Поява фотожурналістики

На хвилі технологічних проривів, які завжди визначали розвиток журналістики, на рубежі ХХ століття в газети і журнали прийшла фотографія.

Вагомий внесок у вивчення історії фотографії вніс фахівець з фотохімії К. Чибісов [25]. У своїй книзі «Нариси з історії фотографії» він позначив хронологічні межі різних періодів її розвитку. За його словами, спочатку фотографії для журналів гравірували, це ускладнювало процес тиражування, саме тому їх мало використовували в поліграфії.

Лише в кінці 70-х, початку 80-х рр. XIX ст., коли в поліграфії з'явилися нові, породжені фотографією, види відтворення фотознімків (фототипія, цинкографія), вони все частіше і частіше стали з'являтися в масовому друці.

1. Гравюра. Вид графічного мистецтва, створення тиражованих зображень шляхом контрастного друку з рельєфних поверхонь або через трафарет. Кожен відтиск з друкарської форми вважається авторським твором [25, с.220].

2. Літографія. Техніка гравюри, коли фарба під тиском переноситься з плоскої друкарської форми на папір. При застосуванні літографії на кам'яній або металевій пластині створюється малюнок літографським олівцем або літографською тушшю. Жирні місця (малюнок на камені) не змочується фарбою і стає білим тлом.

3. Фототипія. Різновид плоского друку з скляної або металевої пластинки, на яку фотографічним способом наносять відтворюване зображення. При друкуванні фарбою змочуються тільки елементи, що друкують [25, с.40].

4. Цинкографія. Фотомеханічний процес виготовлення кліше (ілюстрованих форм високого друку) шляхом фотографічного переносу зображення на цинкову або іншу пластину, поверхня якої потому піддається травленню кислотою в пробільних ділянках зображення.

5. Фотолітографія. Вид графічного мистецтва. Заснований на літографічному способі друкування із застосуванням фотографії, коли камінь для отримання початкового зображення покривається світлочутливим шаром. Набула широкого поширення після відкриття фотографії в 1839 р. і до винаходу цинкографії в 80-х рр. XIX ст. [25, с.188].

З того часу, як отримання ставало доступнішим, фотографії почали ширше використовуватися в періодичних друкарських виданнях, що, по суті, стало початком фотожурналістики.

Ставши новим видом мистецтва, доступним не тільки для розуміння, але і для використання широкими групами людей, фотографія принесла в журналістику принципово нові і дуже важливі властивості — вищий рівень достовірності і точності, збільшення обсягу інформації та її щільність, видовищність і виразність.

Фотографії дали читачам більше подробиць і деталей про ті події, які вони ілюстрували, навчили вдивлятися не лише в образи реальності, але і в їх природу, привнесли у висвітлення дійсності чіткість, контрастність, а згодом — з появою кольорової фотографії — ще і барвистість.

На думку О. Вартанової [7, с.5], фототекст став невід'ємною частиною журналістики як професії ще й тому, що він був першим типом тексту, у якому одночасно співіснували новини, аналіз, логіка й емоції. Газетно-журнальні фотографи перетворилися на окремий клас журналістів. Хоч вони не створюють вербальні тексти, однак все-таки професіонали, бо через візуальні образи вони зображують події.

Саме завдяки розвитку фотографії почалися процеси, які привели до того, що сучасні ЗМІ без ілюстративного зображення тексту вже просто неможливі.

Фотографія виявилася затребуваною і в газеті, і в журналі, і на телебаченні, навіть в Інтернеті. Вона стала невід'ємною частиною різних видів медіатекстів, але, перш за все, текстів журналістських та рекламних. І при цьому фотографія на газетній шпальті стала більш яскравим символом журналістики, ніж будь-який жанр — інформаційна замітка, репортаж або інтерв'ю [7, с.6].

Становлення саме фотожурналістики як виду творчої діяльності зумовлене суспільною потребою в візуальній інформації.

Будь-яка діяльність характеризується відношенням суб’єкта до об’єкта.

Н. Ворон [12] у своїй книзі «Жанри фотожурналістики» зазначає, що для створення твору фотожурналістики також необхідна наявність об'єкта і суб'єкта. Він виділяє такі категорії:

1. Поле діяльності фотожурналістики — періодична преса — визначає характер творчості. Фотожурналістика постає перед нами як діяльність духовно-практична.

2. Мета творчості фоторепортерів — візуальними засобами розкрити соціально-політичний зміст фактів і подій сучасного суспільного життя.

Будь-яка діяльність характеризується відношенням суб'єкта до об'єкта. Для створення твору фотожурналістики також необхідно наявність об'єкта і суб'єкта.

Об'єкт фотожурналістики той же, що і в інших видах журналістики—словесної, радіо- і телевізійної. Це—природа і суспільство. Однак в особливостях і засобах відображення об'єкта виявляються відмінності.

На думку Н. Ворона, фоторепортер відображає дійсність, покладаючись у першу чергу на можливості фотографії. Таким чином, реальності світу він відтворює з допомогою не тільки мовних знаків, а й іконічним тобто об'єкт у фотожурналістиці постає в наочному вигляді.

Читач стає ніби очевидцем дійсності, показаної на фотознімку; досягається ефект впливу, багато в чому схожий з тим, який міг би бути отриманий від безпосереднього спостереження події.

Інша особливість фіксації об'єкта у фотожурналістиці — документальність, показ дійсності в нетрансформованому вигляді, відображення факту як він є, його точна просторово-часова характеристика.

Документальність у фотожурналістиці зумовлюється психологічною постановою: фотографії чогось не реального або не існуючого не може бути. Ця особливість відображення характерна і для інших видів журналістики, але в фотожурналістиці вона проявляє себе в більшій мірі.

Об'єкт у фотожурналістиці завжди конкретний. Своє завдання фотожурналіст бачить у тому, щоб знаходити в дійсності і запам'ятовувати конкретні прояви передового досвіду, а також конкретні недоліки в різних сферах суспільної практики.

Твори фотожурналістики можна позначити поняттям «привабливість». Фотопублікація на газетній або журнальній сторінці стає свого роду зоровим центром.

Як правило, саме зі знімків на шпальті починається ознайомлення з вмістом видання, вони є тим матеріалом, який «прочитується» усіма.

Нарешті, фотожурналістику характеризує така особливість, як швидкість сприйняття зображення, що в інформаційному процесі відіграє дуже важливу роль. Швидкість сприйняття не лише заощаджує час читача, але і дозволяє досягти особливого ефекту впливу на нього.

4. Суб'єкт завершує «портрет» фотожурналістики як виду творчості. Суб'єкт, тобто фотожурналіст, прояснює значимість відображеного факту, показує його зв'язок з іншими фактами. У суб'єктно-об'єктних відношеннях виявляються закономірності журналістської творчості.

Принципи взаємодії фотоілюстрації і слова слід розглядати, спираючись, насамперед, на функціональну специфіку періодики як важливого виду масової комунікації. Адже журналістське повідомлення, в ідеалі, розраховане на точне розуміння, яке досягається, коли інформація не допускає багатоваріантності тлумачення. Тільки тоді досягається бажаний результат – ефективний вплив на громадську думку.

Отже для того, щоб уникнути непорозуміння внаслідок нагромадження інформацією, необхідне використання засобів зображення і слова як у пресі, так і на телебаченні.

Якщо подію зафіксовано наочно, значить, вона, без сумніву, відбулася саме в тому місці й за тих обставин, зображених на знімку.

Фотографія у виданні виконує різні функції: і як елемент оформлення, і як інформативне джерело, є альтернативою тексту. За допомогою розгалуженої системи фотожанрів на шпальті не буває однакових фотознімків, які створюють монотонність в оформленні.

Графічна оригінальність надає привабливості, пожвавлює оформлення шпальти.