Міжнародне атомне право

1. Поняття та принципи МАП
2. Джерела МАП
3. Міжнародні організації в сфері мирного використання атомної енергії

А) МАГАТЕ

Б) Регіональні та міжнародні неурядові організації

1. Співробітництво держав щодо деяких напрямків ядерної енергетики

А) ядерна безпека та радіаційний захист

Б) перевезення радіоактивних речовин

В) фізичний захист ядерного матеріалу (самостійно)

Г) міжнародна допомога випадку ядерної аварії (самостійно)

1. Міжнародні організації в сфері мирного використання атомної енергії

А) МАГАТЕ

1. .

Напрямки діяльності МАГАТЕ:

1. Надання технічної допомоги державі-члену МАГАТЕ в сфері мирного використання атомної енергії.
2. Розробка, публікація та перегляд правил, рекомендацій МАГАТЕ
3. Підготовка проектів конвенцій та угод
4. Надання допомоги державам-членам у розробці власного атомного законодавства.
5. здійснення гарантій
6. Інформаційна діяльність (обмін науково-технічною інформацією про атомну енергетику)
7. координація діяльності міжнародних організацій в сфері мирного використання атомної енергетики.

У 2005 р. МАГАТЕ та її Генеральний директор Мухаммед аль-Барадей були нагороджені Нобелівською премією миру «за зусилля щодо попередження використання атомної енергії у військових цілях і забезпечення її застосування в мирних цілях в максимально безпечних умовах».

Гарантії МАГАТЕ

Одна із основних функцій МАГАТЕ полягає у застосуванні гарантій з метою забезпечення того, щоб ядерні матеріали та обладнання, які призначені для мирного використання не були використані для військових цілей. Це повноваження МАГАТЕ закріплено у ст.. 3 Статуту. Із набуттям чинності Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 р. контроль МАГАТЕ поширюється на всю діяльністю членів цього Договору в сфері мирного використання атомної енергії. Договір є найбільш багато численним за кількістю учасників: до нього приєднались практично всі країни окрім Індії, Пакистану та Ізраїлю, і одна держава – Корея вирішила вийти із Договору.

Основне зобов’язання Договору 1968 р. полягає в тому, що ядерні держави не передають нікому ядерну зброю і не допомагають у їх створенні а неядерні держави не набувають і не створюють таку зброю або вибухові пристрої (ст.1)

Договір про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 р. є правовою основою не тільки обмеження ядерних озброєнь, але й встановлює базові умови використання ядерної енергії в мирних цілях для держав, що не володіють ядерною зброєю. Згідно зі ст. III Договору такі держави зобов'язані на основі спеціальних угод з Міжнародним агентством з атомної енергії прийняти гарантії цієї організації з метою перевірки виконання державою його зобов'язань, з тим щоб не допустити переключення ядерної енергії з мирного застосування на ядерну зброю.

Зазначені гарантії МАГАТЕ відносно ядерних проектів та заходів згідно зі ст. XII його Статуту включають:

- розгляд і затвердження Агентством планів створення установок і устаткування, реакторів;

- вимоги дотримання всіх заходів в галузі охорони здоров'я і безпеки, приписаних Агентством;

- подання звітів щодо вихідних і матеріалів, що розщеплюються, а також доповідей про хід робіт за проектом;

- затвердження способів обробки опромінених матеріалів, контроль над усіма розщеплюються і побічними матеріалами, включаючи вилучення надлишків цих матеріалів на зберігання Агентством;

- напрямок інспекцій з правом доступу в будь-який час у всі місця, до всіх даних і до всіх осіб, причетних до проекту, з метою перевірки дотримання умов угод про гарантії.

У разі недотримання або неприйняття вимагатися Агентством заходів з усунення порушень МАГАТЕ має право призупинити або припинити надання допомоги державі у здійсненні його ядерних проектів і забрати назад всі матеріали і обладнання, надані Агентством або яких-небудь його державою-членом для сприяння у здійсненні проекту, а також представити відповідну доповідь до Ради Безпеки ООН для прийняття останньою заходів згідно з його компетенції.

Угоди про застосування гарантій, що укладаються країнами, що не володіють ядерною зброєю, бувають двох типів.

1. Переважна кількість складають угоди про всеохоплюючі гарантії. Згідно з такими угодами держави - учасниці Договору про нерозповсюдження, не володіють ядерною зброєю, зобов'язуються прийняти гарантії МАГАТЕ щодо всіх матеріалів, що розщеплюються, що використовуються в усіх видах ядерної діяльності в межах всієї своєї території. Після того, як угода вступила в силу, розробляються Додаткові положення, які передбачають технічні та адміністративні процедури, з метою деталізації порядку застосування положень, викладених в угоді про гарантії.

В 2011 р. МАГАТЕ представило чергову доповідь про стан дотримання державами-членами гарантій МАГАТЕ. Вперше в історії незалежної України Агентство дало нашій державі найвищу ступінь гарантій («широкі гарантії), підтвердивши не тільки відсутність не задекларованих ядерних матеріалів і діяльність в нашій крані, але й також і те, що всі ядерні матеріали в Україні знаходяться в мирному використанні.

Основним засобом забезпечення гарантій є облік ядерного матеріалу, для цього держава створює та веде національну систему обліку та контролю. Заходи Агентства полягають у підтвердженні незмінності інформації, що міститься в обліку.

На основі облікових документів держава на регулярній основі надає Агентству звіти.

Окрім інформації про ядерний матеріал держава повинна також подати інформацію про конструкції ядерних установок.

Всеохоплююча система передбачає також проведення інспекцій на місцях.

На основі інформації, отриманої від держави, в результаті проведення діяльності на місцях, а також із інших доступних джерел, складається річний звіт про застосування гарантій на території держави, стосовно якої проводилась інспекція. Цей звіт виноситься на розгляд Ради управляючих. Рада приймає і затверджує річний звіт. Сумарний звіт подається на щорічну Генеральну конференцію МАГАТЕ.

2. Держави, що не беруть участі в Договорі про нерозповсюдження (Індія, Пакистан, Ізраїль), укладають особливі угоди, згідно з якими під гарантії поміщаються не всі, а лише спеціально відмічені в угодах ядерні, а також неядерні (важка вода, цирконієві трубки) матеріали, споруди, обладнання.

З метою посилення системи гарантій та контролю МАГАТЕ у сфері мирного використання ядерної енергії в 1997 р. Радою керуючих схвалений Типовий додатковий протокол до угоди (ям) між державою (ами) та Агентством про застосування гарантій. Підписавши цей протокол, держава значно розширює перелік матеріалів і об'єктів, що підлягають декларуванню Агентству, а також зміст інформації про них, включаючи всі дані про все ядерному паливному циклі, починаючи з уранових рудників і закінчуючи ядерними відходами. Одночасно значно розширюються права Агентства з контролю за об'єктами та перевірку інформації, включаючи негайний доступ інспекторів без попереднього повідомлення.

Навіщо був прийнятий Типовий додатковий протокол до Угоди?

Основним недоліком всеохоплюючої системи гарантій МАГАТЕ є те, що вона зосереджена тільки на заявленому ядерному матеріалі і на заявленій ядерній діяльності. Інструментів для перевірки того, що в державі відсутня незаявлена ядерна діяльність або незаявлені ядерні матеріали, всеохоплююча система гарантій практично не надавала. Таким чином, держава, яка бажала створити ядерну зброю мала можливість заявити лише про деякі елементи своєї атомної промисловості. Про діяльність, які вона, по зрозумілих причинах, звітувати не хотіла, вона могла про це мовчати. В Агентстві при цьому не було можливостей отримати достовірну інформацію. Даний недолік системи гарантій чітко проявився в результаті війни в Персидській затоці в 1991 р. В той час було встановлено, що Ірак, який є учасником Договору 1968 р. і мав угоди про всеохоплюючі гарантії з МАГАТЕ, протягом тривалого часу займався таємною діяльністю щодо створення ядерної зброї, яка не була виявлена засобами всеохоплюючих гарантій. За рішенням РБ ООН весь потенціал Іраку в сфері ядерної зброї був знищений під наглядом Комісії ООН (ЮНСКОМ) і МАГАТЕ.

Тому Типовий Договір в першу чергу передбачав широкий спектр заходів щодо виявлення незаявленої діяльності.

Держави, котрі володіють ядерною зброєю, мають право укладати з МАГАТЕ угоди, згідно з якими держава в добровільному порядку пропонує МАГАТЕ окремі (або всі) цивільні ядерні об'єкти, з яких МАГАТЕ вибирає, які підлягають застосуванню гарантій. Агентство має право вибрати з Списку будь-які кількість установок. На практиці діяльність Агентства щодо застосування гарантій в ядерних державах обмежується невеликою кількістю ядерних установок з огляду на скромні фінансові можливості МАГАТЕ.

Гарантії МАГАТЕ в США.

США були одні із перших держав. Які почали застосовувати гарантії МАГАТЕ. Ще на початку 60-х США добровільно поставили під гарантії деяку кількість своїх ядерних установок. У 1980 р. США ратифікували угоду про добровільне надання під гарантії всі ядерні матеріали, ядерну діяльність та установки, за винятком тих, які безпосередньо пов’язані з національною безпекою США.

Додатковий протокол США ввели в дію останніми із ядерних держав (2009 р.). Додатковий протокол практично копія Типового додаткового протоколу. В ньому ідентичні всі статті крім 1. В цю першу статтю США внесли положення, що надає їм самим виключне право на вирішення питання щодо доцільності застосування всіх інших положень Додаткового протоколу. В ст.. 1 зазначено, що США будуть застосовувати і дозволяти Агентству застосовувати положення ДП у всіх випадках, поки це відповідає безпеці та їх національним інтересам. Таким чином, формально США взяли на себе рівно стільки ж зобов’язань, скільки берет на себе за ДП всі неядерні держави, однак на практиці залишили за собою право застосовувати ДП рівно тоді, коли захочуть.

Ще одним фактором, що понижує цінність ДП США є те, що в жодній статті не має посилання на співробітництво з неядерними державами як це передбачено в протоколах всіх інших ядерних держав. Виходить, що навіть застосовуючи свій ДП не роблять вклад в режим непоширення, що є першочерговим завданням ДП – виявляти незаявлену діяльність в неядерних державах.

Гарантії МАГАТЕ в Англії

Перші роботи в атомній сфері Англія вела ще до закінчення Другої світової війни. Дані роботи передбачали широке англо-американське співробітництво в атомній сфері. Однак літом 1946 р. в США був прийнятий закон Макмагона, який встановив заборону на передачу атомної інформації будь-кому. В цих умовах Англії довелось самостійно створювати бомбу, яку вони успішно випробували 3 жовтня 1952 р. на островах Монте-Белло в Індійському океані, наданих Австралією для цієї цілі Англією. Таким чином Англія стала третьою атомною державою.

В 1978 р. Англія ратифікувала Угоду про добровільне надання під гарантії. Як і Угода з США, дана угода поширюється на весь ядерний матеріал, ядерну діяльність та установки, за виключенням тих. Які безпосередньо пов’язані з національною безпекою.

Важливим фактором, який впливав на зміст Угоди Англії було її членство в Євроатомі.

Додатковий протокол Англія ввела в дію у 2004 р. Важливою його особливістю є те, що він трьохсторонній. Третьою стороною виступає Євроатом. Це випливає із того, що сама Угода про добровільне надання під гарантії є також трьохсторонньою. В багатьох статтях Англія розділяє свої повноваження з Євроатомом. Таке розділення повноважень має місце в сфері:

- надання інформації

- в певних випадках інспектори МАГАТЕ можуть супроводжуватись не тільки представниками Великобританії, але й представниками Євроаому;

- у випадку інформуванням Агентством, проведення консультацій, роз’яснень або уточнень Євроатом, в залежності від конкретної статті може або зобов’язаний брати участь.

Гарантії МАГАТЕ у Франції

Остаточне рішення про створення ядерної зброї Франція прийняла в кінці 1956 р. після Суецької кризи. Перще ядерне випробовування Франція провела в Сахарі в 1960 р., ставши тим самим четвертою атомною державою. У 1981 р. Франція ратифікувала Угоду про добровільне надання під гарантії. На відміну від інших угод ядерних держав, дана Угода поширюється тільки на ядерний матеріал, заявлений для цієї цілі Францією. Євроатом виступає в Угоді також третьою стороною як і в ситуації з Великобританією.

Відповідальною організацією Франції за політику в сфері гарантій і за реалізацію гарантійних зобов’язань є Комісія з атомної енергії та альтернативних джерел енергії.

Додатковий протокол Франція підписала у 1988 р., а вступив в силу у 2004 р. Франція зобов’язалась звітувати про співробітництво з неядерними країнами. На відміну від ДП США та Росії в ДП Франції відсутнє положення, яке б дозоляло у виняткових випадках на власний розсуд не виконувати ДП. ДП також є трьохстороннім за участю Євро атома.

Гарантії МАГАТЕ в Китаї

Першу ядерну зброю Китай випробував у 1964 р.

Угода про добровільне надання під гарантії набрала чинності в 1989 р. Об’єктом застосування гарантій є весь ядерний матеріал,, що знаходиться на установках, вибраних МАГАТЕ із Списку, наданого Китаєм.

Додатковий протокол ратифікував у 2002 р. Відмінною рисою від інших протоколів ядерних держав, що інформація надається Агентству Китаєм лише на конкретний запит МАГАТЕ.

Повністю в китайському ДП відсутні статті, що стосуються додаткової інформації про експлуатаційну діяльність на установках, опис кожної будівлі на кожній площадці, а також про місця знаходження вихідного матеріалу. При цьому в статтях, що стосуються експорту та імпорту вихідного ядерного матеріалу не вказується про неядерне призначення такого матеріалу.

Гарантії МАГАТЕ в СРСР та Росії.

29 серпня 1949 р. СРСР вперше випробувала ядерну зброю, ставши другою атомною державою. Угода між СРСР і МАГАТЕ про гарантії набула чинності у 1985 р. Росія як правонаступниця є учасником цієї Угоди.

Відповідно до угоди гарантії застосовуються не щодо сього ядерного матеріалу, а лише зі Списку, обраного МАГАТЕ. До 1993 р. гарантії МАГАТЕ застосовувались лише на двох установках (блок Нововоронежської АЕС та реакторна установка в Курчатовському інституті) Однак, у зв’язку з фінансовими труднощами МАГЕТЕ застосування гарантій щодо них були припинені.

Гарантійна діяльність МАГАТЕ обмежується здебільшого оцінкою поданих звітів Росією.

Додатковий протокол Росія застосовує на тимчасовій основі (підписаний у 2000 р., набув чинності в 2007 р.). Згідно з ДП Росія може утримуватись від виконання будь-якого його положення і обмежити діяльність Агентства, у випадку, якщо така діяльність не буде відповідати безпеці та її інтересам. В ДП відсутній розділ про Додатковий доступ. Тобто повноваження Агентства щодо перевірочної діяльності в РФ залишаються на рівні Угоди про добровільне надання під гарантії. Такий розділ відсутній і в китайському ДП.

Технічні принципи застосування гарантій МАГАТЕ визначаються у «Системі гарантій Агентства» 1968 р. За своїм правовим статусом цей документ є рекомендаційним. Його положення стають юридично обов’язковими тільки після набуття чинності відповідних угод про гарантії і тільки в тому об’ємі, в якому вони включені в цей договір.

Типові угоди про гарантії зафіксовані в документі МАГАТЕ «Структура і зміст угоди між Агентством державами, яке вимагається відповідно до Договору 1968 р.».

Діяльність інспекторів МАГАТЕ регулюється «Інспектори Агентства» 1968 р.

Б) Регіональні та міжнародні неурядові організації

1. Об’єднаний інститут ядерних досліджень (м. Дубна Московської обл.., 1956 р.)

Займається науковими дослідженнями. Членами є 18 держав, в тому числі і Україна. Штат 5000 співробітників, з них 1200 – наукові співробітники, близько 2000 – інженерно-технічний персонал.

Основні напрямки:

- забезпечення спільного проведення теоретичних та експериментальних досліджень в сфері ядерної фізики;

- сприяння розвитку ядерної фізики в державах-членах шляхом обміну досвідом і досягненнями в теоретичних і експериментальних дослідженнях;

- міжнародне співробітництво (підтримує зв'язок з 700 науковими центрами і університетами в 64 країнах світу)

За Статутом передбачається можливість роботи в Інституті вчених з тих країн, які не є членами цієї організації.

В рамках інституту діють 6 лабораторій (теоретичної фізики, високих енергій, ядерних проблем, ядерних реакцій, нейтронної фізики, обчислювальної техніки і автоматизації), які за своїми масштабами є інститутами з самостійними напрямками дослідження., а також відділ нейтронної фізики, прискорювальної техніки.

На долу Інституту приходиться половина відкриттів (близько 40) в сфері ядерної фізики, зареєстрованих в колишньому СРСР.

З 1970 р. Інститут видає періодичний журнал «Фізика елементарних частин і атомного ядра»

2. Європейська організація ядерних досліджень (ЦЕРН, 1953 р.).

Угода про створення Організації була підписана 12 європейськими країнами. На сьогодні, близько 20 держав-членів. Україна – не член Організації. Знаходиться поблизу Женеви (на кордоні Швейцарії та Франції).

Проводить науково-теоретичні дослідження в сфері фізики високих енергій. Є західним аналогом Об’єднаного інституту ядерних досліджень. Деякі країни мають статус спостерігача – Росія, США, Японія, Індія, Туреччина, Ізраїль, Європейська комісія.

Працює близько 2500 тис. людей, 8 тис. фізиків та інженерів із 580 університетів та інститутів 85 країн.

Основним Проектом на даний час є Великий адронний колайдер.

Особливість ЦЕРН – спори, які виникають між державами-членами вирішуються в Міжнародному суді ООН. Прийом нових членів допускається тільки за одноголосною згодою всіх держав членів.

3. Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом).

Створений на підставі Римського договору про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії 1957 р. Складав першу опору ЄС. Із прийняттям Лісабонського договору 2007 р. продовжує функціонувати, але не як складова першої опори, а як формально самостійна інтеграційна організація.

Сприяє:

- розвитку наукових досліджень і забезпечує розповсюдження технічної інформації у сфері ядерно енергетики;

- розробляє заходи безпеки для захисту здоров’я людей, що працюють у ядерній галузі, і всього населення, забезпечує їх застосування

- розвитку мирного використання ядерної енергетики

- формування загальної енергетичної політики

- зниження цін на енергоносії

- забезпечення контролю над атомною енергетикою

4. Латиноамериканська комісія з ядерної енергії (знаходиться в Мехіко, 1959 р.)

Пов’язана з МАГАТЕ угодою.

Відповідно до Договору Тлателолко («Договір про заборону ядерної зброї в Латинській Америці» 1967 р. держави-члени можуть консультуватися з цією комісією з технічних питань.

5. Африканська комісія з атомної енергії.

Створена на підставі Договору про зону, вільну від ядерної зброї в Африці 1996 р.

Неурядові організації:

1. Міжнародна комісія із радіологічного захисту.

Заснована в 1928 р. під час ІІ Конгресу по радіології (Стокгольм).

Основне завдання – розробка основних принципів радіологічного захисту, нагляд за прогресом, вироблення рекомендацій.

2. Європейський атомний форум (FORATOM)

Діє з 1960 р. Це об’єднання 16 національних ядерних форумів європейських країн (Бельгія, Болгарія, Угорщини, Великобританія, Іспанія, Італія, Нідерланди, Словаччина, Словенія, Румунія, Чехія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Швеція, Швейцарія).

У 2011 р. «Український атомний форум» був прийнятий в якості асоційованого члена до цієї організації – перша із подібних собі організацій, які представляють країни, що не є членами ЄС. Український ядерний форум був створений у2008 р. підприємствами і організаціями атомно-промислового ком пеку України.

FORATOM проводить періодичні форуми із застосування атомної енергії і вироблення перспективних шляхів у цій сфері. МАГАТЕ має при цій організації консультативний статус.

На універсальному рівні діє Науковий комітет ООН щодо дії атомної радіації. Функціонує з 1955 р. на підставі резолюції ГА ООН.

Основне завдання – поширення даних та збір інформації по іонізуюче випромінювання на людину та навколишнє середовище.

Комітет приймає дані та доповіді від держав-членів ООН, робить рекомендації, передає доповіді Генеральному секретарю ООН для опублікування. Працює в рамках сесій в штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку або у Відні. За час свого існування підготував 17 наукових доповідей. В останні роки приділяє особливу увагу вивченню негативних наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. З 1988 р. Комітет випускає публікації щодо цієї тематики.

1. Співробітництво держав щодо деяких напрямків ядерної енергетики

А) Ядерна безпека та радіаційний захист

Міжнародне співробітництво держав в сфері забезпечення радіаційного захисту і ядерної безпеки розвивається у наступних напрямках:

- прийняття в рамках міжнародних організацій правил безпеки і радіаційного захисту;

- забезпечення безпечної експлуатації АЕС і надання допомоги у випадку надзвичайної атомної аварії

- обмін інформацією про несправності ядерно-енергетичного обладнання і проведення спільних досліджень та розробок в сфері ядерної безпеки.

Координація зусиль держав щодо забезпечення ядерної безпеки здійснюється насамперед в форм прийняття документів, більшість з яких розроблено в МАГАТЕ та за участю інших міжнародних організацій:

- Основні норми безпеки для захисту від іонізуючого випромінювання та безпеки джерел радіації;

- Звід практичних правил щодо радіаційного захисту працівників рудників і підприємств щодо переробки радіоактивних руд.

В рамках МАГАТЕ функціонує Група МАГАТЕ з контролю, яка вивчає досвід безпечної експлуатації АЕС, надає консультативну допомогу державним органам країн, що розвиваються, щодо забезпечення радіаційного захисту і ядерної безпеки, приймає участь у вироблення міжнародно-правових актів у цій сфері.

З метою забезпечення безпечної експлуатації АЕС в рамка МАГАТЕ регулярно публікується спеціальне видання «Серія безпеки», в якому викладаються критерії. Правила та стандарти забезпечення безпеки при використанні атомної енергії в мирних цілях, для захисту здоров’я людини та навколишнього середовища. МАГАТЕ також на регулярній основі готує Програми розробки норм безпеки АЕС.

У 1997 р. в рамках ООН прийнята Конвенція про ядерну безпеку. Україна ратифікувала Конвенцію у 1997 р.

Значне місце в системі джерел регулювання в сфері радіаційного захисту займає Конвенція МОП № 115 про захист трудящих від іонізуючої радіації 1960 р. Конвенція поширюється на всі види діяльності, що тягнуть за собою вплив іонізуючої радіації на трудящих в процесі х роботи. В Конвенції визначається порядок встановлення максимально допустимих доз радіації і максимальна кількість радіоактивних речовин, які можуть попадати в організм трудящих. Забороняється допускати до роботи, пов’язаною з іонізуючою радіацією трудящих, молодших 16 років, інших осіб. Якщо це суперечить медичному висновку.

За кількістю ядерних енергетичних установок Україна, на сьогодні, посідає 8-е місце в світі і 5-е в Європі. Запорізька АЕС є найпотужнішою атомною електростанцією в Європі.

В Україні існує 5 АЕС із енергоблоками, які мають різні конструктивні особливості та знаходяться на різних стадіях життєвого циклу:

Рівненська АЕС - три енергоблоки;

Хмельницька АЕС - один енергоблок;

Південно-Українська АЕС - три енергоблоки;

Запорізька АЕС - шість енергоблоків;

Чорнобильська АЕС - три енергоблоки

Україна має шість регіональних підприємств Державного об'єднання «Радон» по поводженню з радіоактивними відходами, які приймають на збереження радіоактивні відходи від усіх галузей народного господарства (крім ядерної енергетики).

З 1 січня 1998 р. Наказом Міністра охорони здоров’я України введені в дію Норми радіаційної безпеки України, діють закони «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», «Про поводження з радіоактивними відходами», «Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання» та ін.. Органом державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки є Державний комітет ядерного регулювання України, відповідальним за безпеку АЕС в Україні є державне підприємство НАЕК «Енергоатом». Головним підприємством з наукового супроводу томної енергетики України з ініціативи Президента України у 2004 р. призначено Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут»

Б) Перевезення радіоактивних речовин

Щороку по всьому світі відбувається близько 20 млн. перевезень радіоактивних речовин. Перевезення є невід’ємною частиною ядерного паливного циклу. Зараз працює близько 430 ядерних реакторів у 32 країнах, але видобуток урану можливий лише в декількох місцевостях. Окрім того, у світі створено низку спеціалізованих об’єктів для надання послуг з паливного циклу. Поряд з цим, радіоактивні речовини використовуються не тільки в атомній сфері, але й у медицині, сільському господарстві, дослідницькій діяльності, у пошуках корисних копалин. Все це зумовлює необхідність належної міжнародно-правової регламентації щодо перевезення таких речовин, оскільки порушення елементарних правил перевезення ставить під загрозу життя людей та навколишнє середовище.

На сьогодні, діє ряд міжнародних транспортних конвенцій та інших документів, які регламентують транспортування радіоактивних речовин, що використовуються в мирних цілях. Наприклад:

- Угода про міжнародні залізничні сполучення COTIF 1951 р. – містить Додаток «Правила перевезення небезпечних вантажів» 2007 р.

- Європейська угода про міжнародні дорожні перевезення небезпечних вантажів 1957 р.

- Міжнародний кодекс морських перевезень небезпечних вантажів 1965 р. (прийнята в рамках Міжнародної морської організації) 1965 р.

Вказані документи регулюють питання, пов’язані із визначенням класифікації вантажів (в залежності від видів випромінювання і ступеню небезпеки; попередження витоку рідких і сипучих вантажів; обмеження радіоактивних забруднень; обмеження числа упаковок в транспортному засобі; маркування упаковок і транспортних засобів.

- Конвенція про охорону людського життя на морі 1974 р. містить главу «Ядерні установки». Передбачає, що держави прапора судна повинні вживати заходів щодо недопущення надмірної радіаційної чи іншої ядерної безпеки, повинні бути дотримані стандарти і технічні норми при будівництві суден з атомними енергетичними установками, включаючи контроль за будівництвом, забезпечення належної кваліфікації персоналу, видачу сертифікату про ядерну безпеку судна тощо.

- Чиказька конвенція про міжнародну цивільну авіацію 1944 р. Додаток № 18 до Конвенції «Безпека перевезення небезпечних вантажів в повітрі». Норми, що містяться в цьому Додатку відсилають до технічних інструкцій ІКАО щодо безпечного перевезення небезпечних вантажів.

- Угода між Кабінетом Міністрів України, Урядом російської Федерації та Урядом Словацької республіки про перевезення ядерних матеріалів між Російською Федерацією і Словацькою Республікою через територію України 2010 р.

Угода передбачає перевезення свіжого та відпрацьованого ядерного палива, інших категорій ядерних матеріалів, які відносяться до ядерного паливного циклу, природного урану, радіоактивних матеріалів, які утворюються в результаті переробки відпрацьованого ядерного палива, а також порожніх транспортно-пакувальних комплектів для таких матеріалів (надалі - спеціальні вантажі).

Визначаються компетентні органи країн, які відповідальні за реалізацію цієї Угоди,регулювання і нагляду за ядерною та радіаційною безпекою, перевезення спеціальних вантажів (в Україні це Державний комітет ядерного регулювання, Міністерство транспорту та зв'язку України (сьогодні – Міністерство інфраструктури України).

Перевезення здійснюється залізничним транспортом на підставі спеціальних контрактів між юридичними особами РФ та Словацькою Республікою. Відповідальність за втрату спеціальних вантажів (їх частин) несе Сторона, під юрисдикцією держави якої знаходиться варта (охорона), що здійснювала охорону транспорту зі спеціальними вантажами на момент їх втрати, а в тих випадках, коли спеціальні вантажі транспортувалися без охорони, - Сторона, на території держави якої сталася втрата.

Питання цивільної відповідальності за ядерну шкоду, заподіяну ядерним інцидентом, що стався при перевезенні спеціальних вантажів (надалі - ядерна шкода), регулюються Сторонами у відповідності до Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду 1963 року.

Правила безпечного перевезення радіоактивних матеріалів регулярно переглядаються в МАГАТЕ. Однак на сьогодні багато проблем у цій сфері виникають у зв’язку із недостатньо уніфікованим національним законодавством у цій сфері (наприклад, держави використовують різні редакції правил МАГАТЕ, не до кінця уніфіковані національні правила щодо оформлення сертифікатів відповідності нормам безпеки пакувальних комплектів та упаковок).