Мова – це знакова система, що призначена для фіксації, збереження, перетворення і переказування інформації

Основні поняття науки логіки, визначення

Логіка створена Аристотелем у 4 ст. до Р.Х. (Категорії, Про інтерпретацію, І та ІІ Аналітики, Топіка, Про софістичні спростування; ці твори названі Органоном, або знаряддям). У "Органоні" сформульовані основні проблеми логіки. По-перше, це проблема побудови теорії правильних (дедуктивних) міркувань, тобто таких, які дозволяють отримати з істинних висловлювань істинні висловлення. Першою дедуктивною системою стала силогістика.

Другою групою проблем були проблеми логіко-семіотичні. Вони пов’язані з використанням мови як засобу вираження думки. Сюди відносяться проблеми виділення категорій мовних виразів в залежності від типів значень, а також встановлення смислів та умов істинності або хибності висловлень різноманітного виду.

До третьої групи проблем – логіко-методологічних – відноситься опрацювання процедур пізнання: визначення, класифікації, пояснення, полеміки, аналогії ті ін., а також способи організації систем знань, наприклад, наукових теорій.

З часом логіка збагатилась новими розділами: виникла індуктивна логіка (Ф.Бекон, Дж.-Ст.Мілль). Але справжня революція почалась із використанням алгебраїчних методів, аксіоматичного методу, методу формалізованих мов, числень і формальних семантик.

Логіка – це нормативна наука про форми і способи інтелектуальної пізнавальної діяльності, яка відбувається за допомогою мови.

Мова – це знакова система, що призначена для фіксації, збереження, перетворення і переказування інформації.

Розрізняють природні мови і штучні, наприклад, українську і мову шахової нотації. Будь яка мова складається із знаків. Знаком називається матеріальний об’єкт, який для деякого інтерпретатора (суб’єкту) з'являється у якості представника будь якого іншого предмету.

Основна функція знаку полягає у тому, що він репрезентує (представляє) якійсь предмет для деякого інтерпретатора. Таким чином, ситуація використання знака містить три компоненти: 1) сам знак, 2) предмет, що репрезентується знаком, 3) інтерпретатора, котрий використовує знак.

Репрезентовані знаками предмети можуть мати довільну природу. Отже, предметом може бути все, що ми можемо помислити: матеріальні індивіди, абстрактні об’єкти, властивості, відношення, функції, множини, процеси, явища, події, ситуації і т.п.

2 поняття як форма мислення. Основні способи утворення понять

Поняття зазвичай визначають як одну з основних форм мислення; цим підкреслюється важлива роль його в пізнанні. Перехід від плотського ступеня пізнання до абстрактного мислення характеризується перш за все як перехід від відображення світу у формах відчуттів, сприймань і уявлень до віддзеркалення його в поняттях і на їх основі в судженнях і теоріях. Мислення, таким чином, може розглядатися як процес оперування поняттями. Саме завдяки поняттям мислення набуває характеру узагальненого відображення дійсності.
Мислення, а саме абстрактне мислення - це відображення дійсності за допомогою мови. Найбільш істотним моментом, що визначає можливість пізнання дійсності за допомогою мови, є узагальнення предметів деякого класу, виду (наприклад, тварин, рослин, металів і т.д.) і уявне виділення їх при цьому.
Результатам таких узагальнень, принаймні, в нетривіальних випадках (коли предмети не можуть бути відображені в чуттєвих образах) є саме поняття. Більше того, застосування понять у мисленні необхідно завжди, коли до мислення пред'являються вимоги визначеності, точності і особливо доказовості [2, с. 180-182].
Специфіка цієї форми мислення полягає в тому, що вона перш за все представляє собою результат уявного і, значить, словесно-мовного виділення предметів деякого класу, тобто предметів, якісно подібних у якомусь відносин. Виділення здійснюється за певною сукупністю ознак, відмінною для даних предметів, такий, що всі ознаки даної сукупності разом достатні, щоб відрізнити ці предмети від усіх інших. Це означає, що кожна ознака з цієї сукупності необхідний для виділення даного класу.
Для виділення, наприклад, класу студентів використовуються ознаки: «людина», «учень», притому «учень вищого або середнього спеціального цивільного навчального закладу». Але, для того щоб виділити клас предметів з якоїсь сукупності ознак, необхідно узагальнити дані предмети за цими ознаками. Узагальнення полягає в тому, що ми відволікаємося від всіх індивідуальних і інших відмінностей всередині класу, від того, наприклад, що є студенти технічних та гуманітарних вузів, є добре і погано успішні і т.п. У результаті предмети мисляться абстрактно: тільки як володіють зазначеної відмінною сукупністю ознак. Таким чином, ми маємо уявне освіта: «Людина, що є учням вищого чи середнього спеціального цивільного навчального закладу».
У силу узагальненого характеру відображення предметів у понятті вони мисляться в понятті завжди в тій чи іншій мірі абстрактно. Але це не означає, як часто видається, що самі мислимі в них предмети завжди суть деякі абстракції і що саме ці абстракції, а не конкретні предмети дійсності є об'єктом вивчення науки. Вірно, що в кожному понятті ми мислимо ті чи інші предмети в тій чи іншій мірі абстрактно, але використовуємо поняття для твердження про конкретних, узагальнених у них предметах, У поняттях: «Метал», «рослини», «атоми» і т.п. - Маються на увазі як елементів обсягу деякі предмети дійсності. Коли ми стверджуємо, що всі студенти зобов'язані складати іспити, то, звичайно, відносимо цей обов'язок до конкретних людей, а не до якихось абстрактним. Лише в деяких випадках предметами понять є ті чи інші ідеалізовані предмети дійсності («абсолютно пружна рідина», «ідеальний газ», «матеріальна точка» і т.п.); ідеальні предмети («земний меридіан», «сила»), абстрактні об'єкти (характеристики реальних предметів чи безлічі предметів, абстрактні від них і стали самостійними об'єктами думки, результати ізолюючого абстрагування - простір, час, пружність, числа, геометричні фігури і т.п.) і, звичайно, - відповідно з широким розумінням терміна «предмет»- предметами поняття, елементами його обсягу можуть бути також і явища, події, процеси (схід сонця, революція, механічний рух).
Підводячи підсумок викладеному, можна сказати, що поняття як форма (вид) думки, або як уявне освіту, є результат узагальнення предметів деякого виду і уявного виділення відповідного класу (безлічі) за певної сукупності загальних для предметів цього класу - і в сукупності характерних для них - ознак.
Характеристика поняття як форми пізнання, як способу розумової діяльності випливає з цього визначення. Це - спосіб уявного виділення класів предметів за допомогою узагальнення цих предметів. Цей процес включає, як правило, більш-менш широке безліч прийомів пізнання. Найбільшу цінність в пізнанні є поняття, в яких предмети узагальнюються за істотними ознаками. Однак з гносеологічної точки зору думка являє собою поняття незалежно від того, наскільки істотними є ознаки, що складають основу узагальнення предметів, тим більше, що для предметів одного і того ж класу можливі, як ми вже говорили, і менш і більш істотні ознаки, істотні для характеристики самих цих предметів або з якоїсь точки зору в зв'язку з тим або іншим використанням предметів [2, с. 183-184].
Загальні (як і поодинокі) імена вживаються інтуїтивно більш-менш точно і без усвідомлення того, за якими саме ознаками виділяються або можуть бути виділені позначаються ними предмети. У цьому випадку не виявлено сенс відповідних загальних імен, а отже, строго кажучи, вони не виражають понять. Так, людина може користуватися словами «дерево», «людина», «хвороба», не вміючи відповідати на питання, що саме він має на увазі, які ознаки специфічні для мислимих тут предметів. В одних випадках подібного роду зі словами зв'язуються лише деякі більш-менш чіткі уявлення (чуттєві інтуїції) і за посередництвом саме цих уявлень здійснюється зв'язок слів з предметами дійсності. В інших - деякі інтелектуальні інтуїції, що виникли в процесі засвоєння мови. Первісною основою зазначених інтуїтивних зв'язків імен з позначаються предметами є спільна практична діяльність людей і, звичайно, спілкування їх в процесі діяльності. У практиці наукового пізнання поняттями називають і ті абстракції, які представляють інтуїтивно вживаються імена.
Таким чином, термін «поняття» вживається в більш широкому, ніж вказано вище, сенсі. Так, наприклад, «дерево» - це поняття, «людина» - це поняття, незалежно від того, зв'язуються чи ні з цими словами знання про те, що являють собою позначаються ними предмети, виділені чи є в цих предметах ознаки, що становлять основу їх узагальнення, або є більш-менш ясні, нерозчленовані інтуїції.
Інакше кажучи, поняттям в цьому значенні терміну називають просто будь-який предмет, який став об'єктом думки (отже, названий і мислимий в тій чи іншій мірі абстрактності). Часто у філософії минулого, для цього використовувався термін «ідея». Наприклад, Д. Локк, використовуючи цей термін, вказує, що під ним мається на увазі «все, що є об'єктом мислення людини». Оперуючи таким поняттям, людина може не мати про нього поняття. Це парадоксальне на перший погляд твердження означає лише те, що двічі спожитий у цій фразі термін «поняття» має в одному і іншому випадках різні значення. Так, А.І. Герцен у листі «Емпірія і ідеалізм» говорить про існування в науках понять, які ще не зрозумілі. Однак у всіх випадках, де необхідне точне розуміння смислів тверджень, і особливо якщо виникає потреба в доказах наших висловлювань, ми не можемо обмежуватися інтуїціями. У подібних ситуаціях необхідні поняття в строгому сенсі цього слова, яких ми і будемо дотримуватися.
Поняття — це форма мислення, що відображає предмети та явища об'єктивного світу в їх суттєвих і специфічних ознаках, а також зв'язки і відношення між предметами та явищами.

Поняття, як і інші форми думки, нерозривно пов'язане з мовою. Мовною формою виразу понять є слова і словосполучення (загальні імена, терміни, речення). Одні і ті ж поняття можуть мати різні мовні форми виразу.

Смисл пов'язує слово з відповідним предметом, і слово виступає як безпосередній представник цього предмета, несучи в собі певне значення.

Оскільки поняття поза словом не існує, може скластися думка, ніби вони перебувають у винятково жорсткому взаємозв'язку, навіть у відношенні тотожності. Проте поняття і слово відрізняються за своєю природою (слово матеріальне, а поняття ідеальне), і зв'язок між ними певною мірою умовний. Про це свідчить і те, що одні й ті самі поняття в різних національних мовах позначаються різними словами; і наявність таких явищ, як омонімія та синонімія; і те, що одне поняття нерідко виражається не одним словом, а цілим словосполученням.

3. обсяг і зміст поняття Види понять за обсягом і змістом

*3міст поняття - це сукупність суттєвих ознак предмета, що міститься в даному понятті. Наприклад, змістом поняття "злочин" є сукупність його суттєвих ознак: 1) суспільно небезпечний характер діяння; 2) протиправність; 3) винність; 4) карність.

Сукупність предметів, яка уявляється в понятті, називається обсягом поняття. Обсяг поняття "злочин" буде включати в себе всі реально скоєні злочини, оскільки вони мають спільні суттєві ознаки.

Зміст та обсяг поняття тісно пов'язані між собою. Цей зв'язок виражається в * законі оберненого відношенням між обсягом та змістом поняття, який встановлює, що збільшення змісту поняття веде до утворення поняття з меншим обсягом, і навпаки, збільшення обсягу поняття зменшує його зміст.

Поділ понять за обсягом ілюструє наведена схема.

Загальні поняття відображають ознаки певної множини предметів, наприклад, "село", "місто", "людина", "закон", "фонема", "студент" тощо.

Якщо загальне поняття відображає обмежену кількість предметів, то його називають реєструючим загальним поняттям. Наприклад, "європейська держава" (в логіці поняття позначають називним відмінком однини, незалежно від кількості відображуваних ним предметів), "студент 1-го курсу університету "Україна" 2001/2002 навчального року", "планета Сонячної системи", "вулиця міста Києва" тощо.

Загальне поняття, яке відображає необмежену кількість предметів, буде нереєструючим загальним поняттям. Наприклад, "людина", "закон", "учень", "юридична особа" тощо.

Одиничні індивідуальні поняття відображають один єдиний предмет. Він, як правило, має власне ім'я. Наприклад, "місто Київ", "найвища вершина світу", "ріка Дніпро", "найбільше прісноводне озеро світу" тощо.

Одиничні збірні відображають ознаки однієї множини предметів. Наприклад, "український народ", "Голосіївський ліс", "австралійський абориген" тощо.

*3бірні поняття відображають ознаки певної сукупності однорідних предметів, що мисляться як одне ціле.

Збірні одиничні відображають ознаки однієї єдиної множини предметів. Наприклад, "сузір'я Оріона", "ФК "Динамо" Київ", "оркестр Національної опери України" тощо.

Збірні загальні поняття відображають ознаки множини сукупності предметів. Наприклад, "сузір'я", "футбольний клуб", "оркестр" тощо.

*Нульові поняття відображають ознаки неіснуючих (нереальних) предметів або предметів, які ще не вивчені сучасною наукою.

Нульові хибні відображають ознаки міфічних істот: "мавка", "святий Миколай", "дідько", "нечиста сила" тощо.

Нульові необхідні - це наукові абстракції, без яких наука не може обійтися. Наприклад, "точка", "абсолютний нуль", "абсолютно тверде тіло", "математичний ліміт" тощо.

Нульові гіпотетичні відображають ознаки предметів, які ще недостатньо вивчені сучасною наукою: "небіологічна форма існування", "паралельний світ", "паранормальне явище", "НЛО" тощо.