Утворення Чехо-Словаччини. Т. Масарик

Восени 1918 р. в умовах воєнної поразки Австро-Угорщини під час Першої світової війни розпочалася практична реалізація планів чеських і словацьких політичних кіл щодо утворення чесько-словацької держави. 28 жовтня 1918 р. Празький Національний Комітет у центрі Праги (Вац-лавська площа) у присутності тисяч чехів проголосив утворення Чехосло­вацької Республіки і заявив про тимчасове взяття на себе функцій вищого органу влади. Того ж дня у Женеві між керівниками двох політичних центрів — празьким Національним комітетом і Тимчасовим чехословацьким урядом розпочалися переговори щодо практичної реалізації накреслених заходів. ЗО жовтня 1918 р. Словацька національна рада прийняла рішен­ня про приєднання словацьких земель до Чехії у рамках єдиного держав­ного утворення. 13 листопада 1918 р. Національний Комітет у Празі схвалив Тимча­сову Конституцію, що проголошувала утворення Чехословацької Республі­ки. 14 листопада 1918 р. Національні збориобрали першим Президентом Т. Масарика, а уряд очолив К. Крамарж.

Насамперед були розпущені місцеві національні комітети, проведені зміни адміністративного, поліцейського й судового апаратів, створено центральний держапарат. Міністр оборони В. Клофаг оголосив створення регулярної армії, основу якої склали чехо-словацькі легіонери. Серед інших першочергових реформ уряд у 1918 р. скасував дворянські привілеї й титули, узаконив свободу слова і друку, право на страйк, запровадив 8-годинний робочий день, а також ухвалив закони про державну допомогу безробітним, розширення соціального страхування. Однією з основних була аграрна рефо­рма — держава отримала право відчуження в громадське користування і передачу малоземельним селянам за викуп земельних володінь, що переви­щували 150 га орної землі.

Кордони республіки були визначені Версальським (1919), Сен-Жерменським (1918) і Тріанонським (1920) мирними договорами. Лідери нової держави за активної підтримки Антанти чи не найкращим чином скориста­лися наслідками Першої світової війни. їм вдалося не тільки зберегти в цілісності територію історичної Чехії та Моравії, ще й приєднати Словаччину та Закарпат­тя, а також значну частину власне угорських земель і домогтися в цілому сприя­тливого для неї вирішення питання Тушинської Сілезії на північних кордонах. Чехословацька держава охоплювала площу 140,4 тис км2, де прожи­вало 13,6 млн чол. (чехи — 6,8 млн, словаки — 2 млн, німці — 3,1 млн, угор­ці — 0,7 млн, українці — 0,5 млн, інші національності — 0,5 млн). Понад третину населення республіки становили національні меншини. До складу Чехо-словаччини увійшли четверта частина населення, близько 1/5 частини території Австро-Угорщини і майже 70% усієї промисловості колишньої монархії, яка протягом двох-трьох повоєнних років була повністю відновлена і мала великий експортний потенціал. Проте економічний потенціал різних частин республіки був далеко не однаковим: питома вага зайнятих у промисловості Словаччини була у 2 рази, а в Закарпатті — у 4 рази нижча, ніж у Чехії.Томаш Масарик— учений-філософ, політичний і державний діяч, перший Президент Чехословаччини. Народився у словацько-німецькій ро­дині. Після Віденського університету — професор філософії у Празькому уні­верситеті. Був депутатом австрійського парламенту. Під час Першої світової війни зайняв антиавстрійську позицію і сподівався на розв'язання чеської про­блеми з перемогою Антанти. У 1915 р. організував Чеський комітет у Парижі, пропонував розв'язати національні питання у Центрально-Східній Європі наданням самостійності народам Австро-Угорської імперії й автономії народам Російської імперії. Будучи президентом Чехословаччини (1918-1935), активно впроваджує ідеї гуманної демократії, під керівництвом якої в республіці розпо­чалося будівництво парламентської держави. Підтримував діяльність українсь­ких еміграційних кіл у Празі та інших містах. Допоміг відкрити і забезпечив фінансовою підтримкою Український вільний університет, Вищий педагогіч­ний інститут ім. Драгоманова, Українську господарську академію.

№16 Утворення Королівства сербів, хорватів і словенів. Національне питання в державі.

Південнослов'янські землі на початку XX ст. (окрім Сербії та Чорно­горії) перебували у складі двох великих колоніальних імперій: Боснія, Герцего­вина, Словенія і Хорватія — в Австро-Угорській, а Македонія — в Османській. Тільки Сербія та Чорногорія здобули незалежність від турецького пану­вання у 1878 р. Пізніше Македонія внаслідок першої Балканської війни 1912 р. стала вільною. Та внаслідок другої Балканської війни 1913 р. Маке­донія була розділена між Сербією, Грецією та Болгарією. Після поразки Австро-Угорщини у Першій світовій війні південно­слов'янські території були визволені сербською армією. Правлячі кола Хорва­тії, Словенії. Чорногорії та Сербії підтримали ідею створення єдиної держави.

1 грудня 1918 р. у Белграді було підписано угоду між Державою сло­венів, хорватів, сербів з державою Сербією про створення спільної держа­ви — Королівства сербів, хорватів і словенів. До складу Королівства увійш­ли: Сербія, Словенія, Боснія, Герцеговина, Хорватія, Далмація, частина Ма­кедонії та Чорногорія. Нова держава була конституційною монархією на чолі з сербською королівською династією Карагеоргієвичів.У лютому 1919 р. під тиском селянства уряд розпочав аграрну реформу, яка ліквідувала залишки феодальних відносин. Реформи розтягнулися на 20 років. У 1921 р. було ухвалено конституцію КСХС. Країну розділили на 33 губернаторст­ва (жупани). Однак нова конституція не розв'язала національного питання, а навпаки загострила. Серби (39% населення) стали панівною нацією. Загостренню міжнаціональних відносин сприяло і релігійне питання, адже серби, чорногорці, македонці були православними, хорвати і словени — католиками, а частина жителів Боснії та Герцеговини — мусульманами. Усі ці протиріччя та загост­рення економічних суперечностей призвели до встановлення монархічної диктатури у 1929 р. 6 січня Король Олександр оголосив маніфест, за яким Конституція скасовувалась, а вся повнота влади переходила до короля. Королівство сербів, хорватів і словенів перейменували на Югославію.Але в країні продовжувались національні суперечки. У 1939 р. хорвати домоглися деяких поступок. Хорватія була виділена в окрему адміністративну одиницю на чолі з губернатором. Губернатор був підпорядкований коро­лю і хорватському парламенту.27 березня 1941 р. відбувся ще один державний переворот. Було створе­но новий уряд, який підписав договір про дружбу і ненапад з СРСР. Це не влаштовувало Німеччину. 6 квітня німецькі війська вторглися на територію югославської держави і за кілька днів окупували її. У роки війни Югославія як цілісна держава припинила своє існування.