1930 -х рр.. функціоналізм, що поширився в А. всіх капіталістичних країн, у багатьох випадках набував характер, байдужий до специфіки місцевих умов, служачи апології буржуазного прагматизму. Він насаджувався в слаборозвинених і залежних країнах як символ політичного і культурного панування Заходу, часом химерно поєднуючись з навмисною екзотичністю т. н. колоніального стилю. Перед 2 - ою світовою війною в ряді країн затверджується Неокласицизм; його перебільшено монументальні форми, позбавлені властивих класиці гуманістичних начал, використовувалися для вираження реакційній ідеології (А. фашистської Німеччини та Італії). Спробам функціоналізму виробити інтернаціональну мову форм, заснований на сучасній техніці, протистояла і Органічна архітектура (основоположник - Ф. Л. Райт, США), що прагнула врахувати в своїй будівельній практиці характерні особливості конкретного місця і індивідуальні потреби людей, для яких створюється будівля; позасоціальна характер гуманістичних тенденцій «органічної архітектури» породив її індивідуалістичної крайності. У післявоєнні роки принципи функціоналізму отримали тлумачення, залежне від місцевих умов і культурних традицій: в А. Фінляндії (арх. А. Аалто), Японії (арх. К. Танге), Бразилії (арх. О. Німейер) новаторство поєднувалося з яскраво вираженими рисами національної своєрідності. Ця тенденція протистояла претензіям на міжнародне лідерство, які були заявлені А. США, де Л. Міс ван дер Рое висунув космополітичну універсальну концепцію, засновану на приведенні А. до простоти елементарних геометричних тіл і нерозчленованих просторів. Ідея універсальності форми, її незалежності від місцевих умов і призначення споруд лежить і в основі американського неокласицизму 1960 -х рр.., Що поєднує сучасні технічні засоби з симетрією композицій і салоновою красивою деталей (творчість Е. Стоуна). На противагу йому розвинувся Бруталізм, що поєднує чітку функціональну організацію споруд з навмисною масивністю і грубою поверхнею оголених конструкцій (роботи Л. Кана, П. Рудолфа). Багато великих проектні фірми, не дотримуючись певного напряму, прагнуть слідувати за модою. У європейській А. кінці 50 - 60 -х рр.. иррационалистические, суб'єктивно - довільні форми виникли як протест проти буржуазного самовдоволення, як відображення конфлікту між особистістю та суспільством (пізні роботи Ле Корбюзьє). Їх незвичайність, однак, була використана буржуазією в цілях реклами. Виник бруталізм (арх. А. і П. Смітсон, Великобританія). Сучасні можливості будівельної техніки, що створює складні просторові форми залізобетонних оболонок і вантових покриттів (див. Висячі конструкції), отримали художнє осмислення в спорудах П. Л. Нерві в Італії, Ф. Кандели в Мексиці, А. Е. Рейді в Бразилії, в ряді будівель на останніх Всесвітніх виставках. Все більшу увагу буржуазної політики приділяють ідеологічному впливу А. на маси. Демократичні архітектурно- художні тенденції відтісняються капіталістичною конкуренцією і тиском офіційної ідеології.Складний характер архітектурного процесу в молодих незалежних державах Азії та Африки, де прагнення створити самобутню А., що стоїть на рівні сучасних вимог, стикається з чисто націоналістичними тенденціями і впливом А. крупних капіталістичних країн. Велику допомогу ряду держав (ОАР, Камбоджа, Афганістан, Бірма) надають радянські архітектори.У соціалістичному суспільстві А. вперше в історії поставлена на службу всьому народові, задоволенню його зростаючих матеріальних і духовних потреб. Завдання А. СРСР та інших соціалістичних країн вирішуються на основі планового розвитку народного господарства. Реальною стала можливість закономірного формування системи розселення в цілому і входять до неї населених місць. Потреби соціалістичного суспільства визначили головні напрями пошуків радянських А. Уже в 20 -х рр.. створювалися житлові будинки та громадські будівлі нових типів, що відповідають нововиниклих соціальним функцій (палаци культури, робочі клуби, фабрики -кухні, дитячі садки і ясла). Будувалися житлові будинки з усуспільненим побутовим обслуговуванням (т. н. Будинки-комуни). Доцільна організація внутрішнього простору будівлі визначала угрупування його обсягів. Придбав художню значущість принцип ясного вираження соціальної ролі споруди і її структури. У створенні радянської А. 20 - початку 30 -х рр.. брали участь різні творчі групи: «конструктивісти» з бр. Весніна і М. Я. Гінзбургом на чолі (див. ОСА), «раціоналісти» (К. С. Мельников, Н. А. Ладовський та ін; см. Аснова), зодчі старшого покоління (А. В. Щусєв, І. В. Жолтовський, І. А. Фомін та ін.) Ці групи йшли різними професійними шляхами, але були єдині у своєму прагненні знайти рішення нових соціальних завдань, які постали перед А. Індустріалізація країни в роки перших п'ятирічок викликала масове будівництво великих промислових комплексів, житлових масивів і цілих міст (Магнітогорськ, Комсомольськ-на -Амурі, Запоріжжя та ін.) У укрупнених кварталах Харкова, Запоріжжя, Ленінграда (арх. П. А. Альошин, А. А. Оль, Г. А. Симонов, Б. Р. Рубаненко) закладалися основи сучасного мікрорайону з розвиненою системою обслуговування населення. У 2 -й половині 30 -х рр.. використання традиційних конструкцій в масовому будівництві призвело до тимчасового відходу від новаторських прийомів, формоутворення, та обігу до архітектурних традицій минулого. В А. виникли тенденції парадності, підчас йдуть на шкоду вирішенню сучасних соціальних завдань. Однак цей період був відзначений розвитком принципово важливих містобудівних ідей, усвідомленням міста як цілісної просторової системи (докладніше див Містобудування). Його досягненнями були генеральні плани реконструкції Москви (1935) і Ленінграда (1935-40). Широкий розвиток отримало будівництво адміністративних, транспортних, культурно -побутових, санаторно -курортних та інших громадських споруд; будувалися Московський метрополітен (арх. А. Н. Душкін, І. А. Фомін та ін), канал Москва - Волга, Всесоюзна с. -х. виставка в Москві, великі будинки і комплекси. У післявоєнні роки вирішувалися грандіозні завдання відновлення зруйнованих населених місць і їх реконструкції. У структуру багатьох міст була внесена закономірність, організованість. Виникли ансамблі центрів Волгограда, Києва, Мінська та інших міст. Глибока творча перебудова радянської А. у 2-й половині 1950 -х рр.., Спрямована на подолання помилкової парадності і архаїчних форм, відкрила широкі нові можливості вирішення соціальних та ідейно - художніх завдань А. Розвиток індустріального будівництва було пов'язано з впровадженням стандарту і типізацією. Монотонність і одноманітність перших великих житлових комплексів долаються вдосконаленням методів будівництва (збільшення числа типів будинків, їх різноманітність) і новими прийомами просторової композиції. Широко застосовується змішана забудова будівлями різної поверховості, що збагачує силует нових районів та їх просторову організацію, що дозволяє використовувати особливості ландшафту (квартали в районі Химки - Ховрино в Москві, арх. К. С. Алабян, Н. Н. Селіванов та ін, в районі Жирмунай у Вільнюсі, арх. Б. Б. Касперавічене та ін.) У будівництві громадських будівель широко використовується передова техніка, що дозволяє розгорнути системи величних просторів, створити прості, лаконічні за формою споруди з вільним об'ємно- планувальним побудовою, пов'язаним з навколишнім середовищем (Палац з'їздів у Москві, арх. М. В. Посохин і ін; палац піонерів в Києві, арх. А. М. Мілецкий, Є. М. Більський; палац мистецтв в Ташкенті, арх. В. В. Березін а ін; московський аеровокзал в Шереметьєво, арх. Г. А. Єлькіна та ін). Методи збірного будівництва послужили для створення добре вписаних в природу комплексів, призначених для відпочинку, серед яких виділяються піонерські табори Артека (арх. А. Т. Полянський та ін.) Великі успіхи досягнуті в галузі промислового будівництва і в А. гідротехнічних споруд. До найбільших містобудівним починанням, пов'язаним з розвитком існуючих міст, відносяться створення проспекту Калініна в Москві (арх. М. В. Посохин та ін), забудова приморській частині Васильєвського острова в Ленінграді (арх. Н. В. Баранов, В. А. Каменський, С. Г. Євдокимов та ін), будівництво меморіального центру в Ульяновську (арх. Б. С. Мезенцев та ін.) Задачу вираження в А. нового суспільного змісту, пов'язаного з загальнонародним благом, вирішують архітектори та інших соціалістичних країн, чиїми зусиллями були відновлені міста, постраждалі під час 2 -ї світової війни (Варшава, Берлін та ін), реконструюються багато старих міст (Софія, Бухарест, Братислава в ін) і створюються нові (Дунауйварош, Ейзенхюттенштадт та ін), зводяться численні житлові масиви для трудящих. Розвивається єдина у своїй соціальній спрямованості і водночас різноманітна А. соціалістичного суспільства. Зростаюча роль штучного середовища, яку організує А., робить все більш складними і відповідальними її художні завдання, а розвиток і вдосконалення будівельної техніки відкривають нові матеріальні можливості втілення різноманітних і сміливих задумів.

4. Чинники архітектури

Як галузь суспільного виробництва мистецтво архітектури залежить від досягнень науково-технічного прогресу, характеру виробничих відносин, від природних і кліматичних умов, художніх смаків та ін. В останні десятиліття якісні зміни будівельної техніки, створення нових конструкцій і матеріалів істотно вплинули на сучасну архітектуру. Багатогранність практичних потреб людства зумовила створення і будівництво найрізноманітніших типів і видів споруд, з яких утворюються ансамблі, комплекси та цілі міста. Виникає і розвивається містобудування — проектування і спорудження міст. У процесі розвитку архітектури окремих країн і народів, залежно від матеріальних, духовних і природних умов суспільного життя, склалися різноманітні архітектурні стилі, що визначаються своєрідністю взаємопов'язаних типів споруд, будівельних конструкцій та архітектурної форми. До новітньої доби в архітектурі канонічними та навіть взірцевими вважались архітектурні формули Вітрувія (римський архітектор та інженер другої половини 1 ст. до н. е.), що відповідали потребам свого часу (бароко, класицизм, готика, романський стиль та ін.). Саме Вітрувій обґрунтував, що першоосновами архітектури є міцність, користь та краса. За ним краса будь-якої споруди залежить від пропорцій, які мають співвідноситись із певними, визначеними ним, гармонічними відношеннями пропорцій людського тіла.

Із настанням періоду модернізму (не плутати з модерном) та із розповсюдженням сучасних будівельних матеріалів та технологій, з кризою «єдиної епохи» і виникненням принципу різності культур, архітектурна форма майже незворотно стала відриватись від функції. Сьогодні форма все частіше залежить не від матеріалу, як в часи Вітрувія, а від семіотичних претензій замовника чи автора-архітектора. Формули Вітрувія стала цікавити лише студентів і «класицистів». Розвивається в різноманітних стилях архітектура надзвичайно масштабно і поширено в усьому світі, особливо сьогодні цінується краса давніх звичаїв та їх модернізація.

5. Зародження архітектури