Судові дебати і останнє слово підсудного

Судові дебати — обов'язкова частина стадії судового розгляду, в якій виступають його учасники з аналізом доказів, які досліджували­ся в судовому слідстві, висловленням своєї думки щодо встановлених фактичних обставин справи і пропозиціями про вирішення справи.

Судові дебати є процесуальною гарантією принципу змагальності кримінального процесу, адже сторони саме в дебатах пропонують свою оцінку зібраних доказів, намагаються переконати суд у достовірності певних доказів, правильності власної позиції і необхідності прийнят­тя конкретного рішення. Промови учасників судових дебатів адресу­ються перш за все суду, але вони розраховані також на сприйняття їх іншими учасниками судового розгляду, а також особами, при­сутніми у залі судового засідання; вони спрямовані на формування в суддів певного внутрішнього переконання щодо фактичних обставин, їх юридичного значення і вирішення кримінальної справи. Виступ у судових дебатах учасників процесу є одним із способів реалізації і за­хисту ними рублічних або своїх приватних прав і законних інтересів або прав та інтересів осіб, яких вони захищають чи представляють.

Позбавлення права виступати в дебатах учасника судового розгля­ду, якому це право гарантовано законом, є істотним порушенням зако­ну і може слугувати підставою для скасування вироку (ст. 370 КПК).

Обмеження тривалості судових дебатів шляхом встановлення пев­ного часу на виступ сторін, або переривання виступу у зв'язку із закін­ченням певного часу не допускається. Головуючий має право зупини­ти учасника судових дебатів тільки в разі, якщо він у своїй промові ви­ходить за межі справи, яка розглядається, тобто торкається обставин, що не входять до предмета доказування в даній справі.

Судові дебати починаються після оголошення суддею про те, що судове слідство закінчене. Виступу в судових дебатах повинна пере­дувати підготовка до них учасників судового розгляду, яка може здій­снюватися як у ході судового слідства, так і в перерві між судовим слідством і судовими дебатами. За клопотанням сторін суддя після судового слідства може оголосити перерву для підготовки до судових дебатів. Якщо справа невелика за обсягом, сторони готують свої ви­ступи під час судового слідства.

Порядок виступів у судових дебатах визначений ст. 318 КПК, а саме: промова прокурора, потерпілого і його представника, цивільно­го позивача, цивільного відповідача або їх представників, захисника, підсудного. Після закінчення промов учасники судових дебатів ма­ють право обмінятися репліками. Закон передбачає виступ у дебатах спочатку суб'єктів, які здійснюють функцію обвинувачення, а потім суб'єктів, діяльність яких спрямована на захист від обвинувачення. Це в повній мірі відповідає логіці доказування, адже спочатку висту­пають суб'єкти, які стверджують про наявність певних обставин, ко­трі свідчать про вчинення злочину підсудним, а потім ті, хто спросто­вує твердження сторони обвинувачення, веде мову про невинуватість

підсудного або про вчинення ним менш тяжкого злочину, Про відсут­ність обтяжуючих обставин, тощо.

Якщо в справі беруть участь кілька потерпілих, цивільних позивачів, захисників, підсудних, порядок їх виступів у дебатах вони ви­значають самі. За відсутності погодженості в цьому питанні, послідов­ність виступів визначає суд.

Всім учасникам судових дебатів надається право виступити з су­довою промовою, котру можна визначити як виступ у судовому за­сіданні учасника судового розгляду з аналізом досліджених у судо­вому засіданні доказів, встановлених обставин, викладом висновків з конкретної справи (про доведеність або недоведеність обвинувачен­ня, винуватості особи, кваліфікацію злочину, міру покарання тощо), а також з запереченнями на доводи протилежної сторони. КПК не визначає змісту промов, на практиці зміст судової промови визнача­ється конкретними завданнями, які стоять перед кожною із сторін у кримінальній справі, що розглядається, і зумовлюються не тільки відношенням учасника судових дебатів до певної сторони, але й зі­браними і дослідженими в справі доказами, обставинами злочину та іншими чинниками. Певні рекомендації щодо змісту промов проку­рора та захисника містяться в літературі, різних методичних реко­мендаціях.

У зв'язку з тим, що предметом судових дебатів можуть бути лише результати судового слідства, учасники судових дебатів можуть у сво­їх промовах і репліках посилатися тільки на ті обставини, які були до­сліджені в суді. Якщо учасник судових дебатів вважає, що в обґрунту­вання своїх доводів необхідно навести докази, які не були предметом розгляду в суді, він має право клопотати перед судом про відновлення судового слідства. Дане клопотання розглядає суд у судовому засіданні, заслухавши думку інших учасників судового розгляду.

Суд зі своєї ініціативи, а також за клопотанням прокурора або ін­ших учасників судового розгляду зобов'язаний відновити судове слід­ство, якщо під час дебатів виникне необхідність подати нові докази. До нових доказів належать фактичні дані, які судом раніше в судово­му слідстві не досліджувалися, незалежно від дослідження обставин, якими ці дані встановлюються або спростовуються.

Починаються судові дебати промовою прокурора. Прокурор висту­пає з промовою в усіх справах, в яких він бере участь. В тих випадках, коли прокурор повністю відмовився від обвинувачення, він участі в судових дебатах не бере.

За своєю структурою промова прокурора складається з кількох логічно взаємопов'язаних частин, послідовність і зміст яких може відрізнятись залежно від обставин справи, що розглядається, однак обвинувальна промова прокурора повинна містити наступні змістовні елементи. Прокурор у своїй промові розкриває суспільну небезпеку й протиправність злочину, який, на його думку, вчинений підсуд­ним» визначаючи шкоду, заподіяну злочином інтересам громадян і суспільства. Така оцінка повинна бути пов'язана з викладом фактич­них обставин справи, які були встановлені під час судового слідства. У виступі державного обвинувача обґрунтовується, доказується обви­нувальна теза, тобто необхідно показати, які докази підтверджують винуватість підсудного, яке обвинувачення прокурор вважає обґрун­тованим і що саме з досліджених доказів, версій, обставин не знайшло підтвердження в результаті судового розгляду та має бути відхилено. Оцінюючи зібрані по справі фактичні дані, наводячи конкретні аргу­менти, прокурор повинен переконати суд у правильності позиції, яку він займає.

Обов'язковим елементом обвинувальної промови прокурора є об­ґрунтування кримінально-правової кваліфікації злочину. Прокурор наводить аргументи, які вказують на те, що в діянні підсудного міс­титься конкретний склад злочину, який має бути кваліфікований за певною статтею, її частиною, пунктом. У промові дається оцінка особи підсудного, адже прокурор повинен обґрунтувати і міру покарання, яка, на його думку, підлягає застосуванню до підсудного. Посилаю­чись на матеріали справи, прокурор розкриває ті обставини, що ха­рактеризують особу підсудного (поведінка в суспільстві, ступінь його суспільної небезпеки, відношення до праці, сім'ї тощо), які суд має взяти до уваги, вирішуючи питання про міру покарання. Керуючись правилами (загальними засадами) призначення покарання, передба­ченими ст. 65 КК, прокурор викладає міркування відносно покаран­ня, яке він вважає необхідним застосувати до підсудного.

Прокурор висловлює також свою думку щодо причин та умов, які сприяли вчиненню злочину, а також інших питань, що повинен буде вирішити суд (про запобіжний захід щодо засудженого, про долю ре­чових доказів, про вирішення цивільного позову тощо).

Потерпілий та його представник беруть участь у судових дебатах незалежно від того, що в справі бере участь і виступає в дебатах про­курор. У тих випадках, коли прокурор відмовився від обвинувачення, а потерпілий скористався своїм правом підтримувати обвинувачення, саме він виступає першим у судових дебатах.

Промова потерпілого (його представника) за своєю направленістю є обвинувальною і тому за структурою і змістом може бути аналогіч­ною структурі промови прокурора. Однак на відміну від представника публічного обвинувачення — прокурора, який зобов'язаний викласти свої доводи у дебатах по всіх питаннях, потерпілий за своїм розсудом приймає рішення про необхідність виступу і про ті позиції, які йому необхідно висвітлити.

Промови цивільних позивача і відповідача стосуються аналізу до­казів про доведеність або недоведеність заявлених позовних вимог, наявності підстав для зменшення розміру збитку, що відшкодовуєть­ся, або заподіяної шкоди.

У промові цивільного позивача обґрунтовуються позовні вимоги, тобто підстави та розмір заявленого позову, тому він у своєму висту­пі торкається питання про доведеність обставин, які підтверджують факт вчинення злочину підсудним, посилається на дані, що свідчать про наявність певної шкоди та її розмір, а також на наявність при­чинного зв'язку між злочинним діянням та наслідками у вигляді ма­теріальної чи моральної шкоди. Він може висловлювати свою думку з інших питань, які пов'язані з цивільним позовом, наприклад про підстави та мотиви виправдання, оскільки від цього залежить доля цивільного позову, але саме цим позовом обмежене коло процесуаль­них інтересів цивільного позивача, тому він не вправі в своїй промові торкатись ні юридичної оцінки злочину, ні питання про міру пока­рання.

Цивільний відповідач може визнати цивільний позов, а може запе­речувати, посилаючись на певні докази, які, на його думку, спросто­вують факт вчинення злочину підсудним, наявність шкоди чи наяв­ність причинного зв'язку між діянням та наявною шкодою. Він також може наводити аргументи для визнання меншого розміру шкоди або про відсутність у нього обов'язку з відшкодування шкоди. Зазвичай цивільний відповідач не торкається питання про кваліфікацію діяння підсудного, але в тих випадках, коли юридична оцінка діяння підсуд­ного впливає на вирішення питання про відшкодування шкоди, він може висловити свою думку і з цього питання, посилаючись, напри­клад, на докази, які, на його думку, дають підстави для висновку про заподіяння підсудним шкоди в стані необхідної оборони, внаслідок чого така шкода не підлягає відшкодуванню.

Промова захисника містить аналіз доказів, якими встановлюють­ся обставини, що спростовують обвинувачення, пом'якшують або ви­ключають кримінальну відповідальність підсудного. Як рекоменду­ють деякі автори, захисна промова може складатися з таких частин: викладення своєї позиції в справі; вступу; аналізу та оцінки доказів; посилання на дані, які характеризують особу підсудного; аналіз при­чин і умов, що сприяли вчиненню злочину; питання, пов'язані із за­стосуванням покарання або звільнення від нього; питання, пов'язані з вирішенням цивільного позову; висновки і конкретна пропозиція щодо вирішення справи.

Головна увага в захисній промові приділяється тому, що спросто­вує обвинувачення або свідчить про його недоведеність, непідтвердження будь-якої його частини, необхідність зміни кваліфікації ді­яння по статті про менш тяжкий злочин; про наявність обставин, що пом'якшують відповідальність, про необхідність призначення підза­хисному мінімального покарання.

Обґрунтовуючи недоведеність обвинувачення підсудного, захисник має право як наводити докази, які підтверджують невинуватість, так і обмежитись в силу презумпції невинуватості посиланням не те, що фактичні дані, покладені в основу обвинувачення, є сумнівними, не­достовірними або недостатніми. Промова захисника, як заперечення на обвинувальну промову прокурора, може бути побудована на тому, що обвинувачу не вдалося довести свої твердження обвинувачення і що, відповідно, підсудний є невинуватим, адже всі сумніви у вину­ватості тлумачаться на його користь. Звичайно, це не означає, що за­хисник не повинен використовувати всі можливості для спростування обвинувачення.

Обираючи лінію захисту, наводячи обставини, які свідчать на ко­ристь підсудного, захисник зв'язаний однією умовою, а саме — якщо підсудний не визнає свою вину, захисник не вправі в своїй промові висловити сумніви з цього питання, пропонувати суду лише змінити обвинувачення або призначити більш м'яке покарання. Як ми вже за­значали, в промові захисника допустима скрита альтернатива.

Незалежно від ступеня доведеності обвинувачення, правильності кваліфікації злочину, а також наявності обставин, які негативно ха­рактеризують особу підсудного, захисник не вправі відмовитися від захисту і зобов'язаний виступити із захисною промовою.

У своїй промові підсудний має право висловлюватись з будь-яких питань, що вирішуються судом при встановленні вироку. Він може відмовитися від виступу в судових дебатах.

Після проголошення промов всі учасники судових дебатів мо­жуть виступати ще один раз з реплікою. Репліка — це коротке ви­словлення учасника судових дебатів щодо позиції або окремих її елементів сторони в справі. Після закінчення судових дебатів голо­вуючий опитує учасників дебатів, чи бажають вони обмінятися ре­пліками. Користуватися реплікою, щоб доповнити або змінити свій виступ у дебатах, недопустимо. Право на репліку мають всі суб'єкти судових дебатів, право останньої репліки закон надає захиснику і підсудному.

Після закінчення виступів у репліках головуючий оголошує судові дебати закінченими. Короткий зміст судових дебатів і реплік фіксу­ється в протоколі судового засідання (ст. 87 КПК). Сторони вправі на­дати суду в письмовому вигляді запропоновані ними формулювання рішень з питань, які мають бути вирішені судом. Ці формулювання, як і усно висловлені сторонами думки, не мають для суду обов'язкового значення, але вони можуть допомогти суду краще проаналізувати і врахувати позиції сторін при постановленні вироку.

Обов'язковою частиною судового розгляду є останнє слово під­судного, до якої суд зобов'язаний перейти після закінчення судових дебатів. Проголошення підсудним останнього слова є його правом, а не обов'язком, у зв'язку із чим він може відмовитися від останнього слова із зазначенням або не зазначаючи підстави відмови, про що ро­биться відповідний запис у протоколі судового засідання

Ненадання підсудному останнього слова є істотним порушенням кримінально-процесуального закону і тягне скасування вироку (п. із ч. 2 ст. 370 КПК). Не є порушенням ненадання останнього слова під- судному у разі, якщо справа розглядається за його відсутності (ч. 2 ст. 262 КПК), або коли він був видалений із залу судового засідання до кінця судового розгляду (ч. 1 ст. 272 КПК). У цьому разі підсудний самостійно розпорядився своїм правом на останнє слово, ухилившись від участі в судовому розгляді, або відмовившись від участі в ньому, або порушивши розпорядок судового засідання.

Останнє слово підсудного полягає в його виступі, в якому він звер­тається до суду із заявами, проханнями, які можуть стосуватися його ставлення до пред'явленого йому обвинувачення, про доведеність його вини у вчиненому злочині, про можливий вид і міру покарання, яке може бути до нього застосоване (наприклад, із проханням не застосо­вувати до нього покарання, пов'язане з обмеженням або позбавленням волі), відшкодуванні збитків, завданих злочином.

Під час останнього слова підсудного забороняється задавати йому питання, переривати його. Однак головуючий має право вказати під­судному на те, що у своєму останньому слові він виходить за межі да­ної кримінальної справи. Головуючий має право зупинити підсудного, якщо він в останньому слові вживає нецензурні слова, допускає обра­зи на адресу суду або учасників судового розгляду, і попереджає його про наслідки такої поведінки. При повторному порушенні підсудним порядку проголошення ним останнього слова він за ухвалою (поста­новою) суду може бути не тільки позбавлений останнього слова, але й видалений із залу суду.

Обставини, викладені підсудним в останньому слові, не розціню­ються як доказ у справі, і суд не може посилатися на них у вироку. Суд зі своєї ініціативи, а також за клопотанням прокурора або інших учасників судового розгляду зобов'язаний відновити судове слідство, якщо підсудний в останньому слові повідомить про нові обставини, що мають істотне значення для справи. Зокрема, судове слідство може бути відновлено у випадках, коли у своєму останньому слові підсуд­ний, який раніше відмовлявся давати показання, повідомляє фактич­ні дані, що мають відношення до справи; якщо у своєму останньому слові підсудний, що раніше не визнавав пред'явлене йому обвинува­чення, визнав свою вину у вчиненні злочину; якщо під час останнього слова підсудний повідомляє дані, що стосуються його ролі у вчиненні злочину з іншими співучасниками, або заявив про відмову від раніше даних показань у зв'язку із самообмовою.

Зміст останнього слова фіксується в протоколі судового засідання.

Після останнього слова підсудного суд негайно видаляється до нарадчої кімнати для постановления вироку, про що головуючий оголо­шує присутнім у залі судового засідання. Негайне видалення суду в нарадчу кімнату після останнього слова вказує на неможливість будь- якої перерви між останнім словом і постановлениям вироку, що спря­мовано на виключення можливості будь-якого впливу на суддів і спіл- кування суддів з учасниками судового розгляду та іншими особами до постановления вироку. Крім того, ця вимога закону спрямована на збереження в суддів у пам'яті найбільш повної інформації про дока­зи, які досліджені у судовому засіданні, і обставини, що встановлені в ньому. Якщо підсудних кілька, суд має право вийти на перерву перед останнім словом останнього з виступаючих підсудних.

Про видалення в нарадчу кімнату головуючий повідомляє присут­нім у залі судового засідання, що фіксується в протоколі судового за­сідання і вказується час видалення суду. Головуючий повідомляє та­кож, коли в справі передбачається оголосити рішення.