Принципи кредитування

Основними, найбільш визнаними є такі принципи кредитування:

— цільове призначення позички;

— строковість передання коштів кредитором позичальнику;

— поверненість позичальником коштів кредитору в повному обсязі;

— забезпеченість позички;

— платність користування позиченими коштами.

ЦІЛЬОВЕ ПРИЗНАЧЕННЯ ПОЗИЧКИ ПОЛЯГАЄ В ТОМУ, ЩО ЕКОНОМІЧНІ СУБ’ЄКТИ, ЩО ВИЯВИЛИ НАМІР ВСТУПИТИ В КРЕДИТНІ ВІДНОСИНИ, ПОВИННІ ЗАЗДАЛЕГІДЬ ЧІТКО ВИЗНАЧИТИ, НА ЯКУ ЦІЛЬ БУДУТЬ ВИКОРИСТАНІ ПОЗИЧЕНІ КОШТИ. Визначену ціль повинні однаково розуміти й оцінювати обидві сторони, погоджуючись на її кредитування.

СТРОКОВІСТЬ ПОЗИЧКИ ПЕРЕДБАЧАЄ, ЩО ВІЛЬНІ КОШТИ КРЕДИТОРА ПЕРЕДАЮТЬСЯ ПОЗИЧАЛЬНИКУ НА ЧІТКО ВИЗНАЧЕНИЙ СТРОК, ЯКИЙ СТОРОНИ ПОВИННІ УЗГОДИТИ В МОМЕНТ ВСТУПУ В КРЕДИТНІ ВІДНОСИНИ. Економічно обґрунтоване визначення строку позички має вирішальне значення для забезпечення інтересів суб’єктів позички, ефективного використання позиченої вартості, для змен­шення кредитного ризику та ін.

ПОВЕРНЕНІСТЬ ПОЗИЧЕНОЇ ВАРТОСТІ КРЕДИТОРУ ОЗНАЧАЄ, ЩО ПОЗИЧАЛЬНИК ПОВИНЕН ПОВЕРНУТИ КРЕДИТОРУ ВЕСЬ ОБСЯГ ОДЕРЖАНОЇ В ПОЗИЧКУ ВАРТОСТІ. Суб’єкти кредиту повинні передбачати спеціальні заходи щодо забезпечення повернення позиченої вартості в повному обсязі: скорочення терміну позички, підвищення ставки позичкового процента, запровадження плаваючої (змінної) ставки процента та ін.

ЗАБЕЗПЕЧЕНІСТЬ ПОЛЯГАЄ В ТОМУ, ЩО КРЕДИТОР ПРИ НАДАННІ ПОЗИЧКИ МУСИТЬ ВЖИТИ ДОДАТКОВИХ ЗАХОДІВ ЩОДО ГАРАНТУВАННЯ ПОВЕРНЕННЯ ПОЗИЧКИ У ВИЗНАЧЕНІ СТРОКИ.

Забезпеченням позички може бути майно (нерухоме, рухоме, цінні папери, валютні цінності), що береться у заставу, а також зобов’язання третьої особи погасити борг кредитору (гарантії, поручительства). Розмір майнового забезпечення звичайно встановлюється на рівні, що перевищує розмір позички, на випадок зниження ринкової ціни застави.

ПЛАТНІСТЬ КОРИСТУВАННЯ ПОЗИЧКОЮ ПОЛЯГАЄ В ТОМУ, ЩО ПОЗИЧАЛЬНИК ПОВЕРТАЄ КРЕДИТОРУ НЕ ТІЛЬКИ ОСНОВНУ СУМУ БОРГУ, А Й СПЛАЧУЄ ДОДАТКОВІ КОШТИ У ФОРМІ ПРОЦЕНТА. Для встановлення такого принципу є вагомі економічні підстави. Адже коли кредитор передає свої вільні кошти в позичку, то зазнає при цьому подвійних втрат:

— втрачає дохід, який припадає на вилучену ним з обороту частину коштів, що стає джерелом кредиту;

— втрачає ті переваги та зручності, які властиві утриманню вивільнених з обороту коштів у ліквідній формі. Більше того, втрати переваг та зручностей запасів ліквідності супроводжуються появою кредитного ризику, пов’язаного з наданням позички, та можливих збитків від позички.

Платність позички має важливе значення і для позичальника. Вона стимулює його до більш виваженого рішення щодо доцільності одержання позички, строгого дотримання інших принципів кредитування, ефективного використання позичених коштів тощо.

Усі принципи кредитування тісно між собою пов’язані, ос­кільки випливають із сутності кредиту і тільки в комплексі можуть забезпечити її реалізацію. Тому для ефективного кредитування дотримання всіх його принципів є обов’язковим.

8.5. ФУНКЦІЇ КРЕДИТУ

Основні напрями та механізми впливу кредиту на зовнішнє середовище визначають окремі його функції.

Поняття функції стосується кредиту взагалі, а не якоїсь окремої його форми чи окремого виду. Функцією може бути лише такий вплив на зовнішнє середовище, який здійснюють усі форми і різновиди кредиту.

Будучи проявом впливу кредиту на навколишнє економічне середовище, функції характеризують ту «роботу», яку він виконує в суспільстві.

Функції кредиту є явищем об’єктивним та динамічним. Кожна з них формується стихійно, розвивається в міру розвитку самої сутності кредиту й економічного середовища, в якому він функціонує. Нав’язати чи позбавити кредит певної функції вольовим способом неможливо.

ПЕРЕРОЗПОДІЛЬНА ФУНКЦІЯ ПОЛЯГАЄ В ТОМУ, ЩО МАТЕРІАЛЬНІ ТА ГРОШОВІ РЕСУРСИ, ЯКІ БУЛИ ВЖЕ РОЗПОДІЛЕНІ І ПЕРЕДАНІ У ВЛАСНІСТЬ ЕКОНОМІЧНИМ СУБ’ЄКТАМ, ЧЕРЕЗ КРЕДИТ ПЕРЕРОЗПОДІЛЯЮТЬСЯ І СПРЯМОВУЮТЬСЯ У ТИМЧАСОВЕ КОРИСТУВАННЯ ІНШИМ СУБ’ЄКТАМ, НЕ ЗМІНЮЮЧИ ЇХ ПЕРВИННОГО ПРАВА ВЛАСНОСТІ.

Розвиток перерозподільної функції, удосконалення практичного механізму її реалізації має ключове значення для підвищення ролі кредиту, для швидкого подолання економічної кризи і забезпечення економічного зростання в Україні.

ФУНКЦІЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ ПОТРЕБ ОБОРОТУ В ПЛАТІЖНИХ ЗАСОБАХ ПОЛЯГАЄ В ТОМУ, ЩО КРЕДИТ ЗАБЕЗПЕЧУЄ НАЙКРАЩІ ПЕРЕДУМОВИ ДЛЯ ЕФЕКТИВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОБОРОТУ ГРОШЕЙ. Кредитний механізм дає можливість гнучко розширити масу платіжних засобів в обороті, коли потреба в них зростає: через збільшення маси комерційних векселів та маси банківських депозитів, завдяки прискоренню грошово-кредитного мультиплікатора, розширенню рефінансування комерційних банків центральним банком. При скороченні потреб обороту всі ці складові маси платіжних засобів можна також зменшити.

КОНТРОЛЬНО-СТИМУЛЮЮЧА ФУНКЦІЯ КРЕДИТУ. Контрольна складова кредиту відзначається високим стимулюючим ефектом і обмеженістю адміністративно-вольового впливу на контрагента. Сам кредитний контроль не зводиться до перевірки дотримання контрагентами умов угоди, як це загальноприйнято, а включає ґрунтовний економічний аналіз та оцінку стану контрагентів, передусім кредитоспроможності позичальника, прогнозування можливого ризику напередодні укладення угоди. На цьому ґрунті визначаються відповідні умови кредитування, що включаються в угоду, які самі по собі стимулюють економну поведінку суб’єктів кредиту — як позичальників, так і кредиторів.

Контрольно-стимулюючий вплив відчуває на собі і кредитор. Можливість вивільнити з обороту кошти і вкласти їх у надійні дохідні позички стимулює кредитора до прискорення обороту свого капіталу, нарощування вільних ресурсів, більш економного їх витрачання, підвищення своєї кваліфікації щодо розміщення вільних ресурсів тощо. При цьому слід мати на увазі, що стимулююча складова цієї функції переважає над суто контрольною.

ФУНКЦІЯ КАПІТАЛІЗАЦІЇ ВІЛЬНИХ ГРОШОВИХ ДОХОДІВ. ВОНА ПОЛЯГАЄ В ТРАНСФОРМАЦІЇ ЗАВДЯКИ КРЕДИТУ ГРОШОВИХ НАГРОМАДЖЕНЬ ТА ЗАОЩАДЖЕНЬ ЮРИДИЧНИХ І ФІЗИЧНИХ ОСІБ У ВАРТІСТЬ, ЩО ДАЄ ДОХІД, ТОБТО В ПОЗИЧКОВИЙ КАПІТАЛ. Така трансформація забезпечується через зворотний рух та платність кредиту. Будь-яка маса вільної вартості, будучи переданою в позичку, не змінюючи власника, приносить йому дохід, тобто набуває форми позичкового капіталу.

Свої функції кредит може успішно виконувати лише в умовах розвинутої ринкової економіки, коли сутність кредиту і закономірності його руху можуть проявитися найбільш повно.

8.6. Форми ТА види кредиту

У загальноприйнятому розумінні форма — це зовнішній, найбільш загальний вияв певного предмета чи явища, який хоч і пов’язаний з внутрішньою їх сутністю, але не розкриває її.

Найбільш загальним проявом кредиту, в якому не розкривається його сутність і внутрішня структура, є форма позиченої вартості, в якій вона рухається між кредитором і позичальником. Таких форм може бути дві — товарна (натурально-речова) та грошова.

У загальноприйнятому розумінні вид (у практиці класифікації) — це підрозділ, що об’єднує ряд предметів, явищ за спільними ознаками і входить до складу загального вищого розділу — роду. Оскільки кредит має значну кількість структурних проявів, то може застосовуватися багато критеріїв його класифікації та виділятися багато його видів. Але всі вони «вписуються» в одну з двох форм кредиту, конкретизуючи їх внутрішній зміст.

ФОРМИ КРЕДИТУ.

Товарна і грошова форми кредиту є рівноправними і рівнозначними, по суті, двома проявами єдиної форми кредиту — вартісної. Вони між собою внутрішньо пов’язані і доповнюють одна одну: позички, надані в товарній формі, можуть погашатися в грошовій, і навпаки.

У ТОВАРНІЙ ФОРМІ КРЕДИТ НАДАЄТЬСЯ У РАЗІ ПРОДАЖУ ТОВАРІВ З ВІДСТРОЧКОЮ ПЛАТЕЖУ (КОМЕРЦІЙНИЙ КРЕДИТ), ПРИ ОРЕНДІ МАЙНА (У ТОМУ ЧИСЛІ ЛІЗИНГ), НАДАННІ РЕЧЕЙ ЧИ ПРИЛАДІВ У ПРОКАТ, ПОГАШЕННІ МІЖДЕРЖАВНИХ БОРГІВ ПОСТАВКАМИ ТОВАРІВ ТОЩО.

У ГРОШОВІЙ ФОРМІ НАДАЮТЬ СВОЇ ПОЗИЧКИ БАНКИ, МІЖНАРОДНІ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНІ УСТАНОВИ, УРЯДИ ТА ІН. ШИРОКО ВИКОРИСТОВУЄ ГРОШОВУ ФОРМУ КРЕДИТУ НАСЕЛЕННЯ — ПРИ РОЗМІЩЕННІ ЗАОЩАДЖЕНЬ У БАНКІВСЬКІ ДЕПОЗИТИ, ОДЕРЖАННІ ПОЗИЧОК У БАНКАХ ТОЩО. Як уже зазначалось, грошова форма має найширшу сферу застосування, що зумовлено переважно грошовою формою сучасної економіки та перерозподільним призначенням самого кредиту.

Види кредиту можна класифікувати за різними критеріями.

Залежно від суб’єктів кредитних відносин заведено виділяти банківський кредит, державний кредит, міжгосподарський (комерційний) кредит, міжнародний, особистий (приватний) кредит. У банківському кредиті суб’єктами кредитних відносин (одним чи обома) є банк, у державному кредиті — держава, що виступає переважно позичальником. У міжгосподарському (комерційному) кредиті обома суб’єктами є господарюючі структури, у міжнародному кредиті — резиденти різних країн. В особистому (приватному) кредиті одним із суб’єктів є фізична особа.

Залежно від сфери економіки, у яку спрямується позичена вартість, можна виділити:

— виробничий кредит, що використовується на формування основного й оборотного капіталу у сфері виробництва та торгівлі, тобто на виробничі цілі;

— споживчий кредит, що спрямовується на задоволення особистих потреб людей, тобто обслуговує сферу особистого споживання.

За терміном, на який кредитор передає вільну вартість у користування позичальнику, виділяються короткострокові (до одного року), середньострокові (до п’яти років) та довгострокові (понад п’ять років) кредити. Як зазначалося вище, в основі такого поділу кредиту на види лежить тривалість кругообороту капіталу, у формуванні якого бере участь позичена вартість.

За галузевою спрямованістю кредиту виділяються такі його види:

— кредити в промисловість;

— кредити в сільське господарство;

— кредити в торгівлю;

— кредити в будівництво, особливо в житлове будівництво;

— кредити в інші галузі.

Залежно від цільового призначення кредиту можна виділяти такі його види:

— кредит на формування виробничих запасів (сировини, матеріалів, паливно-мастильних матеріалів, тари тощо);

— кредит у витрати виробництва (сезонні витрати у рослинництві та тваринництві в сільському господарстві; сезонні витрати на виготовлення торфу, на лісозаготівлі, на ремонтні роботи; на виготовлення продукції з тривалим циклом виробництва — житлових будинків, літаків, кораблів тощо);

— кредит на створення запасів готової продукції (залишки на складах виробничих підприємств, запаси на складах торговельних організацій тощо);

— кредити, пов’язані з виникненням тимчасових розривів у платежах, коли економічні суб’єкти повинні здійснювати платежі, а призначені для цього кошти не надійшли чи надійшло їх мало (виплата заробітної плати, розрахунки з постачальниками, з бюджетом тощо).

За організаційно-правовими ознаками та умовами надання позичок можна виділяти такі види кредиту:

— забезпечений і незабезпечений;

— прямий і опосередкований;

— строковий і прострочений, пролонгований;

— реальний, сумнівний, безнадійний;

— платний, безплатний.

Кожний із видів кредиту характеризує певну грань його внутрішньої сутності, а в сукупності вони дають чітке уявлення про складну структуру кредиту і процес його руху в межах товарної і грошової форм.

8.7. Характеристика основних видів кредиту

Було б неправильно вважати, що протягом багатьох століть чи тисячоліть різновиди кредиту були тi ж самі, що й сьогодні. Але й неправильно думати, що активне використання складних i різноманітних рiзновидів кредиту — це ознака лише сучасної доби. Кожна історична епоха використовувала кредит настiльки повно, наскiльки це було їй потрiбно. Тому не може бути єдиної класифiкацiї кредиту для всiх суспiльно-економiчних формацiй, а тим більше не може бути однакової характеристики кожного різновиду кредиту для усіх цих формацій. Адже кредит — категорія історична. Він розвивався водночас із поступом суспiльного виробництва. Разом з ним розвивались i його iнструменти — векселi, чеки, банкiвськi депозити, кредитнi картки тощо. Але для кожного з iсторичних перiодiв була характерна лише притаманна йому сукупнiсть рiзновидів кредиту.

В умовах високорозвинутої ринкової економіки ОСНОВНИМИ ВИДАМИ КРЕДИТУ, ЯКІ НАБУЛИ ШИРОКОГО ЗАСТОСУВАННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ ПРАКТИЦІ, Є: МІЖГОСПОДАРСЬКИЙ, БАНКІВСЬКИЙ, ДЕРЖАВНИЙ, СПОЖИВЧИЙ КРЕДИТ. ВОНИ ОБ’ЄДНУЮТЬ­СЯ ПОНЯТТЯМ ВНУТРІШНЬОЕКОНОМІЧНОГО (НАЦІОНАЛЬНОГО) КРЕДИТУ. ОСОБЛИВИМ РІЗНОВИДОМ Є МІЖНАРОДНИЙ (ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИЙ) КРЕДИТ, ЯКИЙ ПОДІЛЯЄТЬСЯ НА ФІРМОВИЙ, БАНКІВСЬКИЙ ТА ДЕРЖАВНИЙ.

МІЖГОСПОДАРСЬКИЙ КРЕДИТ — ЦЕ КРЕДИТ, ЯКИЙ ІСНУЄ МІЖ ФУНКЦІОНУЮЧИМИ СУБ’ЄКТАМИ ГОСПОДАРЮВАННЯ. ЙОГО ВИДАМИ Є КОМЕРЦІЙНИЙ КРЕДИТ, ДЕБІТОРСЬКО-КРЕДИТОРСЬКА ЗАБОРГОВАНІСТЬ, АВАНСИ ПОКУПЦІВ, ТИМЧАСОВА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА, ЛІЗИНГ, ОБЛІГАЦІЙНІ ПОЗИКИ ПІДПРИЄМСТВ, РОЗМІЩЕНІ СЕРЕД ЮРИДИЧНИХ ОСІБ.

Межі міжгосподарського кредиту визначаються розміром резервних капіталів, які є у розпорядженні суб’єктів господарювання — кредито­рів, а також регулярністю припливу грошового капіталу за рахунок реалізації товарів і можливості трансформації наданого міжгосподарського кредиту в банківський або отриманий міжгосподарський.

Існування міжгосподарського кредиту значною мірою пов’я­зане з недостатнім розвитком банківського кредиту.

У зв’язку з пануванням у світовій економіці транснаціональних корпорацій широкого розвитку набув внутрішньокорпораційний кредит як вид міжгосподарського кредиту.

КОМЕРЦІЙНИЙ КРЕДИТ — ЦЕ ФОРМА РУХУ ПРОМИСЛОВОГО КАПІТАЛУ ШЛЯХОМ ПРОДАЖУ ТОВАРІВ ІЗ ВІДСТРОЧЕННЯМ ПЛАТЕЖУ та з поверненням боргу грошима. Отже, комерційний кредит є різновидом грошового кредиту. З одного боку, він прискорює реалізацію товарів продавцям, а з іншого — надає можливість покупцеві користуватись товаром до отримання коштів від реалізації своєї продукції.

Як правило, комерційний кредит є короткостроковим, бо обслуговує тільки процес реалізації товарів, стимулюючи і прискорюючи їх збут і зменшуючи час перебування авансованого капіталу в товарній формі. Терміни та розмір його залежать від ряду факторів: виду і ступеня дефіцитності товару на ринку, величини поставки, ціни кредиту, фінансового стану контрагентів, наявності довіри продавця до покупця, розвитку ринку кредитів тощо.

Передання товару в кредит може оформлятись або не оформлятись векселем.

Валюта векселя як цінного папера складається з ціни товару і позичкового процента за період користування кредитом, ставка якого як правило, дещо нижчою від ринкової. Адже при наданні комерційного кредиту мають на меті не отримання прибутку, а реалізацію товару.

Розширення комерційного кредиту з оформленням векселями матиме особливо велике значення для зміцнення стійкості національної грошової одиниці, бо через механізм рефінансування комерційних банків центральним банком під векселі встановиться більш тісний зв’язок грошової маси з товарною.

Розвиток комерційного кредиту має свої закономірності. Рух комерційного кредиту збігається з рухом промислового капіталу: зі зростанням обсягів промислового виробництва цей кредит розширюється, а зі зменшенням — звужується.

ДЕБІТОРСЬКО-КРЕДИТОРСЬКА ЗАБОРГОВАНІСТЬ БАГАТО В ЧОМУ ПОДІБНА ДО КОМЕРЦІЙНОГО КРЕДИТУ, АЛЕ ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ ВІД НЬОГО ТИМ, ЩО ВИНИКАЄ ВСУПЕРЕЧ ПОБАЖАННЯМ І ВОЛІ СТОРІН. Дебіторсько-кредиторська заборгованість не має трьох родових ознак кредиту: добровільності, рівноправності та платності відносин між учасниками. Тому називати її кредитом можна лише умовно. Причиною її виникнення є розрив у часі між рухом натуральної і вартісної форм товару. Певною мірою вона стихійно змінює обсяги грошового капіталу у розпорядженні суб’єктів господарювання. Особливо негативний вплив на економіку має найгірший різновид міжгосподарського кредиту — прострочена дебіторсько-кре­диторська заборгованість.

АВАНС — ГРОШОВА СУМА, НАДАНА В РАХУНОК МАЙБУТНІХ ПЛАТЕЖІВ ЗА ТОВАРНО-МАТЕРІАЛЬНІ ЦІННОСТІ, РОБОТИ ТА ПОСЛУГИ З МЕТОЮ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГАРАНТІЇ ЇХ ОТРИМАННЯ ПОКУПЦЕМ ЧИ З МЕТОЮ ГАРАНТУВАННЯ ЇХ КУПІВЛІ. Як вид міжгосподарського кредиту аванс є одним із джерел формування оборотного капіталу підприємства, що його отримало, особливо у галузях з тривалим процесом виробництва, зокрема у капітальному будівництві та суднобудуванні. За користування авансом проценти зазвичай не сплачуються, якщо інше не передбачено договором між сторонами.

ТИМЧАСОВА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА НАДАЄТЬСЯ ОКРЕМИМ СУБ’ЄКТАМ ГОСПОДАРЮВАННЯ, ЯКІ ОПИНИЛИСЬ У СКРУТНОМУ ФІНАНСОВОМУ СТАНОВИЩІ, ЇХ ВИЩЕСТОЯЩИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ (МІНІСТЕРСТВАМИ, ВІДОМСТВАМИ ТОЩО) ТА ПАРТНЕРАМИ НА ЗАСАДАХ ПОВЕРНЕННЯ І, ЯК ПРАВИЛО, БЕЗ СПЛАТИ ПРОЦЕНТА. У господарських центрах з метою надання такої допомоги можуть створюватися спеціальні резерви.

ЛІЗИНГ — ПІДПРИЄМНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ, ЯКА ПОЛЯГАЄ В НАДАННІ ЛІЗИНГОДАВЦЕМ У ВИКЛЮЧНЕ ВИКОРИСТАННЯ ЛІЗИНГООТРИМУВАЧУ МАЙНА, ЩО Є ВЛАСНІСТЮ ЛІЗИНГОДАВЦЯ, АБО НАБУВАЄТЬСЯ НИМ У ВЛАСНІСТЬ ЗА ДОРУЧЕННЯМ І ПОГОДЖЕННЯМ З ЛІЗИНГООДЕРЖУВАЧЕМ У ВІДПОВІДНОГО ПРОДАВЦЯ МАЙНА, ЗА УМОВИ СПЛАТИ ЛІЗИНГООДЕРЖУВАЧЕМ ПЕРІОДИЧНИХ ЛІЗИНГОВИХ ПЛАТЕЖІВ.

Об’єктом лізингу є будь-яке майно, що належить до основних фондів, не заборонене до вільного обігу на ринку і відносно якого немає обмежень щодо передавання його в лізинг. Об’єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача після повного погашення кредиту.

Облігаційні позики — це позики, які розміщуються суб’єкта­ми господарської діяльності серед юридичних осіб, що оформляються облігаціями, випущеними у паперовій чи електронній формі.

Банківський кредит має місце тоді, коли однією зі сторін кредитної угоди є банк. У сучасних умовах банківський кредит — провідна форма кредиту. Його об’єктом є грошовий капітал, який відокремився від промислового капіталу, а тому він надається тільки у грошовій формі. При цьому БАНК В ЙОГО ФУНКЦІЇ ПОСЕРЕДНИКА В КРЕДИТІ МОЖЕ БУТИ ЯК ПОЗИЧАЛЬНИКОМ (У РАЗІ ЗАЛУЧЕННЯ ВКЛАДІВ ТА ДЕПОЗИТІВ, ОТРИМАННІ ПОЗИК І МІЖБАНКІВСЬКИХ КРЕДИТІВ), ТАК І КРЕДИТО ­РОМ (при наданні різних видів кредиту своїм клієнтам).

З позицій відтворення суспільного капіталу банківський кредит умовно поділяється на позичку капіталу і позичку грошей, що залежить від характеру використання кредиту позичальником і його впливу на обсяги функціонуючого капіталу.

Позичка капіталу — це позичка, в результаті якої збільшується дійсний капітал.

Позичка грошей — це позичка, внаслідок якої лише забезпечується рух грошей як платіжного засобу, який не супроводжується розширенням виробництва.

Позичальнику часто вигідніше скористатись банківським кредитом, бо, на відміну від комерційного, він надає йому можливість вибору постачальника товарів.

Він також не обмежений і за напрямами кредитування: з його допомогою грошові капітали, які вивільнились в одній галузі економіки чи регіоні, спрямовуються у будь-яку іншу галузь або регіон.

Різна також динаміка комерційного і банківського кредитів. Якщо під час спаду виробництва та економічної кризи комерційний кредит скорочується, то попит на банківський кредит для сплати боргів зростає.

Кредитні відносини, що виникають при банківському кредиті, поділяються на дві великі групи. Перша з них — це кредити, які отримує сам банк для формування своїх ресурсів. Другу групу становлять кредити, які надає банк своїм клієнтам.

ЇХ МОЖНА КЛАСИФІКУВАТИ ЗА БАГАТЬМА ОЗНАКАМИ.

ЗА УКРУПНЕНИМИ ОБ’ЄКТАМИ КРЕДИТУВАННЯ БАНКІВСЬКИЙ КРЕДИТ ПОДІЛЯЄТЬСЯ НА ТРИ ГРУПИ:

1) КРЕДИТ В ОСНОВНИЙ КАПІТАЛ (на технічне переозброєння, реконструкцію і розширення діючих підприємств, будівництво нових підприємств, у тому числі шляхом проведення самим бан-ком лізингових операцій);

2) КРЕДИТ В ОБОРОТНИЙ КАПІТАЛ (на придбання предметів праці — сировини, матеріалів, палива, тари тощо, на покриття витрат виробництва та обігу, на покриття дефіциту коштів для розрахунків);

3) КРЕДИТ НА СПОЖИВЧІ ПОТРЕБИ (на індивідуальне і кооперативне житлове будівництво та придбання житла, будівництво дачних будинків, гаражів для легкових автомобілів, на невідкладні потреби населення тощо).

Кошти, необхідні для погашення цих кредитів, формуються по-різному.

У ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ З ДЖЕРЕЛАМИ ПОГАШЕННЯ ЗА ХАРАКТЕРОМ ПОВЕРНЕННЯ РОЗРІЗНЯЮТЬ КРЕДИТИ:

1) З ОДНОРАЗОВИМ ПОВЕРНЕННЯМ, коли заборгованість за позичкою погашається у визначений у кредитній угоді день або достроково на вимогу банку чи за бажанням самого позичальника;

2) З ПОГАШЕННЯМ У РОЗСТРОЧКУ, тобто окремими платежами протягом установленого кредитним договором терміну;

3) З РЕГРЕСІЄЮ ПЛАТЕЖІВ, коли кредити були видані під гарантію, поручительство чи інше боргове зобов’язання третьої особи.

ЗА ТЕРМІНАМИ КОРИСТУВАННЯ БАНКІВСЬКИЙ КРЕДИТ ПОДІЛЯЄТЬСЯ НА КОРОТКОСТРОКОВИЙ (УМОВНО ДО ОДНОГО РОКУ), СЕРЕДНЬОСТРОКОВИЙ (ВІД ОДНОГО ДО ТРЬОХ РОКІВ) І ДОВГОСТРОКОВИЙ (ПОНАД ТРИ РОКИ).

На формування оборотного капіталу переважно використовується коротко­строковий кредит, а на капітальні вкладення — довгостроковий.

За сферами суспільного відтворення розрізняють кредити у сферу виробництва, у сферу обігу та у сферу споживання. Відповідно вони сприяють розвитку тієї чи іншої сфери.

За порядком надання кредит поділяється на прямий і непрямий.

Непрямим є кредит, коли між кредитором і позичальником є якийсь посередник. Наприклад, продавець продав товар покупцеві в кредит з оформленням операції векселем. А оскільки продавцю для продовження своєї діяльності потрібні кошти, то під цей вексель він може отримати кредит у банку. У цьому разі кінцевим позичальником буде покупець товару, а кінцевим кредитором — банк. Продавець у такому випадку є посередником.

ЗА МЕТОДОМ НАДАННЯ РОЗРІЗНЯЮТЬ КРЕДИТИ, ЯКІ ПОЗИЧАЛЬНИКИ ОТРИМУЮТЬ ОДНОРАЗОВО, ПЕРМАНЕНТНО АБО ГАРАНТОВАНО.

Одноразові кредити видаються на підставі документів, які позичальник подає банку для розгляду щоразу, коли в нього виникає потреба в позичці.

Перманентні позичк и переважно надаються клієнтам, які мають постійні кредитні відносини з банком. У цьому разі з позичкового рахунку оплачуються розрахункові документи в межах установленого кредитним договором ліміту кредитування без погодження з банком розміру кожної позички і без оформлення її спеціальними документами.

Гарантійний кредит надається тоді, коли банк взяв на себе договірні зобов’язання надати клієнту в разі потреби позичку протягом певного періоду у визначеному розмірі.

ЗА СХЕМОЮ НАДАННЯ РОЗРІЗНЯЮТЬ КРЕДИТИ, ЩО НАДАЮТЬСЯ ВІДПОВІДНО ДО КРЕДИТНОЇ ЛІНІЇ, РЕВОЛЬВЕРНІ, КОНТОКОРЕНТНІ ТА ОВЕРДРАФТ.

Кредитна лінія дає змогу позичальнику використовувати кредит поступово в межах обумовленої кредитним договором суми та терміну.

Револьверні — це кредити, які автоматично поновлюються в межах обумовленого кредитним договором розміру.

При контокорентному кредиті банк відкриває клієнту контокорентний рахунок, з якого здійснюються усі платежі клієнта, в тому числі за рахунок кредиту в межах установленого ліміту, та зараховуються усі надходження клієнту, в тому числі в рахунок погашення кредиту.

Овердрафт вважають різновидом контокоренту. Розмір кредиту обмежується лімітом, величина якого і строк користування кредитом за овердрафтом визначаються кредитним договором.

ЗА ФОРМОЮ ЗАЛУЧЕННЯ КРЕДИТОРІВ ДО КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ БАНКІВСЬКИЙ КРЕДИТ БУВАЄ ДВОСТОРОННІЙ, КОНСОРЦІУМНИЙ (СИНДИКАТНИЙ), ПАРАЛЕЛЬНИЙ (БАГАТОСТОРОННІЙ).

У двосторонньому кредиті беруть участь банк і позичальник.

За консорціумного кредиту для кредитування клієнта з метою зменшення ризику чи неможливості надання кредиту одним банком створюється банківський консорціум. При цьому один банк виступає в ролі банку-менеджера, який укладає з позичальником кредитну угоду і надає кредит, а також стягує заборгованість за позичкою і процентами та розподіляє їх між членами консорціуму. За виконання таких функцій банк-менеджер отримує від інших учасників консорціуму комісійну винагороду.

При паралельному кредиті кожен з банків на свою частку в загальній сумі кредиту, який надається одному позичальнику, укладає з останнім кредитний дого­вір.

ЗА ЗАБЕЗПЕЧЕНІСТЮ ПОВЕРНЕННЯ КРЕДИТИ БУВАЮТЬ ЗАБЕЗПЕЧЕНІ ТА НЕЗАБЕЗПЕЧЕНІ (БЛАНКОВІ). Забезпеченням кредиту може бути нерухоме та рухоме майно, цінні папери, гарантія чи поручительство третьої особи, страховий поліс, відступлення на користь банку дебіторської заборгованості позичальника тощо.

ЗА СТУПЕНЕМ РИЗИКУ КРЕДИТИ ПОДІЛЯЮТЬСЯ НА ДВІ ГРУПИ — СТАНДАРТНІ ТА З ПІДВИЩЕНИМ РИЗИКОМ.

Стандартні надаються позичальникам, що раніше своєчасно розраховувалися з банком за позичками і процентами та мають належну фінансову стійкість, яка забезпечить погашення кредиту в майбутньому.

З підвищеним ризиком нале­жать бланкові кредити та кредити, надані клієнтам з нестійким фінансовим становищем або які допускали прострочені платежі банкові у минулому.

ЗА СТРОКАМИ ПОВЕРНЕННЯ РОЗРІЗНЯЮТЬ КРЕДИТИ СТРОКОВІ, ДО ЗАПИТАННЯ, ВІДСТРОЧЕНІ (ПРОЛОНГОВАНІ) ТА ПРОСТРОЧЕНІ.

Строкові — це кредити, строк погашення яких ще не настав.

Кредити строком до запитання видаються банком на невизначений термін. Погашаються вони в міру появи для цього можливостей у клієнта. Але позичальник має погасити такі кредити за першою вимогою банку.

Відстроченими (пролонгованими) є кредити, погашення яких на прохання клієнта банк переніс на пізніший термін.

Простроченими вважаються кредити, які не погашені клієнтом у передбачений кредитним договором термін.

Є ще ряд інших різновидів кредиту. Причому якоїсь єдиної їх класифікації поки що не існує.

ДЕРЖАВНИЙ КРЕДИТ — ЦЕ КРЕДИТ, ОДНИМ ІЗ УЧАСНИКІВ ЯКОГО (ПОЗИЧАЛЬНИКОМ ЧИ КРЕДИТОРОМ) Є ДЕРЖАВА в особі уряду або місцевих органів самоврядування. Переважно вони виступають у ролі позичальників, хоч у деяких випадках можуть бути й кредиторами. На відміну від банківського кредиту, державний кредит, як правило, не має конкретного цільового призначення. Він використовується для вирішення загальнодержавних або місцевих проблем.

ДЕРЖАВНИЙ КРЕДИТ МОЖЕ БУТИ ВНУТРІШНІМ І ЗОВНІШНІМ.

Внутрішній державний кредит відіграє дуже важливу роль у грошово-кредитному регулюванні економіки центральним банком країни, який проводить операції з державними цінними паперами (купівля чи продаж їх через банки другого рівня банківської системи) на так званому відкритому ринку. У такий спосіб він збільшує або зменшує можливості цих банків кредитувати реальну економіку.

Державний кредит реалізується такими способами:

· випуск облігацій внутрішніх чи зовнішніх державних або муніципальних позик;

· оформлення казначейських зобов’язань.

Як правило, державний кредит надається у грошовій (валютній) формі. Але в період якихось потрясінь, хаосу чи розладу грошової системи країни він може надаватися й у товарній формі.

СПОЖИВЧИЙ КРЕДИТ — КРЕДИТ, ЯКИЙ НАДАЄТЬСЯ ЮРИДИЧНИМ ЧИ ФІЗИЧНИМ ОСОБАМ НА СПОЖИВЧІ ЦІЛІ. ВІН МОЖЕ НАДАВАТИСЬ ЯК БАНКАМИ, ТАК І КРЕДИТНИМИ УСТАНОВАМИ НЕБАНКІВСЬКОГО ТИПУ, А ТАКОЖ ЮРИДИЧНИМИ І ФІЗИЧНИМИ ОСОБАМИ.

В Україні кредитними установами небанківського типу, що надають споживчий кредит, є ломбарди (надають кредит під рухоме майно — дорогоцінності, антикваріат, одяг тощо), кредитні спілки, підприємства зв’язку (телеграми і телефонні розмови в кредит), торговельні організації (продаж товарів з розстрочкою платежу).

Кредити своїм працівникам можуть надавати суб’єкти господарювання за рахунок спеціальних фондів.

Фізичні особи одна одній також можуть надавати кредит на споживчі цілі.

Споживчий кредит відіграє значну роль у задоволенні соціальних потреб населення.

Значна його роль також у формуванні платоспроможного попиту населення, який, у свою чергу, впливає на розвиток економіки країни, полегшуючи процес реалізації продукції, прискорюючи отримання прибутку і доходів державного бюджету.

Проте споживчий кредит може викликати й негативні явища. Так, в окремих осіб він створює оману багатства і це призводить до марнотратства, а згодом, коли борги досягають значних обсягів, виникають серйозні труднощі з їх погашенням.

Слід також мати на увазі, що купівля в кредит обходиться дорожче, ніж при оплаті товарів готівкою.

МІЖНАРОДНИЙ КРЕДИТ — ЦЕ ПЕРЕМІЩЕННЯ ПОЗИЧКОВОГО КАПІТАЛУ З ОДНІЄЇ КРАЇНИ В ІНШУ. Його суб’єкти ті ж самі, що й при національному (внутрішньоекономічному) кредиті — банки, підприємства, держава, населення. Проте ознакою цього кредиту є належність кредитора і позичальника до різних країн.

МІЖНАРОДНИЙ КРЕДИТ ФУНКЦІОНУЄ У РІЗНИХ ФОРМАХ. ТАК, ЗАЛЕЖНО ВІД ТОГО, ХТО Є КРЕДИТОРОМ, РОЗРІЗНЯЮТЬ ФІРМОВИЙ, БАНКІВСЬКИЙ ТА УРЯДОВИЙ КРЕДИТИ.

Фірмовий кредит — це комерційний кредит на міжнародному рівні, коли іноземний експортер продає товар вітчизняному імпортерові в кредит. Цей кредит є ризикованим для експортера, а тому він вимагає належних гарантій його погашення, що робить кредит дорогим. Імпортер, якби в нього були вільні ресурси, може й зміг би купити товар на вигідніших умовах, але через відсутність коштів змушений його купувати в тієї фірми, яка продає товар з відстрочкою платежу.

Банківський кредит, коли однією зі сторін кредитних відносин є банк.

Урядовий кредит може надаватись урядом однієї країни уряду іншої країни в межах укладеної між ними угоди, а також шляхом розміщення урядом своїх цінних паперів на зарубіжних фінансових ринках.

До міжнародних можна віднести й кредити, які надаються країнам міжнародними валютно-фінансовими організаціями — Міжнародним валютним фондом, Міжнародним банком реконструкції та розвитку, Європейським банком реконструкції та розвитку та іншими подібними організаціями.

ПІД ЕКОНОМІЧНИМИ МЕЖАМИ КРЕДИТУ МИ РОЗУМІЄМО ТАКИЙ РІВЕНЬ РОЗВИТКУ КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН В НАРОДНОМУ ГОСПОДАРСТВІ, ЗА ЯКОГО ПОПИТ І ПРОПОЗИЦІЯ НА КРЕДИТ БАЛАНСУЮТЬСЯ ПРИ ЗБЕРЕЖЕННІ СТАБІЛЬНОЇ, ПОМІРНОЇ, ДОСТУПНОЇ ДЛЯ ПЕРЕВАЖНОЇ БІЛЬШОСТІ НОРМАЛЬНО ПРАЦЮЮЧИХ ПОЗИЧАЛЬНИКІВ, ПРОЦЕНТНОЇ СТАВКИ.

Реальний попит на позичкові кошти, тобто попит кредитоспроможних позичальників, які можуть своєчасно погасити заборгованість за позичками і сплатити проценти, який пред’являють економічні суб’єкти — учасники відтворювального процесу при нормальній ставці банківського процента, є кількісним виразом межі нарощування пропозиції позичок з боку кредиторів, передусім банків.

За такого підходу динаміка банківського процента стає основним показником дотримання чи порушення меж кредиту.

РОЗМІРИ МЕЖ КРЕДИТУ ВИЗНАЧАЮТЬСЯ ПОВЕДІНКОЮ СУБ’ЄКТІВ ГРОШОВОГО РИНКУ, А НЕ СУБ’ЄКТИВНИМИ ОЦІНКАМИ АНАЛІТИКІВ ЧИ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ. Яким би заниженим не видавався їм фактичний рівень кредитування економіки, розширювати його недоцільно, якщо не зростає реальний попит на позички.

Регулювання ставки банківського процента стає ключовим важелем формування економічної межі кредиту та забезпечення її дотримання з боку банківської системи.

У такому розумінні межі кредиту набувають суто економічного змісту, оскільки вони формуються під впливом економічних інтересів (попиту) суб’єктів грошового ринку.

Разом з тим сама економічна межа може розглядатися в кількох аспектах:

— залежно від певного рівня економічної системи — як мікроекономічна і макроекономічна межі кредиту;

По-друге, це регулювання ставки банківського процента з тим, щоб забезпечити доступ до позичкового фонду всім кредитоспроможним позичальникам.

По-третє, це механізм регулювання банківської ліквідності (рефінансування комерційних банків центральним банком, ринок міжбанківського кредиту, зміна норм обов’язкового резервування).

По-четверте, це механізм вексельного обігу, який сприяє розвитку комерційного кредиту.

Макроекономічна межа кредиту визначає об’єктивний обсяг кредитних вкладень у народне господарство в цілому.

МАКРОЕКОНО­МІЧНА МЕЖА КРЕДИТУ ФОРМУЄТЬСЯ ПІД ВПЛИВОМ ДОДАТКОВИХ ЗАГАЛЬНОЕКОНОМІЧНИХ ЧИННИКІВ, ТАКИХ ЯК:

— ОБСЯГИ І ТЕМПИ ЗРОСТАННЯ ВВП;

— СТРУКТУРА І РІВЕНЬ РОЗВИТКУ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ І СТАН ДЕРЖАВНИХ ФІНАНСІВ;

— ЦІЛІ І МЕТОДИ ДЕРЖАВНОЇ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ;

— РОЗВИТОК РИНКОВИХ ВІДНОСИН ТОЩО.

Обсяги і темпи зростання ВВП прямо пропорційно впливають на макроекономічну межу кредиту, оскільки відповідно до цього зростання збільшуються запаси і затрати, інвестиції, інші потреби в капіталі. Для задоволення цих потреб необхідні додаткові позичкові кошти.

Особливу роль у формуванні макромежі кредиту як об’єктивної потреби в ньому відіграє грошово-кредитна політика.

Поняття макроекономічної межі кредиту — суто абстрактне. Тому кількісно визначити її обсяг та використати для організації кредитування як обмежувальний чинник практично неможливо. Наскільки ця межа на практиці дотримується, можна лише за деякими опосередкованими показниками чи процесами, які розглядаються як критерії такого дотримання.

Найбільш універсальним із цих критеріїв дотримання макроекономічної межі кредиту є динаміка та рівень позичкового процента. Проте тією мірою, якою він піддається регулюючому впливу центрального банку з монетарних та інших «некредитних» міркувань, цей показник може не досить точно виражати дотримання межі кредиту.

Рівень та динаміка інфляції теж певною мірою характеризують дотримання межі кредиту — їх зростання повинно свідчити про перевищення межі кредиту, а зниження — про стискування кредитування до об’єктивної межі. Проте показник інфляції може бути проявом і інших, некредитних, процесів, таких як зміна затратності і структури виробництва, зміна дефіцитності бюджету та ін. Тому він є менш достовірним критерієм дотримання межі кредиту, ніж показник рівня та динаміки процента.

Ряд авторів говорять також про якісну межу кредиту, яка відокремлює цю категорію від інших економічних категорій як самостійну сутність.

8.9. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОЦЕНТА

Сутність та вимірники процента

Необхідно розрізняти дві форми гро­шей— гроші як гроші і гроші як позичковий капітал. Відповідно і цінність грошей має двояку форму прояву:

—купівельної спроможності, яку гроші набувають при обслуговуванні товарного обміну і рівень якої визначається середнім
рівнем товарних цін;

—процентної ставки, або просто процента, яку гроші набувають
на грошовому ринку в ролі носія позичкового капіталу і рівень якої
визначається співвідношенням попит і пропозиції на цьому ринку.

Отже, у найбільш узагальнюючому абстрактному ВИРАЗІ ПРОЦЕНТ — ЦЕ ЦІНА ГРОШЕЙ ЯК ПОЗИЧКОВОГО КАПІТАЛУ, ЯКУ ВОНИ НА­БУВАЮТЬ НА ГРОШОВОМУ РИНКУ.

Процент (від лат. pro centum — на сотню) — сота частка будь-якого числа, що взяте за ціле. В українській мові його сино­німом є слово «відсоток».

Cутність процента за різних способів виробництва надто відмінна.

Лихварському кредиту, характерному для рабовласницького та феодального суспільства, були притаманні надзвичайно високі процентні ставки. Зазвичай цей кредит мав непродуктивний характер і був високоризиковим.

Капіталістичний кредит надаєть­ся для задоволення потреб функціонуючого капіталіста у тимча­сових коштах. Тут позичковий процент не може поглинати весь додатковий продукт, інакше не буде сенсу користуватися кредитом.

ПРОЦЕНТ ПОВИНЕН МАТИ ТАКИЙ РІВЕНЬ, ЩОБ КОРИСТУВАННЯ КРЕДИТОМ БУЛО ВИГІДНИМ І ДЛЯ КРЕДИТОРА, І ДЛЯ ПО­ЗИЧАЛЬНИКА.

В умовах ринкової економіки його сутність полягає в тому, що позичковий процент є платою за користуван­ня позичковим капіталом, його ціною.

ВІН Є ДРУГОЮ (ПІСЛЯ ВАЛЮТНОГО КУРСУ) ЕКОНОМІЧНОЮ ЗМІННОЮ, ЗА ЯКОЮ ВЕДУТЬСЯ НАЙПИЛЬНІШІ СПОСТЕРЕЖЕННЯ В ЕКОНОМІЦІ. Адже процентна ставка є вартістю позички для позичальника і винагородою позикодавця за інвестицію. Вона є тією ланкою, яка не тільки зв'язує грошо­вий ринок з реальною економікою країни. Процентна ставка впливає на стан останньої та на рішення суб'єктів підприємниць­кої діяльності щодо інвестицій чи зберігання своїх коштів у фінансових активах, а також на повсякденне життя її громадян, на їхні особисті рішення щодо споживання та заощадження.

Джерелом сплати процента є прибуток підприємця, що ство­рюється із застосуванням позичкового капіталу у процесі вироб­ництва, чи дохід фізичної особи або держави. Його кількісним визначенням є ставка або норма процента.

МАРЖА (ВІД ФР. MARGE — КРАЙ) — РІЗНИЦЯ МІЖ ПРОЦЕНТНИМИ СТАВКАМИ ЗА НАДАНИЙ КРЕДИТ І ЗА ЗАЛУЧЕНІ РЕСУРСИ.

РОЗРІЗНЯЮТЬ РЕАЛЬНІ Й НОМІНАЛЬНІ ПРОЦЕНТНІ СТАВКИ.

РЕАЛЬНИ­МИ НАЗИВАЮТЬ ПРОЦЕНТНІ СТАВКИ, СКОРИГОВАНІ ВІДПОВІДНО ДО ЗМІНИ РІВНЯ ЦІН (НА РІВЕНЬ ІНФЛЯЦІЇ).

НОМІНАЛЬНИМИ Є ПРОЦЕНТНІ СТАВКИ, ЯКІ НЕ СКОРИГОВАНІ НА ЗМІНУ РІВНЯ ЦІН.

Залежно від термінів платежів за процентами використовують чотири види фінансових інструментів: