Сучасне ек.мислення та його види

Розвиток економічного мислення найнаочніше виявляється в еволюції теорії вартості, що пройшла шлях від найбільш чіткої та логічно викладеної теорії трудової вартості, основи якої були закладені вже у працях меркантилістів, до концепції неокласичного синтезу. Елементарною формою багатства суспільства є товар — продукт праці, вироблений для обміну й опосередкований купівлею-продажем. Створений у суспільному виробництві товар наділений двома властивостями — споживчою вартістю і вартістю. Споживча вартість товару, його корисність — це здатність продукту (послуги) задовольняти певну потребу людей. На ринку цей продукт повинен обмінюватися на інший продукт (товар). Це стає можливим тому, що в них закладено дещо спільне, що робить їх зіставними — вартість — та пропорція або співвідношення, відповідно до якої товари обмінюються, а грошовий вираз вартості продукту являє собою ціну товару. Природа вартості та ціни завжди були в центрі уваги. Зокрема, ще Арістотель стверджував, що в основі обміну закладена рівність, якій притаманна співрозмірність. Та і в новітній час не має єдності підходів до цієї проблеми, що виявляється в існуванні низки теорій вартості та ціни.

28.Поділ праці і структура соц.в-цтва.

Поділ праці — це процес, при якому різні види обробки продуктів відокремлюються один від одного, створюючи все нові виробництва і галузі. Поділ праці є важливим чинником подолання суперечності між безмежними потребами і обмеженістю ресурсів. Однак цей чинник діє у певних межах і тому не стосується всіх економічних ресурсів, зокрема тих, які обмежені природою і не відновлюються після виробничого споживання. Інакше кажучи, поділ праці не може відновити запаси нафти, газу, вугілля, залізної руди та інших природних ресурсів.Проте поділ праці може успішно долати обмеження виробничих можливостей. І це досягається завдяки тому, що поділ праці є важливим чинником підвищення продуктивності праці. Історія свідчить, що людство саме тому приділяло увагу поділу праці, що він зумовлював значне зростання її продуктивності.

29.Сутність поділу праці та його рівні.

Суспільний поділ праці може бути класифікований за верти-кальними рівнями народногосподарської структури; основними організаційно-економічними формами реалізації; сферами суспіль-ного виробництва; видами.

За вертикальними рівнями народногосподарської структури сус-пільний поділ праці можна зобразити як триповерхову піраміду, в основі якої знаходяться численні економічно самостійні суб'єкти гос-подарського життя - підприємства та підприємці. Це рівень безпо-середнього виробництва чи одиничний рівень суспільного поділу праці. Над ним розташована розгалужена надбудова (галузевий або частко-вий рівень). Верхній поверх становить невелика кількість господар-ських галузей, об'єднаних загальним рівнем суспільного поділу праці.

Рівні суспільного поділу праці окреслюють вертикальну структуру виробництва та його організації в масштабах народного господарст-ва. Ступінь деталізації техніко-економічних характеристик окремих видів праці зростає від вищого до нижчого рівня цієї структури.

30.Сусп.поділ праці та обмін.

Суспільний поділ праці в еволюційному розвитку економічних систем відіграє вирішальну роль. Він визначає не лише структуру та організаційну побудову продуктивних сил, комбінацію факторів виробництва, а й базові відносини, що виникають між суб’єктами господарювання. Це складне багатоаспектне економічне явище, яке виявляється у співіснуванні різних видів конкретної праці та характеризується певною структурою суспільної організації виробництва. Суспільний поділ праці виступає як процес. Його характер і результати зумовлені двома тенденціями. Перша відбивається у відокремленні нових сфер виробництва та господарських функціях виробників, змісті процесу праці, а також у суспільних потребах. Друга характеризується усуспільненням виробництва, формуванням складнішої системи господарських зв’язків і відповідної комбінації суспільного виробничого процесу, а отже, пов’язана із розвитком економічних відносин. Суспільний поділ праці – це форма існування виробничих сил; підсистема економічних відносин суспільного виробництва; форма організації взаємодії виробничих сил і економічних відносин; спосіб функціонування ек виробничих відносин.

31.Власність як економічна категорія.

Власність – сукупність відносин окремих індивідів, груп людей та їх асоціацій до речей, як до своїх, і відносин між людьми з приводу приналежності речей.

Власність як економічне явище являє собою сукупність неіснуючих поза зв’язком між собою таких елементів: 1)об’єкти власності; 2) суб’єкти власності; 3) відносини власності.

Об’єкти (матеріально-речовий зміст) – присвоюванні, такі що знаходяться в розпорядженні людей речі: фактори виробництва життєвих благ.

Власність як економічна категорія – це відносини привласнення (відчудження) засобів виробництва і створених за їх допомогою матеріальних благ в процесі виробництва, розподілу, обміну, споживання. Привласнювати можна лише те, що відчуджується. Власність існує як ек категорія і юрид.

Економічна категорія – відношення людини до людини (відносно привласнення).. Власність є об’єктивно-суб’єктивне відношення. Власність виступає як власність на засоби виробництва, що забезпечує власність на вироблений за їх допомогою продукт, формує соціальну структуру суспільства, характеризує спосіб поєднання робочої сили і засобів вир-ва.

32.Типи, види і форми власності.

Тип власності – це найбільш загальна характеристика поєднання робітника із засобом виробництва. Типи власності: суспільна, приватна, змішана. Суспільна: Вид: державна, колективна. Державна: Форми: загально-державна та муніципальна. Колективна: Форми: кооперативна, акціонерна, партнерська, власність громадських організацій, власність релігійних та культурних організацій. Приватна: Вид: індивідуально-трудова та з най маною працею. Індивідуально-трудова: Форми: одноосібна і сімейна. З найманою працею: Форми: корпоративна, монополістична, індивідуальна з використанням найманої праці. Змішана: (це і тип, і вид). Форми: державно-колективна, державно-приватна, приватно – колективна. Форма власності – це система економічних або господарських зв’язків, які зумовлені відповідним способом поєднання робітника із засобом виробництва.

Функціонуванню власності притаманне багатоманіття форм. По об’єктам власності розрізняють: 1) власність на фактори вир-ва, в тому числі на засоби вир-ва, роб силу; 2) власність на предмети споживання; 3) інтелектуальну власність.

По суб’єктам розрізняються такі її соціальні форми: 1) індивідуальна; 2) колективна; 3) державна.

В ряді випадків при аналізі економічних відносин виділяють дві соціальні форми власності: 1) приватну; 2) державну.

На основі індивідуальної, колективної, державної власностей шляхом об’єднання майна виникають и функціонують різні змішані форми власності, в тому числі за участю іноземних громадян та юридичних осіб.

Особливе місце серед форм власності по її об’єктам займає власність на засоби виробництва. Об’єкти інтелектуальної власності: вироби мистецтва, науки, літератури, науково-технічні розробки, відкриття, раціоналізаторські пропозиції, а також фірмові знаки. Індивідуальна власність громадян складає економічну основу їх особистої незалежності, прав и свобод людини. Структура індивідуальної власності: 1) особиста власність, що носить споживчий характер; 2) індивідуально-трудова приватна власність. Колективна власність. Суб’єкти: колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші господарські об’єднання, що мають статус юридичної особи. Вона виникає на основі або шляхом добровільного об’єднання грошових коштів, майна громадян та інших юридичних осіб з метою створення кооперативів, акціонерних товариств.

33. Юридична форма власності. Пучок прав власності.

Юридична категорія – відношення людини до речей. Власність є об’єктивно-суб’єктивне відношення. Власність виступає як власність на засоби виробництва, що забезпечує власність на вироблений за їх допомогою продукт, формує соціальну структуру суспільства, характеризує спосіб поєднання робочої сили і засобів виробництва. По кодексу Юстініана власність характеризується через володіння, користування і розпорядження. Володіння – часткове привласнення (оренда). Користування – використання речі в залежності від її призначення, яка виступає як форма або функція володіння. Розпорядження – здійснення власником або делегованим ним іншим економічним суб’єктом права прийняття рішень щодо функціонування суб’єкта власності в межах, дозволених власником.

34. Трансформація відносин власності в постсоціалістичний період.

Якщо виходити з економічного змісту поняття "власність", то трансформація відносин власності виявляється не лише у послабленні, посиленні або подоланні відчуженості найманих працівників від засобів виробництва, а й таких конкретних формах цього процесу, як реформування цін, заробітної плати, розподілу прибутків, оподаткування тощо.

Внаслідок антидемократичного характеру цих процесів в Україні, Росії, а також хибної економічної політики уряду (зокрема надмірного податкового тиску) це не призвело до виникнення ефективного власника, здатного ухвалювати раціональні рішення щодо розподілу ресурсів, впровадження прогресивних форм заробітної плати, здійснення раціональної системи менеджменту, інноваційної діяльності тощо.

Безпосередні працівники, незважаючи на придбані акції, не мають ніякого стосунку до упр власністю (навіть опосередковано), вони стали лише формальними співвласниками.

Ще однією помилкою перехідного періоду багатьох постсоціалістичних країн можна вважати пріоритетне та штучне стимулювання розвитку окремої, здебільшого приватної, форми власності. Насправді, важливим є формування реального плюралізму форм власності, наявність механізмів взаємодії різних форм у системі виробничих відносин, що забезпечує необхідний спектр відповідних форм підприємницької діяльності, формування конкурентного середовища.

35.Сутність, ознаки і структура ек.системи.

Система – органічно ціле утворення, що складається з ряду створюючих його частин, закономірно та міцно пов’язаних між собою причинно-наслідковими зв’язками та залежностями.

Економічна система – зв’язуюча ланка між природною та суспільною системами. При цьому вона різними своїми сторонами входить до складу і природи і суспільства. В сфері економіки функціонують ресурси, науково-технічні, організаційні досягнення, що формуються суспільною системою. Суспільна система формує потреби, якісні та кількісні характеристики продуктів. Під економічною системою розуміється особливим образом упорядкована система зв’язків між виробниками і споживачами матеріальних благ і послуг. Структура економічної системи: 1.Продуктивні сили. 2. Виробничі відносини. 3. Господарський механізм. Продуктивні сили – матеріальна основа економічної системи. Включає 2 елементи: робочу силу і засоби виробництва. Робоча сила: 1. Особистий фактор виробництва. 2. Сукупність фіз. І духовних здібностей людей до праці. 3. Підприємницькі здібності людини. Засоби виробництва – речовий фактор суспільного виробництва: 1.Предмети праці: а) дані природою. Б)перероблені людською діяльністю (сировина). 2.Засоби праці: а) машини, устаткування, інструменти. Б) технологічні процеси і енергопостачання. В) інформація, інформаційне забезпечення. Виробничі відносини є об’єктивні і матеріальні, адже складаються незалежно від волі і свідомості людей і є суспільною формою проявц продуктивних сил. Вони поділяються на соціально-економічні і організаційно-економічні. Соц.-ек. – це зв’язки людини з людиною. Орг.-ек. – відносини, що характеризують організаційну форму розвитку продуктиних сил. Господарський механізм – частина економічної системи, що регулює економічну діяльність і забезпечує раціональне співвідношення між окремими підсистемами і елементами економічної системи. Кожна економічна система включає в себе: провідний тип власності на ресурси (приватний і державний), основні групи суб'’ктів суспільного виробництва і відносини між ними, економічну форму результатів виробництва, принципи організації виробництва, розподілу, обміну, споживання; загальні економічні закони.

36. Принципи класифікації ек.систем і відп.їм типи.

В узагальненому вигляді критерії ек.систем можна поділити на структуроутворюючі, соц-ек, об*ємні і динамічні. За структуроутв. кр. ек.системи класифікуються на основі структурних елементів, що становлять предмет політекономії. За соц-ек- на основі виділення ключових зміст.сторін ек системи. Класифікація за об*єктами і динамічними критеріями здійснюється за ступенем складності систем та їх мінливості.

Відповідно, ек системи розподіляються за цими групами критеріїв на 1)системи виробничих відносин, системи функц.зв*язків, інституціональні системи; 2) ек системи за формами господарювання, за формаційними ознаками, за цивілізаційними ознаками, і за типом тех.розвитку;3) ек системи «чисті» та «змішані», статистичні та такі, що історично розвиваються.

Типи ек. систем: ринкова, Адміністративно-командна система, Змішана економічна система, Перехідна економічна система.

Формаційний підхід:

Ідеологи марксизму К.Маркс і Ф.Енгельс у 40-х роках 19 ст. виступили з теорією макроісторичного розвитку людства. Згідно з цією теорією, розвиток людського суспільства - процес поступального переходу від однієї соціально-економічної формації до іншої. Причому кожна чергова формація - це новий ступінь розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, а також соціальних, політичних, юридичних та інших форм існу­вання суспільства. Вирішальну роль у розвитку формації мають продуктивні сили та виробничі відносини, які утворюють спосіб виробництва або матеріальний базис суспільства. Над ними підні­мається надбудова (комплекс економічних, політичних, правових, культурних, релігійних та інших форм людського спілкування). Такий підхід до історії розвитку людського суспільства в економі­чній літературі отримав назву формаційного.

Класична формаційна модель:

формації: первісно-общинна; рабовласницька; капіталістична; комуністична феодальна..

Цивілізаційний підхід:

Цивілізаційний підхід передбачає:

1. Що у своєму розвитку суспільство йде не від формації до фо­рмації, а від цивілізації до цивілізації.

2. Що перехід від однієї цивілізації до іншої зумовлюється змі­нами в усьому комплексі економічних, політичних, правових, культурних, релігійних та інших форм людських відносин, яким надається рівноправне значення.

Діапазон існуючих уявлень про цивілізаційний підхід ви­ключно широкий,але найчастіше цивілізацію пов'язують із загальнолюд­ськими цінностями. Цивілізоване суспільство - це таке суспільство, в якому захищені права людини, де існують широкі можливості для всебічного її розвитку і т.д.

Зміни відносин (економічних, політичних, правових, релігійних, культурних, національних) приводять до зміни цивілізацій. Багатокритеріальним є поділ економічних систем на ринкові та адміністративно-командні. Основними характерними рисами ринкової економіки є такі: різноманітність форм власності, панування товарно-грошових відносин, свобода підприємництва, конкурентний механізм господарювання, вільне ціноутворення.

37. Основні риси традиційної економічної системи.

Традиційні економічні системи ґрунтуються на звичаях, обрядах тощо, як завжди передавались із покоління у покоління. Саме ці обставини визначали, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти. Основними рисами традиційної системи є: виробництво, розподіл та обмін базуються на звичаях.

Вона існує близько в 100 країнах. Основними специфічними рисами традиційної системи є:

1. Панування приватної власності.

2. Низький рівень економічного і соціального розвитку.

3. Багатоукладність економіки.

4. Залежний характер соціально-економічного розвитку.

5. Виробництво, розподіл і обмін базуються на звичаях, традиціях, культових обрядах.

6. Технічний прогрес різко обмежений.

7. Неписьменність населення, перенаселеність, високий рівень безробіття, низька продуктивність праці.

8. Темпи росту населення перевищують темпи росту промислового виробництва.

9. Велика зовнішня фінансова заборгованість.

10. Виключно висока роль держави і силових структур в економіці і політиці.

38. Основні риси ринкової ек.системи.

Основними характерними рисами ринокової економіки є такі: різноманітність форм власності при домінуванні приватної, панування товарно-грошових відносин, свобода підприємництва, конкурентний механізм господарювання, матеріальне стимулювання, вільне ціноутворення, що грунтується на взаємодії попиту та пропозиції, регулююча економічна роль держави, особиста свобода, домінування індивідуального інтересу тощою

Ринкова економіка передбачає чіткі відповіді на такі запитання: що і в якому обсязі вироббляти? Як виробляти товар? Які будуть витрати вир-ва? Для кого призначена вироблювана продукція? Який життєвий цикл виробленого товару?

Ринкова економіка грунтується на могутньому фундаменті матуріальних інтересів. Риноква економіка – це сфера прояву та відтворення відносин товарного виробництва. Вільне підприємництво – це одна з передумов ринкової економіки.

Необхідним інститутом ринкової економіки є гроші, їх конвертованість. Важливе значення мають ціни, зокрема інститут вільного ціноутворення. Поза останнім існування саморегулюючих систем ринкових відносин неможливеРинкова економіка ці питання вирішує через ринок, ціни, прибуток, витрати. Характерні риси: панування приватної власності на виробничі і трудові ресурси; ринкова система координації та управління господарською діяльністю; дотримання принципу свободи підприємництва, вибору сфери діяльності; поведінка суб’єктів ринкової економіки диктується егоїстичними інтересами, але саме так досягається великий суспільний результат; кожен суб’єкт прагне до отримання максимального прибутку, самостійно приймає рішення, діє на свій страх і ризик;

1. Приватна власність на фактори виробництва.

2. Ринкова система координації і управління господарської діяльності людей.

3. Свобода підприємництва і вибору діяльності.

4. Мета господарюючих суб'єктів - отримання максимального прибутку і діючи на свій страх і ризик.

5. Банкрутство чи прихід окремих нових виробників суттєвого значення для ринку немає.

6. Діє чиста або досконала конкуренція і отримується максимум прибутку при мінімумі витрат.

7. Забезпечується панування споживачів над виробниками, тобто виробляється тільки те, що купується.

39.Осн.риси планомірної ек.системи.

Демократична планова екон. сист. передбачає як суспільну так і приватну власність. Планування має як загальний, так і детальний характер і носить більшою мірою рекомендаційні ознаки. Елементи цієї екон. сист. наявні у більшості високорозвинених країн світу, але особливо у Франції.

Командна, або адміністративно-командна, система: всі ресурси становлять власність держави, яка й здійснює централізоване управління на всіх його рівнях. Держава вирішує, що, як і для кого виробляти. Суттєвим недоліком такої економіки є те, що вона не створює дійових економічних стимулів на мікрорівні, не чутлива до запитів конкретного споживача. Цій економічній системі притаманні і деякі переваги: має великі можливості нагромадження виробничих ресурсів, перерозподілу їх у приоритетні галузі; такий перерозподіл дає можливість уникнути масового хронічного безробіття, дає можливість забезпечити повну зайнятість; забезпечує за рахунок централізованих коштів певний рівень освіти, медичного обслуговування, вирішує ряд інших соціальних проблем.

1. Суспільна власність на фактори виробництва.

2. Панування централізованого планування і розподілу економічних ресурсів.

3. Колективне прийняття господарських рішень шляхом централізації планування економічної діяльності.

4. Відсутність будь-якої конкуренції і монополізм виробників.

5. Відсутність ринкової системи стимулювання і мотивації виробників.

6. Панування виробника над споживачем. На ринках при такій системі купується тільки те, що виробляється. Вибору у споживача немає.

40. Основні риси змішаної ек.системи.

Змішана економіка базується на широкому розмаїтті форм власності та господарювання. Зрозуміло, що всі згадані економічні системи не існували і не існують у чистому вигляді, оскільки різні форми господарювання, управління і координації економічної діяльності функціонують паралельно, доповнюють одна одну, а часто навіть органічно переплітаються.

Принципи "змішаної економіки" розробляли А.Вагнер, С.Чейз, Дж.М.Кейнс, Е.Хансен, П.Самуельсон та інші. Характерними рисами змішаних систем є:

1. Приватна власність у її різноманітних формах.

2. Переплітання, взаємопроникнення і взаємодоповнення колективного, приватного і державного господарств, а також взаємний перехід одного типу господарства в інший.

3. Соціальна орієнтація економіки, підвищення на її основі життєвого рівня людей. Людина стає головною цінністю в такій системі. Досягти цього можна лише на основі зростання регулюючої ролі держави, а з іншого боку, повинні проявлятись умови ринкового саморегулювання. У такому випадку держава не повинна втручатися в діяльність господарських структур. Для змішаних систем характерне поєднання саморегулювання і державного регулювання економіки.

4. Демократична форма управління спроможна забезпечити економічні, політичні та духовні гарантії для найбільш повної реалізації можливостей кожної людини.

41.Суть і риси натурального госп.та його історичні межі

Історично-первинною формою виробництва було натуральне господарство. Натуральне господарство – це форма господарювання, в якій матеріальні блага та послуги створюються для власного споживання в окремих господарських одиницях. Основні риси: нерозвинуті економічні відносини, головна мета – це задоволення власних потреб, низький рівень суспільного поділу праці, замкнутий локальний характер господарювання, консерватизм, повільний розвиток продуктивних сил, безпосередній зв’язок виробництва і споживання, визначальна роль природних ресурсів, перевага ручної праці, позаекономічні методи примусу людей до праці. Суспільний поділ праці в натуральному виробництві перебуває у зародковому стані, відсутня територіальна і виробнича мобільність робочої сили; характерні примітивна техніка і технологія виробництва, малопродуктивна універсальна ручна праця; властиві прямі натуральні економічні зв’язки: виробництво – розподіл – споживання.

42. Товарна форма організації вир-цтва.

Природа не надає людям готових до споживання життєвих благ - їх потрібно виробляти. Виробництво виступає як видозміна та пристосування предметів та сил природи до задоволення людських потреб. Тобто виступає як товарне вир-во. Товарне вир-во – вічна природня умова життя людей.

Організація виробництва - сукупність виробничих структур сус-ва, різних галузей народного госп-ва, а також способів, прийомів, форм їх взємодії, механізму їх вир-госп зв’язків.

Товарне виробництво утворюють різні галузі промисловості, будівництва, с/г. До нього також відносяться транспорт, торгівля, комунальне госп-во и побутове обслуговування.

Товарне виробництво – це такий тип організації економіки, при якому продукти праці виробляються для продажу на ринок. Товари виробляються з метою задоволення потреб споживачів і надходять до них через використання ринкових відносин. Звичайно, що при цьому господарюючий суб’єкт націлений на отримання вигоди. Така орієнтація виробництва зумовлює необхідність постійних економічних зв’язків між виробниками і споживачами, економічну взаємозалежність їх, яка розпочиеається з придбання засобів і предметів праці і закінчується реалізацією продукції чи послуг, та ін.Загальною умовою виникнення, розвитку і функціонування товарного виробництва є суспільний поділ праці. На його основі виникають виробничі відносини між людьми у формі обміну продуктами праці.Безпосередньою причиною виникнення товарного виробництва є економічна відособленість товаровиробників. Вона нероздільно пов’язана з розвитком приватної власності на засоби виробництва та економічною і юридичною свободою виробника.Специфіка товарного виробництва насамперед пов’язана з існуванням різних його типів. По-перше, товарне виробництво поділяється на просте і підприємницьке (тобто розвинуте, розширене). Просте товарне виробництво грунтується на особистій праці власників засобів виробництва і є вихідною формою товарного виробництва. Воно невелике за своїм обсягом, характеризується безпосереднім і добровільним поєднанням виробника з засобами виробництва, відсутністю купівлі-продажу робочої сили як товару. В товарній формі виступають лише речові фактори виробництва та готова продукція.Сьогодні просте товарне виробництво є характерним для країн, що розвиваються. В розвинутих країнах воно має залишковий характер і виступає у вигляді дрібного товарного господарства ремісників, фермерів, роздрібних торговців та ін. Останнє набуває все більше підприємницької спрямованості як дрібний бізнес, породжений вже існуючою ек системою.

43. Товар як ек.категорія. Осн.властивості товару.

Товар - це продукт праці, це річ, яка задовольняє будь-які потреби людини та призначена для обміну, продажу на ринку.

У товарного продукта 2 начала: 1) це корисна річ, що може задовольнити потреби; 2) призначеність товару для обміну.

Відповідно товар володіє двома властивостями: 1) споживчя вартість; 2) мінова вартість; 3) Корисність.

1) споживча вартість—це корисність речі, її здатність задовольнити будь-які людські потреби. Не є товаром речі дані природою і не створені людською працею; створені людською працею для споживання іншими людьми, але що поступає в їх розпорядження прямо чи безпосередньо без обміну або через обмін, коли вони покинули сферу обміну та знаходяться в сфері споживання.

Щоб річ стала товаром, вона має переходити з рук у руки не за дарма, а в обмін на щось, на якусь іншу споживчу вартість в тій чи іншій пропорції.

Якістю товару є суспільно-споживча вартість – це також споживча вартість, яка: 1-має корисність,-створена не для влсного споживання,а для обміну на ринку, 2-вона створена в кількості та структурі суспільної потреби; 3-це споживча вартість не лише окремих речей,а всієї маси речей даного роду, призначена для продажу в зіставлення з потребою їх в сус-ві.

Мінова вартість товару—це кількісне співідношення, пропорція в якій даний товар обмінений на інший товар. Кожний товар має декілька мінових вартостей. Абстрагування від природніх якостей товарів показує, что спільним для всіх товарів і основою є те, що всі товари-продукти, згустки кристали людської праці. Втілена в товарах суспільна праця образує вартість тавару

44.Альтернативні теорії вартості товару.

З появою грошей з'являється й ціна. Ціна - це грошове вира­ження вартості. Як грошове вираження вартості ціна не обов'язково повинна збігатися з вартістю. Вона може бути вищою або нижчою від вартості.

Вартість – проявляється у формі минової вартості: Х товаруА=Yтов.В. Минова вартість – це пропорція, в якій товари одного роду обмінюються на товари іншого роду. 3 основних теорії:

1-а теорія вартості (Адам Смітт, Давід Рікардо, Карл Маркс) – згідно цієї теорії вартість – це загальна людська трата втілена в товари. Величина вартості визначається суспільгно-необхідними затратами праці. 2-га теорія вартості – суб‘єктивно-психологічна(Менгер, Візер, Бем-Баверк) – базується на концепції граничної корисності, яку вони досконально розробляли. Згідно цієї концепції вартість т-ру визначається граничною корисністю останнього блага. 3-я концепція вартості – (Альфред Маршал) – у формі вартості виступає ціна, яка діє в умовах ринкової рівноваги.

45.Виникнення і розв грош відносин. Еволюція грошей.

Є декілька концепцій грошей, які характеризують їх походження: 1.Раціоналістична: гроші є результатом згоди між людьми, інструмент для обслуговування мінового обігу. Різновидами цієї теорії є: а) державна (гроші-продукт правопорядку), б)номіналістична (гроші – умовні знаки, продукт творіння державної влади), в)металістична (ототожнює гроші з благородними металами).2.Еволюційна теорія грошей спирається на товарну природу грошей, пов’язана з розвитком форм вартості: а) проста (одинична, випадкова)- це форма, де одному товару, що знаходиться у відносній формі вартості відповідає один інший товар, що перебуває у еквівалентній формі вартості. Б) повна форма вартості - форма при якій одному товару, що перебуває у відносній формі вартості відповідає безліч інших товарів, що знаходяться у еквівалентній формі вартості. в) загальна форма (грошова)- при ній безліч товарів перебувають у відносній формі вартості, яким відповідає лише один товар, що знаходиться у еквівалентній формі.

Гроші - це товар, який служить загальним еквівалентом вартості і її представником.

Еволюція грошей: продуктові – металеві – паперові – кредитні- електронні.

Продуктові гроші – це певні споживчі продукти, які виступали матеріальними носіями вартості, що дорівнювало витратам виробництва цих продуктів (худоба, зерно). Металеві- це такі гроші, матеріальне тіло яких виготовлене з певного металу, а загальним еквівалентом вони стають завдяки великим витратам виробництва на видобуток цього металу. Паперові гроші – гроші, які являють собою лише знаки вартості, виготовлені з паперу і які заміщують в обігу певну кількість повноцінних грошей. Кредитні гроші – гроші, які являють собою боргові забов’язання суб’єктів економіки і завдяки цьому виконують роль знаків вартості в обігу. Форми: вексель, банкноти, депозити, чеки, квітанції.

Електронні гроші – найбільш розповсюджена кредитна картка (пластиковий носій на якому записана у електронній формі інформація про розміри кредиту чи депозиту, що наданий власнику картки банком)

46.Сутність та функції грошей. Теорії грошей.

Гроші – це є товар, який служить загальним еквівалентом вартості і її представником. Функції: 1. Засіб обігу. 2. Міра вартості. 3. Засіб заощадження. Харріс: 1. Засіб обігу. 2. Лічильна одиниця. 3. Засіб збереження вартості. Маркс: 1. Міра вартості. 2. Засіб обігу. 3. Засіб нагромадження. 4. Засіб платежу. 5. світові гроші.

Більшість західних економістів – дослідників питання теорії грошей – виводять їх сутність з того, які функції виконують гроші. При цьому констатують: грошима може бути все, що визнається людьми за гроші і виконує їх функції. Стосовно сутності грошей економічній теорії можна поділити за рядом напрямів.

Металістична теорія грошей (набула розвитку ще на зорі капіталізму у 16-17 ст.) отожнює їх з благородними металами. Прихильники цієї теорії визнають лише ті функції грошей для виготовлення яких потрібні металеві гроші: міра вартості, засоби створення багатства і світові гроші. Основна ідея номіналістиної теорії грошей полягає в тому, що вони не мають товарної природи, а є умовним знаком, ціність якого визначається державою (або назвою) і не залежить від металевої субстанції. Кількісна теорія грошей (заснована у 17 ст. в Англії і Франції) стверджує, що вартість грошей обернено пропорційна до їх кількості; за грошима визнається лише функція засобів обігу. Відповідно до марксиської концепції гроші – є товар, що стихійно виділився з маси всіх інших товарів і виконує роль загального іквіваленту. Це особливий товар, в якому всі інші товари виражають свою вартість. Гроші є суспільною формою обліку затрат праці товаровиробників. Подібний облік здійснюється в безупиному, щоденному, стихійноринковому процесі, в якому відбувається обмін товарів.

47. Інфляція та її основні форми(види).

Інфляція (від лат. inflatio — вздуття) — економічне явище, яке характеризується зростанням цін (інфляція в макроекономічному розрізі) і, відповідно, викликає зворотньо пропорційне зниження купівельної спроможності (знецінення) грошової одиниці (інфляція з точки зору грошового обігу). В більш вузькому розумінні інфляція означає загальний ріст цін, який не супроводжується зростанням вир-ва товарів та послуг.

В економiчнiй науцi розрізняють такі форми інфляції: iнфляцiя попиту, iнфляцiя витрат та структурна інфляція

Інфляція попиту виникає внаслідок надмірного зростання грошових доходів населення, підприємств і держави, і зростання на цій основі сукупного попиту. Внаслідок цього покупцi конкурують за обмежену пропозицiю товарiв, що призводить до зростання цiн.

Iнфляцiя витрат, або iнфляцiя пропозицii, викликається зростанням вартості виробничих факторів, тобто зростанням витрат виробництва, завдяки підвищенню цін їх елементів.Інфляція витрат викликає зростання цін будь – якого із виробничих факторів – землі, капіталу чи праці. Зростаючі витрати виробництва переносяться на ціну продукції, яка оплачується споживачем. Якщо й для нього цей товар є ресурсом виробництва, то витрати зростуть і тут, що змушує підприємця компенсувати втрати підвищенням цін. Виникає своєрідний механізм передачі інфляції, яка розповсюджується у економіці як епідемія.

Структурна інфляція викликається макроекономічною міжгалузевою незбалансованістю, що веде до хронічного незадоволеного попиту на продукцію певних галузей і зумовлює зростання цін.

Уряду кожної країни, що знаходиться в кризі, слід проводити антиiнфляційну політику. Засоби боротьби з інфляцією можуть бути як прямі так і непрямі.

Частіше всього проявляється наступна закономірність - чим більш кризовою стає ситуація, тим більш актуальні прямі засоби впливу уряду і центрального банку на економіку і грошову масу, як її складову частину.

Непрямі засоби включають:1)Регулювання загальної маси грошей шляхом управління ними центральним банком.;2)Регулювання позикового і облікового процесу комерційних банків через управління ними центральним банком.3)Обов'язкові резерви комерційних банків, операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.4)Операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.5)Регулювання процентних ставок комерційних банків через управління ними центральним банком.

Непрямі засоби не можуть працювати в нашій економіці на повну потужність по причині її недостатньої "ринковості". Повноцінний ринок цінних паперів, в тому числі ринок державних зобов'язань у нас відсутній, а відповідно центральний банк не може впливати на грошову масу крізь куплю-продаж цінних паперів.

Прямі засоби регулювання покупної спроможності грошової одиниці, тобто боротьби з інфляцією, включають в собі:1)Пряме і безпосереднє регулювання державою кредитів і тим самим - грошової маси.2)Державне регулювання цін.3)Державне (по угоді з профспілками) регулювання заробітної плати.4)Державне регулювання зовнішньої торгівлі, операцій з іноземним капіталом і валютного курсу.

Практика прямого регулювання грошової маси широко розповсюджена на заході. США неодноразово в 60х-70х роках заморожували ціни на численні товари. Півтора десятиріччя після другої світової війни знадобилося країнам західної Європи для початку лiбералiзації цін, та навіть неповної. Франція повністю лiбералiзувала ціни на внутрішньому ринку лише в 1986 року. Ф. Рузвельт виводив США із найглибшої кризи 30х шляхом жорсткого державного регулювання економіки. В більшості країн існували спеціальні закони, що обмежують прибуток від торговельного посередництва.

Нормалізація валютного курсу є абсолютно необхідною мірою для припинення усіляких нееквiвалентних міжнародних торговельних операцій. Реально оцінюючи можливості регулювання валютного курсу за рахунок інтервенцій центрального банка треба скати, що надій на успіх такої політики практично не існує. Очевидно, що курс долару зростає стрибками - в деякий момент центральний банк не має можливостей стримувати курс і його як би "прориває". Останній час центральний банк навчився використати кризові політичні моменти для таких стрибків.

48.Капітал як ек категорія. Альтернативні теорії капіталу.

Капітал є похідним фактором виробництва і виник услід за такими факторами, як праця та земля. До капіталу належать усі використані в процесі виробництва засоби виробництва, а також складські запаси готової та напівготової продукції у вартісному виразі, які приносять додану вартість або дохід власнику засобів виробництва при використанні праці найманих працівників.

Згідно з поглядами А. Сміта і Д. Рікардо, капітал як економічна категорія — це сукупність засобів виробництва, його можна розглядати як нагромаджену працю. Ці погляди мали і мають багато послідовників як наприкінці XVIII ст., так і нині. Сучасні економісти розглядають капітал як блага, що мають вартість, купівельну спроможність і приносять дохід.

Друга точка зору пов'язана з поглядом на капітал як на сукупність грошей. Капітал починається з грошей, однак не будь-які гроші є капіталом, оскільки не всі вони приносять дохід. Відповідно до третьої точки зору капітал — це інтелектуальне досягнення, вдосконалена праця людини, людський фактор. Цей погляд також має право на існування, тому що в своїй основі виробництво спирається тільки на два фактори: природу та людину. Все інше — машини, устаткування, технологія, інформація, нововведення і нематеріальні акти — результат праці людини. Слід зазначити, що людський капітал стає капіталом лише тоді, коли він приносить дохід. Дохід відрізняється від капіталу тим, що це прирощення до первісно авансованого розміру вартості активів.

-Так, основоположники класичної політекономії (А. Сміт і Д. Рікардо) ототожнювали капітал з нагромадженою уречевленою працею (засобами виробництва). Однак А. Сміт до капіталу відносив лише ту частку запасів, яка використовується для подальшого функціонування у виробництві та іншій економічній діяльності й приносить дохід. Позитивним у такому трактуванні сутності капіталу є те, що його матеріально-речовий зміст пов’язується як з факторами виробництва, так і процесом отримання доходу. Останнє є домінуючим для розуміння змісту поняття «капітал».

Сучасні західні економісти аналогічно трактують сутність даної економічної категорії. Наприклад, П. Самуельсон і У. Нордхауз пишуть, ще «капітал» складається із благ довгострокового користування, створених для виробництва інших товарів, які включають незліченні верстати, дорогі комп’ютери, вантажівки, прокатні стани, будівлі, що і складає «пейзаж сучасної економіки».

49. Перетворення грошей у капітал. Загальна форма руху капіталу та її суперечності.

Однією з особливостей економічної системи з розвинутими ринковими відносинами є те, що гроші стають капіталом. Гроші і капітал – це два різні поняття. Гроші самі по собі не є капіталом, вони стають ними, коли власнику грошей приносять додаткові гроші, приносять дохід або прибуток.

Найбільш загальною формулою руху грошей як капіталу є формула:

Г – Т – Г/, де Г/ = Г +?Г.

Загальна формула капіталу стверджує, що гроші можуть бути капіталом лише тоді, коли за них купують товар, який при його продажі, принесе більші гроші, тобто:

Г/ = Г +?Г.

Наявність приросту грошей -?Г і є свідченням того, що гроші – капітал. Класики, в т. ч. К. Маркс, приріст грошей -?Г назвали додатковою вартістю.

Таким чином, гроші функціонують як капітал, коли вони приносять додаткову вартість.

Щоб вирішити проблему, яким чином з’являється додаткова вартість без порушення вимог закону вартості, К. Маркс розглядає два протиріччя загальної формули капіталу:

1. Додаткова вартість не може виникнути в обігу, одночасно вона ж не може виникнути без обігу;

2. Товар повинен бути куплений по вартості, проданий по вартості і при чому повинна з’явитись додаткова вартість.

Вказані два протиріччя вирішуються, якщо на ринку з’являється особливий товар – робоча сила, тобто в суспільстві з’являються люди, що є власниками лише одного ресурсу – ресурсу праця. Робоча сила, тобто здатність людини до праці, або сам ресурс праця, стає товаром лише при певних умовах:

a) носій робочої сили не повинен мати інших ресурсів (засобів праці, предметів праці, землі тощо);

b) носій робочої сили повинен бути юридично вільним, сам повністю розпоряджатись собою, в т. ч. своєю робочою силою.

50.Продукт праці та заробітна плата. Мінімальна заробітна плата та її критерїї.

Зарплата – це є плата за використання людської праці (неклас). Є два підходи до розгляду цього питання

Неокласичний: в основі зарплати лежить вартість засобів існування, якінеобхідні для існування працівників та їх сімей. Ціна праці.

Маркс вважав, що працівник продає не працю, а свої здібності до неї, робочу силу. Їх ціна еквівалентна розміру життєвих благ, які необхідні ля задоволення прир потеб працівника, його родини та їх духовних потреб, як то навчання...

Важливо розрізняти грошову (номінальну) заробітну плату та реальну. Номінальна заробітна плата – це сума грошей, що одержує працівник за годину, день, місяць. Реальна заробітна плата виражається в сумі товарів та послуг, які працівник може придбати на свою грошову заробітну плату.

Законодавчо встановлюється мінімальна заробітна плата. Вона становить розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може здійснюватись оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці.

Заробітна плата має дві форми: відрядну і почасову. Відрядну форму в основному застосовують, коли рівень механізації вир-ва такий, що результат діяльності значною мірою залежить від інтенсивності праці робітників. Комплексна механізація та автоматизація вир-ва обумовлюють широке використання почасової форми заробітної плати.

Наприклад, в кооперативах та колективних підприємствах існує така особливість: їх особисті доходи та заробітна плата виникають в результаті реалізації товарів та послуг, які створені колективною працею і є продуктами праці. Але це не означає, що продукт праці існує лише там. Продукти праці існують всюди і найчастіше від успішної реальзації цього продукту праці залежить заробітна плата людей.

Мініма́льна заробі́тна пла́та — законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).

Основні критерії становлення МЗП були визначені Конвенцією МОП №131 1970 p., які мають враховувати, з одного боку, загальний стан і реальні можливості економіки країни, а з другого — потреби працівника та його сім'ї з урахуванням загального рівня заробітної плати в країні, соціальних виплат, рівня життя соціальних груп.

51. Первісне нагромадження капіталу: зміст і форми.

Первісне нагромадження капіталу, що створює капіталістичні відносини, є процесом, який перетворює, з одного боку, засоби виробництва і засоби до життя в капітал, а з іншого – безпосередніх виробників у найманих робітників.

Процес первісного нагромадження являв собою передісторію капіталізму та утвердження капіталістичного способу виробництва. Основу цього процесу становив роз-ток товарного виробництва.

Нагромадження капіталу – це процес перетворення засобів вир-ва в капітал, а безпосередніх виробників у найманих працівників. Первісне нагромадження капіталу проходивло в єпоху меркантелізму, в період встановлення монофактурного в-ва.

У всьому світі основою цього процесу був розвиток товарного вир-ва, велику роль також зіграв лихварський капітал. В деяких країнах перв нагр кап не обійшлося і без насилля, наприклад в Англії землевласники зганяли селян з власних земель і ті змушені були йти працювати на фабрики.

В Україні, в зв’яязку з її соціаластичним минулим перв нагр кап від бувається тільки зараз і не можна сказати що без проблем. „прихватизація” держ майна, коррупція. хабарництво, розкрадання, поява тіньового капіталу та тіньової ек-ки.

52. Трудові відносини:зміст та структура.

Капітал і праця пов’язані трудовими відносинами. Трудові відносини – комплекс взаємовідносин між найманим працівником і работодавцем, пов’яз. з найманням, використанням, відтворенням робочої сили. Включає в себе:

1.Колективні та індивідуальні переговори.

2. Укладання договорів та угод.

3. Визначення умов і розмірів оплати праці.

4. Вирішення трудових конфліктів.

5. Участь найманих працівників в управлінні вир-вом.

Основними суб’єктами труд відносин є: наймані працівники (особи, що уклали трудовий договір), роботодавці (фіз. Та юр. Особи, які є власниками заснованого вир-ва і наймають на роботу осіб, здатних надавати необхідні послуги праці).

Труд відносини функц на основі таких принципів: принцип законодавчого забезпечення, партнерства, загальності, адресності, інтегрованості.

53. Вартість робочої сили: дискусійні аспекти.

Вступаючи у відносини найму, людина за гроші відчужує свій товар – робочу силу – на основі його вартості, що становить основу заробітної плати. Споживання цього товару відбувається в процесі виробництва, тому, вартість, створювання робітником завдяки абстрактному характеру своєї праці, зовсім не збігається з вартістю, еквівалент якої він отримує у вигляді платні. В іншому разі підприємцю немає сенсу наймати робітника. Отже, вартість, створена робочою силою, має бути більшою, ніж вартість самої робочої сили. Місячна вартість робочої сили, необхідної для виробництва певних елементів, наприклад, становить 60 тис, а чистий доход – 130 тис. Це означає, що робітник отримав за свою працю не повну вартість продукту, створену ним, а лише певну частину, величина якої в цілому достатня для відтворення працівника як такого. Це додаткова вартість.

54. Заробітна плата: сутність, функції.

Зарплата – це є плата за використання людської праці (неклас). Є два підходи до розгляду цього питання

Неокласичний: в основі зарплати лежить вартість засобів існування, якінеобхідні для існування працівників та їх сімей. Ціна праці.

Маркс вважав, що працівник продає не працю, а свої здібності до неї, робочу силу. Їх ціна еквівалентна розміру життєвих благ, які необхідні ля задоволення прир потеб працівника, його родини та їх духовних потреб, як то навчання...

Важливо розрізняти грошову (номінальну) заробітну плату та реальну. Номінальна заробітна плата – це сума грошей, що одержує працівник за годину, день, місяць. Реальна заробітна плата виражається в сумі товарів та послуг, які працівник може придбати на свою грошову заробітну плату.

Законодавчо встановлюється мінімальна заробітна плата. Вона становить розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може здійснюватись оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці.

Заробітна плата має дві форми: відрядну і почасову. Відрядну форму в основному застосовують, коли рівень механізації вир-ва такий, що результат діяльності значною мірою залежить від інтенсивності праці робітників. Комплексна механізація та автоматизація вир-ва обумовлюють широке використання почасової форми заробітної плати.

Існує тарифна с-ма оплати, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики. Тарифну с-му оплати праці використовують для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників – залежно від їх кваліфікації та відповідальності за розрядами тарифних сіток.

Заробітна плата – це ціна, що виплачується за використання праці. Як економічна категорія розвинутих товарно-ринкових відносин виражає вартість товару робоча сила і оплату за працю, за витрати і результати, вказані ринком.

- джерела коштів для розширеного відтворення робо­чої сили (відтворювальна функція);

- основної ланки мотивації високоефективної праці, встановлення безпосередньої залежності заробітної плати від кількості і якості праці кожного працівника, його тру­дового внеску (стимулююча функція);

- засобу перерозподілу робочої сили з урахуванням ринкової кон'юнктури (регулююча функція);

- забезпечення соціальної справедливості, однакової винагороди за однакову працю (соціальна функція).

55. Форми і системи заробітної плати. Номінальна і реальна зарплата.

Форми і системи заробітної плати — це механізм встановлення розміру заробітку залежно від кількості та якості праці і її резуль­татів. Обираючи певну форму заробітної плати і конкретну систе­му формування заробітку, роботодавець управляє інтенсивністю та якістю праці конкретних працівників.

Заробітна плата – це ціна, що виплачується за використання праці. Важливо розрізняти грошову (номінальну) заробітну плату та реальну. Номінальна заробітна плата – це сума грошей, що одержує працівник за годину, день, місяць. Реальна заробітна плата виражається в сумі товарів та послуг, які працівник може придбати на свою грошову заробітну плату. Законодавчо встановлюється мінімальна заробітна плата. Вона становить розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може здійснюватись оплата за виконану працівником місячну, годинну норму норму праці. Заробітна плата за своїм складом неоднорідна, вона включає різні за функціональним значенням складові частини. Співвідношення цін утворює структуру заробітної плати. Заробітна плата має дві форми: відрядну і погодинну. Відрядну форму в основному застосовують, коли рівень механізації виробництва такий, що результат діяльності значною мірою залежить від інтенсивності праці робітників. Комплексна механізація та автоматизація виробництва обумовлюють широке використання погодинної форми заробітної плати. Існує тарифна система оплати, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики. Тарифну систему оплати праці використовують для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників – залежно від їх кваліфікації та відповідальності за розрядами тарифних сіток.

При почасовій формі заробітної плати мірою праці виступає відпрацьований час, а заробіток працівнику нараховується згідно з його тарифною ставкою чи посадовим окладом за фактично відпра­цьований час.

При відрядній формі заробітної плати мірою праці є вироблена працівником продукція (або виконаний обсяг робіт), а розмір за­робітку прямо пропорційно залежить від її кількості та якості, ви­ходячи із встановленої відрядної розцінки.

Системи заробітної плати характеризують взаємозв'язок еле­ментів заробітної плати: тарифної частини, доплат, надбавок, пре­мій.

56. Ринкові відносини, їх суб*єкти і об*єкти. Визначення ринку: альтернативні теорії.

Ринкові відносини - це відносини і зв*язки, які складаються між продавцями і покупцями в процесі купівлі-продажу.

Суб’єктами риноквих відносин можуть бути: практично кожний індивідуум як фізична особа, що не обмежена законом у правосуб’єктності та дієздатності; групи громадян (партнерів); трудові колективи; юридичні особи всіх форм власності. Щодо останніх, то світова практика нагромадила значну кількість різних форм господарювання, які водночас є господарськими суб'єктами. Зокрема, йдеться про такі організаційно-господарські форми, як індивідуально-трудова діяльність; державні підприємтва; кооперативи; орендні підприємтсва; фермаерські господарства; народні підприємства; акціонерні товариства; корпорації, об’єднання, асоціації тощо.

Об’єктами ринкових відносин можуть бути усі види товарного і нетоварного виробництва, все те, що можна купити, продати та обміняти.

Ринок -це обмін, що здійснюється відп до законів товарного вир-цтва і обміну.

57. Функції ринку, умови формування і розвитку ринку.

Формування ринку визначається широким арсеналом перевірених часом і господарською практикою законодавчих і моральних норм, багатоплановою і компетентною політикою держави щодо розвитку економіки та соціальної інфраструктури.

В економічно розвинутих системах оснвними фукціями ринку є: відтворення матеріальних передумов для дії об’єктивних економічних законів загального характеру; забезпечення еквівалентності економічних відносин, пріоритету економічних інтересів господарюючих суб’єктів; блокування господарської і регіональної автаркії, інтернціоналізація суспільного виробництва, розвиток інтеграційних процесів у міждержавних відносинах; утворення економічних передумов для демократизації господарського життя; утвердження ефективного господарювання; вимір людської праці, визнання першочергового значення професійності та компетентності; стимулювання структурних змін в економіці, диверсифікація виробництва; встановлення об’єктивно необхдної рівноваги, пропорційності в економіці; розвиток конкурентних засад.

Можна також додати функцію забезпечення відповідності виробничих відносин харктеру й рівню розвитку продуктивних сил; стабілізацію грошвого обігу, підтримання авторитету національних гршових одиниць тощо.

58. Структура та інфраструктура ринку: суть та осн елементи.

Однією з важливих умов функціонування ринку є наявність добре розвинутої ринкової інфраструктури. Від того, наскільки добре вона розвинута залежить у кінцевому підсумку і ефективність функціонування ринкової економіки. Інфраструктура - сукупність галузей і підприємств, зайнятих обслуговуванням суспільного виробництва. Розрізняють виробничу, соціальну і ринкову(сфери обігу) інфраструктуру. Інфр ринку - це система підприємств і організацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили. Функції інфр: здійснює правове та економічне консультування підприємців і захист їх інтересів у держ і приватних структурах; забезпечує фін підтримку, кредитування, включаючи лізинг, аудит, страхування нових господарських формувань тощо; сприяє матеріально - технічному забезпеченню і реалізації продукції підприємств; регулює рух робочої сили; створює необхідні умови для ділових контактів підприємців; здійснює маркетингове, інформаційне та рекламне обслуговування і т. ін., що в кінцевому результаті забезпечує більш швидкий рух товарів і послуг від виробника до споживача. Елементи інфраструктури ринку: підприємства роздрібної та оптової торгівлі; кредитна система і комерційні банки; емісійна система і емісійні банки; організаційно оформлене посередництво на товарних, сировинних, фондових і валютних біржах; аукціони, ярмарки та інші форми організованого позабіржового посередництва; система регулювання зайнятості населення й центри(держ і недерж) сприяння зайнятості (біржі праці); інформаційні технології і засоби ділової комунікації; податкова система і податкові інспекції; система страхування комерційного, господарського ризику і страх(держ і недерж) компанії; спец рекламні агентства, інформац агентства і засоби масової ін форм; торгові палати, інші громадські й добровільні держ- громад обєднання ділових кіл; митна система; проф. Спілки працюючих за наймом; комерційно- виставочні комплекси; система вищої і сер ек освіти; консультативні (консалтингові) компанії; аудиторські компанії; громадські і держ - гром фонди, призначені для стимулювання ділової активності; спеціальні зони вільного підприємництва.

59. Механізм саморегулювання ринку. Закон попиту і пропозиції: суть і механізм взаємодії.

Ринковий механізм - це тенденція ціни на вільному ринку змінюватися доти, доки ринок не досягне рівноваги (тобто доки пропозиція й попит не зрівняються). У цій точці відсутні як дефіцит, так і надлишок, а отже, зникають ті фактори, що спричинили зміни в ціні. Пропозиція й попит не завжди перебувають у стані рівноваги; внаслідок різких змін на деяких ринках можуть виникати проблеми із збутом, проте рано чи пізно становище вирівнюється.

Попит і пропозиція є невід’ємними категоріями ринкової організації господарювання, що виражають об’єктивні економічні відносини товарного вироюництва. Попит визначає сукупну суспільну чи ринкову потребу в товараї (послугах), яка зумовлена алптоспроможністю і виражена в грошовій формі. Попит завжди конкретно визначений, має властивість динамічно змінюватись під впливом ряду факторів. Попит залежить від платоспроможності покупців, тобто від забезпеченості потенційної потреби в товарах і послугах грошовим покриттям. Отже, універсальною формою вираження попиту є гроші.

Пропозиція представлена результатами господарської діяльності (виробництва), що набувають товарного вигляду і можуть бути доставлені на ринок у певному обсязі і в певний час. Як функція і результат товарного виробництва пропозиція представлена відповідним суб’єктом – продавцем. Вирішальною передумовою ринкової пропозиції залишається обсяг виробництва.

На практиці ціна рівноваги встановлюється як загальне для попиту та пропозиції середнє значення ціни певного товару за умови збалансованості абсолютних потенційних значень пропозиції та попиту. Співвідношення попиту і пропозиції відбиває конкретні пропозиції виробництва і споживання з урахуванням вартісно-цінової визначеності товарів. Діалектика взаємозалежності попиту і пропозиції відбивається у ринковій рівновазі.

60. Конкуренція і монополія: суть і взаємозв*язок.

Сучасна конкуренція державно регульована, бо... Державне регулювання конкурентних відносин полягає в дотриманні оптимального поєднання монопольно-регулюючих та конкурентних сил на ринку. Засобами державного впливу є законодавство та аудиторська с-му.

В україні ВРУ 1992 прийняла закон „Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції між підпр-вами”

Монопольним вважається таке становище підприємця, коли його частка на ринку певного товару перевищує 35% і він має змогу самостійно або разом з іншими обмежувати тут конкуренцію. У всіх країнах частка товару на ринку певного підприємця, що дає змоогу застосовувати антимонопольне законодавство рісна (США 31, Яп 50). Контроль за виконанням антимонопольних законів здійснюють спеціальні державні антитрестівські органи. Антимоноп за-во передбачає підвищення податків, назначення судом компенсації, застосування примусового розукрупнення.

61. Форми і види монополій. Зміст антимонопол політики.

Існують різні види монополій, що можна класифікувати на трьох основних: природна, адміністративна й економічна.

Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на даний товар у кращому ступені задовольняється однієї або декількома фірмами. У її основі особливості технологій виробництва й обслуговування споживачів. Тут конкуренція неможлива або небажана. Прикладом можуть служити энергозабезпечення, телефонні послуги, зв'язок і т.д. У цих галузях існує обмежена кількість, якщо не єдине національне підприємство, і тому, природно, вони займають монопольне положення на ринку.

Адміністративна монополія виникає внаслідок дій державних органів. З одного боку, це надання окремим фірмам виключного права на виконання визначеного роду діяльності. З іншого боку, це організаційні структури для державних підприємств, коли вони об'єднуються і підпорядковуються різним головкомам, міністерствам, асоціаціям. Тут, як правило, групуються підприємства однієї галузі. Вони виступають на ринку як один господарський суб'єкт і між ними не існує конкуренції. Економіка колишнього Радянського Союзу належала до найбільше монополізованого у світі. Домінуючої там була саме адміністративна монополія, насамперед монополія всесильных міністерств і відомств. Більш того, існувала абсолютна монополія держави на організацію і керування економікою, що грунтувалася на пануючій державній власності на засоби виробництва.

Економічна монополія є найбільше поширеної. Її поява обумовлена економічними причинами, вона розвивається на основі закономірностей господарського розвитку. Мова йде про підприємців, що зуміли завоювати монопольне положення на ринку. До нього ведуть два шляхи. Перший полягає в успішному розвитку підприємства, постійному збільшенні його масштабів шляхом концентрації капіталу. Другий (більш швидкий) грунтується на процесах централізації капіталів, тобто на добровільному об'єднанні або поглинанні переможцями банкрутів. Тим або іншим шляхом або за допомогою обох, підприємство досягає таких масштабів, коли починає домінувати на ринку.

Розрізняють п'ять основних форм монополістичних об'єднань. Монополії монополізують усі сфери суспільного відтворення: безпосередньо виробництво, обмін, розподіл і споживання. На основі монополізації сфери обертання виникнули найпростіші форми монополістичних об'єднань — картелі і синдикати.

Картель — це об'єднання декількох підприємств однієї сфери виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і зроблений продукт, виробничу і комерційну самостійність, і домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, цінах, ринках збуту.

Синдикат — це об'єднання ряду підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають засоби на засоби виробництва, але утрачають власність на зроблений продукт, а виходить, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатів збут товару здійснюється загальною збутовою конторою.

Більш складні форми монополістичних об'єднань виникають тоді, коли процес монополізації поширюється і на сферу безпосереднього виробництва. На цій основі з'являється така більш висока форма монополістичних об'єднань як трест.

Трест — це об'єднання ряду підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого утрачають власність на засоби виробництва і зроблений продукт, виробничу і комерційну самостійність, тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, керування, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств одержують акції тресту, що дають їм право брати участь у керуванні і привласнювати відповідну частину прибули тресту.

Багатогалузевий концерн — це об'єднання десятків і навіть сотень підприємств різноманітних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого утрачають власність на засоби виробництва і зроблений продукт, а головна фірма здійснює над іншими учасниками об'єднання фінанс контроль.

За твердженням закордонних спостерігачів, Антимонопольне законодавство Укр відповідає світовим стандартам. Проте створювалося воно, на жаль, не в рамках реалізації єдиної програми соц-ек перетворень. Її немає і донині. Не бачачи орієнтирів, укр уряд, як показало життя, уже начально обрало неправильний шлях. Світова практика свідчить про те, що тільки після запуску демонополізації основних сфер вир-ва варто проводити лібералізацію цін і фінансово-грошове реформування. Наш уряд надійшов навпаки й одержало відомі результати.

62. Підприємництво: суть, принципи та умови існування.

Підприємництво – це самостійна, ініціативна господарська діяльність громадян на отримання прибутку і здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою майнову відповідальність чи юридичної особи – підприємства. Крім того, підприємництво – комплекс особливих функцій, що виконуються в економіці, спрямований на забезпечення розвитку та вдосконалення господарського механізму, постійне оновлення економіки господарюючих суб’єктів, створення інноваційного поля діяльності.

Умови:

- наявність відповідних майнових прав на умови і результати виробництва (підприємець повинен обов”язково бути власником вир продукту та доходу, капіталу та землі);

- певне економічне, правове та політичне середовище;

- певна самостійність при виборі виду госп діяльності, визначення цін, розпорядження отриманими прибутками;

- певні правові гарантії: юрид захист, державн