Перший етап розвитку

Вже в працях Геракліта (530-470 pp. до н.е.), Гіппократа (460-356 pp. до н.е.), Арістотеля (384-322 pp. до н.е.) містилися повідомлення екологічного характеру.

Наприклад, Арістотель описав понад 500 відомих йому видів тварин, розповів про їх поведінку: міграції та зимову сплячку, будівничу діяльність, паразитизм зозулі, способи самозахисту у каракатиці тощо.

У добу Відродження тривало нагромадження даних про рослинний і тваринний світ, в яких вчені у своїх працях подають відомості екологічного характеру, зокрема, описують залежність поширення рослин від умов їх зростання.

Другий етап розвитку пов'язаний із великомасштабними ботаніко-географічними дослідженнями в природі.

Початковий вклад у розвиток цього напряму залишив видатний шведський природознавець Карл Лінней, який висловив думку про існування «економії» природи. Його спостереження були по суті екологічними, хоча він давав їм теологічне (релігійне) тлумачення.

Третій етап розвитку екології пов’язаний з перемогою дарвінізму та з іменами українських вчених Г. М. Висоцького і П. С. Погребняка, які на початку ХХ століття сформували екологічні школи гідробіологів, фітоценологій, зоологів, кожна з яких відіграла певну роль у становленні науки.

У 1913 – 1920 рр. були створенні перші екологічні наукові товариства, екологію почали викладати в університетах.

Розвиток екосистемного аналізу привів до відродження на новій екологічній основі вчення про біосферу – найбільшої екосистеми, яке обґрунтував і розвинув видатний український природознавець В. І. Вернадський.

Нині екосистемні дослідження є дуже актуальними. Вони дають змогу з'ясувати взаємозв'язки, що існують у природі, обсяг впливу людини на довкілля та розв'язати проблеми його охорони, розумного використання ресурсів біосфери. Вони відіграють значну роль у розв'язанні багатьох практичних завдань.

В часи, коли природні ресурси здавалися невичерпними, ніхто не замислювався над тим, на стільки вистачить їх людині.

3. Завдання сучасної екології.

1. встановлення закономірностей взаємозв’язків між організмами, їхніми угрупованнями та умовами довкілля;

2. дослідження структури та функціонування угруповань організмів; розробка методів визначення екологічного стану природних і штучних угруповань;

3. спостереження за змінами в окремих екосистемах та біосфері в цілому, прогнозування їхніх наслідків;

4. створення бази даних та розроблення рекомендацій для екологічно безпечного планування господарської і соціальної діяльності людини;

5. застосування екологічних знань у справі охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів.

4. Видатні вчені-екологи.

Жан Батист П'єр Антуан де Моне Ламарк (1744 – 1829) – французький учений, який став першим біологом, що спробував створити цілісну теорію еволюцію живого світу.

Чарлз (Чарльз) Ро́берт Да́рвін (1809 – 1882) — англійський науковець, що створив теорію еволюції і запропонував принципи природного добору. Дарвін опублікував книгу «Походження видів шляхом природного добору», в якій пояснював еволюційний процес принципами природного й статевого добору.

Олексій Миколайович Северцов (1827–1885) - російський біолог, засновник еволюційної морфології тварин, який зібрав цінний матеріал по історичному розвитку хребетних тварин і обґрунтував гіпотезу походження нижніх хребетних.

Володимир Іванович Вернадський (1863 – 1945) — український природознавець, мислитель, засновник геохімії, біогеохімії та радіогеології, космізму. Засновник першої наукової бібліотеки в Україні (нині названої його ім'ям). Збагатив науку глибокими ідеями, що лягли в основу нових провідних напрямків сучасної мінералогії, геології, гідрогеології.

Георгій Миколайович Висоцький (1865 – 1940) — видатний український вчений у галузі лісівництва, ґрунтознавства, геоботаніки, фізичної географії і гідрології, академік НАНУ, основоположник науки про ліс і лісову дослідницьку справу.

Олександр Леонідович Чижевський (1897—1964) — російський біофізик, вивчав вплив космічних фізичних факторів на процеси в живій природі, зокрема, вплив сонячної активності і циклів активності Сонця на явища в біосфері.

Петро́ Степа́нович Погребня́к (1900 - 1970) — український вчений зі світовим ім'ям. Наукові дослідження в галузі лісівництва, лісового ґрунтознавства, екології рослин, що широко застосовувалася у лісовому господарстві, та залісення пісків. Обґрунтував питання про походження степів за рахунок ценологічного фактора. Створив вчення про природну родючість лісових ґрунтів; удосконалив лісову типологію.