Еволюція взаємовідносин людини й природного середовища

ЛЕКЦІЯ №1

ТЕМА: ВСТУП. ЕКОЛОГІЯ ЯК ПРИРОДНИЧА НАУКА

План

Еволюція взаємовідносин людини й природного середовища

Визначення, предмет і завдання екології

Історія становлення екології як науки

Сучасна екологічна ситуація в Україні

Глобальні зміни в світі, викликані антропогенним впливом на природне середовище, у наш час набули таких масштабів, що спричиняють інтенсивне руйнування біосфери. Сама природа знаходиться на межі виживання, як який-небудь біологічний вид. З іншого боку, ми є свідками своєрідного”бунту” природи проти людини. Так, за даними бельгійського геолога Ж.Войларда, за останні 20 років частота посух зросла у 8 разів, випадки виверження вулканів – у 3 рази, повторність потужних циклонів паводків та епідемій – подвоїлась.

Складні, проблеми взаємовідносин людства з природою, що загострюються з кожним роком, знаходяться в епіцентрі уваги багатьох вчених та державних діячів, і навіть простих людей, які хочуть жити в безпечному світі. Але „за все потрібно платити”. Цивілізація проігнорувавши об’єктивні закони природи, намагається жити за своїми поняттями, залишивши природі всього лише роль постачальника усього необхідного до „двору його Величності”. На жаль, як відмітив видатний російський учений А.В.Яблоков, 95% населення світу, утому числі й політична еліта, не розуміють до кінця загрози тотальної екокатастрофи для себе та своїх нащадків, зовсім не замислюються про шляхи виходу із екокризи,що склалася.

1.

Еволюція взаємовідносин людини й природного середовища

Близько 600 млн. років тому на планеті Земля з'явилися перші багатоклітинні організми (вважають, що саме тоді для цього склалися сприятливі умови - вміст кисню в атмосфері досяг 3-4 %), і одразу відбувся еволюційний вибух - виникли нові форми життя - губки, черви, корали, молюски, а також предки перших рослин і тварин, які в палеозойську еру заповнили всі акваторії й вийшли на континенти. Розвиток земної рослинності зумовив збільшення кисню в атмосфері та поживних речовин в ґрунтах, а також появу крупних тварин. Активно змінювався склад поверхні Землі, атмосфери, гідросфери, виникла біосфера.

Подальший процес еволюції живих організмів призвів до появи людини - біологічного виду, який, розвиваючись, дедалі більше впливав на природу.

На підставі аналізу результатів археологічних, палеонтологічних, антропологічних, історичних і географічних досліджень у взаємовідносинах людського суспільства з природою виділено чотири періоди, що різняться за характером цих стосунків і обсягом заподіяної навколишньому середовищу шкоди.

Перший, давній, період включає палеоліт, мезоліт і неоліт. У палеоліті (від майже 2 млн. років до 25-30 тис. років тому) жили збирачі та перші мисливці - пітекантропи, синантропи, неандертальці та кроманьйонці. У мезоліті (від 30 до 10 тис. років тому) до збирання та полювання людей додається рибальство, з'являються більш досконалі знаряддя з кісток, каміння, рогу, дерева (гачки, сітки, сокири, човни, глиняний посуд). Неоліт (8-4 тис. років тому) відзначається появою землеробства, скотарства, свердлування, шліфування, перших будинків, святилищ.

Перший, давній, період характеризується накопиченням знань про природу, пристосуванням людини до природи та дуже незначним антропогенним впливом на неї. Основним джерелом енергії тоді була мускульна сила людини, яка повністю залежала від природи. Винищення великої кількості крупних тварин-основного продукту харчування - призвело до виникнення першої глобальної екологічні кризи в неоліті в усіх регіонах розселення людей.

Другий період - рабовласницький лад і феодалізм. У цей період інтенсивно розвивається землеробство, скотарство, виникають ремесла, розширюється будівництв сіл, міст, фортець. Людство своєю діяльністю починає завдавати природі відчутної шкоди, особливо після винайдення та розвитку хімії та одержання перших кислот, пороху, фарб, мідного купоросу. Чисельність населення в XV-XVII ст. уже перевищувала 500 млн. Цей період можна назвати періодом активного використання людиною природних ресурсів, взаємодії з природою. Тиск на довкілля був загалом ще незначним і локальним.

Слід зазначити, що в перші два періоди одним з найважливіших факторів впливу людини на природу був вогонь -використання штучно створених пожеж для полювання на диких звірів, розширення пасовиськ, підсічно-вогневого способу землеробства. Випалювання рослинності на великих територіях заподіяло першу непоправну шкоду біосфері, призвело до різких змін складу флори, фауни, ґрунтів і клімату в цілому. Внаслідок цього виникли перші локальні та регіональні кризи-значні території Близького Сходу, Північної та Центральної Африки перетворилися на кам'яні та піщані пустелі. Надалі розвиток цивілізацій супроводжувався дедалі тяжчими екологічним кризами.

Третій період (XVIII ст.- перша половина XX ст.) - час бурхливого розвитку фізики, техніки, винайдення парового двигуна, електричного мотора, атомної енергії, стрімкого зростання чисельності населення (понад 3,5 млрд.) Це - період активного розвитку локальних і регіональних екологічних криз, протистояння природи та людського суспільства, страшних за своїми екологічними наслідкам світових воєн, хижацької той час були боротьба з природою, її підкорення, панування над нею та впевненість, що природні ресурси невичерпні.

Четвертий період (останні 40-50 років) характеризується розвитком другої глобальної екологічної кризи виникненням і посиленням парникового ефекту, появою озонової дірки та кислотних дощів, суперіндустріалізації з супермілітаризацією, суперхімізацією, суперспоживанням, суперзабрудненням усіх геосфер.

Чисельність людності перевищила 6 млрд чоловік. Особливостями цього періоду є також виникнення та поширення громадського руху за охорону природи в усіх розвинених країнах світу, активне міжнародне співробітництво в галузі охорони довкілля, апогеєм якого стала найбільша в історії всесвітня конференція ООН з проблем навколишнього середовища та розвитку, яка відбулася в Ріо-де-Жанейро в червні 1992 р. У роботі конференції взяли участь делегати понад 180 країн світу. Представниками більше 100 країн були голови держав і урядів, всесвітні знаменитості, всього близько 30 тис. чоловік. У дуже гострих дискусіях між дипломатами різних країн, ученими та представниками «зелених» з усього світу на конференції прийнято пакет важливих міжнародних угод про охорону біосфери, збереження біологічного розмаїття, клімату, створено міжнародну організацію «Зелений хрест».

Оскільки екологічна криза екосфери планети в останній, четвертий, період розвивалася нерівномірно - залежно від обсягів впливу різних антропогенних факторів, її тривалість умовно можна поділити на три етапи.

Перший етап (1945-1970 рр.) характеризується нарощуванням гонки озброєнь всіма розвиненими країнами світу, хижацьким знищенням природних ресурсів у всьому світі, розвитком кризових екологічних ситуацій у межах Північної Америки, Європи, окремих регіонів колишнього СРСР.

Другий етап (1970-1980 рр.) позначився бурхливим розвитком екологічної кризи в світі (в Японії, більшості регіонів колишнього СРСР, Південної Америки, Азії, Африки), інтенсивним зростанням ступеня забруднення вод Світового океану та космічного простору. Це - етап дуже широкої хімізації, максимального світового виробництва пластиків, розвитку глобального мілітаризму, реальної загрози глобальної катастрофи (внаслідок ядерної війни) та виникнення могутнього міжнародного державного й громадського руху за спасіння життя на планеті.

Третій етап (з 1980 р. до теперішнього часу) характеризується поступовою зміною ставлення людей на планеті до природи, всебічним розвитком екологічної освіти в усіх країнах, широким громадським рухом за охорону довкілля, виникненням величезної кількості «зелених» (організацій, асоціацій, товариств), появою й розвитком альтернативних джерел енергії, розвитком дехімізації та ресурсозберігаючих технологій, прийняттям нових національних і міжнародних законів про охорону природи. На цьому етапі також почалася демілітаризація в найбільш розвинених країнах. В останній період людина виступає як могутня геологічна сила, що змінює стан екосфери всієї планети.

Масштаби людської діяльності вражають своїми розмірами. На превеликий жаль, ця діяльність переважно негативно впливає на природу. Видобуваючи щорічно понад 10 млрд. т гірських порід з земних надр, ми тисячами свердловин, шахт, різних гірських виробок порушуємо земну поверхню, послаблюємо міцність верхньої частини земної кори й до невпізнання змінюємо її вигляд кар'єрами, териконами, горами відвальних порід, шламонакопичувачами, полями зрошення, звалищами. Виплавляючи понад 800 млн. т різних металів, людство викидає в повітря та гідросферу величезну кількість промислового бруду, різних відходів. Саме через людську діяльність на планеті зникло 150 видів ссавців.

Якщо 20 років тому на Землі щоденно зникав один вид тварин, то нині, за даними Всесвітнього фонду охорони живої природи,- один вид на годину. Основна причина - винищення тропічних лісів (на Філіппінах і Мадагаскарі вони зникли майже повністю, страшними темпами знищуються в Амазонії, Малайзії). Лише за четвертий період (з 1950 р.) зникло понад 40 видів птахів та 40 видів ссавців, (тільки в межах Східних Карпат зникло майже 20 видів). У Червону книгу України сьогодні занесено понад 800 видів тварин і рослин, тобто вони знаходяться під загрозою знищення.

В сучасній екології, науці про оточуюче середовище, зіштовхуються дві системи поглядів, два різних підходи до проблеми взаємовідносин ЛЮДИНИ і ПРИРОДИ.

1. Згідно 1-му підходу ці взаємовідносини будуються за правилами, котрі встановлює сама людина. Тобто людина оволодіває законами природи і підкорює їх своїм інтересам, спираючись на свій розум, соціальну організацію, техніку і т.д. Тому людина вважає себе вільною від тиску сил, котрі діють в живій природі.

Таким чином, людське суспільство і жива природа розглядаються як 2 різні системи. Внутрішні зв’язки в кожній з цих систем сильніші, ніж зв’язки між ними. Проблеми ОС розглядаються виключно як наслідки неправильного ведення господарства, його надмірної ресурсоємності і відходності. Але їх можна позбутися шляхом модернізації виробництва. Вважається, що закони природи не можуть і не повинні заважати економічному росту, НТП. А жива природа в силу своєї витривалості начебто може пристосуватися до діяльності людини на планеті і перейти на новий рівень організації і функціонування.

Цей підхід називається антропоцентричним або технологічним, тобто таким, що ставить людину, її технології, її “владу над природою” в центр екологічних проблем. Цей підхід більш притаманний багатьом політикам, економістам, господарникам, інженерам.

2. Згідно 2-го підходу людина як біологічний вид в значній мірі залишається під контролем головних екологічних законів і у взаємостосунках із природою вимушена приймати її умови. Розвиток людського суспільства розглядається як частина еволюції природи. Людське суспільство залежить від стану живої природи, підкоряється її законам. А виникнення проблем середовища, що оточує людину, обумовлено антропогенним тиском на нього, тобто діяльністю людини. Цих проблем не можливо позбутися лише технологічними засобами.

Це – біоцентричний або екоцентричний підхід. Він ставить в центр екологічних проблем витривалість живої природи і залежність від неї людського суспільства. Він характерний для професійних екологів. На відміну від антропоцентризму екоцентризм виходить із уявлення про об’єктивне існування єдиної системи, в котрій усі живі організми планети Земля – бактерії, рослини, тварини, включаючи і людей, з їх ресурсами, господарством, технікою і культурою – взаємодіють між собою і оточуючим середовищем.

На жаль, поки що більшість людей схиляються до антропоцентричної точки зору, тому що вона є простішою, оптимістичнішою. Проте, зараз вже існують вагомі аргументи на користь екоцентризму, відкидати котрі не можна.

2.