Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как противостоять манипуляциям мужчин? Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника







С.Хантінгтон. Зіткнення цивілізацій? Модель майбутнього конфлікту





Я вважаю, що в прийдешньому світі основним джерелом конфлікту буде вже не ідеологія і не економіка. Найважливіші рубежі, що розділяють людство, і переважні джерела конфліктів будуть визначатися культурою. Нація-держава залишиться головною діючою особою в міжнародних справах, але найбільш визначальні конфлікти глобальної політики будуть розгортатися між націями і групами, що належать до різних цивілізацій. Зіткнення цивілізацій стане домінуючим фактором світової політики. Лінії розлому між цивілізаціями – це і є лінії майбутніх фронтів. Майбутній конфлікт між цивілізаціями – завершальна фаза еволюції глобальних конфліктів в сучасному світі.

На протязі півтора століть після Вестфальського миру, що сформував сучасну міжнародну систему, в західному ареалі конфлікти розгорталися головним чином між государями-королями, імператорами, абсолютними і конституційними монархами, котрі намагалися розширити свій бюрократичний апарат, збільшити армії, зміцніти економічну могутність, а головне – приєднати нові землі до своїх володінь. Цей процес породив нації-держави, і, починаючи з Великої Французької Революції, основні лінії конфліктів стали пролягати не стільки між правителями, скільки між націями. У 1793р., говорячи словами Р.Р.Палмера, «війни між королями припинилися, і почалися війни між народами». Дана модель зберігалася на протязі всього ХІХ ст.. Край їй поклала перша світова війна. А потім, внаслідок російської революції і відповідної реакції на неї, конфлікт націй поступився місцем конфлікту ідеологій. Сторонами такого конфлікту були спочатку комунізм, нацизм і ліберальна демократія, а згодом – комунізм і ліберальна демократія. Під час холодної війни цей конфлікт втілився у боротьбу двох наддержав, жодна з яких не була нацією-державою в класичному європейському розумінні. Їхня само ідентифікація формулювалась в ідеологічних категоріях.

Конфлікти між правителями, націями-державами і ідеологіями були переважно конфліктами західної цивілізації… По закінченню холодної війни підходить до кінця і західна фаза розвитку міжнародної політики. В центр висувається взаємодія між Заходом і незахідними цивілізаціями. На цьому новому етапі народи і уряди незахідних цивілізацій вже не виступають як об`єкти історії – мішені західної колоніальної політики, а поряд із Заходом починають самі рухати і творити історію.

ПРИРОДА ЦИВІЛІЗАЦІЙ

Під час холодної війни світ був поділений на «перший», «другий» і «третій». Але згодом такий розподіл втратив сенс. Зараз набагато доречніше об`єднувати країни, базуючись не на їхніх політичних чи економічних системах, не за рівнем економічного розвитку, а виходячи із культурних та цивілізаційних критеріїв.

Що мається на увазі, коли мова йде про цивілізацію? Цивілізація – це певна культурна сутність. Поселення, регіони, етнічні групи, народи, релігійні спільноти – всі вони мають свою особливу культуру, що відображує різні рівні культурної неоднорідності. Село в Південній Італії за своєю культурою може відрізнятися від такого ж села в Північній Італії, але при цьому вони залишаються саме італійськими селами, котрі не переплутаєш з німецькими. В свою чергу європейські країни мають загальні культурні риси, які відрізняють їх від китайського чи арабського світу. Тут ми підходимо до суті справи. Бо західний світ, арабський регіон чи Китай не є частинами більш широкої культурної спільноти. Вони являють собою цивілізації.

Ми можемо визначати цивілізацію як культурну спільність найвищого рангу, як самий широкий рівень культурної ідентичності людей. Наступну ступінь складає вже те, що відрізняє рід людський від інших видів живих істот. Цивілізації визначаються наявністю загальних рис об`єктивного порядку, таких як мова, історія, релігії, звичаї, інститути, - а також суб`єктивною само ідентифікацією людей. Існують різні рівні само ідентифікації: так, мешканець Риму може характеризувати себе як римлянина, італійця, католика, християнина, європейця, людину західного світу. Цивілізація – це самий широкий рівень спільності, з якою людина себе співвідносить. Культурна само ідентифікація людей може змінюватися, і внаслідок цього змінюються склад і межі тієї чи іншої цивілізації.

Цивілізації можуть охоплювати велику масу людей – наприклад, Китай, про який Л.Пай якось сказав: «Це цивілізація, яка видає себе за країну». Але вона може бути вельми нечисленною – як цивілізація англомовних мешканців островів Карибського басейну. Цивілізація може включати в себе декілька націй-держав, як у випадку із західною, латиноамериканською чи арабською цивілізаціями, або одну-єдину, як у випадку із Японією. Явно, що цивілізації можуть перемішуватися, накладатися одна на одну, включати субцивілізації. Західна цивілізація існує в двох основних варіантах: європейському і північноамериканському, а ісламська поділяється на арабську, турецьку і малайську. Не зважаючи на все це, цивілізації являють собою певні цілісності. Границі між ними рідко бувають чіткими, але вони реальні.

Цивілізації динамічні: у них буває підйом і спадок, вони розпадаються і зливаються. І, як відомо кожному студенту-історику, цивілізації зникають, їх затягують піски часу. На Заході прийнято вважати, що нації-держави – головні діючі особи на міжнародній арені. Але вони виступають у цій ролі лише декілька століть. Більша частина людської історії – це історія цивілізацій. За підрахунками А.Тойнбі, історія людства знала 21 цивілізацію. Лише шість із них існують в сучасному світі.

ЧОМУ НЕВІДВОРОТНЄ ЗІТКНЕННЯ ЦИВІЛІЗАЦІЙ?

Ідентичність на рівні цивілізації буде ставати все важливішою, і обличчя світу буде в значній мірі формуватися в ході взаємодії семи-восьми великих цивілізацій. До них належать західна, конфуціанська, японська, ісламська, індуїстська, православно-слав`янська, латино-американська та, можливо, африканська цивілізації. Найбільш значущі конфлікти майбутнього розгорнуться уздовж ліній розламу між цивілізаціями. Чому?

По-перше, відмінності між цивілізаціями не просто реальні. Вони – найбільш суттєві. Цивілізації не схожі за своєю історією, мовою, культурою, традиціями і, що найважливіше, - релігією. Люди різних цивілізацій по іншому дивляться на стосунки між Богом і людиною, індивідом і групою, громадянином і державою, батьками і дітьми, чоловіком та жінкою, мають різні уявлення про співвідносну значущість прав і обов`язків, свободи і примусу, рівності та ієрархії. Ці відмінності складалися століттями. Вони не зникнуть в доступному для огляду майбутньому. Вони більш фундаментальні, ніж відмінності між політичними ідеологіями і політичними режимами. Безумовно, відмінності не обов`язково передбачають конфлікт, а конфлікт не обов`язково означає насилля. Одначе на протязі століть найбільш тривалі та кровопролитні конфлікти народжувались саме відмінностями між цивілізаціями.

По-друге, світ став більш тісним. Взаємодія між народами різних цивілізацій посилюється. Це веде до зростання цивілізаційної самосвідомості, до поглиблення розуміння відмінностей між цивілізаціями і спільнотами в межах цивілізації. Північно-африканська еміграція до Франції викликала у французів вороже ставлення, і в той же час зміцнила доброзичливість до інших емігрантів – «добропорядних католиків і європейців із Польщі». Американці значно хворобливіше реагують на японські капіталовкладення, ніж на значно вагоміші інвестиції з Канади та європейських країн… Взаємодія між представниками різних цивілізацій зміцнює їхню цивілізаційну самосвідомість, а це, в свою чергу, загострює розбіжності і ворожість, що уходять вглиб історії, чи принаймні сприймаються таким чином.

По-третє, процеси економічної модернізації і соціальних змін в усьому світі розмивають традиційну ідентифікацію людей за місцем проживання, одночасно слабшає і роль нації-держави як джерела ідентифікації. Лакуни, що утворилися внаслідок цього, здебільше заповнюються релігією, нерідко у формі фундаменталістських рухів. Подібні рухи склалися не лише в ісламі, але й в західному християнстві, іудаїзмі, буддизмі, індуїзмі… Відродження релігії, чи, говорячи словами Ж.Кепеля, «реванш Бога», створює основу для ідентифікації та причетності зі спільністю, котра виходить за межі національних границь – для об`єднання цивілізацій.

По-четверте, зростання цивілізаційної самосвідомості диктується роздвоєнням ролі Заходу. З одного боку, Захід знаходиться на вершині своєї могутності, а з другого, і можливе саме тому, серед незахідних цивілізацій відбувається повернення до власних коренів. Все частіше можна почути про «повернення в Азію» Японії, про кінець впливу ідей Неру та «індуїзацію Індії», про провал західних ідей соціалізму і націоналізму до «реісламізації» Ближнього Сходу, а в останній час і суперечки щодо вестернізації або ж русифікації країни Бориса Єльцина. На вершині своєї могутності Захід зіштовхується із незахідними країнами, котрі мають досить прагнення, волі і ресурсів, щоби надати світу незахідне обличчя.

В минулому еліти незахідних країн звичайно складали люди, котрі щонайбільше були пов`язані із Заходом, набували освіту в Оксфорді, Сорбонні чи Сандхерсті і засвоїли західні цінності та стиль життя. Населення ж цих країн, як правило, зберігало нерозривний зв`язок із своєю одвічною культурою. Але зараз все це перемінилося. В багатьох незахідних країнах йде інтенсивний процес девестернізації еліт та їхнього повернення до власного культурного коріння. І одночасно з цим західні, передусім американські звичаї, стиль життя і культура набувають популярності серед широких верств населення.

По-п`яте, культурні особливості ті відмінності менше зазнають змін, ніж економічні та політичні, і внаслідок цього їх складніше розв`язати чи звести до компромісу. В колишньому Радянському Союзі комуністи можуть стати демократами, багаті перетворитися на бідних, а бідні – на багатіїв, але росіяни при всьому бажанні не зможуть стати естонцями, а азербайджанці – вірменами. В класових і ідеологічних конфліктах ключовим було питання: «На чиєму ти боці?» І людина могла обирати – на чиєму вона боці, а також міняти одного разу обрані позиції. В конфлікті ж цивілізацій питання стоїть інакше: «Хто ти такий?» Мова йде про те, що дане і не підлягає змінюванню. І, як ми знаємо із досвіду Боснії, Кавказу, Судану, якщо дати непідходящу відповідь на це питання, можна негайно отримати пулю до лоба.

Релігія розділяє людей ще більш гостро, ніж етнічна належність. Людина може бути напів-французом і напів-арабом, і навіть громадянином обох цих країн. Куди складніше бути напів-католиком та напів-мусульманином.

І, нарешті, підсилюється економічний регіоналізм… Роль регіональних економічних конфліктів буде підсилюватись. З одного боку, успіх економічного регіоналізму укріплює свідомість належності до однієї цивілізації. А з другого – економічний регіоналізм може бути успішним, тільки якщо він корениться в спільності цивілізації. Європейське співтовариство базується на спільних засадах європейської культури і західного християнства. Успіх НАФТА (північноамериканської зони вільної торгівлі) залежить від тривалого зближення культур Мексики, Канади і Америки. А Японія, навпаки, має труднощі із створенням такого ж економічного співтовариства в Південно-Східній Азії, тому що Японія – це єдине в своєму роді суспільство і цивілізація. Якими б не були потужними торгівельні і фінансові зв`язки Японії з іншими країнами Південно-Східної Азії, культурні відмінності між ними заважають просуванню по шляху регіональної економічної інтеграції за зразком Західної Європи чи Північної Америки.

Спільність культури, навпаки, явно сприяє стрімкому зростанню економічних зв`язків між Китайською Народною Республікою, з одного боку, і Гонконгом, Тайванем, Сінгапуром і заморськими китайськими спільнотами в інших країнах Азії – з другого. По закінченню холодної війни спільність культури швидко витискає ідеологічні відмінності. Материковий Китай і Тайвань все більше зближуються. Якщо спільність культури – це передумова економічної інтеграції, то центр майбутнього східно-азіатського економічного блоку скоріше за все буде в Китаї. По суті справи цей блок вже складається.

… Визначаючи власну ідентичність в етнічних чи релігійних термінах, люди схильні розглядати відношення між собою і людьми іншої етнічної належності та конфесії як відношення «ми» і «вони». Кінець ідеологізованих держав у Східній Європі та на території колишнього Радянського Союзу дозволив висунутися на передній план традиційним формам етнічної належності та протиріч. Відмінності в культурі та релігії породжують розбіжності з широкого кола політичних питань – прав людини чи еміграції, комерції чи екології. Географічна близькість стимулює взаємні територіальні претензії від Боснії до Мінданао. Але що найбільш важливе – спроби Заходу поширити свої цінності: демократію і лібералізм – як загальнолюдські, зберегти військову перевагу і затвердити свої економічні інтереси наражаються на опір інших цивілізацій. Урядам і політичним угрупуванням все рідше вдається мобілізувати населення і сформувати коаліції на підґрунті ідеологій, і вони все частіше намагаються добитися підтримки, апелюючи до спільності релігій та цивілізації.

Таким чином, конфлікт цивілізацій розгортається на двох рівнях. На мікрорівні групи, що проживають вздовж лінії розлому між цивілізаціями, ведуть боротьбу, часто кровопролитну, за землі і владу один над одним. На макрорівні країни, що відносяться до різних цивілізацій, змагаються за вплив в військовій та економічній сферах, борються за контроль над міжнародними організаціями і «третіми» країнами, намагаючись встановити власні політичні і релігійні цінності.

ЛІНІЇ РОЗЛОМУ МІЖ ЦИВІЛІЗАЦІЯМИ

Якщо в роки холодної війни основні осередки криз і кровопролиття зосереджувалися вздовж політичних і ідеологічних границь, то тепер вони переміщуються на лінії розлому між цивілізаціями. Холодна війна почалася з того моменту, коли «залізна завіса» поділила Європу політично і ідеологічно. Та як тільки був ліквідований ідеологічний розділ Європи, знову ж відродився її культурний поділ на західне християнство, з одного боку, і православ`я та іслам – з іншого. Можливо, що найбільш важливою розділювальною лінією в Європі, як вважає У.Уолліс, є східна границя західного християнства, що склалася до 1500р. Вона пролягає вздовж теперішніх границь між Росією і Фінляндією, між прибалтійськими країнами і Росією, розтинає Білорусію та Україну, відвертає на Захід, відокремлюючи Трансільванію від решти Румунії, а потім, проходячи по Югославії, майже точно співпадає із лінією, що тепер відокремлює Хорватію і Словенію від Решти Югославії. На Балканах ця лінія, певна річ, співпадає із історичною границею між Габсбурзькою та Османською імперіями. На Північ і Захід від цієї лінії мешкають протестанти і католики. У них – спільний досвід європейської історії: феодалізм, ренесанс, Реформація, Просвітництво, Велика французька революція, промислова революція. Їхній економічний стан, як правило, значно кращий, ніж у людей, що мешкають на Сході. Зараз вони можуть розраховувати на більш тісну співпрацю в межах єдиної європейської економіки і консолідацію демократичних політичних систем.

На Схід і Південь від цієї лінії живуть православні християни і мусульмани. Історично вони відносилися до Османської чи царської імперії, і до них донеслося лише відлуння історичних подій, що визначили долю Заходу. Економічно вони відстають від Заходу, і, схоже, менш підготовані до створення сталих демократичних політичних систем. І зараз «оксамитова завіса» культури замінила «залізну завісу» ідеології в якості головної демаркаційної лінії в Європі. Події в Югославії показали, що це лінія не лише культурних відмінностей, але часом і кривавих конфліктів. Вже 13 століть триває конфлікт вздовж лінії розлому між західною і ісламською цивілізаціями…

Рівень потенційної можливості насилля при взаємодії різних цивілізацій може мати неоднакові варіанти. У відносинах між американською та європейською субцивілізаціями переважає економічна конкуренція, як у відношеннях між Заходом в цілому і Японією. В той же час в Євразії етнічні конфлікти, що поширюються і доходять до «етнічних чисток», аж ніяк не є рідкістю. Найчастіше вони відбуваються між групами, що відносяться до різних цивілізацій, і в цьому випадку набувають найбільш гострих форм. Границі, що історично склалися, між цивілізаціями євразійського континенту, знову зараз палають у вогнищі конфліктів. Особливого загострення ці конфлікти набувають на границях ісламського світу, що півмісяцем розкинувся на просторі між Північною Африкою і Середньою Азією. Але насилля практикується і в конфліктах між мусульманами, з одного боку, і православними сербами на Балканах, євреями в Ізраїлі, індусами в Індії, буддистами в Бірмі і католиками на Філіппінах – з другого. Границі ісламського світу скрізь і усюди залиті кров`ю.

ОБ`ЄДНАННЯ ЦИВІЛІЗАЦІЙ: СИНДРОМ «БРАТСЬКИХ КРАЇН»

Групи чи країни, що належать до однієї цивілізації, опинившись втягнутими у війну з людьми іншої цивілізації, цілком природно намагаються заручитися підтримкою представників своєї цивілізації. По закінченню холодної війни складається новий світовий порядок, і по мірі його формування, належність до однієї цивілізації, чи як висловився Х.Д.Грінвей, «синдром братських країн» приходить на зміну політичних ідеологій і традиційним міркуванням підтримки балансу сил в якості основного принципу співпраці і коаліцій. Про поступове виникнення цього синдрому свідчать всі конфлікти останнього часу – в Перській затоці, на Кавказі, в Боснії. Правда, жоден з цих конфліктів не був повномасштабною війною між цивілізаціями, але кожен долучав до себе елементи внутрішньої консолідації цивілізацій. В міру розвитку конфліктів цей фактор, схоже, набуває все більшого значення. Його теперішня роль – провісник майбутнього.

Перше. В ході конфлікту в Перській затоці одна арабська країна вторгнулася в іншу, а потім вступила в боротьбу з коаліцією арабських, західних і інших країн. Відкрито на бік Саддама Хусейна встали лише деякі мусульманські уряди, але неофіційно його підтримали правлячі еліти багатьох арабських країн… Ісламські фундаменталісти часто-густо підтримували Ірак, а не уряди Кувейту і Саудівської Аравії, за спинами котрих стояв Захід. Підігріваючи арабський націоналізм, Саддам Хусейн відкрито апелював до ісламу. Він і його прибічники намагалися подати цю війну як війну між цивілізаціями.

… Порівнюючи рішучість Заходу у випадку з Іраком з його неспроможністю захистити боснійських мусульман від сербів і застосувати санкції проти Ізраїлю за недотримання тем резолюцій ООН, мусульмани дорікають Заходу за подвійну мораль. Але світ, де відбувається зіткнення цивілізацій, - це неминуче світ з подвійною мораллю: одна використовується по відношенню до «братських країн», а друга – по відношенню до всіх інших.

Друге. Синдром «братських країн» виявляється також в конфліктах на території колишнього Радянського Союзу. Військові успіхи вірмен в 1992-1993 роках підштовхнули Туреччину підсиленої підтримки спорідненого з нею в релігійному, етнічному і мовному відношенні Азербайджану. Військово-повітряні сили Туреччини здійснюють розвідувальні польоти вздовж вірменської границі. Туреччина затримує поставки продовольства і повітряні рейси до Вірменії. Туреччина і Іран проголосили, що не допустять розчленування Азербайджану.

В останні роки свого існування радянський уряд підтримав Азербайджан, де при владі, як і раніше, були комуністи. Проте з розпадом Радянського Союзу політичні мотиви змінилися релігійними. Тепер російські війська б`ються на боці вірменів, а Азербайджан звинувачує російський уряд у тому, що він здійснив поворот на 180 градусів і підтримує тепер християнську Вірменію…

Третє. Якщо подивитися на війну в колишній Югославії, то тут західна громадськість виявила симпатії і підтримку боснійським мусульманам, а також жах і відразу до звірячостей, що вчиняли серби. В той же час її відносно мало хвилювали напади на мусульман з боку хорватів і розчленування Боснії та Герцеговини. На ранніх етапах розпаду Югославії незвичну для неї дипломатичну ініціативу і натиск виявила Німеччина, яка схилила 11 країн – членів ЄС наслідувати її прикладу і визнати Словенію і Хорватію. Прагнучи зміцнити ці дві католицькі ераїни, Ватикан визнав Словенію і Хорватію ще до того, як це зробило Європейське Співтовариство. Європейський приклад наслідували США. Таким чином, провідні країни європейської цивілізації згуртувалися для підтримки своїх єдиновірців. А згодом стали поступати повідомлення, що Хорватія у великому обсягу отримує зброю із Центральної Європи і інших країн Заходу. З іншого боку, уряд Бориса Єльцина намагався додержуватися політики середини, щоб не зіпсувати відношення із православними сербами і в той же час не протиставляти Росію Заходу. Одначе російські консерватори і націоналісти, серед яких було немало народних депутатів, нападали на уряд за недостатню підтримку сербів. На початку 1993р. декілька сот російських громадян служили в сербських військах і, згідно повідомленням, в Сербію постачалася російська зброя.

Ісламські уряди і політичні угрупування, в свою чергу, клеймують Захід за те, що він не піднявся на захист боснійських мусульман. Іранські керівники закликають мусульман всього світу здійснити допомогу Боснії. Всупереч ембарго ООН, Іран поставляє в Боснію солдатів і зброю… Саудівська Аравія насправді фінансувала постачання боснійським мусульманам зброї і продовольства. Це значно підвищило їхню боєздатність перед сербами.

В 30-ті роки громадянська війна в Іспанії викликала втручання країн, які були в політичному відношенні фашистськими, комуністичними і демократичними. Сьогодні, в 90-ті роки, конфлікт в Югославії викликає втручання країн, які поділяються на мусульманські, православні і західно християнські. Ця паралель не залишилася непоміченою.

Конфлікти і насилля можливі і між країнами, що належать до однієї цивілізації, а також всередині цих країн. Але вони, як правило, не такі інтенсивні і всеосяжні, як конфлікти між цивілізаціями. Належність до однієї цивілізації знижує вірогідність насилля в тих випадках, коли, не будь цієї обставини, до нього неодмінно би дійшло. У 1991-1992 роках багато людей були стурбовані можливістю військового зіткнення між Росією і Україною через спірні території – в першу чергу Криму, а також Чорноморського флоту, ядерних арсеналів і економічних проблем. Та якщо належність до однієї цивілізації щось означає, вірогідність військового конфлікту між Росією і Україною не дуже велика. Це два слов`янські, переважно православні народи, котрі протягом століть мали тісні зв`язки. І тому на початку 1993р. не дивлячись на всі причини для конфлікту, лідери обох країн успішно вели переговори, усуваючи незгоди.

У цей час на території колишнього Радянського Союзу відбувались серйозні бої між мусульманами і християнами; напруга, що доходила до прямих зіткнень, визначала відношення між західними і православними християнами в Прибалтиці; але між росіянами і українцями до насилля не дійшло. До цієї пори об`єднання цивілізацій набувало обмежених форм, але процес розвивається і він має значний потенціал в майбутньому.

По мірі продовження конфліктів в Перській затоці, на Кавказі і в Боснії, позиції різних країн і розбіжності між ними все більше визначалися цивілізаційною належністю. Політичні діячі популістського толку, релігійні лідери і засоби масової інформації набули в цьому могутню зброю, яка здатна забезпечити їм підтримку широких верств населення і спричинити тиск на уряди, що вагаються. У найближчому майбутньому найбільшу загрозу переростання у великомасштабні війни будуть нести в собі ті локальні конфлікти, котрі, так само як конфлікти в Боснії і на Кавказі, зав`язалися вздовж ліній розлому між цивілізаціями. Наступна світова війна, якщо вона вибухне, буде війною між цивілізаціями.

ЗАХІД ПРОТИ РЕШТИ СВІТУ

По відношенню до інших цивілізацій Захід знаходиться зараз на вершині своєї могутності. Друга наддержава – в минулому його опонент, зникла з політичної карти світу. Військовий конфлікт між західними країнами неймовірний, військова могутність Заходу не має рівних. Якщо не рахувати Японії, у Заходу немає економічних суперників. Він має зверхність в політичній сфері, в сфері безпеки, а разом з Японією – і в сфері економіки.

Світові політичні проблеми і проблеми безпеки ефективно вирішуються під керівництвом США, Великобританії і Франції, світові економічні проблеми – під керівництвом США, Німеччини і Японії. Всі ці країни мають дуже тісні відносини одне з одним, не допускаючи в своє коло країни поменше, майже всі країни незахідного світу.

Рішення, прийняті Радою Безпеки ООН чи Міжнародним валютним фондом і відповідні інтереси Заходу, подаються світовій громадськості як такі, що відповідають нагальним потребам світового співтовариства… За участю МВФ і інших міжнародних економічних організацій Захід реалізує свої економічні інтереси і нав`язує іншим країнам економічну політику на власний розсуд… Захід домінує і в Раді Безпеки ООН, і його рішення, лише іноді пом`якшені вето з боку Китаю, забезпечили Заходу законні підстави для використання сили від імені ООН для того, щоб вигнати Ірак з Кувейту і знищити складні види його зброї, а також спроможність виробляти такого ґатунку зброю.

… Захід використовує міжнародні організації, військову могутність і фінансові резерви для того, щоб правити світом, стверджуючи свою зверхність, захищаючи західні інтереси і насаджуючи західні політичні і економічні цінності. Так, принаймні, бачать сьогоднішній світ незахідні країни, і в їхньому погляді є значна частка істини. Відмінності в масштабах влади і боротьба за військову, економічну і політичну владу є, таким чином, одним із джерел конфлікту між Заходом і іншими цивілізаціями. Друге джерело конфлікту – відмінності в культурі, в базових цінностях і віруваннях. В.С.Нейпол стверджував, що західна цивілізація – універсальна і годиться для всіх народів. На поверхневому рівні багато що із західної культури дійсно просочило решту світу. Але на глибинному рівні західні уяви і ідеї фундаментально відрізняються від тих, котрі притаманні іншим цивілізаціям. В ісламській, конфуціанській, японській, індуїстській, буддистській і православній культурах майже не знаходять відгуку такі західні ідеї, як індивідуалізм, лібералізм, конституціоналізм, права людини, рівність, свобода, пріоритет закону, демократія, вільний ринок, відокремлення церкви від держави. Зусилля Заходу, скеровані на пропаганду цих ідей, часто-густо викликають ворогуючу реакцію проти «імперіалізму прав людини» і сприяють зміцненню споконвічних цінностей власної культури. Про це, зокрема свідчить підтримка релігійного фундаменталізму молоддю незахідних країн.

Сама теза про можливість «універсальної цивілізації» - це західна ідея. Вона знаходиться у прямому протиріччі з партикуляризмом більшості азіатських культур, з їхнім упором на відмінності, що відокремлюють одних людей від інших. І дійсно, як показало порівняльне дослідження значущості ста ціннісних настанов в різних суспільствах, цінності, що мають першорядну важливість на Заході, значно менш важливі в решті світу.

… Центральною віссю світової політики в майбутньому стане конфлікт між Заходом і рештою світу… і реакція незахідних цивілізацій на західну могутність і цінності. Такого роду реакція, як правило, набуває одну з трьох форм, або їхнє сполучення.

По-перше, і це самий крайній варіант, незахідні країни можуть наслідувати прикладу Північної Кореї чи Бірми і взяти курс на ізоляцію – відгородити свої країни від західного проникнення і розкладу і по суті відсторонитися від участі в житті світової спільноти, де домінує Захід.

Друга можливість – спробувати примкнути до Заходу і прийняти всі його цінності і інститути. Мовою теорії міжнародних відносин це називається «вскочити на підніжку потягу».

Третя можливість – спробувати створити противагу Заходу, розвиваючи економічну і військову могутність і співпрацюючи з іншими незахідними країнами проти Заходу. Одночасно можна зберігати споконвічні національні цінності та інститути – інакше кажучи, модернізуватися, але не вестернізуватися.

РОЗКОЛОТІ КРАЇНИ

В майбутньому, коли належність до певної цивілізації стане основою само ідентифікації людей, країни, в населені яких виявлено декілька цивілізаційних груп, на зразок Радянського Союзу чи Югославії, будуть приречені до розпаду. Але існують і внутрішньо розколоті країни – відносно однорідні в культурному відношенні, але в яких немає згоди щодо питання про те, до якої саме цивілізації вони належать. Їхні уряди, як правило, хочуть «вскочити на підніжку потягу» і примкнути до Заходу, але історія, культура і традиції цих країн нічого спільного з Заходом не мають. Найбільш яскравий і типовий приклад розколотої внутрішньо країни – Туреччина.

… Для Сполучених Штатів найближча розколота внутрішньо країна – Мексика. В глобальному ж масштабі найбільш значущою розколотою країною залишається Росія. Питання про те, чи є Росія частиною Заходу, чи вона очолює свою особливу, православно-слов`янську цивілізацію, протягом російської історії ставилося неодноразово. Після перемоги комуністів проблема ще більше заплуталася: взявши на озброєння західну ідеологію, комуністи пристосували її до російських умов і згодом від імені цієї ідеології кинули виклик Заходу. Комуністичне панування усунуло з порядку денного історичну суперечку між західниками і слов`янофілами. Але після дискредитації комунізму російський народ знову стикнувся з цією проблемою.

Народ Росії розколотий не менше, ніж політична еліта. Опитування суспільної думки в європейській частині країни весною 1992р. показало, що 40% населення позитивно налаштовано по відношенню до Заходу, а 36% - негативно. На початку 90-х років, як і протягом всієї своєї історії, Росія залишається внутрішньо розколотою країною.

Щоби розколота зсередини країна змогла заново набути свою культурну ідентичність, повинні бути виконані три умови. По-перше, необхідно, щоби політична і економічна еліта цієї країни в цілому підтримувала і вітала такий крок. По-друге, її народ повинен бути згоден, нехай і неохоче, на прийняття нової ідентичності. По-третє, пануючі групи тієї цивілізації, в яку розколота країна намагається влитися, повинні бути готові прийняти «новонаверненого». У випадку Мексики виконані всі три умови. У випадку Туреччини – перші дві. І зовсім неясно, як же справа із Росією, що бажає приєднатися до Заходу.

Конфлікт між ліберальною демократією і марксизмом-ленінізмом був конфліктом ідеологій, котрі, незважаючи на всі відмінності, хоча б зовнішнє ставили одні і ті ж цілі: свободу, рівність і процвітання. Але Росія традиціоналістська, націоналістична буде прагнути до зовсім інших цілей. Західний демократ цілком міг вести інтелектуальну дискусію із радянським марксистом. Але це буде неймовірно із російським традиціоналістом.

КОНФУЦІАНСЬКО-ІСЛАМСЬКИЙ БЛОК

Перешкоди, які встають на шляху приєднання незахідних країн до Заходу, варіюються за ступінню глибини і складності. Для країн Латинської Америки і Східної Європи вони не такі вже й великі. Для православних країн колишнього Радянського Союзу – значно поважні. Але найбільш серйозні перешкоди постають перед мусульманськими, конфуціанськими і буддистськими народами. Японії вдалося добитися єдиної в своєму роді позиції асоційованого члену західного світу: в якихось відношеннях вона належить до числа західних країн, хоча безумовно відрізняється від них за своїми найважливішими вимірами. Ті країни, які з міркувань культури чи влади не хочуть чи не можуть приєднатися до Заходу, конкурують з ним, нарощуючи власну економічну, військову і політичну могутність. Вони досягають цього і за рахунок внутрішнього розвитку, і за рахунок співпраці із іншими незахідними країнами. Найвідоміший приклад такої співпраці – конфуціансько-ісламський блок, що склався як виклик західним інтересам, цінностям і могутності.

Майже всі без винятку західні країни скорочують свої військові арсенали. Росія…робить теж саме. А Китай, Північна Корея і ціла низка близькосхідних країн прирощують військовий потенціал… Склався конфуціансько-ісламський військовий блок. Його мета – сприяти своїм членам у придбанні зброї і військових технологій, необхідних для створення противаги військовій могутності Заходу. Чи буде він тривалим – невідомо… між ісламсько-конфуціанськими країнами і Заходом розгортається новий виток гонки озброєнь. На попередньому етапі кожна із сторін розробляла і виготовляла зброю з метою досягти рівноваги чи переваги над іншою стороною. Тепер ще одна сторона розробляє і виготовляє нові види зброї, а інша намагається обмежити і запобігти такому нарощуванню озброєння, одночасно скорочуючи власний військовий потенціал.

ВИСНОВКИ ДЛЯ ЗАХОДУ

В даній статті зовсім не стверджується, що цивілізаційна ідентичність замінить собою всі інші форми ідентичності, що нації-держави зникнуть, кожна цивілізація стане політично єдиною і цілісною, а конфлікти між різними групами всередині цивілізацій припиняться. Я лише висуваю гіпотезу про те, що 1) протиріччя між цивілізаціями важливі і реальні; 2) цивілізаційна самосвідомість зростає; 3) конфлікт між цивілізаціями прийде на зміну ідеологічним і іншим формам конфліктів в якості переважаючою форми глобального конфлікту; 4) міжнародні відносини, що історично були грою в межах західної цивілізації, будуть все більше девестернізуватися і перетворюватися на гру, де незахідні цивілізації стануть виступати не як пасивні об`єкти, а як активні діючі особи; 5) ефективні міжнародні інститути в галузі політики, економіки і безпеки будуть створюватися швидше зсередини цивілізацій, ніж між ними; 6) конфлікти між групами, що відносяться до різних цивілізацій, будуть частішими, тривалішими і кровопролитнішими, ніж конфлікти в середині однієї цивілізації; 7) військові конфлікти між групами, що належать до різних цивілізацій, стануть найбільш вірогідним і небезпечним джерелом напруги, потенційним джерелом світових війн; 8) головною віссю міжнародної політики стануть відносини між Заходом і рештою світу; 9) політичні еліти деяких розколотих незахідних країн постараються включити їх в число західних, але у більшості випадків їм доведеться стикнутися із серйозними перешкодами; 10) у найближчому майбутньому основним вогнищем конфліктів будуть взаємовідносини між Заходом і низкою ісламсько-конфуціанських країн. Це не обґрунтування бажаності конфлікту між цивілізаціями, а передбачувана картина майбутнього.

Якщо моя гіпотеза переконлива, потрібно замислитися над тим, що це означає для західної політики. Тут треба провести чітку відмінність між короткотривалою вигодою і довгостроковим врегулюванням. Якщо виходити з позицій короткотривалої вигоди, інтереси Заходу явно вимагають: 1) зміцнення співпраці і єдності в межах власної цивілізації, насамперед між Європою і Північною Америкою; 2) інтеграції до складу Заходу країн Східної Європи і Латинської Америки, чия культура ближче до західної; 3) підтримка і розширення співпраці з Росією і Японією; 4) запобігання розростанню локальних цивілізаційних конфліктів у повномасштабній війні між цивілізаціями; 5) обмеження зростання військової могутності конфуціанських і ісламських країн; 6) уповільнення скорочення військової могутності Заходу і збереження військової переваги в Східній і Південно-Західній Азії; 7) використання конфліктів і розбіжностей між конфуціанськими і ісламськими країнами; 8) підтримка представників інших цивілізацій, що симпатизують західним цінностям і інтересам; 9) зміцнення міжнародних інститутів, що відображують і легітимізують західні інтереси і цінності, і залучення до участі в цих інститутах незахідних країн.

У довгостроковій же перспективі треба орієнтуватися на інші критерії. Західна цивілізація є одночасно і західною, і сучасною. Незахідні цивілізації намагалися бути сучасними, не стаючи західними. Але досі лише Японія спромоглася досягти в цьому повного успіху. Незахідні цивілізації і далі не залишать своїх спроб набути багатство, технологію, кваліфікацію, обладнання, зброю – все те, що складає поняття «бути сучасним». Але в той же час вони будуть намагатися сполучити модернізацію із своїми традиційними цінностями і культурою. Їхня економічна і військова могутність будуть зростати, відставання від Заходу скорочуватися. Заходу все більше і більше треба буде рахуватися з цими цивілізаціями, близькими за своєю могутністю, але вельми відмінними за своїми цінностями і інтересами. Це буде вимагати підтримки його потенціалу на рівні, який забезпечить захист інтересів Заходу в стосунках з іншими цивілізаціями.

Але Заходу буде потрібно і більш глибоке розуміння фундаментальних релігійних і філософських основ цих цивілізацій. Він повинен буде зрозуміти, як люди цих цивілізацій уявляють собі власні інтереси. Необхідно буде знайти елементи схожості між західною і іншими цивілізаціями. Бо в доступному до огляду майбутньому не виникне єдина універсальна цивілізація. Навпаки, світ буде складатися із несхожих одна на одну цивілізацій, і кожній з них прийдеться вчитися співіснувати із рештою.

 








Date: 2015-07-24; view: 328; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2017 year. (1.028 sec.) - Пожаловаться на публикацию