Висновки. Підсумовуючи розгляд даної проблеми, варто зробити такі висновки

Підсумовуючи розгляд даної проблеми, варто зробити такі висновки. Українська революція середини ХУІІ ст. була явищем глибоко закономірним, її обумовив цілий ряд факторів, які привели до хвилювання всі соціальні верстви тогочасного українського суспільства. Причин повстання історики називають багато: це і зростання та зміцнення феодального землеволодіння, посилення панщини, закріпачення селян, утиски польською адміністрацією міщан та дрібної шляхти, наступ католицтва та уніатів на православ’я, українську культуру та багато інших.

Тож у різних сферах життя українського суспільства виникли гострі суперечності, викликані становищем України у складі Речі Посполитої.

Національно-визвольна війна визріла з окремих розрізнених рухів різних соціальних груп, які об’єдналися у всеукраїнське повстання. Рушійними силами Визвольної війни стали козацтво, селянство, міщани, нижче православне духовенство, частина дрібної шляхти.

Події 1648-1657 рр. неможливо кваліфікувати виключно в русі національно-визвольного руху. Вони містили глибокі прояви релігійного, соціального, економічного протиборства. Якщо для польського суспільства війна означала трагедію і початок занепаду Польщі, то для українського народу - спробу створити васальну державність на базі збройних сил козацтва за протекцією сильної сусідньої держави.

Б. Хмельницький досить обережно ставився до висунення гасла юридично незалежної козацької України, добре розуміючи небезпечність такого кроку за тодішніх політичних умов та реальну вагу Війська Запорозького в системі європейського світопорядку. Але водночас вільним вибором суверена він ніби заявив про свої претензії на статус практично незалежного правителя. Можна зазначити, що в політичній програмі Хмельницького поєднувалися традиційні і новаторські ідеї, по суті вона являла собою синтез демократизму охлократичного типу, авторитаризму та ідеї релігійного відродження. Але навряд чи можна погодитися з тією оцінкою Б. Хмельницького, яку дав свого часу М. Грушевський: "Затхлиною і мертвечиною віє на нас з декларацій гетьманського осередку всього свого десятиліття".

У внутрішньополітичному житті Б. Хмельницький добився утвердження спадкоємності гетьманату, як форми управління, своєї особистої влади. Про це яскраво свідчить навіть титул, який він собі присвоїв: "Божою милістю гетьман Військ Запорозьких", а також рішення Корсунської ради (квітень 1657 р.), на якій його син Юрій був обраний наступником гетьманської посади.

Однак варто зауважити, що ця нова форма правління не мала серйозної ні соціальної, ні політичної опори в суспільстві; вона трималася в основному на титанічній постаті Великого гетьмана та вузькому колі його однодумців. Більше того, започаткований Хмельницьким принцип престолонаслідування порушив старий козачий звичай виборності гетьмана.

Що ж стосується угоди з Московією, то текст Чигиринсько-Московської письмової угоди був продуманий не досить ретельно, він припускав подвійне тлумачення, не визначав термін дії угоди. Не було відображено в ньому такі важливі моменти, як форма залежності Запорозької Січі, підпорядкованість православної церкви, та й загалом правовий статус Гетьманату (Лівобережної України).

Та все ж головний здобуток 1648-1657 рр. - створення автономної за статусом української козацької напівдержави із територією, кордонами (хоча й не усталеними), населенням, органами влади, збройними силами, правовими нормами на базі звичаєвих законів, визнаної де-факто деякими державами. Намітився процес економічної інтеграції українських земель, розпочався рух суспільства шляхом протокапіталістичного розвитку. Однак такий розвиток подій не влаштовував агресивних сусідів України - Польщу, Росію і Туреччину з Кримським ханством, тому вони зробили все, щоб перешкодити самостійному розвиткові Гетьманату. Істотною перешкодою, щоправда, став і глибокий розкол всередині українського суспільства.

Революція пережила злети і падіння, перемоги і поразки, торжество українських національних ідей і брак цілеспрямованих кроків щодо втілення їх в життя. Народне повстання показало кінетичну могутність українського суспільства, його волелюбство і недосконалість державної еліти, невміння нею скористатися народним поривом.

Українська національна революція пережила запаморочення від успіхів і трагічні поразки, які, по-суті, звели нанівець народний гнів та його радикалізм у позитивному вирішенні тогочасних соціально-економічних та культурних проблем.

Ми повинні завжди пам’ятати, що Богдан Хмельницький зумів об’єднати всі патріотичні сили навколо великої ідеї національного визволення. Він зумів спрямувати енергію народних мас на розбудову соборної держави та виборення нею незалежності. Хмельницький вперше зробив спробу розробити наріжні принципи національної державної ідеї. Гнучкість його соціально-економічної політики обумовила класову стабільність, не допустила вибуху громадянської війни на перших етапах творення української держави. Богданові пощастило приборкати охлократичну стихію, здатність українського середовища до отаманства. Та найбільше виявився талант Хмельницького як воєначальника, військового стратега, творця національних збройних сил, новатора військової справи. Його тонкий дипломатичний талант дозволив забезпечити прорив на шляху до міжнародного визнання козацької України.

Україна, народні маси, сумуючи за Богданом Хмельницьким, знали, що його життя і справи були віддані боротьбі за єдність і самостійність держави. Це забезпечило йому видатне місце не тільки і вітчизняній, а й у світовій історії, у нетлінній пам’яті нащадків.