Я купив п'ять книг

Я купив п'ять олівців

Я купив п'ять яблук

Я купив п'ять картин

Я купив п'ять жоржин тощо.

В одному і тому самому оточенні взаємозамінні еле­менти належать до одного дистрибутивного класу. У наведеному прикладі це клас обчислюваних іменників (див. неможливість фрази *Я купив п'ять молок, вод тощо).

При визначенні класів іноді виникають такі труд­нощі:

1) два елементи в одному оточенні взаємозаміню-ються, а в іншому — ні. Наприклад: Я написав листа, *Я написав борщ; Я зварив борщ₉ *Я зварив листа; Це гарний лист. Це гарний борщ. У цьому випадку елементи належать до одного класу;

2) один елемент може замінятися двома чи більше послідовними елементами. Наприклад: Я писатиму лист, Я буду писати лист. У цьому разі елементи належать до одного класу, але різних підкласів (тут дієслова майбутнього часу, але перше становить синте­тичну форму, а друге — аналітичну);

Та сама форма трапляється в різних позиціях, як було показано вище на прикладі англ. [іи:]. У такому разі ця форма представляє різні класи елементів.

Методи дослідження мови

Розрізняють три типи дистрибуції: доповняльну, контрастну та вільного варіювання. Це розрізнення ду­же важливе-для ідентифікації досліджуваних мовних одиниць.

Мовні одиниці знаходяться у відношенні допов­няльної дистрибуції, коли кожна з них трапляється в такій сукупності контекстів, у якій не трапляється жодна з інших, тобто коли мовні одиниці не трапля­ються в однакових оточеннях. Так, звуки [и] та [і] знаходяться у доповняльній дистрибуції, оскільки [и] на відміну від [і] не може стояти на початку слова і після м'яких приголосних. Якщо ж мовні одиниці перебувають у тих самих оточеннях і при цьому роз­різняють їх значення, то вони знаходяться в контрас­тній дистрибуції. Наприклад, звуки [и], [а], [у], [є] (бик — бак — бук — бек). Коли ж певні мовні одиниці трапляються у тому самому оточенні і при цьому не розрізняють форм слів або значень, то вони знахо­дяться у стані вільного варіювання. Наприклад, пост­фікси -ти і -ть в інфінітиві (любити — любить), за­кінчення -ові(-еві), -у(-ю) в давальному і місцевому відмінках іменників другої відміни (батькові — батьку, кобзареві — кобзарю).

Дистрибутивний аналіз набув широкого застосуван­ня в лінгвістиці. Він може бути використаний для ана­лізу мовних одиниць будь-якого рівня. За його допо­могою можна встановлювати систему фонем і морфем будь-якої мови, значення полісемічних слів, семантич­ну відстань між словами певної лексико-семантичної категорії тощо. Так, для встановлення системи фонем використовують три правила: 1) якщо два звуки ма­ють однакову дистрибуцію і не розрізняють смислу, то вони становлять варіанти однієї фонеми (рос. [г] і [у]; див.: [нлга] і [нлуа], [гьллва] і [уьллва]); 2) якщо два звуки мають однакову дистрибуцію і розрізняють смисл, то вони є різними фонемами (гад, вад, зад, лад, над, рад, сад, чад; кут, кат, кит); 3) якщо ж два звуки ніко­ли не трапляються в одному оточенні, то вони є предс­тавниками однієї фонеми (рос. [м] і [и]). Дистрибутив­ний аналіз для встановлення системи фонем українсь­кої мови використала В. С. Перебийніс.

Ефективне застосування знайшов дистрибутивний аналіз у лексикології. За його допомогою легко розме­жовують значення полісемічних слів. Так, скажімо, нас цікавить, в одному чи в двох різних значеннях вжито дієслово грати в реченнях Учень грає на скрипці і Учень грає на нервах. Для того щоб відповісти на це запитання, необхідно поширити обидва речення з ура­хуванням усіх можливих оточень слова грати. Поши­рення за рахунок додатка в давальному відмінку Учень грає на скрипці учителю. Учень грає на нервах учите-лю не виявляє різниці. Однак це ще не всі дистрибу­тивні можливості дієслова грати. Перше речення мож­на поширити ще так: Учень грає на скрипці учителю романс. У другому реченні дієслово грати не може ма­ти поширення за рахунок прямого додатка (грати що). Отже, дієслово грати в наведених реченнях вжите в різних значеннях («виконувати що-небудь на музич­ному інструменті» і «дратувати кого-небудь»), оскіль­ки воно в цих реченнях має різну дистрибуцію. Дані, одержані за допомогою дистрибутивного аналізу, мо­жуть бути інтерпретовані мовою символів. Так, дист­рибутивною формулою дієслова грати в першому зна­ченні буде МпУзРгрІЧ^Ма, а в другому — МпУзРгрї^Ма, де N — іменник, V — дієслово, ргр — прийменник, п, 1, (і, а — відмінки (називний, місцевий, давальний, знахідний), 3 — третя особа. Як правило, багато­значні дієслова диференціюють свої значення уже на найбільш узагальненому синтаксичному рівні: різні значення реалізуються в різних (неоднакових) син­таксичних конструкціях. Пор.: Хлопець несе одеко­лон і Від хлопця несе одеколоном, де значення «до­ставляти щось кудись» дієслова нести реалізується у двоскладному реченні з підметом і прямим додатком (ЛпУ₃;№_а), _а значення «поширюючись повітрям, става­ти відчутним» у безособовому реченні (ргрИ^УзМі). Пор. ще рос: взорваться от чего (от миньї) і взор-ваться чем (яростью), разойтись с кем і разойтись в чем (во взглядах), вспьіхнуть от чего (от огня) і вспьіхнуть как (зло), вертеть что (сигарету) і вер-теть чем (сигаретой).

Отже, дистрибутивний аналіз дає змогу точніше й об'єктивніше вивчати й описувати мовні явища. Оскіль­ки результати цього аналізу можна формалізувати, то во­ни можуть бути інтерпретовані мовою математики.

Практичне застосування дистрибутивний аналіз знайшов не тільки в лінгвістичних дослідженнях, а й у машинному перекладі (перш ніж перекласти речення з багатозначним словом чи омонімами, машина на основі їх оточення повинна визначити значення цих неод­нозначних форм), а також у методиці викладання мов у вищій і середній школі. Наприклад, відомо, що значні труднощі викликає розрізнення російських прикметни­ків і прислівників у формі вищого ступеня порівняння. Єдиний засіб, який може використати вчитель, — посла­тися на оточення цих форм: якщо аналізована форма відноситься до іменника, то це буде прикметник, якщо до дієслова, то це прислівник (Истина дороже. Ку-пил дороже). Це ж стосується розрізнення омоні­мічних форм англійських іменника, дієприкметни­ка (ргезепі рагіісіріе) і герундія (ТНе геайіпш ізп'і іпіегезііпд, Не І8 геасііпд, І атп іопй о/ геасііпд, І соиШп'і Неір геайіпд), німецьких прикметників і прислівників (Ег ізі 8еНг £ІйскІіск. Ег ІеЬі зіискііск). Дуже важливим є врахування дистрибуції у процесі засвоєння слів іноземної мови, денотативний обсяг яких не збігається з їх перекладними відповідниками. Так, скажімо, значення «огрядний» передається різ­ними словами англійської мови залежно від того, кого стосується ця ознака — дитини, жінки чи чоловіка (зіоиі тап, злеріитр иютап), значення «високий» пе­редається словом Ні§Н, якщо йдеться про неістоту (Ні§Н ігее, кі£к тоипіаіп), і словом іаіі, коли це стосується істоти (іаіі §ігІ, іаіі уоиіН).

Методика безпосередніх складників

Дистрибутивний аналіз перебуває в тісному зв'язку з методикою безпосередніх складників.

Методика безпосередніх складників (БС) — прийом подання сло­вотвірної структури слова і синтаксичної структури словосполучен­ня та речення у вигляді ієрархи складових елементів.

Основні принципи методики БС, як і дистрибутивно­го аналізу, були сформульовані Л. Блумфільдом, а далі розроблені представниками дескриптивної лінгвістики К. Пайком, Ч. Хоккетом, Р. Уеллзом і С. Четменом.

В основу аналізу за БС покладено поступове члену­вання висловлення на бінарні складники, яке про­довжується доти, доки не залишаться неподільні еле­менти (кінцеві складники). Речення (коли йдеться про аналіз за БС на синтаксичному рівні) поступово згорта­ється до «ядерної» одиниці, тобто одиниці, яка лежить в основі його будови. У членуванні речення, як і сло восполучення, дотримуються принципу: один із БС по­винен бути ядром членованої конструкції, а інший — периферійним елементом. Так, скажімо, у словосполу­ченні моя книжка слово книжка — ядро, а моя — пе­риферійний (маргінальний) елемент, у словосполучен­ні написати листа дієслово написати — ядро, а лис­та — маргінал.

Аналіз за БС ґрунтується на таких строгих пра­вилах: 1) кожен раз дозволяється зробити тільки одне членування; 2) у процесі поділу не допускається перестановка складників; 3) у кожному членуванні береться до уваги тільки результат останнього чле­нування.

Процес аналізу за БС продемонструємо на реченні Маленька дівчинка їсть велике яблуко. Членування речення починається з виділення найтісніше пов'яза­них між собою складників, тобто з блоків, які ле­жать в основі структурної будови речення. Найтісні­шими блоками тут є маленька дівчинка (перший по­діл) і велике яблуко (другий поділ). Далі виділяємо групу присудка їсть велике яблуко9 тому що на цьо­му етапі членування (третій етап) цей блок є найтісні­шим, адже словосполучення велике яблуко в цілому підпорядковане присудкові — дієслову їсть. Нарешті (четвертий етап) групу підмета об'єднуємо з групою присудка. Результати аналізу за БС прийнято зобра­жати схематично під аналізованою структурою.

Окремо від аналізованого речення результат аналі­зу зображують у вигляді дерева:

Аналіз за БС перекладу цього речення англійською мовою матиме дещо інший вигляд через наявність тут артикля: