Соціальний захист населення і його та його основні елементи

Сутність соціального захисту і шляхи його досягнен­ня. В умовах переходу до регульованої ринкової економі­ки значно зростатиме армія безробітних, втрачатиметься впевненість у завтрашньому дні тощо. Це вимагає прове­дення активної соціальної політики на рівні держави, підприємства.

Соціальна політика сучасної держави — комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, організацій, місцевих органів влади, спрямованих на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінення трудових заощаджень тощо.

Основні принципи проведення соціальної політики:

1) захист рівня життя через застосування різних форм компенсації від підвищення цін і проведення індексації;

2) надання допомоги найбіднішим сім'ям;

3) надання доомоги у разі безробіття;

4) здійснення політики соціаль-ного страхування, встановлення мінімальної заробітної плати для

працюючих; 5) розвиток освіти, охорони здо­ров'я, навколишнього середовища переважно за рахунок держави; 6) проведення активної політики, спрямованої на набуття громадянами кваліфікації.

Відповідно до статті 23 декларації прав людини су­часна правова держава повинна гарантувати право на та­кий рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, житлом, медичним обслуговуванням, необхідними для підтримання здоров'я, власного добробуту та добро­буту сім'ї та право на соціальне забезпечення у разі без­робіття, хвороби, інвалідності, овдовіння, старості чи ін­ших випадків втрати засобів до існування за незалежних від людини обставин.

Щоб забезпечити такий захист, держава насамперед мусить у законодавчому порядку встановити основні со­ціальні гарантії, механізм їх реалізації та функції надан­ня соціальної підтримки. Соціальний захист населення забезпечують також підприємства (або підприємці) та са­мі наймані працівники — їх профспілкові організації.

Соціальне страхування — найважливіший елемент системи соціального захисту населення, що складається з пенсійного, медичного, страхування від безробіття та від нещасних випадків на виробництві. У розвинутих країнах заходу пенсійне і медичне страхування здійснюються шляхом відрахувань від заробітної плати й прибутків в однакових пропорціях. У сіла, наприклад, з цією метою із заробітної плати найманих працівників вилучається 7,5%.

Програми працевлаштування та перекваліфікації — важлива ланка соціального захисту населення. У вико­нанні цих програм беруть участь держава та підприємці. Щорічно американські фірми витрачають на такі програ­ми до зо млрд. Дол. Держава витрачає на перекваліфіка­цію працівників більшу частину відповідних коштів. Щоб створити нові робочі місця, держава бере на себе та­кож виконання таких громадських робіт, як будівництво шляхів, каналізації, водоводів тощо. Під час економічної кризи вона збільшує капіталовкладення у державні під­приємства. Програма працевлаштування реалізується та­кож через пільгове оподаткування компаній, які створю­ють робочі місця.

Правове регулювання найманої праці — один із еле­ментів соціального захисту населення. Воно здійснюєть­ся через встановлення у законодавчому порядку міні­мального рівня заробітної плати, пенсій, порядку укла­дення колективних договорів щодо умов праці, оплати робочої сили, соціального страхування, відпусток тощо.

Основний критерій бідності — доходи на одну людину. Загальним критерієм бідності є структура споживання у сім'ях, зокрема частка витрат на харчування. У сіла, скажімо, до бідних наприкінці 80-х років належали сім'ї, які витрачали на харчування третину сімейного бюджету. В україні прожитковий рівень на одну людину становив щомісячно у 2000 р. 311 грн., а середня заробітна плата — 270 грн. Прожитковий рівень складається з кошика не­продовольчих товарів, кошика побутових послуг (оплата комунальних послуг) і споживчого кошика. На харчуван­ня більшість сімей витрачає до 90% доходів, на оплату квартири треба витрачати третину середньої зарплати. То­му заборгованість за житлово-комунальні послуги збіль­шилась у 2000 р. Втричі й становила 6,5 млрд. Грн. (кож­на родина не сплачувала впродовж року за квартиру).

Захист прав споживачів — одна з ланок соціального захисту населення. Згідно з прийнятим в україні зако­ном «про захист прав споживачів» держава повинна га­рантувати належну якість продукції, торговельного та ін­ших видів обслуговування, безпеку продукції, достовірну інформацію про кількість, якість і асортимент її, відшко­дування збитків, заподіяних продукцією неналежної якості, позов до суду та інших уповноважених державних органів для захисту порушених прав та ін. Але цей закон діє лише частково через відсутність відповідного механіз­му його реалізації, слабке фінансове забезпечення та ін.