Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини

(ст. 117). Діяння може бути кваліфіковане за ст. 117 тільки-то­ді, коли воно вчинене породіллею у певний час - під час по­логів (тобто до остаточного відділення плода) або відразу після пологів. Вчинення вбивства новонародженої дитини її матір'ю через деякий час після пологів, має кваліфікуватися за п. 2 ч. 2 ст. 115. Так само мають кваліфікуватися дії співучасника тако­го вбивства.

З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим або непрямим умислом.

Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118). Особливістю цього виду вбивства є те, що винний під час вчинення злочину перебуває в стані необхідної оборони чи вживає заходів, необхідних для затримання злочинця. Вживаючи заходів по обороні від суспільне небезпечного пося­гання чи для затримання злочинця, він діє у передбачений законом спосіб, який дозволяє йому навіть позбавити життя особу, що по­сягає, чи злочинця, який ухиляється від затримання. Злочинного характеру таке позбавлення життя набуває тоді, коли вжиті осо­бою заходи були явно не адекватними вчиненому посяганню чи обстановці затримання злочинця. Тобто тоді, коли особа переви­щила межі необхідної оборони чи перевищила заходи, необхідні для затримання злочинця.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. З ст. 36), а пе­ревищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затри­мання злочинця(ч. 2 ст.38).

Щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, необхідно враховувати не лише відповід­ність чи невідповідність знарядь захисту й нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалась, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кіль­кість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров'я) та інші обставини. Аналогічні чинники (тяжкість злочину, наявність у того, кого затримують, зброї тощо) треба вра­ховувати при вирішенні питання про перевищення заходів, необ­хідних для затримання злочинця.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. Завдання смерті з необережності при переви­щенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, не­обхідних для затримання злочинця, не утворює складу злочину.

Постанова ПВСУ від 26 квітня 2002 р. № 1 «Про судову практику у справах про необхідну оборону» (п. 5).

Вбивство через необережність (ст. 119). Як вбивство через необережність слід розглядати діяння особи, яка, позбавляючи по­терпілого життя, передбачала можливість настання шкідливих на­слідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбача­ла можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити (злочинна недбалість)

Коли смерть потерпілого настала від ушкодження, одержаного при падінні від поштовху чи удару, якщо винний не бажав або сві­домо не допускав настання таких наслідків, такі дії, залежно від змісту суб'єктивної сторони складу злочину, можуть кваліфікува­тися як убивство через необережність чи як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Кваліфікованим видом цього злочину (ч. 2 ст. 119) є вбив­ство двох або більше осіб, вчинене через необережність. Йдеться про те, що смерть вказаних осіб є наслідком одного діяння, яке в цілому становить одиничний злочин.

Доведення до самогубства (ст. 120). Об'єктивна сторона злочину полягає у:

1) жорстокому поводженні з потерпілою особою (яка досягла повноліття), або у шантажуванні її, або у примусі до протиправних дій, або в систематичному приниженні її людської гідності (мож­лива наявність одночасно декількох цих чинників);

2) настанні суспільне небезпечних наслідків вказаних дій у ви­гляді самогубства особи або замаху на самогубство (але не готу­вання до самогубства);

3) причиновому зв'язку між зазначеним діянням і наслідком.

Жорстоке поводження - це безжалісні, грубі дії особи, які спричиняють потерпілому фізичні чи психічні страждання (неод­норазове нанесення побоїв, мордування, позбавлення їжі, води, одягу, житла тощо).

Шантаж полягає в погрозі розголошення відомостей (правди­вих чи брехливих), які загрожують потерпілому суттєвими негатив­ними наслідками.

Примус до протиправних дій передбачає фізичний чи психіч­ний вплив на потерпілого з метою принудити його до суттєвого порушення норм права (вчинити злочин, перестати надавати до­помогу непрацездатним батькам тощо).

Систематичне приниження людської гідності — це тривале при­низливе ставлення до потерпілого (постійні прилюдні образи, глум над релігійними, національними та іншими почуттями людини тощо).

Суб'єкт злочину, передбаченого частинами 1 і 3 ст. 120,- за­гальний, а ч. 2 ст. 120 - спеціальний (ним є особа, від якої потерпі­лий перебуває у матеріальній або іншій залежності).

Суб'єктивна сторона характеризується умисно або необе­режною формою вини.

Кваліфікуючими ознаками доведення до самогубства (ч. 2 ст. 120) є вчинення його щодо особи, яка перебувала в матеріаль­ній або іншій залежності від винного, або щодо двох або біль­ше осіб.

Матеріальна залежність передбачає ситуацію, за якої забез­печення життя і здоров'я потерпілого повністю або значною мірою залежить від винного. Здебільшого така залежність виникає у сімей­но-родинних стосунках (неповнолітні діти, непрацюючі члени ро­дини тощо), але це можуть бути й інші особи (які проживають у житлі винного, його боржники тощо).

Інша залежність передбачає стосунки підлеглого й начальника (роботодавця), учня й викладача, спортсмена і тренера, артиста і продюсера, обвинуваченого і слідчого тощо. Але у всіх випадках ця залежність має бути реальною, такою, що за бажанням винного може бути використана на шкоду потерпілої особи.

Особливо кваліфікуючою ознакою діяння, передбаченого час­тиною першою або другою цієї статті, є вчинення його щодо не­повнолітнього (ч. З ст. 120).

Перевищення службовою особою влади або службових повно­важень, що було причиною доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, має кваліфікуватися за ч. З ст. 365.