Правове регулювання телекомунікацій в ЄС

Сучасне законодавство Європейського Союзу у сфері телекомунікацій є наслідком тривалого процесу, спрямованого на лібералізацію регулювання в галузі зв’язку та створення спільного ринку. Цей процес розпочався у 80-х роках минулого століття і триває дотепер. Деякі європейські дослідники виокремлюють чотири етапи розвитку телекомунікацій у ЄС. Перший етап (1987–1996) розпочався з публікації так званої Зеленої книги – документа про політику в галузі, що розповсюджується між зацікавленими особами, яких запрошують для консультацій. Метою Зеленої книги є вироблення спільної політики перед виданням Білої книги, яка є офіційним документом, що відображає результат консультацій. На цьому етапі були опубліковані також Огляд ситуації у сфері телекомунікаційних послуг (1992), друга Зелена книга (1994) і численні директиви: про конкуренцію на ринках телекомунікаційного обладнання (1988), телекомунікаційних послуг (1990) тощо. Другий етап (1996–1997) вважається перехідним. А на третьому етапі (1998–2000) на рівні ЄС була запроваджена перша організаційно-правова модель, яка передбачала лібералізований сектор телекомунікацій. У той період був прийнятий знаковий Регламент Європейського Парламенту і Ради від 18 грудня 2000 р. про роздільний доступ до місцевих ліній зв’язку. Регламент поширювався на з’єднання між місцевими телефонними станціями та точками приєднання у приміщеннях абонентів. Комісія ЄС визнала, що новим операторам зв’язку було б економічно невигідно дублювати наявну кабельну інфраструктуру. Відтак, відповідні оператори були зобов’язані надавати доступ до такої інфраструктури на прозорих, справедливих та недискримінаційних умовах, а національні регуляторні органи повинні були забезпечити економічно обґрунтовану плату за надання такого доступу для конкурентів. У травні поточного року Регламент було скасовано у зв’язку з досягненням відповідного рівня національного правового регулювання у державах – членах ЄС. У 2002 р. був прийнятий новий пакет директив щодо електронних комунікацій, який складає основу сучасного регулювання цього сектора в ЄС і започатковує четвертий етап розвитку телекомунікацій. Подальша реформа телекомунікацій Сучасна система правового регулювання телекомунікацій в ЄС була сформована у 2002 р. і виконує свою функцію дотепер. Проте ця система не відповідає викликам глобального інформаційного суспільства. Тому 13 листопада 2007 р. Комісія ЄС затвердила пропозиції щодо реформування телекомунікаційного сектора ЄС, зазначивши, що «набуття чинності новими регуляторними актами залежатиме від швидкості законодавчого процесу, але Комісія висловлює надію, що відповідні акти діятимуть з 2010 р.». Згідно з даними, розміщеними на інформаційному порталі Комісії ЄС, реформа відбуватиметься в чотирьох напрямках. Сприяння розвитку конкуренції. Реформа дозволить національним регуляторним органам запровадити в разі потреби функціональний розподіл. Це означає, що операторам доведеться структурно роз’єднати підрозділи, які обслуговують інфраструктуру, і підрозділи, які безпосередньо надають послуги. Такий розподіл забезпечить прозорість доступу до інфраструктури для конкуруючих операторів. Також реформа надасть Комісії ЄС повноваження нагляду за тим, які засоби правового захисту пропонують національні регуляторні органи, що в перспективі дозволить наблизити ці засоби до єдиного стандарту. Удосконалення регулювання сектора. Комісія ЄС пропонує скасувати режим попереднього регулювання для 11 з 18 ринків, що пов’язані з телекомунікаціями, у тому числі для роздрібного та оптового. Регулювання на роздрібному ринку не є необхідним за умови ефективного регулювання на оптовому ринку телекомунікаційних послуг, що дозволяє новим суб’єктам господарювання домовитись про одержання доступу на прийнятних умовах. Своєю чергою, потреба в регулюванні оптового ринку зникає, коли є достатній рівень конкуренції. Зміцнення внутрішнього ринку. Телекомунікаційний сектор в Європі все ще фрагментований через відмінності регулювання в державах – членах ЄС. Непослідовність у регулюванні, спричинена різною інтерпретацію та різним застосуванням загальноєвропейських правил, є головною причиною повільного розвитку загальноєвропейського телекомунікаційного ринку. І хоча відмінності національних ринків пояснюються об’єктивними чинниками, Комісія ЄС вважає, що можна досягти відповідної координації. Покращення захисту споживачів. Комісія ЄС пропонує розширити спектр прав споживачів, які користуються телекомунікаційними послугами. Серед її пропозицій можна виокремити такі, як: публікування інформації про ціни; полегшення передачі клієнтів від одного сервіс-провайдера до іншого; полегшення доступу до телекомунікаційних послуг для людей з обмеженими фізичними можливостями; обов’язок операторів інформувати своїх клієнтів у разі існування ризику розкриття персональних даних клієнтів; боротьба зі спамом, шпигунськими програмами тощо. Таким чином, з 2010 р. ЄС керуватиметься новими правилами у телекомунікаційному секторі. Водночас при подальшій гармонізації українського телекомунікаційного законодавства з європейським національний законодавець матиме три зразки системи регулювання: 90-х рр. ХХ століття, початку та 10-х рр. ХХІ століття. У такій ситуації доцільно оцінити стан національного ринку телекомунікацій і порівняти його з ринком ЄС трьох періодів.

Спільна транспортна політика (Common transport policy) - покликана виробити спільні правила щодо руху міжнародного транспорту, маршрут якого починається чи закінчується на території держав-членів або перетинає її (статті 70-80 Договору про заснування Європейської Спільноти). Вона також визначає умови, за яких перевізники-нерезиденти можуть надавати послуги в країнах ЄС і, нарешті, передбачає заходи щодо підвищення безпеки транспорту.

Відколи набрав чинності Амстердамський договір (1 травня 1999 року), рішення в галузі транспортної політики ухвалюють за процедурою спільного ухвалювання рішень, після консультацій з Соціально-економічним комітетом та Комітетом регіонів. Однак досі існують особливі випадки:

1.заходи, які можуть відчутно вплинути на рівень життя, зайнятість та рух транспортних засобів, Рада ухвалює одностайно, після консультацій з Європейським Парламентом та Соціально-економічним комітетом;

2.у випадку особливих заходів щодо морського та повітряного транспорту, в кожному окремому випадку Рада кваліфікованою більшістю вирішує, яку процедуру ухвалювання рішень застосовувати.

Енергетична стратегія ЄС - Європейський Союз визначив енергетичну галузь одним з головних пріоритетів своєї політики.

Енергетична стратегія ЄС від 2010 року має 5 пріоритетів:

Енергозбереження.

Усеєвропейський енергетичний ринок, який до 2015 року він повинен охоплювати всі країни ЄС.

«Один голос» ЄС на міжнародній арені.

Лідерство в енергетичних технологіях та інноваціях.

Споживачі. Проведення реформ у ціноутворенні, підключення споживачів до мереж та прозорому нарахуванню вартості послуг.

Енергетична стратегія - предмет дискусії на першому Енергетичному саміті ЄС, який відбудеться в лютому 2011 року. Загальні енергетичні цілі Євросоюзу зафіксовано в стратегії Європа–2020, схваленої Європейською Радою в червні 2010. Протягом наступного десятиліття Союз планує зменшити викиди парникових газів на 20%, збільшити частку поновлювальної енергії на 20% та на такий само відсоток підвищити енергоефективність.

Комісар ЄС з питань енергетики Гунтер Еттингер:Енергетичний виклик є одним із найбільших іспитів для всіх нас. Трансформація наших енергетичних систем у нові, більш сталі та безпечні потребує часу, проте амбітні дискусії потрібні вже тепер. Щоб мати ефективну й низьковуглецеву енергетику ми повинні європеїзувати нашу енергетичну політику та сфокусуватися на нагальних пріоритетах.