Тема 4. Суб'єкти підприємницької діяльності 1 page

Загальна характеристика суб'єктів підприємницької діяльності.

Поняття та види підприємств.

Правовий статус господарських то­вариств.

Об'єднання підприємств.

Правовий статус відокремлених підрозділів підприємств (філій, представництв).

Правовий статус окремих видів суб'єктів підприємницької діяль­ності: холдингові компанії, товарні біржі, господарські об'єднання.

Література [1,2,5,10,11,12,16,20,25,31,43,44,58,60,62,77,79,80,91,92,103]

Методичні вказівки:

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарської, а отже і підприємницької, визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи гос­подарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'яз­ків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Ч. 2 ст. 55 ГК розрізняє такі категорії суб'єктів:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповід­но до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

Проте не слід забувати, що в цій статті не враховані суб'єкти підприємництва, які важко віднести до зазначених категорій, зокрема: пайові інвести­ційні фонди, які створюються на договірних засадах і не мають ста­тусу юридичної особи (Закон України від 15.03.2001 р. «Про інсти­тути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»; особисте селянське господарство, яке може реалізовувати надлишки сільськогосподарської продукції та надавати послуги зе­леного туризму на платних засадах, проте не визнається юридичною особою і суб'єктом підприємництва та відповідно не підлягає дер­жавній реєстрації, а лише обліку, що здійснюється сільськими, се­лищними, міськими радами народних депутатів за місцем розташу­вання земельної ділянки (правове становище визначається Законом України від 15.05.2003 р. «Про особисте селянське господарство»). Стаття 56 Господарського кодексу України визначає загальні за­сади створення суб'єкта господарювання, в т. ч. правові підстави, форми створення, необхідність додержання вимог чинного законо­давства.

При вивчення даного питання слід знати, що відповідно до ст. 62 Господарського кодексу підприємство – це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково - дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому законодавством.

Ознаки підприємства:

• належність до основної ланки економіки;

• безпосереднє здійснення виробничої, науково-дослідницької і комерційної діяльності та іншої господарської діяльності - як комерційної (підприємницької), так і некомерційної;

• можливість функціонування на будь-якій формі власності: державній (державні та казенні підприємства), комунальній (кому­нальні підприємства), колективній (підприємства у формі вироб­ничих кооперативів, господарських товариств, колективних під­приємств), приватній (приватні підприємства);

• установчий документ - зазвичай статут, якщо інше не вста­новлено законом (так, для підприємств, що діють у формі повного чи командитного товариства, установчим документом буде заснов­ницький договір - ч. 1 ст. ГК 82);

• функціонування на базі відокремленого майна, що знаходить вираз у наявності самостійного балансу та рахунку в банку;

• наявність господарської правосуб'єктності, в тому числі статусу юридичної особи з одночасною забороною мати у своєму складі інших юридичних осіб;

• індивідуалізація підприємства як самостійного суб'єкта гос­подарювання забезпечується наявністю у нього власного наймену­вання (фірмової назви), що відображається в його вихідних докумен­тах, печатці;

• особливий порядок управління.

Підприємства можуть бути різних видів та організаційно-пра­вових форм.

Необхідно пам’ятати, що відповідно до ст. 63 ГК України, підприємства класи­фікуються за різними ознаками.

1. Залежно від форм власності в Україні можуть діяти підприєм­ства таких видів:

• приватне підприємство, що діє на основі приватної форми власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

• підприємство, що діє на основі колективної форми власності (підприємство колективної форми власності);

• комунальне підприємство, що діє на основі комунальної форми власності територіальної громади;

• державне підприємство, що діє на основі державної влас­ності;

• підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

2. За критерієм наявності в статутному фонді підприємства іно­земної інвестиції та розміру останньої ч. 2 ст. 63 розрізняє:

• підприємства з іноземними інвестиціями (в статутному фон­ді такого підприємства іноземна інвестиція має становити не менш як 10 відсотків);

• іноземні підприємства (в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить 100 відсотків).

3. Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік підприємства, відповідно до ч. 7 ст. 63, можуть бути віднесені до малих, середніх або великих підприємств:

• малими (незалежно від форми власності) визнаються підпри­ємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового дохо­ду від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не переви­щує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні;

• великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансо­вий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалі­зації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні;

• усі інші підприємства вважаються середніми (середньооблі­кова чисельність працюючих за звітний рік від 50 до 1000 осіб; обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік у межах гривневого еквівалента суми від 500 тис. євро до 5 млн євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Залежно від способу утворення (заснування), формування ста­тутного фонду та порядку управління підприємством розрізняють унітарні підприємства та корпоративні підприємства (частини 3-5 ст. 63 ГК України):

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону ста­тутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, роз­поділяє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним при­значається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та лікві­дації підприємства. Унітарними є державні та комунальні підприєм­ства, а також підприємства, засновані на власності об'єднання грома­дян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяль­ності засновників (учасників), їх спільного управління справами, (у тому числі через органи, що ними створюються), участі засновни­ків (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Кор­поративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підпри­ємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Підприємства, що використовують закріплене за ними майно на праві господарського відання чи оперативного використання є залежними від власника майна (засновника) підприємства. Проте і підприємства-власники, попри наявність у них майна на праві власності, можуть опинятися в організаційній та/або економічній залежності від іншого суб'єкта. Зазначена обставина зумовила ще одну класифіка­цію підприємств, що закріплена в ст. 126 ГК України: за критерієм залежності від іншого суб'єкта господарювання або можливості впливу на інше підприємство розрізняють асоційовані підприємства двох видів:

• залежне підприємство (контрольним пакетом акцій або від­повідною часткою в майні чи голосів на загальних зборах якого володіє інший суб'єкт господарювання);

• контролююче підприємство (підприємство, яке здійснює ви­рішальний вплив на інше підприємство через володіння контроль­ним пакетом акцій чи відповідною часткою в майні залежного під­приємства, або на підставі володіння більшістю голосів на загаль­них зборах чи в інших органах управління залежного підприємства).

У разі виникнення вирішальної залежності між двома суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, залежне підприєм­ство вважається дочірнім у відношенні до контролюючого підприєм­ства. З метою захисту прав та законних інтересів дочірніх та інших залежних підприємств ст. 126 ГК встановлює випадки субсидіарної відповідальності контролюючого (материнського) підприємства за зобов'язаннями дочірнього підприємства (якщо шкода заподіяна до­чірньому підприємству в результаті реалізації рішень, прийнятих під впливом контролюючого підприємства).

Слід звернути увагу на те, що існують окремі види підприємств, про які в ГК не згадується.

Відповідно до Закону України від 21.06.2001 р. «Про народні художні промисли» можуть існувати підприємства народних художніх промислів. Згідно із ст. 9 даного Закону, підприємство народних художніх промислів - це підприємство, у випуску товарів і послуг яких вироби народних художніх промислів становлять не менш як 60% загальної вартості товарів і послуг за відповідний звітний період.

На практиці існують інноваційні підприємства, особливості правового статусу яких визначаються Законом України від 04.07.2002 р. «Про інно­ваційну діяльність»; таке підприємство має визначальну ознаку - грошовий вимір частки іннова­ційного продукту (результат науково-дослідної та/або дослідно-конструкторської розробки, що відповідає вимогам цього Закону) і (або) інноваційної продукції (нові конкурентоздатні товари чи послуги, що відповідають вимогам закону) має перевищувати 70% грошового виміру загального обсягу продукції (послуг) підпри­ємства.

Згідно з ч. 4 ст. 64 ГК України підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством, можуть відкривати рахунки з установах банків відповідно до закону.

Згідно зі ст. 95 ЦК України (див. також п. 3.6.1-3.6.2 Класифікації організаційно-правових форм господарювання ДК 002:2004, затв. наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 р. № 97) філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом, у свою чергу, є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Отже, відмінність представництва від філії полягає в тому, що представництво виконує лише представницькі функції і захист інтересів юридичної особи, натомість філія може здійснювати як всі, так і окремі функції юридичної особи, у тому числі представництво і захист її інтересів.

Незважаючи на вказані відмінності, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» фактично ототожнює філії і представництва (нерезидентів). Пункт 1.17 ст. 1 цього Закону під постійним представництвом нерезидента в Україні розуміє «постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється господарська діяльність нерезидента на території України. До постійних представництв, зокрема, відносяться: місце управління, філіал, офіс, завод, фабрика, майстерня, шахта, нафтова чи газова свердловина, кар’єр або інше місце розвідки чи видобутку корисних копалин».

Дослідження правового статусу господарських товариств необхідно розпочати з того, що відповідно до чинного законодавства господарські товариства - це господарські організації, які створюються фізичними та/або юридичними особами на договірних засадах шляхом об'єднання майна та підприємницької діяльності з метою отримання прибутку.

Правове становище господарських товариств регулюється Гос­подарським кодексом України (статті 79-92), Цивільним кодексом України (статті 113-162), Законом України від 19.09.1991 р. «Про господарські товариства».

До числа характерних рис господарських товариств належать:

Характерні риси (статті 79-92 ГК України; статті 113-118 ЦК України; статті 1-23 Закону «Про господарські товариства»):

• наявність статусу юридичної особи;

• створюється юридичними та/або фізичними особами шляхом об¢єднання майна та участі в підприємницькій діяльності їх засновників (учасників);

• універсальність цієї організаційно-правової форми: можливість її застосування для підприємств, інших господарських організацій низової ланки економіки, що мають на меті отримання прибутку (бан­ків, страхових компаній, інвестиційних фондів, неприбуткових гос­подарських організацій (фондові біржі тощо), господарських об'єд­нань (холдингові компанії з мережею дочірніх підприємств);

• основний правовий титул майна товариства - право власності, джерелами формування якого є: вклади засновників та учасників товариства; вироблена продукція; отримані доходи; майно, набуте на підставі договорів та інших правочинів, не заборонених законом;

• корпоративний характер управління - учасниками товарист­ва;

• подільність майна товариства на частки, розмір яких визна­чається установчими документами товариства;

• можливість для засновників вибору форми товариства з 5, що передбачені законом: акціонерне товариство, товариство з об­меженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідаль­ністю, повне товариство, командитне товариство;

• наявність в учасників ГТ корпоративних прав: право участі в розподілі прибутку товариства, право участі в його управлінні, право участі в розподілі майна товариства у разі його ліквідації.

За сукупністю ознак (порядком створення; розміром, поряд­ком формування та складом майнової бази; порядком управ­ління справами; особливістю правового статусу учасників това­риства та ін.) розрізняють такі форми (види) господарських това­риств:

• повне товариство (ПТ);

• командитне товариство (КТ);

• акціонерне товариство (AT);

• товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ);

• товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ).

Акціонерне товариство (AT) - це таке господарське товари­ство, статутний фонд якого поділений на визначену кількість час­ток рівної номінальної вартості, виражених в акціях, і яке несе від­повідальність за своїми зобов'язаннями усій своїм майном; акціо­нери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, У межах вартості належних їм акцій.

Повне товариство - це таке господарське товариство, всі учасники якого від імені товариства спільно здійснюють підпри­ємницьку діяльність і несуть додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Командитне товариство - це таке господарське товари­ство, в якому один або більше учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть щодо боргів додат­кову відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, на яке за законом може бути звернене стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства ли­ше своїми внесками (вкладники).

Товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ) - це таке господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом, і яке несе відповідаль­ність за своїми зобов'язаннями усім власним майном, а у разі його недостатності - також майном учасників у визначеному установ­чими документами кратному розмірі до вкладу кожного з них.

Товариство з обмеженою відповідальністю - це таке госпо­дарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідаль­ність за своїми зобов'язаннями усім своїм майном; учасники, які пов­ністю сплатили свої внески, несуть ризик збитків, пов'язаних із діяль­ністю товариства, у межах вартості своїх внесків

Правове становище господарських об¢єднань (ГО) визначається ГК України (статті 118-124), законами «Про банки та банківську діяльність» (ст. 26), «Про кооперацію» (статті 30-33), «Про сільськогосподарську ко­операцію» (ст. 26) та ін.

Господарське об'єднання (ГО) - це організаційно оформлена група підприємств, інших господарських організацій низової ланки економіки різних форм власності, яка створюється з метою ко­ординації діяльності своїх учасників, об'єднання їхніх зусиль для вирішення соціальних та економічних завдань.

Основні риси ГО:

• господарські організації корпоративного типу;

• належність до організацій, які здійснюють управління діяль­ністю їх учасників (у т. ч. координацію їх діяльності) і є вторин­ними структурами;

• вимоги до учасників ГО - наявність статусу юридичної особи;

• основна мета діяльності - координація діяльності учасників і об'єднання їхніх зусиль для вирішення спільних соціальних та економічних завдань (досягнення спільних соціальних та економіч­них результатів);

• відсутність спрямованості (мети) на отримання прибутку;

• тяжіння до монополізму, що зумовлює необхідність отри­мання згоди Антимонопольного комітету на створення ГО (якщо у такий спосіб здійснюється кваліфікована економічна концентра­ція) та здійснення цим органом контролю за дотриманням ГО ви­мог антимонопольно-конкурентного законодавства;

• реєстрація в загальному для всіх суб'єктів підприємницької діяльності порядку;

• добровільність виходу учасників з ГО (за винятком держав­них) з внесенням відповідних змін до установчих документів і ві­домостей державної реєстрації та збереженням за учасниками, які вийшли з ГО, їхніх зобов'язань за укладеними договорами.

На практиці розрізняють наступні види ГО:

1) за ознакою засад створення:

- добровільні (створюються на договірних засадах, хоча в письмовій формі - як установчий доку­мент - договір обов'язково має бути лише в асоціації, корпорації та промислово-фінансовій групі, в решті об'єднань - концерні та кон­сорціумі укладення договору в письмовій формі закон не вимагає, передбачаючи обов'язкову наявність статуту; учасники добровіль­ного об'єднання мають право виходу з нього із збереженням обо­в'язків за раніше укладеними договорами,

- державні (створюються за рішенням Уряду або господарського міністерства (відомства) та виконують функції органу, уповноваженого здійснювати управлін­ня діяльністю державних підприємств - учасників об'єднання);

2) за ознакою ступеня централізації управлінських повнова­жень:

- асоціації (створюються з метою постійної координації гос­подарської діяльності без надання об'єднанню права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з учасників),

- корпо­рації (створюються на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням об'єднанню окремих пов­новажень централізованого регулювання діяльності кожного з учас­ників),

- концерни (учасники якого перебувають у повній фінансовій залежності від одного або групи підприємців, який (і) в зв'язку з цим отримують значні повноваження щодо управління діяльності решти учасників об'єднання);

3) за ознакою обов'язкового установчого документа:

- договірні (асоціації, корпорації, промислово-фінансові групи),

- статутні (концерни та консорціуми);

4) за галузевою ознакою:

- галузеві, тобто господарські об'єд­нання підприємств певної галузі (транспорту, зв'язку, вугільної промисловості тощо),

- міжгалузеві (до складу яких входять госпо­дарські організації різних галузей економіки);

5) за територіальною ознакою:

- республіканські,

- обласні,

- міські.

6) за ознакою терміну діяльності:

- створені на визначений тер­мін (консорціум як тимчасове об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети, а також промисло­во-фінансові групи)

- створені без визначення строку діяльності (асоціації, корпорації, концерни);

7) за ознакою наявності чи відсутності у об'єднання статусу юри­дичної особи:

- господарські об'єднання, які мають статус юридичної особи асоціації, корпорації, концерни, консорціуми,

- господарські об'єднання, які не мають такого статусу (до них належать промисло­во-фінансові групи як особливий вид господарського об'єднання).

Фізичні особи є активними учасника господарських правовідносин, шляхом здійснення індивідуальної підприємницької діяльності.

Індивідуальні підприємці - це фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни чи особи без громадянства) з повною цивіль­ною дієздатністю, не обмежені законом в правоздатності, зареє­стровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприєм­ницької діяльності, які безпосередньо здійснюють таку діяльність (виробляють продукцію, виконують роботи, надають послуги) і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями усім майном, що належить їм на праві власності.

Правове становище індивідуальних підприємців визначається: ГК (ст. 128), ЦК (статті 50-54), законами «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприєм­ців», «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йо­го банкрутом» (ст. 47) та ін.

Законодавством встановлені обмеження для певних категорій осіб щодо можливості здійснення ними підприємницької діяльності. Так, не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких катего­рій громадян: військовослужбовців, посадових та службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, органів державної влади та управління, покликаних здійснювати контроль за діяльністю підприємств, а також інших осіб, уповно­важених здійснювати функції держави. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здіснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду.

Реєстрація індивідуальних підприємців здійснюється в загаль­ному для суб'єктів підприємницької діяльності порядку, тобто відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (статті 42-45).

Індивідуальний підприємець вправі здійснювати будь-яку під­приємницьку діяльність, щодо якої законом не встановлено забо­рони для даної категорії суб'єктів.

Так, індивідуальні підприємці не вправі здійснювати такі види діяльності:

а) що становлять монополію держави (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про підприємництво»: діяльність, пов'язана з обігом наркотич­них речовин, прекурсорів, психотропних речовин, виготовлення та реалізація військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речо­вин, видобування бурштину, охорона особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановле­ному Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язана із розробленням, випробуванням, виробництвом та екс­плуатацією ракет-носіїв, діяльність, пов'язана з технічним обслу­говуванням та експлуатацією первинних мереж (крім місцевих ме­реж) та супутникових систем телефонного зв'язку в мережах зв'язку загального користування (за деякими винятками);

б) провадження яких передбачається законом у певній органі­заційній формі: ломбардні операції (державні підприємства чи по­вні товариства), страхова діяльність (господарські товариства, крім товариства з обмеженою відповідальністю), банківська діяльність (комерційні банки, що створюються у формі акціонерного товари­ства, товариства з обмеженою відповідальністю чи кооперативно­го банку) та ін.

Крім того, індивідуальні підприємці повинні дотримуватися вимог закону щодо:

- ліцензування певних видів господарської діяльності (части­ни 3 і 4 ст. 4 Закону «Про підприємництво», Закон «Про ліцензу­вання певних видів господарської діяльності»);

- патентування окремих видів підприємницької діяльності (роз­дрібна та оптова торгівля за грошові кошти, за винятком сільсько­господарських товаровиробників-платників фіксованого сільсько­господарського податку, гральний бізнес, валютні операції, надання побутових послуг за готівку) відповідно до Закону від 23.03.1996 р. «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»);

- подання податковим органам декларацій про доходи, інших відомостей для нарахування податків та інших обов'язкових пла­тежів;

- сплати податків та інших обов'язкових платежів;

- ведення обліку результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства;

- додержання прав і законних інтересів споживачів;

- добросовісної поведінки у сфері економічної конкуренції;

- забезпечення найманим працівникам (у разі застосування на­йманої праці) умов, передбачених трудовим законодавством;

- своєчасного повідомлення реєстратора (органу державної реєст­рації) про зміну своєї адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької дія­льності, що мають відображатися в реєстраційних документах;

- дотримання екологічних, санітарно-епідеміологічних, проти­пожежних та інших вимог.

Індивідуальні підприємці можуть здійснювати підприємницьку діяльність самостійно (без залучення партнерів-підприємців та на­йманих працівників), спільно з іншими підприємцями (на договір­них засадах), без створення юридичної особи чи створюючи юридичну особу (приватне підприємство чи господарське товариство - традиційне, у складі кількох осіб, чи товариство однієї особи).

Закінчуючи вивчення даної теми, необхідно звернути увагу на особливості правового статусу таких суб’єктів підприємницької діяльності як комерційні банки, біржі і ін.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

Завдання 1. Дайте відповіді на питання.

1. Що таке суб’єкт підприємницької діяльності?

2. Яке співвідношення понять „суб’єкт підприємницької діяльності” та „суб’єкт господарювання”?

3. Як визначається поняття підприємця у літературі?

4. Які учасники господарських відносин визнаються у Господарському кодексі суб’єктами господарювання?

5. Які види суб’єктів підприємництва вам відомі?

6. Які особливості правового статусу фізичних осіб – суб’єктів підприємництва?

7. У чому особливості юридичної відповідальності фізичних осіб – суб’єктів підприємництва?

8. З якого віку мають право здійснювати підприємницьку діяльність фізичні особи?

9. Дайте характеристику правового статусу юридичних осіб – суб’єктів підприємництва.

10. Які види юридичних осіб є суб’єктами підприємництва?

11. Що таке підприємницькі та непідприємницькі товариства?

12. Що таке організаційно-правова форма суб’єкта підприємництва?

13. Дайте визначення та характеристику установчих документів суб’єктів підприємництва.

14. Які вимоги до найменування суб’єкта підприємництва мають бути додержані в установчих документах суб’єкта підприємництва?

15. Назвіть суб’єктів підприємництва, яким необхідний статут, та суб’єктів, яким необхідний установчий договір.

16. Дайте визначення установчого договору та покажіть його специфіку.

17. Які вимоги до змісту установчого договору?

18. Чи потрібний товариству з обмеженою відповідальністю установчий договір?

19. Чи потрібний повному товариству установчий договір?

20. Чи потрібний статут командитному товариству?

21. Коли вступає в дію і припиняється установчий договір?

22. У яких випадках і в якому порядку можливе визнання установчого договору недійсним? Які наслідки визнання його недійсним?

23. Дайте визначення поняття підприємства.

24. Які види підприємств передбачені Господарським кодексом України за формою власності?

25. Класифікуйте підприємства залежно від способу утворення та формування статутного фонду.

26. Яким чином класифікуються підприємства за кількістю працюючих та обсягом валового доходу від реалізації продукції за рік?

27. Що таке державне унітарне підприємство та які його види передбачені Господарським кодексом України?

28. Які характерні риси державного підприємства?

29. Назвіть особливості, що характеризують правовий статус казенного підприємства.

30. Визначте поняття приватного підприємства.

31. Які особливості характерні для дочірнього підприємства?