Порядок повідомлення про підозру. Допит підозрюваного

Стаття 276. Випадки повідомлення про підозру

1. Повідомлення про підозру обов’язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 цього Кодексу, у випадках:

1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення;

2) обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів;

3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Особливості повідомлення про підозру окремій категорії осіб визначаються главою 37 цього Кодексу.

2. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий, прокурор або інша уповноважена службова особа (особа, якій законом надано право здійснювати затримання) зобов’язані невідкладно повідомити підозрюваному про його права, передбачені статтею 42 цього Кодексу.

3. Після повідомлення про права слідчий, прокурор або інша уповноважена службова особа на прохання підозрюваного зобов’язані детально роз’яснити кожне із зазначених прав.

Стаття 277. Зміст письмового повідомлення про підозру

1. Письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням з прокурором.

Повідомлення має містити такі відомості:

1) прізвище та посаду слідчого, прокурора, який здійснює повідомлення;

2) анкетні відомості особи (прізвище, ім’я, по батькові, дату та місце народження, місце проживання, громадянство), яка повідомляється про підозру;

3) найменування (номер) кримінального провадження, у межах якого здійснюється повідомлення;

4) зміст підозри;

5) правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;

6) стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру;

7) права підозрюваного;

8) підпис слідчого, прокурора, який здійснив повідомлення.

Стаття 278. Вручення письмового повідомлення про підозру

1. Письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

2. Письмове повідомлення про підозру затриманій особі вручається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її затримання.

3. У разі якщо особі не вручено повідомлення про підозру після двадцяти чотирьох годин з моменту затримання, така особа підлягає негайному звільненню.

4. Дата та час повідомлення про підозру, правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність невідкладно вносяться слідчим, прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Стаття 279. Зміна повідомлення про підозру

1. У випадку виникнення підстав для повідомлення про нову підозру або зміну раніше повідомленої підозри слідчий, прокурор зобов’язаний виконати дії, передбачені статтею 278 цього Кодексу. Якщо повідомлення про підозру здійснив прокурор, повідомити про нову підозру або змінити раніше повідомлену підозру має право виключно прокурор.

Допит обвинуваченого має виняткове значення для одержання цінної доказової інформації про подію, яка розслідується, від її безпосереднього учасника та про характер і ступінь його вини або для встановлення непричетності допитуваного до цієї події, що не менш важливо. Крім того, треба зважити й на те, що допит обвинуваченого є засобом його захисту від пред'явленого обвинувачення.

Кожному допиту має передувати ретельна підготовка до нього. Перш за все слідчий повинен визначити коло обставин, які треба з'ясувати і стосовно яких необхідно одержати показання. Предмет допиту повинен мати і спеціальні характеристики (транспортна пригода, хабарництво, заподіяння тілесних ушкоджень тощо). Окремі питання, що вирішуватимуться під час допиту, можуть потребувати ознайомлення із спеціальною літературою, деякими технологічними процесами, порядком обігу документів на підприємстві чи в установі та в системі пов'язаних підприємств і установ, системою і станом обліку й звітності тощо. Готуючись до допиту в цьому напрямі, слідчий може скористатися допомогою відповідних спеціалістів.

Дуже важливим елементом підготовки є вивчення особи обвинуваченого (підозрюваного), від чого певною мірою залежить тактика допиту. Дані про особу обвинуваченого стосуються його освіченості, суспільної та трудової діяльності, поведінки в побуті, відносин з іншими особами, які беруть участь у справі (свідками, потерпілими), а також його психофізіологічних властивостей і рис характеру. Всі ці та інші дані дозволяють досить точно визначити тактику допиту, теми спілкування, передбачити вплив певних рис допитуваного на хід і результати допиту.

Дані про особу обвинуваченого отримуються з матеріалів справи, оперативних джерел, шляхом безпосереднього спостереження, попередньої бесіди, узагальнення незалежних характеристик, аналізу продуктів діяльності.

Важливе місце в організації допиту належить вибору моменту та місця його проведення. Крім випадків, коли момент допиту визначається законом (затриманого або заарештованого підозрюваного необхідно допитати протягом 24 годин з моменту затримання або арешту, а обвинуваченого - негайно після пред'явлення йому обвинувачення), допит, на розсуд слідчого, проводиться залежно від обраної послідовності допиту тих чи інших осіб, необхідності збереження таємниці слідства, психічного стану допитуваного, його готовності до спілкування.

Питання про місце допиту вирішується слідчим залежно від ситуації, крім безальтернативного місця допиту ув'язнених осіб - в установі, де перебуває ув'язнений. У всіх випадках місце допиту має бути зручним для цієї дії, сприяти встановленню психологічного контакту, забезпечувати збереження слідчої таємниці. Треба звернути увагу на стан приміщення, розташування меблів, порядок на письмовому столі, присутність інших людей (їх не повинно бути), навіть на температуру повітря в приміщенні.

Слідчий викликає обвинуваченого (підозрюваного), який не перебуває під вартою, повісткою, телеграмою, телефоном, але ні в якому разі через засоби масової інформації. Обраний спосіб повинен забезпечувати проведення допиту в призначений час і в потрібному місці, а також збереження в таємниці самого факту проведення допиту від інших осіб.

Для одержання якісних результатів допиту необхідним є належне його забезпечення технічними засобами, а саме: бланками допиту, чистим папером, письмовим приладдям, магнітофоном. В окремих випадках може виникнути потреба у стенографуванні допиту, а отже -у виклику стенографістки, забезпеченні відповідних умов для стенографування і попередженні її про відповідальність за неправильну фіксацію допиту і за розголошення таємниці слідства.

Готуючись до допиту, слідчий повинен уважно ознайомитись з наявними доказами, котрі обґрунтовують формулу обвинувачення, окремі положення якої чи вся вона в цілому, очевидно, так чи інакше будуть оспорюватись обвинуваченим. Це можуть бути протоколи огляду місця події та речових доказів, показання свідків та інших обвинувачених, висновки експертів, особливо ті з них, які засвідчують перебування допитуваного на місці події або викривають його у вчиненні тих чи інших дій.

Допит обвинуваченого починається відразу ж після оголошення постанови про притягнення його як обвинуваченого із запитання, чи визнає він себе винним у пред'явленому обвинуваченні, після чого слідує вільна розповідь обвинуваченого по суті оголошеної постанови. Обвинувачений на поставлене запитання може відредагувати трояко: визнати себе винним повністю, визнати себе винним частково, не визнати себе винним.

Вільну розповідь обвинуваченого не варто пускати на самоплив. Можна запропонувати допитуваному викласти подію, про яку він хоче розповісти, у хронологічному порядку в процесі її розгортання - напередодні розслідуваної події, ЇЇ початок, перебіг і настання злочинного результату - та щодо наступних дій обвинуваченого. В окремих випадках, залежно від ситуації, доцільно спрямувати вільну розповідь на окремі епізоди, причини виникнення тих чи інших фактів, на логічний аналіз певних дій та їх наслідків. Нарешті, буває корисним зосередити увагу на певному факті, який, на думку слідчого, найдоцільніше висвітлити на початку допиту, а потім завести мову про інші факти, котрі певним чином доповнюватимуть й уточнюватимуть інформацію про основний факт.

Допит обвинуваченого, який повністю визнає себе винним, відбувається у достатньо спокійній обстановці, позбавлений зовнішніх конфліктів, і обвинувачений, як правило, дає розгорнуті показання щодо всіх обставин, які підлягають доказуванню у справі. Проводячи допит, слідчий одержує детальні дані не лише про злочин, а й про мотиви його вчинення, підготовку, обставини, що сприяли його здійсненню, способи приховання слідів злочину тощо. Усе це дозволяє швидко, всебічно і повно розслідувати справу і передати її до суду.

Але за такої ситуації слід завжди пам'ятати, що у випадках визнання обвинуваченим своєї вини нерідко трапляються самообмови з різноманітних мотивів або спроби приховати від слідства чи применшити провину когось із співучасників. Тому під час допиту треба ретельно вивчати мотиви зізнання і не сприймати на віру без прискіпливого аналізу будь-які свідчення обвинуваченого.

Допит обвинуваченого, який визнає вину частково, відрізняється від описаного вище тим, що, поряд з правдивими, він у межах одного допиту дає неправдиві показання, а отже, слідчому доводиться застосовувати тактичні прийоми, спрямовані на викриття брехні, про що йтиметься у наступному параграфі. Однак не можна виключати й таку ситуацію, коли обвинувачений дійсно вчинив лише частину з інкримінованих йому діянь, а в інших, участь у яких він заперечує, він є невинуватим. Можливість такої ситуації слідчий завжди повинен враховувати і перевіряти її з усією ретельністю під час детального допиту з аналізом інших доказів у справі.

Обвинувачений може не зізнаватися у вчиненні інкримінованого йому злочину в двох випадках: коли він дійсно невинуватий і обвинувачення його є помилковим через фатальний збіг обставин чи упередженість розслідування або коли він сподівається уникнути засудження через недосконалість, на його думку, доказової бази обвинувачення. Оскільки на початку допиту слідчий має бути впевнений у винуватості допитуваного, він повинен тактично спрямовувати допит на викриття злочинних дій (бездіяльності) обвинуваченого. Тактика допиту, спрямованого на спростування брехні обвинуваченого, розглядається у наступному параграфі. Уміле оперування тактико-психологічними прийомами допиту, разом з аналізом інших доказів у справі, дозволяє неспростовно довести винуватість зло в мисника, успішно завершити справу розслідуванням і передати її до суду.

Ретельний допит із застосуванням науково обґрунтованих, психологічно ефективних прийомів може викликати у слідчого сумніви у винуватості допитуваного і необхідність ще раз проаналізувати зібрані докази обвинувачення та провести додаткові слідчі дії. У результаті може виявитися непричетність обвинуваченого до інкримінованого йому злочину або зовсім інша його роль у розслідуваній події. У такому разі слідчий зобов'язаний на підставі встановлених нових фактів або закрити справу за відсутністю в діях обвинуваченого складу злочину, або пред'явити нове обвинувачення, скасувавши попереднє.

Допит обвинуваченого (підозрюваного) може наштовхнутись на Його відмову від дачі показань. Закон не зобов'язує обвинуваченого (і не повинен зобов'язувати) давати показання і не забороняє йому давати неправдиві показання. Відмова обвинуваченого є дуже небажаною ситуацією, оскільки відсутність цих показань, які, в принципі, є незамінними, негативно відбивається на ході розслідування, не дозволяє швидко встановити нові джерела доказів і перевірити інформацію, яка в них міститься. Тому слідчому необхідно вжити всіх законних заходів, щоб подолати відмову. Для цього використовуються тактичні прийоми спілкування з обвинуваченим, які спрямовані на:

- переконання обвинуваченого в хибності зайнятої ним позиції, яка зрештою йому ж і шкодить, оскільки обмежує його можливості щодо захисту своїх інтересів;

- повідомлення про показання співучасників взагалі і такі, що викривають обвинуваченого (лише у випадку, якщо такі показання є в дійсності);

- використання суперечностей інтересів співучасників;

- звернення до моральних цінностей, які може мати обвинувачений.

Допит підозрюваного в тактичному плані має деякі особливості, котрі пояснюються тим, що, особливо при першому його допиті, у слідчого про особу допитуваного ще немає достатніх даних і в його розпорядженні немає такої кількості перевірених доказів, як при допиті обвинуваченого. Водночас, на боці слідчого під час першого допиту підозрюваного діє дуже ефективний фактор раптовості, оскільки допитуваний ще не знає, які докази є в розпорядженні слідчого, і тому він ще не встиг сформувати лінію свого захисту та контрдоводи.