Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как противостоять манипуляциям мужчин? Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника







Припинення і призупинення членства в ЄС





Припинення членства ЄС. Порядок виходу держави-члена з ЄС регламентований ст. 50 ДЄС[43]. Згідно з цією статтею будь-яка держава-член може вирішити вийти з Союзу згідно зі своїми конституційними вимогами. Однак зробити це в односторонньому порядку, проголосивши лише односторонню заяву, вона не може.

Держава-член, що вирішила вийти з Союзу, повідомляє про свій намір Європейську Раду. З огляду на настанови Європейської Ради Союз провадить переговори з цією державою та укладає угоду, в якій формулюються положення про її вихід з урахуванням рамок майбутніх відносин з Союзом. Переговори щодо цієї угоди проводяться відповідно до ч. 3 ст. 218 ДФЄС. Цю угоду укладає Рада від імені Союзу, діючи кваліфікованою більшістю[44], після отримання згоди Європейського Парламенту.

Застосування установчих договорів ЄС до держави припиняється від дати набуття чинності угодою про вихід або, в разі відсутності такої, через 2 роки після повідомлення, зазначеного в ч. 2, якщо Європейська Рада за згодою з цією державою-членом не вирішить одностайно продовжити цей термін.

Цілком логічно, що член Європейської Ради або Ради, що представляє державу- члена, що виходить із Союзу, не бере участі у дискусіях Європейської Ради або Ради або в прийнятті рішень стосовно неї.

При цьому можливе повторне набуття державою членства в ЄС. Та якщо держава, яка вийшла із Союзу, звертається з проханням про повторне приєднання, її запит розглядається згідно з загальною процедурою, зазначеною у статті 49 ДЄС.

Призупинення членства розглядається як вид відповідальності держави-члена за несумлінну поведінку в ЄС. Цей порядок визначений ст. 7 ДЄС, відповідно до якої за обґрунтованою пропозицією 1/3 держав-членів Європейського Парламенту або Європейської Комісії Рада, діючи більшістю у 4/5 її членів, після отримання згоди Європейського Парламенту, може встановити, що існує явний ризик тяжкого порушення державою-членом цінностей, зазначених у ст. 2 ДЄС. Перш ніж прийняти таке рішення, Рада заслуховує відповідну державу-члена та може направити їй рекомендації, діючи відповідно до тієї ж процедури.

Рада постійно перевіряє, чи продовжують існувати підстави для такого рішення[45].

Європейська Рада, діючи одностайно на пропозицію 1/3 держав-членів або Комісії та після отримання згоди Європейського Парламенту, може встановити існування постійного та істотного порушення однією з держав-членів цінностей, зазначених у ст. 2, запропонувавши відповідній державі-члену подати свої пояснення (ч. 2 ст. 7 ДЄС).

У разі прийняття рішення відповідно до ч. 2 Рада може кваліфікованою більшістю[46] вирішити призупинити певні права відповідної держави-члена, що випливають із застосування Договорів, включаючи право голосу представника уряду держави-члена у Раді. Вживаючи таких заходів, Рада враховує можливі наслідки такого призупинення для прав та обов’язків фізичних і юридичних осіб.

У будь-якому разі ця держава-член повинна і надалі виконувати свої зобов’язання за цим Договором.

Рада, діючи кваліфікованою більшістю, може в подальшому вирішити змінити або скасувати заходи, вжиті відповідно до ч. 3, у відповідь на зміну ситуації, що спричинила вжиття таких заходів.

Положення щодо держави, щодо якої прийнято рішення про припинення права голосу у Європейському Парламенті, Європейській Раді та Раді для цілей цієї статті встановлені в ст. 354 ДФЄС.

Так, члени Європейської Ради або Ради, які представляють відповідну державу-члена, не беруть участі у голосуванні, а відповідна держава-член не враховується під час обрахунку 1/3 або 4/5 держав-членів, зазначених у ч. 1 та 2 ст. 7. Утримання членів, які присутні особисто, або представлених членів не перешкоджає ухваленню рішень, зазначених у ч. 2 зазначеної статті.

 

 

 


[1] Лісабонський договір 2007 р. змінив термінологію: замість «принципів» у контексті ч. 1 ст. 6 попередної редакції ДЄС запроваджені «цінності» Союзу. Однак у преамбулі ДЄС вони, як і раніше, називаються принципами: «…Підтверджуючи свою відданість принципам свободи, демократії, верховенства права, поваги до прав людини та основоположних свобод…».

[2] Енциклопедія політичної думки / Пер. з англ.– К: Дух і Літера, 2000.– С.141.

[3] Буроменский М. В. Политические режимы государств в международном праве (Влияние международного права на политические режимы государств).– Харьков: Ксилон, 1997.– 244 с.

[4] Дж. Фітцморіс наголошував, що принцип права, на відміну від правової норми, лежить в основі правової норми та пояснює причини ї існування. Тоді як норма відповідає на питання «що», принцип дає відповідь на питання «чому». Див.: Fitzmaurice G. The General Principles of International Law // Collected Courses of the Hague Academy of International Law.– 1957.– Vol. 92.– P. 7.

[5] Case 6/64 «Flaminio Costa v E.N.E.L.» // European Court Reports. – 1964. – P. 585.

[6]Case 26/62 «NV Algemene Transport- en Expeditie Onderneming van Gend & Loos v Netherlands Inland Revenue Administration» // European Court Reports. – 1963. – P. 1.

[7] Станом на 01.06.2010 р. офіційними мовами 27 держав-членів ЄС є 23 мови: англійська, болгарська, грецька, датська, естонська, ірландська, іспанська, італійська, латиська, литовська, мальтійська, нідерландська, німецька, польська, португальська, румунська, словацька, словенська, угорська, фінська, французька, чеська, шведська. Країни, в яких державними є декілька мов, обирають одну, якою вони будуть користуватися на рівні Союзу.

[8] 01 січня 1999 р. євро було введено у безготівковий обіг, у готівковий – через 3 роки, коли воно стало офіційною валютою 11 держав-членів (Австрії, Бельгії, Ірландії, Іспанії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Німеччини, Португалії, Фінляндії, Франції. Через невідповідність економічним вимогам не була допущена до участі Греція, а Данія, Швеція і Сполучене Королівство відмовилися брати участь у цьому проекті). Станом на 01.06.2010 євро як офіційна валюта перебуває в обігу в 16 державах-членах, серед яких окрім вищезгаданих Греція, Кіпр, Мальта, Словенія, Словаччина. Євро як офіційна грошова одиниця застосовується також в таких країнах, як Андорра, Ватикан, Гваделупа, Майотта, Мартініка, Монако, Реюньйон, Сан-Марино, Сен-П’єр і Мікелон, Французька Гвіана, Чорногорія.

[9] Коло з 12-ти зірок на прапорі символізує прагнення Союзу до гармонії між народами. Число «12» означає довершеність: 12 місяців, 12 знаків зодіаку тощо.

[10] Ця дата обрана не випадково. 9 травня 1950 р. Міністр закордонних справ Франції Робер Шуман виголосив офіційну промову про секторальне об’єднання деяких компонентів економік держав (вугільну та сталеливарнту промисловість), яка згодом була підтримана країнами-засновницями Співтовариств, що започаткувало процес створення ЄС.

[11] Декларація Королівства Бельгія, Республіки Болгарія, Федеративної Республіки Німеччина, Грецької Республіки, Королівства Іспанія, Італійської Республіки, Республіки Кіпр, Литовської Республіки, Великого Герцогства Люксембург, Угорської Республіки, Республіки Мальта, Австрійської Республіки, Португальської Республіки, Румунії, Республіки Словенія та Словацької Республіки щодо символіки Європейського Союзу від 13 грудня 2007 р.

[12] При визначенні того, чи є кандидат на вступ державою, слід спиратися на загальне міжнародне право, норми якого характеризують державу як поєднання суверенної влади, населення і території. Також очевидно, що держава-заявник і її уряд повинні отримати міжнародне визнання з боку Союзу і всіх без винятку його держав-членів.

[13] Як приклад можна навести блокування Францією приєднання Сполученого Королівства (до речі, дуже розвинутої і потужної країни), а також тривалий розгляд заявки Туреччини. Переговори з Іспанією й Португалією тривали 7 років, тоді як з Австрією, Норвегією, Швецією і Фінляндією були завершені за 13 місяців.

[14] Рішення від 22.11.1978 р. у справі 93/78 «Mattheus v. Doego» // ECR.– 1978.– P. 2203.

[15] Ця країна, абсолютна більшість частини якої розташована в Азії (лише 4 % - в Європі!), була визнана Союзом як така, з якою можуть бути розпочаті переговори щодо набуття членства (див. Висновки Гельсінської Європейської Ради, затверджені в грудні 1999 р.). Переговори про вступ розпочалися у жовтні 2005 р.

[16] Прикладом можуть слугувати заморські департаменти Франції (у Центральній і Південній Америці, Індійському океані), а також Гренландія (Північна Америка), яка перебуває під суверенітетом Данії.

[17] На сьогодні це єдиний випадок відмови в членстві з мотивів відсутності ознаки «європейськості».

[18] Таке уявлення про східні межі Європи були започатковані у 1730 р. (Дейвіс Н. Історія Європи.– С. 25).

[19] Виклад основних аргументів у дискусії про цивілізаційні кордони Європи див. у: Посельський В. Op.cit.– С. 22–24.

[20] Висновок Комісії від 30 червня 1993 р. щодо заявки Кіпру на членство // Bulletin of the European Communities. Supplement.– 1993, № 5.

[21] Серед чинних держав-членів до НАТО входить 21 держава: Бельгія, Болгарія, Греція, Данія, Естонія, Італія, Іспанія, Латвія, Литва, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Сполучене Королівство, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Франція, Чехія.

[22] Рішенні від 28.04.1988 р. у справах 31 і 35/86 «LAISA et CPC Espagna v. Ради» // ECR.– 1988.– P. 2285.

[23] Хоча вступ вимагає адаптації окремих положень установчих договорів: щодо кількості представників держав-членів у органах Союзу, розподілу голосів у Раді ЄС, географічної сфери дії установчих договорів, переліку офіційних мов Союзу.

[24] Андорра (468 км2 і 68 тис. чол.), Ватикан (0,44 км2 і 0,9 тис. чол.), Ліхтенштейн (160 км2 і 33 тис. чол.), Монако (1,95 км2 і 32 тис. чол.), Сан-Марино (60,5 км2 і 27 тис. чол.).

[25] Станом на 01.06.2010 державами-заявницями є: Албанія (2009); Боснія і Герцеговина (2008); Сербія (2009); Чорногорія (2008).

[26] Так, Туреччина подала заявку в 1987 р., а позитивне рішення було ухвалене Європейською Радою лише в 1999 р.

[27] У Висновку міститься детальний опис політичної й економічної ситуації в державі-заявниці; оцінка її здатності прийняти й імплементувати acquis в усіх сферах діяльності Союзу; виявлення можливих проблем, що можуть постати під час переговорів про вступ.

[28] Приміром, Висновки Комісії від 15 липня 1997 р. щодо Естонії, Польщі, Словенії, Угорщини, Чехії.

[29] Такий висновок був даний щодо заявки Кіпру.

[30] Така рекомендація давалися лише одного разу, щодо заявки Туреччини, – див. Висновок Комісії від 20 грудня 1989 р.

[31] Наприклад, Люксембурзька Європейська Рада, що проходила 12-13 грудня 1997 р., погодилася з висновком Комісії щодо Естонії, Кіпру, Польщі, Словенії, Угорщини та Чехії, переговори з якими розпочалися у листопаді 1998 р.

[32] Станом на 01.06.2010 державами-кандидатками є: Ісландія (2010); Колишня Югославська Республіка Македонія (2005), Туреччина (2005), Хорватія (2005).

[33] Наприклад, див. Рішення Ради ЄС від 14 квітня 2003 р. про вступ десяти держав-кандидаток до Європейського Союзу // Official Journal of the European Union.– № L 236, 23.09.2003.– P. 15.

[34] Наприклад, див. Висновок Комісії від 19 лютого 2003 р. щодо заявок десяти держав-кандидаток про вступ до Європейського Союзу // Official Journal of the European Union.– № L 236, 23.09.2003.– P. 3, 4.

[35] Наприклад, див. Законодавчі резолюції Європейського Парламенту 2003 р. щодо заявок кожної з десяти держав-кандидаток про вступ до Європейського Союзу // Official Journal of the European Union.– № L 236, 23.09.2003.– P. 5-14.

[36] Це двічі мало місце у випадку Норвегії, парламент якої відмовлявся здійснити ратифікацію, зважаючи на негативні результати референдумів щодо вступу в 1972 і 1994 роках. Проте це не завадило набути чинності договору про вступ Данії, Ірландії і Сполученого Королівства та договору про вступ Австрії, Швеції і Фінляндії.

[37] Так, договір про вступ десяти держав, підписаний в Афінах 16 квітня 2003 р., набув чинності з 1 травня 2004 р., коли й відповідні держави стали державами-членами ЄС.

[38] Прикладом останнього може слугувати встановлення 7-річного строку запровадження вільного пресування по території Союзу для громадян десяти нових держав-членів.

[39] Так, Естонія, Латвія і Литва були змушені припинити дію угод про вільну торгівлю з Україною з 1 травня 2004 р.

[40] Йдеться про вихід з Європейської асоціації вільної торгівлі.

[41] Рішення Суду Правосуддя від 13.10.1992 р. у справах С-63/90 і С-67/90 Португалія та Іспанія v. Рада // ECR.– 1992.– P. I-5142.

[42] Так, обсяг Договору про вступ десяти держав-членів 2003 р. склав понад 2 тис. стор., з яких на 18 додатків припадає майже 900 стор., а на доповнення до додатків – 1000 стор.

[43] На практиці ця стаття жодного разу не застосовувалася.

[44] Кваліфікована більшість визначається відповідно до п. (b) ч. 3 ст. 238 ДФЄС.

[45] Питання про призупинення членства держави одного разу піднімалося щодо Австрії. Так, 1999 р. на парламентських виборах перемогу здобула ультраправа партія – «Партія свободи», лідер якої Й. Хайдер, що згодом став Прем’єр-міністром, пропагував політику ксенофобії (ворожого ставлення до іноземців). На несумісність такої політики зі ст. 7 ДЄС була звернена увага країни. Зазначені рекомендації були враховані, й у результаті Рада вирішила, що немає підстав застосовувати ст. 7. Показово, що згодом для боротьби з новим націоналізмом і ксенофобією на рівні ЄС було ухвалено рішення про відкриття в країні Європейської агенції з фундаментальних прав людини.

[46] Для ухвалення рішень, зазначених у ч. 3 та 4 ст. 7 ДЄС, кваліфікована більшість визначається відповідно до п. (b) ч. 3 ст. 238 ДФЄС.








Date: 2015-07-27; view: 863; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2017 year. (0.013 sec.) - Пожаловаться на публикацию