Інфрачервона спектроскопія

Інфрачервона спетроскопія, ІЧ-спектроскопія, (рос. инфракрасная спектроскопия, ИК-спектроскопия, англ. infra-red spectroscopy; нім. Infrarot-Spektroskopie f) — різновид молекулярної оптичної спектроскопії, оснований на взаємодії речовини з електромагнітним випромінюванням в ІЧ діапазоні: між червоним краєм видимого спектра (хвильове число 14000 см^-1) і початком короткохвильового радіодіапазону (20 см^-1).

ІЧ-спектри виникають при поглинанні ІЧ-випромінення на частотах, що збігаються з деякими власними коливальними і обертальними частотами молекул або з частотами коливань кристалічної ґратки. ІЧ-спектри отримують за допомогою спектрометрів різних типів, робочий діапазон яких знаходиться в межах так званої фундаментальної ІЧ-області (300 см^-1 — 4000 см^-1).

Найпоширенішим при приготуванні зразків для інфрачервоної спектроскопії є метод, оснований на приготуванні таблеток з KBr.

На основі ІЧ-спектрів можна проводити якісний та кількісний аналіз речовини.

Інфрачервона спектроскопія дозволяє отримувати спектри речовини у всіх її агрегатних станах.

Інфрачервана спектроскопія відбивання використовується при дослідженні твердих тіл, особливо монокристалів. Для зразків із сильним поглинанням і поверхневих сполук розроблений так званий метод нарушеного повного внутрішнього вібиття.

Інфрачервона спектроскопія застосовується для виявлення і оцінки фаз, вміст яких в руді, г.п. більше 1-5%. Вона — джерело інформації для вирішення таких питань кристалохімії, як будова складних комплексних аніонів, ізоморфних заміщень у мінералах тощо.

Успішно використовується ІЧ-спектроскопія для вивчення флотаційних реагентів, міжфазної зони «адгезив-субстрат»