Контроль суду за законністю дій органів дізнання та досудового слідства

У правовій державі суд є одним із основних гарантів прав, свобод та законних інтересів людини. Судовий захист прав людини є найбільш ефективним інструментом захисту та відновлення порушених прав, оскільки суд є незалежним, неупередженим арбітром, його рішення обов'язкові для виконання усіма органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими, службовими особами та громадяна­ми. Суд за своєю державно-правовою природою є незалежним органом самостійної гілки влади — судової, він не відноситься до сторони обви­нувачення і не здійснює функцію обвинувачення. Змістом контрольної функції суду у кримінальному судочинстві є захист конституційних прав громадян шляхом перевірки застосування заходів кримінально- процесуального примусу, пов'язаних з обмеженням цих прав.

Завдання судового контролю на стадії досудового слідства похідні від загальних завдань кримінального судочинства й полягають у судо­вому захисті прав людини, втягненої у кримінальний процес.

Судовий контроль у науці кримінального процесу розуміється як функція судової влади, яка здійснюється у закріплених законом процесуальних формах з метою забезпечення доступу до суду і яка спрямована на реалізацію судового захисту особи й відновлення її по­рушених прав на досудовому провадженні у кримінальній справі; як діяльність суду, яка реалізується ним у встановленій законом проце­суальній формі і спрямована на забезпечення законності дій та рішень органів і посадових осіб, що здійснюють досудове розслідування кри­мінальної справи.

Ознаками судового контролю є:

- це строго регламентована законом кримінально-процесуальна діяльність суду, сутність якої складає контроль (перевірка й оцінка) законності та обґрунтованості дій та рішень органів дізнання, досудо­вого слідства, прокуратури;

- ця діяльність направлена на винесення правового спору (кон­флікту) суб'єктів кримінального процесу по суті;

- ініціатива до реалізації тієї чи іншої форми судового контр­олю виходить не від суду, а від заінтересованих (у вирішенні спору) суб'єктів кримінального процесу;

- не вирішується питання про винність або невинність особи, при­тягнутої до кримінальної відповідальності;

- результатом контролю є винесення загальнообов'язкового, за­безпеченого примусовою силою держави, судового рішення.

Судовий контроль у кримінальному процесі у літературі поділяєть­ся на три різновиди або форми:

- попередній (дозвільний) включає в себе давання дозволів на про­вадження процесуальних дій та застосування заходів примусу;

- подальший (у межах стадії досудового розслідування);

— ревізійний (у судових стадіях провадження).

Розгляд та вирішення скарг на дії, бездіяльність, рішення є, від­повідно до цієї класифікації, подальшим судовим контролем. Оскар­ження дій, бездіяльності та рішень поділяється на два види: невід­кладне оскарження (скарга розглядається судом та вирішується по суті на стадії досудового розслідування) та відстрочене оскарження (скарга розглядається при попередньому розгляді справи суддею чи при розгляді її по суті). У порядку окремого провадження (невідклад­не оскарження) розглядаються та вирішуються скарги на постанову про порушення кримінальної справи, на постанову про відмову у по­рушенні кримінальної справи, на постанову про закриття криміналь­ної справи, на затримання особи у порядку ст. 106 КПК, на постанову про відмову у застосуванні заходів безпеки або їх скасування

Оскарження дій органів дізнання та досудового слідства, проку­рора є правом учасників процесу та суб'єктів, які сприяють веденню процесу. Це процесуальне право походить із ст. 55 Конституції Укра­їни, відповідно до якої кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових та службових осіб.

Скарга у кримінальному процесі — це засноване на законі звернен­ня суб'єктів кримінального процесу до органу державної влади, служ­бової, посадової особи, уповноваженої на її прийом та вирішення, з приводу припущеного або дійсного порушення прав, свобод чи за­конних інтересів, допущеного у процесі провадження у кримінальній справі, з вимогою про його усунення та відновлення порушених прав, свобод чи законних інтересів. Оскарження у кримінальному процесі є діяльністю заінтересованої особи по реалізації права на скаргу, тоб­то подання скарги на дії, бездіяльність, рішення. Правовий інститут оскарження регулює умови, порядок, строки подання, розгляду та ви­рішення скарг на дії, бездіяльність та рішення.

Відповідно до ст. 110 КПК України, можуть бути оскаржені дії та постанови органів дізнання. Статті 234,236 КПК передбачають, що можуть бути оскаржені дії слідчого та прокурора і не передбачають можливості оскарження їх постанов. Однак можливість оскаржен­ня постанов слідчого та прокурора передбачена ст.ст. 236¹,236⁵, 236⁷ КПК. Тому предметом оскарження можуть бути:

- дії органів дізнання, досудового слідства, прокурора;

- бездіяльність органів дізнання, досудового слідства, прокурора; це зараз не передбачено, хоча й не заборонено КПК, але бездіяльність як предмет скарги випливає із норм ст. 55 Конституції України;

- процесуальні рішення органів дізнання, досудового слідства, прокурора.

Скарги можуть бути подані у будь-який момент дізнання та досудо­вого слідства та на будь-які дії, бездіяльність, рішення органів дізнан­ня, досудового слідства, прокурора.

Оскарження дій та рішень органу дізнання, слідчого. КПК не вста­новлює обов'язкової форми скарги. Скарги можуть бути як письмові, так і усні. Усні скарги прокурор або слідчий заносить до протоколу, який підписується особою, яка подала скаргу, та особою, яка її прий­няла. Скарга підозрюваного, обвинуваченого, який тримається під вартою, направляється прокурору адміністрацією місць попереднього ув'язнення не пізніше 3 діб з часу її подання.

У разі надходження скарги на дії та постанови органів дізнання прокурор зобов'язаний розглянути її протягом десяти днів і рішення по скарзі повідомити скаржникові.

Дії, рішення слідчого можуть бути оскаржені прокуророві як без­посередньо, так і через слідчого. Слідчий зобов'язаний протягом доби направити прокуророві скаргу, що надійшла до нього, разом із своїми поясненнями. Подача скарги не зупиняє виконання дії, яка оскаржу­ється, коли це не визнає за потрібне слідчий або прокурор. Прокурор протягом трьох днів після одержання скарги на дії, рішення слідчого зобов'язаний розв'язати її і повідомити про результати скаржника. Розв'язання скарги прокурором включає в себе проведення необхід­них перевірочних дій: витребування та вивчення матеріалів справи, опитування скаржника, витребування пояснень від слідчого. Строк у З дні є загальним; КПК передбачає й спеціальні строки розгляду скар­ги прокурором — наприклад, строк розгляду скарги на постанову про закриття кримінальної справи складає 30 днів. За результатами роз­гляду скарги прокурор може скасувати постанову слідчого, відновити у разі можливості порушені права, свободи скаржника, прийняти рі­шення про вилучення справи у слідчого, усунення слідчого від про­вадження досудового слідства, про притягнення слідчого до кримі­нальної або дисциплінарної відповідальності. Відмова у задоволенні скарги повинна бути мотивована посиланнями на матеріали перевір­ки, матеріали кримінальної справи.

Скаргу і копію повідомлення про результати її розв'язання приєд­нують до справи.

Рішення прокурора по скарзі може бути оскаржене вищестоящому прокуророві.

Дії, рішення органу дізнання, слідчого можуть бути оскаржені до суду. Скарги на дії, рішення органу дізнання, слідчого розглядають­ся судом першої інстанції при попередньому розгляді справи або при розгляді її по суті, якщо інше не передбачено законом. Однак скарги на постанову про порушення кримінальної справи, на постанову про відмову у порушенні кримінальної справи, на постанову про закриття кримінальної справи, на затримання особи у порядку ст. 106 КПК, на постанову про відмову у застосуванні заходів безпеки або їх скасуван­ня розглядаються у порядку окремого провадження, тобто до закін­чення дізнання, досудового слідства та направлення справи до суду.

Оскарження дій та рішень прокурора. Скарга на дії, рішення про­курора при проведенні ним досудового слідства або окремих слідчих дій у справі подається вищестоящому прокуророві. Вищестоящим прокурором є той прокурор, який здійснює керівництво діяльністю того прокурора, на якого подається скарга. При цьому дотриман­ня послідовної підлеглості не є обов'язковим. КПК не встановлює обов'язкової форми скарги. Скарги можуть бути як письмові, так і усні. Усні скарги прокурор заносить до протоколу, який підписуєть­ся особою, яка подала скаргу, та особою, яка її прийняла. Скарга пі­дозрюваного, обвинуваченого, який тримається під вартою, направ­ляється прокурору адміністрацією місць попереднього ув'язнення не пізніше 3 діб з часу її подання. Прокурор протягом трьох днів після одержання скарги на дії, рішення зобов'язаний розв'язати її і пові­домити про результати скаржника. Розв'язання скарги прокурором включає в себе проведення необхідних перевірочних дій: витребуван­ня та вивчення матеріалів справи, опитування скаржника, витребу­вання пояснень від прокурора. За результатами розгляду скарги про­курор може скасувати постанову прокурора, відновити у разі мож­ливості порушені права, свободи скаржника, прийняти рішення про вилучення справи у прокурора, усунення прокурора від провадження досудового слідства, про притягнення прокурора до кримінальної або дисциплінарної відповідальності. Відмова у задоволенні скарги повинна бути мотивована посиланнями на матеріали перевірки, ма­теріали кримінальної справи.

Скаргу і копію повідомлення про результати її розв'язання приєд­нують до справи.

Дії, рішення прокурора можуть бути оскаржені до суду.

Скарги на дії, рішення прокурора розглядаються судом першої ін­станції при попередньому розгляді справи або при розгляді її по суті, якщо інше не передбачено законом. Однак скарги на постанову про по­рушення кримінальної справи, на постанову про відмову у порушенні кримінальної справи, на постанову про закриття кримінальної спра­ви, на затримання особи у порядку ст. 106 КПК, на постанову про від­мову у застосуванні заходів безпеки або їх скасування розглядаються у порядку окремого провадження, тобто до закінчення дізнання, до­судового слідства та передання справи до суду.

Оскарження до суду постанови про закриття кримінальної спра­ви. Відповідно до ст. 236⁵ КПК, постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття кримінальної справи може бути оскаржена до районного (міського) суду за місцерозташуванням органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову. У разі, якщо скарга подана не за місцерозташуванням органу або роботи посадової особи, яка вине­сла постанову, суддя, застосовуючи аналогію ч. 1 ст. 41 КПК, повинен направити скаргу за підсудністю.

Суб'єктом оскарження є особа, інтересів якої стосується постано­ва про закриття кримінальної справи, або її представник. Заінтересо­ваними особами є: особа, відносно якої провадилося розслідування; потерпілий, цивільний позивач, близькі родичі обвинуваченого у ви­падку смерті обвинуваченого, якщо вони бажають продовження роз­слідування для його реабілітації

Скарга на постанову про закриття кримінальної справи подається протягом семи днів з дня отримання її копії чи повідомлення проку- рора про залишення скарги на цю постанову без задоволення, якщо постанова оскаржувалася прокурору.

Розгляд суддею скарги на постанову про закриття кримінальної справи регулюється ст. 236⁶ КПК.

Скарга на постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про за­криття справи розглядається суддею одноособово не пізніше п'яти днів, а у разі складності справи — десяти днів з дня надходження за­критої справи до суду.

Про час розгляду скарги мають бути повідомлені прокурор та осо­ба, що подала скаргу, які вправі взяти участь у її розгляді та вислови­ти свої доводи. Однак їх неявка не перешкоджає розгляду скарги.

До розгляду скарги суддя витребує кримінальну справу та знайо­миться з нею.

У судовому засіданні суддя оголошує скаргу, заслуховує думку прокурора, в разі необхідності — пояснення особи, яка подала скаргу. При цьому суддя не має права проводити судове слідство, допитувати слідчого, особу, яка провадить дізнання, свідків тощо. При розгляді скарги ведеться протокол судового засідання.

Розглянувши скаргу, суддя залежно від того, чи були при закритті справи виконані вимоги статей 213 і 214 КПК, приймає одне з таких рішень:

- залишає скаргу без задоволення;

- скасовує постанову про закриття справи і направляє справу про­курору для відновлення слідства або дізнання.

Скасовуючи постанову про закриття справи і направляючи справу прокурору для відновлення досудового слідства або дізнання, судця вказує, які обставини належить з'ясувати при проведенні досудового розслідування.

Копія постанови судді надсилається особі, яка прийняла рішення про закриття справи, особі, яка подала скаргу на постанову, і прокуро­ру, який відмовив у поновленні досудового слідства або дізнання.

На постанову судді прокурором, особою, яка подала скаргу, про­тягом семи діб з дня її винесення може бути подана апеляція до апеля­ційного суду.

Рекомендовані нормативно-правові акти, судова практика і література

Арестова Е.Н. Прекращение уголовного дела (уголовного преследования) при производстве дознания // Российский следователь. — 2003. —М11.

БажановС. Изменение оснований приостановления предваритель- ного расследования // Законность. — 1997. — № 10.

Белозеров Ю.Н., Бфимичев С.П. Обвинительное заключение. — М., 1992.

Воголютская Т.В. Деятельность следователя органов внутренних дел по розыску скрывшихся обвиняемых. — М., 1986.

Быков Б.М., Ломовский В.Д. Приостановление производства по у головному делу. — М., 1978.

Бьїков В.М., Гришин Ю.А. Обвинительное заключение по групповому уголовному делу: Лекция. — Ташкент, 1988.

Гришин Ю.А. Окончание досудебного следствия с составлением обвинительного заключения: проблеми и пути реформирования. — Луганск, 1999.

Деятельное раскаяние: проблеми правоприменения // Российский следователь. — 2003. — № 4.

Дубинский А.Я. Приостановление дознания и предварительного следствия. — К., 1964.

Дубинский А.Я. Прекращение уголовного дела в стадии предвари­тельного расследования. Дк., 1975.

Дубинский А.Я. Исполнение процессуальньїх решений следова- ния: правовые и организационные проблемы. — К., 1984.

Егоров В.С. Теоретические вопросы освобождения от уголовной ответственности. — М., 2002.

Ефимичев С.П. Правовьіе и организационньїе вопроси окончания предварительного расследования с обвинительним заключением. — Волгоград, 1977.

Ефимичев С. П. Оформление уголовного дела. — Волгоград, 1990.

Калмиков Ю.Н., Стремовский В. А. Обвинительное заключение в советском уголовном процессе. — Ростов-на-Дону, 1970.

Кожевников Г.К. Прокурорский надзор за законностью и обо- снованностью приостановления предварительного следствия. — X., 1992.

Каткова Т.В., Каткова А.Г. Закінчення досудового слідства та скла­дання обвинувального висновку по кримінальній справі. — X., 2002.

Коханов В.А., Совкин А.В. Обвинительное заключение по уголов­ному делу. — М., 1993.

Кримінальний процес України / За ред. Ю. М. Грошевого, В. М. Хотенця. — X.: Право. — 2000.

Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер, 2003. •

Кримінально-процесуальний кодекс України: Науково-практич­ний коментар / За загальною редакцією В.Т. Маляренка, Ю.П. Алені- на. — X.: ТОВ «Одісеей», 2008.

Лобойко Л. Н. Уголовно-процессуальное право: Учебное пособие: курс лекций. — X.: «Одиссей». — 2007.

Лускатов О. В. Зупинення судового слідства у справах про нероз- криті злочини — потрібні зміни // Національний вісник Юридичної академії МВС України. —- 2004. —• Спецвипуск № 1.

Малютін І. А. Підстави та процесуальний порядок зупинення до­судового розслідування. — К., 2000.

Малютін І. А. Зупинення досудового розслідування. — К., 2003.

Манова Н.С., Францифоров Ю.В. Процессуальная природа дея- тельности прокурора при окончании досудебного производства // Рос­сийский следователь. — 2003. — № 8.

Мариупольский Л. А., Статкус В. Ф., Тульчина В. С. Обвинитель­ное заключение в советском уголовном процессе. — М., 1969.

Михеєнко М. М., Нор В. Т., Шибіко В. П. Кримінальний процес України. Видання 2-е. — К.: Либідь, 1999.

Питерцев С. К. Составление обвинительного заключения. — Л., 1988.

Постовой Д.А. Обвинительное заключение в советском уголовном процессе. — X., 1964.

Репкин Л.М. Приостановление предварительного следствия. — Волгоград, 1971.

Рьіжаков А.П. Окончание предварительного расследования. — М., 1999.

Семьянова И.С. Прекращение уголовного дела (уголовного пресле- дования) в отношении лиц, не достигших возраста уголовной ответ- ственности // Российский следователь. — 2003. — № 7.

Стойко Н.Г. Недоказанность обстоятельств уголовного дела. — Красноярск, 1984.

Сергеев А.Б., Сергеев К.А. Приостановление предварительного следствия. — Челябинск, 2003.

Мариупольский Л. А., Тульченко В. С. Обвинительное заключение в уголовном процессе Украини. — К., 1990.

Тертишник В.М. Компроміс у кримінальному процесі // Підпри­ємництво, господарство і право. — 2002. № 11.

Удалова Л.Д. Кримінальний процес України. Особлива частина: Підручник. — К., 2005.

Удалова Л. Д. Кримінальний процес України. — К., 2007.

Уголовно-процессуальньїй кодекс Украины: Научно-практический комментарий / Под общ. ред. В. Т. Маляренко, Ю. П. Але- нина). — X.: ООО «Одиссей». — 2007.

Химичева Г. П., МичуринаО. В., Химичева О.В. Окончание предва­рительного расследования прекращения уголовного дела. — Рязань., 2001.

Хруслова Л. Закриття кримінальних справ: деякі теоретичні та прак­тичні проблеми // Прокуратура. Людина. Держава. — 2004. — №1.

Шевченко Т. Деякі питання застосування давності в кримінально­му судочинстві // Право України. — 2002. — № 10.

Шимановский В.В. Законность и обоснованность приостановления следователем уголовного дела. — Л., 1985.

Якупов Р.Х. Возобновление предварительного следствия — Волго­град, 1976.

ПРОВАДЖЕННЯ В СУДОВИХ СТАДІЯХ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ