Сучасний розвиток банківських кредитів

Після банківської кризи в 2008-2009 рр. ситуація на ринку споживчого кредитування значно погіршилася і сьогодні досі не досягнуто того рівня, який був до кризи (рис.1). Розвиток цього виду кредитування необхідний для України, так оскільки ми живемо в європейській країні.

Зазначені проблеми, безумовно, відбилися на показниках кредитної діяльності. Загальний обсяг кредитування значно скоротився - на 45,1 млрд грн, а споживчого кредитування ще більшою мірою - на 46,4 млрд грн. В результаті скорочення абсолютних значень кредитування відбулося зниження частки споживчого кредитування в загальному його обсязі - на 4,1 п.п. в 2009 році.

Рис. 1. Динаміка кредитів за період 2006-2014 рр,млн.грн

Як видно з рисунку 1, світова фінансова криза дестабілізувала економічний розвиток України і стала основною причиною погіршення стану її банківської системи, яка досить динамічно розвивалася до другої половини 2008 року. В результаті впливу кризи на банківську систему України з'явилися наступні негативні тенденції:

- зниження якості банківських активів;

- втрата довіри з боку вкладників;

- суттєве падіння курсу національної валюти;

- погіршення показників капіталізації банків;

- скорочення ресурсної бази банків;

- зростання процентних ставок;

- збільшення обсягів неповернених кредитів.

Розглядаючи наступний період 2010-2012 рр, більшою популярністю на ринку кредитування фізичних осіб став користуватись саме сегмент споживчого кредитування. Якщо обсяги іпотечного кредитування та автокредитування не набули високих значень в 2012 році, то обсяги споживчого кредитування демонстрували просто феноменальні результати під час передвиборної невизначеності і побоювань нової хвилі кризи.

Рис. 2. Періодизація етапів розвитку кредитування в Україні

Найбільш значуща подія кредитування в 2012 році - це активний розвиток напрямку споживчого беззаставного кредитування. В умовах відсутності джерел довгострокового фінансування розвиток саме такого виду кредитування є найбільш цікавим для банків. Сюди відносяться, в першу чергу, кеш - кредити і кредитні карти. Незважаючи на більший відсоток ризику при видачі цих кредитів (вони, на відміну від заставних, не забезпечені іпотекою або рухомим майном), банки активно розвивали такі види кредитів, оскільки вони є високоприбутковими і видаються на короткі терміни.

Що стосується 2013 року, то сегмент споживчих позик знову став лідером ринку кредитування фізичних осіб: обсяг кредитів зріс, відігравши невелике зменшення в кінці 2012 року, число програм кредитування збільшилася. При цьому позичальники переорієнтувалися на позики строком не більше року

2014 році сегмент споживчих позик увійшов в глибоку кризу: обсяг кредитів знизився, кількість кредиторів зменшилася на третину, середні реальні ставки по деяких видах позик зросли на 10-13 процентних пунктів (рис.4).

Рис. 4. Динаміка споживчих кредитів в 2014 році за місяцями, млн.грн

Офіційна статистика від Національного банку України демонструє зовсім невелике зменшення обсягу споживчих позик українців за 2014 року. За даними регулятора на кінець листопада-2014, кредитний портфель склав 137,3 мільярда гривень, в той час як наприкінці грудня-2013 він становив 137 350 млн гривень.

Експерти в сфері банкінгу впевнені, що зниження було набагато більшим, ніж показує статистика. Більше 40% споживчих позик видано в іноземній валюті, і падіння курсу гривні автоматично збільшує обсяг кредитного портфеля в національній валюті. Якщо проаналізувати статистичні дані тільки за споживчими позиками, виданих в гривні, то за 2014 вони знизилися на 9,5% - з 108,3 до 98 мільярдів гривень.

Найменше скорочення кредитного портфеля торкнулося позик, виданих на термін до року (рис.5). За підсумками року вони майже не змінилися в обсязі і склали 51 900 млн гривень. Найбільше внаслідок кризи скоротились обсяги споживчих кредитів терміном від року до п'яти років - зменшилися в обсязі більш ніж на 5,3 мільярда - до 42,8 мільярдів гривень.

Рис. 5. Динаміка обсягу кредитування в 2014 році за строками позики.

Кредитний портфель споживчих позик строком більше п'яти років - збільшився на 6 мільярдів - до 42,6 мільярдів гривень. Очевидно, це відбулося за рахунок зростання сум інвалютних кредитів у гривневому еквіваленті.

Як і в кінці 2013 року, безперечними лідерами за обсягом залишаються короткострокові позики строком на рік. А кредити на більш довгі строки - зрівнялися в обсягах.

Таблиця 1.

За словами банківських експертів, є дві основні причини істотного скорочення споживчого кредитування, і обидві з них - є найважливішими подіями 2014 року. Перша стосується ліквідності банківської системи в цілому, а друга це фінансовий стан позичальників. Погіршення ліквідності однозначно вплинуло на пропозицію, багато банків частково або повністю зупинили кредитування, по суті кредитні послуги можуть надати тільки найстабільніші установи. Друге вплинуло на попит (клієнти стали більш обережними, менша впевненість у завтрашньому дні не дозволяє збільшувати кредитне навантаження) і на платоспроможність по вже набутим позиками.

Середня реальна вартість беззаставних кредитів готівкою в 2014 році стрімко злетіла. Основний стрибок у вартості припав на серпень-жовтень 2014 року - до цього вартість позик збільшувалася поступово і повільно.

За підсумками року реальні ставки за беззаставними кредитами строком на 1-3 роки зросли майже на одну п'яту від загального значення, або на 11-12,6 процентного пункту - до 74-77% реальних річних. Вартість кредитів строком на п'ять років суттєво зросла взагалі в два рази - до 84% реальних річних.

Проте збільшення вартості не завадило нецільовим беззаставним кредитам готівкою залишитися лідером за популярністю серед всіх споживчих кредитів у позичальників і банкірів. Кеш кредит в 2014 році був найпопулярнішим серед кредитних продуктів для фізичних осіб. Незважаючи на підвищений ризик активних беззаставних операцій, на ринку кеш-кредитування з'явилися нові гравці. І це цілком обгрунтовано, адже протягом року населення не припиняло проявляти інтерес до цього продукту, незважаючи на підвищення вартості на 7-10% і посилення вимог до профілю клієнта. Зовсім іншою була ситуація зі ставками в сегменті кредитування готівкою під заставу нерухомості та авто: незважаючи на значне скорочення числа кредиторів, вони подорожчали менш, ніж на один процентний пункт: до 29% реальних річних по терміну на рік, 26% реальних річних по терміну на п'ять років і 24% реальних річних по терміну на 10 років.

Що стосується вартості кредитів на товари, то по терміну на рік вона також залишилася практично на тому ж рівні, що була рік тому - і склала 47,5% реальних річних. Ставки по більш довгим термінами знизилися - до 41-45% реальних річних. При цьому кількість кредиторів скоротилося більш ніж удвічі - всього три установи з числа 50-ти найбільших видають такі позики.

У докризовий період конкуренція між банківськими установами щодо споживчого кредитування стосувалася переважно ціни кредиту та часу на оформлення кредитної заяви. За умов фінансових труднощів банки конкурують за частку ринку. Водночас можна стверджувати, що за умови оздоровлення вітчизняної економіки в банків з'явиться більше потенційних позичальників. Після подолання фінансової нестабільності подальший розвиток споживчого кредитування матиме такі особливості [9]:

● зосередження основної уваги на кредитах у національній валюті, що допоможе

уникнути валютного ризику як для кредиторів, так і для позичальників;

● необхідність здійснення відкритої кредитної політики щодо інформування потенційних клієнтів про реальну ціну кредиту;

● активізація на ринку позикового капіталу діяльності небанківських фінансових установ, які в розвинених країнах світу посідають важливе місце у споживчому кредитуванні.

Ще однією проблемою, яка підсилює кризові тенденції, є нестабільність курсу валют, їхнє стрімке зростання, а отже – підвищення ризику неповернення кредитів, отриманих в іноземній валюті.

Що стосується прогнозів на 2015 рік, то варто зазначити, що банківські експерти невпевнені та дуже обережні стосовно своїх очікувань, оскільки такої глибокої кризи в банківській системі країни не було за всю історію незалежності. За словами банкірів, сегмент почне відновлюватися, коли закінчиться банківська і валютна криза. Для цього необхідна стабільність і стійкість національної валюти. Якщо це трапиться, вкладники не будуть панікувати, а позичальники зможуть прогнозувати свої можливості.

Сьогодні на ринку з'явилась нова тенденція - адаптація умов кредитів до можливих проблем у позичальника у зв'язку з кризою. Наприклад, дозвіл без санкцій пропустити один місяць платежу, закріплене на рівні кредитного договору. На ринку вже з'явилися програми кредитування з грейс-періодом і кредитними канікулами. У нинішніх умовах необхідно «модернізувати» діючі програми на предмет підтримки клієнтів при виникненні фінансових проблем, а нові програми зорієнтувати на мінімізацію ризиків ще при видачі.

Розділ 3. Основні проблеми та перспективи розвитку форм забезпечення банківських кредитів в умовах трансформаційних змін в економіці України (як один із основних шляхів мінімізації кредитних ризиків)

Банківська система кожної держави, й України в тому числі, не може існувати без кредитування реальної економіки. Кредитна діяльність дає банкам 60-70% доходів. Від стану реальної економіки залежить стан банків, тому що 80-95% пасивів банків - це кошти, позичені у суб'єктів господарювання та фізичних осіб.

Капіталізація банківської системи є незначною, тому можливості банків України недостатні для активного кредитування реального сектору економіки порівняно з іншими державами.

В Україні діє ряд негативних факторів, які обмежують бажання й можливості українських кредиторів та інвесторів, у тому числі банків, не сприяють залученню зовнішніх інвестицій. Цьому не сприяє і незакінченість процесу приватизації, не сформованість інституту реальних власників у промисловому й аграрному секторах. Розпорошеність власності, створеної за рахунок сертифікатної приватизації, і залишок великих пакетів акцій у державній власності створюють ефект безгосподарності на більшості колишніх великих державних підприємств в основних стратегічних галузях. Керівники цих «акціонерних товариств», не маючи контролю з боку власників, досвіду роботи в ринкових умовах, особистої зацікавленості й стимулів, неефективно, некоректно, а часом і злочинно розпоряджаються майном і продукцією. Непрозорі, не грошові розрахунки, бартер, вексельні схеми взаємозаліку з великими дисконтами на користь партнерів завдають збитків «власникам», знекровлюють основні галузі держави, зменшують можливості банківської системи, тінізують економіку. В результаті неплатежі суб'єктів господарювання в Україні сягають 250 млрд. гривень і в 1,5 рази перевищують річний ВВП. Ці кошти могли б бути ресурсом для кредитування.

Законодавча незабезпеченість економічних процесів, відсутність багатьох необхідних законів, суперечливість і часта змінюваність чинних законодавчих норм, адміністративне свавілля й корупція, диктат олігархів замість диктату закону.

Головними ланками кредитної системи є банки та кредитні установи, що мають ліцензію Національного банку України, які одночасно виступають у ролі покупця і продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних коштів.

Банківська система шляхом надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу, де виникає дефіцит капіталу.

При проведенні кредитної політики комерційні банки виходять із необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та суб'єктів господарської діяльності із врахуванням загальнодержавних інтересів.

Можливість надання вищезазначених кредитів визначається після вивчення креди­тоспроможності позичальника та прогнозування кредитного ризику.

Кредитний ризик — імовірність несплати позичальником за своїми зобов'язаннями у строк, визначений договором. Для зниження ступеня ризику банк дає кредити під заставу майна, під гарантії платоспроможних юридичних осіб та поручительство. Для підвищення гарантії погашення кредиту банк має право вимагати від позичальника страхування прокредитованого майна. У випадках підвищеного ризику надання кредиту майне страхується через страхові компанії.

У практиці роботи банків для зниження ступеня ризику застосовується видача кредитів під заставу майна, під гарантії платоспроможних юридичних осіб та поручительство. Під кредит можуть бути заставлені - товарні й товарно-розпорядні документи, цінні напери (акції, облігації, векселі, акцептовані покупцем або гарантовані третьою особою),депозити на рахунках у банку, гарантії страхових організацій, банків, фінансових та інших фірм, а також нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки).

Основна причина банківських банкрутств - неповернення раніше виданих кредитів. Важливою складовою вирішення питання повернення кредиту є його забезпечення, оскільки, при виникненні негативних явищ, єдиним джерелом повернення кредиту для банку є реалізація заставленого майна. Використання кожної окремої форми забезпечення повернення кредиту залежить від різних обставин, серед яких можна виділити такі проблемні для банку, як: перевірка платоспроможності гарантів та поручителів, прийняття в якості застави неліквідного майна, складність звернення стягнення на заставу та реалізації заставленого майна, можливість погашення боргу страховою компанією, з огляду на нерозвиненість страхового бізнесу в Україні та його слабку економічну базу.

Аналізуючи стан простроченої заборгованості та забезпечення по ній в системі Промінвестбанку взагалі, можна зробити висновок, що найбільш проблемною є реалізація:

- цілісного майнового комплексу;

- специфічного виробничого обладнання;

- промислової нерухомості (адмінкорпуси і т.і.).

Окрім об'єктивних причин, що призводять до затягування реалізації заставленого майна, додаються ще й суб’єктивні - мала кількість на ринку покупців, спроможних відразу виплатити значну суму грошей; складність знайти покупця на специфічне виробниче обладнання в короткий термін; при значних строках кредитування дуже значні коливання цін на нерухомість, які важко спрогнозувати при оцінці перед наданням кредиту.

З точки зору надійності збереження заставленого майна найбільш проблемними є товари в обороті та переробці, особливо високоліквідні. У філіях Промінвестбанку мали місце випадки, коли Заставодавці без відома Банку в короткий термін реалізовували високоліквідне майно, а кошти на погашення заборгованості не направляли. В діючому законодавстві кримінальна відповідальність за ці дії не передбачена, тобто Заставодавцю нема чого боятися.

Багато проблем з'явилося з різким зростанням споживчого кредитування. Вже є випадки надання підроблених паспортів, багато випадків надання клієнтами фіктивних документів про свої доходи. Співробітниками Банку не завжди приділяється належна увага перевірці наданої клієнтом інформації та не виконуються всі належні кредитні процедури, чим користуються шахраї.

З метою зменшення ризиків при кредитуванні в Промінвестбанку одночасно із заставою додатково використовується така форма забезпечення, як порука. В якості Поручителів в основному виступають керівники підприємств, яким надається кредит Промінвестбанку. Тобто, окрім забезпечення юридичної особи у вигляді застави, додається порука усім своїм майном фізичної особи. Треба відзначити, що Банком не проводиться детальна перевірка наявності майна у Поручителя, а у договорі поруки не зазначається яким конкретно майном доручається Поручитель. По-перше, більшість підприємців та бізнесменів в Україні вже давно переписали все належне їм майно на інших осіб, а, по-друге, такі договори досить ефективно оспорюються в судах. І, тим не менше, практика Промінвестбанку показує, що додаткове використання такої форми забезпечення досить дієва, оскільки здійснює додатковий моральний тиск на Позичальника. Такі форми забезпечення банківських кредитів, як гарантія в діяльності практично не використовуються. В умовах нестабільності в економіці застосування гарантії на практиці довело її недієздатність, особливо в середині 90-х років, коли багато банків "погоріло" на цьому.

В Промінвестбанку, як і в більшості банків найбільш гостро стоїть проблема несанкціонованої реалізації Заставодавцем заставленого майна. В цьому питанні банки законодавче повністю беззахисні. Заставодавець не несе ніякої кримінальної відповідальності за скоєне, оскільки він після надання майна в заставу залишається його власником. Тому дуже актуальним стоїть питання переходу права власності на заставне майно, особливо на товар в обороті та переробці, на період кредитування у власність Кредитора.

До суб'єктивних причин можна віднести не належне виконання співробітниками Промінвестбанку в деяких випадках кредитних процедур та нормативних документів банку. При спілкуванні з клієнтом необхідно отримати максимально повну та достовірну інформацію про позичальника та предмет застави.

З метою удосконалення практики кредитних взаємовідносин з клієнтами в умовах підвищеного кредитного ризику та забезпечення надійного захисту інтересів банку, вважається за доцільне:

- розробити законодавчу базу по захисту прав кредиторів;

- провести коригування діючого законодавства з огляду на практику вирішення судами спорів, пов’язаних із застосуванням закону України "Про заставу";

- розробити систему практичних заходів:

- з метою захисту майнових прав кредитора внести в Кримінальний Кодекс положення про відповідальність Заставодавця за несанкціоновану реалізацію заставленого майна;

- прискорити створення централізованої міжбанківської системи оперативного отримання інформації щодо недобросовісних позичальників, поручителів, заставодавців;

- особливу увагу приділяти етапу перевірки Заставодавця та майна, що передається в заставу, перед наданням кредиту, процедуру проводити строго у відповідності з нормативними документами Промінвестбанку;

- здійснювати в процесі кредитування постійний аналіз господарсько-фінансової діяльності позичальників, гарантів і поручителів з позицій можливості виконання ними своїх зобов'язань перед банком з врахуванням динаміки їх показників;

- зменшити частку в структурі забезпечення Промінвестбанку таких видів застави, як товари в обороті та переробці, легкові та вантажні автомобілі;

- проводити обов'язкове страхування переданого в заставу майна на користь Заставодержателя тільки в надійних страхових компаніях;

- здійснювати в процесі кредитування постійний контроль за збереженням застави, її станом і ліквідністю, вимагати від позичальників.

Економічна нестабільність і масове поширення шахрайства у фінансовій сфері змушують кредитні організації на практиці застосовувати інститут забезпечувального права власності, як один із шляхів отримання найбільших гарантій повернення кредиту, переслідуючи мету набути право власності на майно Позичальника — Заставодавця на період кредитування.

Для інституту забезпечувального права характерним є перехід права власності від Позичальника до Кредитора, і це сприяє посиленню захисту прав Кредитора, реалізуючі забезпечувальну функцію значно більше, ніж чинник знаходження предмета забезпечення у володінні Кредитора. Наприклад, у випадку банкрутства Позичальника таке майно, як і права на нього, не включається в конкурсну масу.

Вважаю, що інститут забезпечувальної власності спроможний дійсно забезпечити повернення кредиту, виконання інших боргових зобов'язань і протистояти вимогам привілейованих кредиторів, що, безумовно, повинно сприяти розвитку кредитних відносин на такій основі.

Зміст забезпечувального права власності полягає в переході від Позичальника до Кредитора права власності на майно, передане йому в забезпечення виконання зобов'язань, яке знаходиться у володінні та користуванні Позичальника на період до виконання останнім забезпечуваного зобов'язання перед Кредитором.

В свою чергу, після виконання забезпечуваного зобов'язання, Кредитор зобов'язується передати заставу вигодонабувачу, або повернути його Позичальнику.

В основу конструкції забезпечувального права власності покладені кредитні договори і договори купівлі-продажу. Механізм забезпечувального права власності передбачає укладення між Кредитором і Позичальником двох договорів, один з яких - кредитний, а другий - купівлі-продажу певного майна Позичальника.

Недостатньо кваліфікована оцінка реальної ринкової вартості заставленого майна, як в теперішньому так і на перспективу, теж негативно впливає на діяльність банків. Через це банк не може реалізувати заставлене майно, якщо стався випадок неповернення кредиту, або, в кращому випадку, реалізувати його за ціною, меншою від наданого кредиту. Це змушує банки застосовувати крім застави паралельно і додаткові гарантії, які при інших умовах дають можливість зменшити кредитний ризик.

Отже, збалансування попиту та пропозиції на кредит здійснюється за складних економічних умов, що обумовлені обставинами, які знаходяться поза сферою діяльності комерційних банків і які від них не залежать. Таким чином, на сьогоднішній день вітчизняні банки неспроможні відчутно знизити процентні ставки за кредит, що дало б змогу розширити обсяг кредитування і перш за все збільшити його доступність для реального сектору економіки. Очевидно тому основний приріст доходів банки отримують за рахунок непроцентних доходів.

Проблеми загального характеру, з якими стикаються на сучасному етапі українські банки в процесі роботи із забезпеченням при кредитуванні, можна умовно розділити на проблеми зовнішнього і внутрішнього характеру. До проблем зовнішнього характеру, на мій погляд, потрібно віднести:

По-перше, стан економічної кризи в країні і, як наслідок, важке фінансове становище білішої частини підприємств, неплатежі, що різко збільшує можливість невиконання підприємствами основних зобов'язань за кредитними договорами і збільшує імовірність реалізації забезпечення.

По-друге, постійні зміни законодавчих основ підприємницької діяльності, економічних нормативів, податкового законодавства, що вносить елементи нестабільності в ринкові механізми економіки, що ще не склалися.

По-третє, загострення криміногенної ситуації. Не випадково Кримінальний кодекс України був доповнений рядом статей, зокрема ст. 222, де мова йде про надання явно лживої інформації (в тому числі і відносно забезпечення, що пропонується) з метою отримання кредиту.

По-четверте, це законодавчий вакуум, в якому доводиться будувати свої відносини банку і клієнту. Практично не працює механізм реалізації заставного майна через численні перешкоди і недоробки законодавчих органів.

По-п'яте, це натиск з боку державно-владних структур на роботу банків.

До проблем внутрішнього характеру потрібно віднести низьку якість оформлення забезпечення по суб'єктивних причинах, внаслідок чого реалізація його стає надто скрутною або практично неможливою. Викликане це може бути двома основними причинами: низьким професійним рівнем або безвідповідальністю банківських службовців, відповідальних за даний напрямок роботи.

У зв'язку з цим на сьогоднішньому етапі необхідно:

По-перше, доопрацювати нормативну базу, пов'язану з порядком реалізації застави. Зрозуміло, що банки навряд чи зможуть прямо впливати на вищий законодавчий орган в цих питаннях, так і на сьогоднішній момент це навіть не обов'язково. Для упорядкування роботи банків по реалізації застав необхідно розробити чіткі інструкції на рівні Національного банку України. Цей документ (на відміну від тих, що вже є) повинен створюватися за участю і взаємодії фахівців як мінімум трьох основних напрямів: бухгалтерії, кредитування, договірно-правового. Для цього, на мій погляд, буде досить офіційного звертання в Національний банк України від імені провідних українських банків;

По-друге, було б доцільно створити у банку спеціалізований підрозділ для роботи із забезпеченням. Ця робота потребує широкого спектру знань, тому даний підрозділ повинен комплектуватися з юристів, економістів, спеціалістів-оцінювачів, фахівців в області маркетингу. Дана структура повинна нести повну відповідальність за забезпечення з моменту надання документів для розгляду, за їх аналіз, подальше оформлення, перевіряти якість забезпечення (його ліквідність, достатність, умови зберігання і т.д.), подальший контроль і, в разі необхідності, його реалізацію. Такий підрозділ може входити як в структуру самого банку, так і створюватися у формі окремої юридичної особи, але при умові повного контролю з боку банку шляхом входження до складу його засновників;

По-третє, потрібно вдосконалювати теоретичне дослідження, практичне застосування і законодавче регулювання традиційних для нашої країни способів забезпечення зобов'язань.

По-четверте, необхідно законодавче закріпити відкритість переліку способів забезпечення, що було б найкращим доказом існування в Україні свободи договору і підприємницької діяльності. Крім того, це мало б позитивний вплив на розвиток вже наявних і виникнення нових забезпечувальних юридичних конструкцій. Практика спонукала б законодавців до подальшого регулювання найбільш ефективних способів забезпечення цивільно-правових зобов'язань, зокрема кредитних.

Багато праць відомих фінансистів і громадських діячів – Голови Правління Промінвестбанку професора В.П.Матвієнка і народного депутата України П.В.Матвієнка присвячені саме проблемам захисту вітчизняного кредитора, зокрема на законодавчому рівні. З метою безумовного повернення банківських кредитів, створення сприятливих умов для залучення внутрішніх та зовнішніх прямих інвестицій в економіку України та підтримки вітчизняного товаровиробника на законодавчому рівні ними пропонується закріпити:

1) пріоритетне право банку на заставу як кредитора, що здійснює кредитну діяльність виключно грошовими коштами, спеціально залученими від населення та суб’єктів господарювання, і несе безумовні зобов’язання щодо їх повернення;

2) заборону визнання кредитних угод недійсними у разі належного виконання кредитором зобов’язань за кредитним договором щодо надання коштів позичальнику та прийняття такого виконання позичальником;

3) положення, згідно з яким будь-який мораторій або інше обмеження на реалізацію майна, в тому числі державних підприємств та господарських товариств. У статутних фондах яких є частка держави, не поширюється на випадки реалізації майна, яке було заставлене кредитору до запровадження такого мораторію чи обмеження.

4) Скасувати будь-які мораторії на реалізацію застави, оформленої банком з дотриманням норм чинного законодавства, в тому числі у справах про банкрутство;

5) Запровадити кримінальну відповідальність керівники підприємств - позичальників за невиконання зобов’язань перед банком щодо повернення кредитів та процентів за них.

З метою підвищення ролі банківського кредиту як головного важеля розширеного відтворення економіки, Верховній Раді України необхідно прийняти закони “Про захист прав-кредиторів”, “Про банківський кредит”, спрямовані на заборону визнання кредитних угод недійсними, відміну пріоритету податкової застави, посилення захисту інтересів комерційних банків у процесах приватизації державного майна та реорганізації підприємств.

Запропоновані зміни можна запровадити лише при відповідному їх нормативному забезпеченні, тобто шляхом удосконалення діючого законодавства. Інші наведені пропозиції стосуються удосконалення механізму реалізації закону "Про заставу", що може значно вплинути на зменшення імовірності нанесення збитків по наданим кредитам, гарантування прибутковості та збереження фінансової стабільності в майбутньому періоді.

Підсумовуючи викладене по відношенню до ефективності кредитування для банків-кредиторів, зазначимо, що параметри ефективності кредитування на мікроекономічному рівні зводяться до отримання оптимального співвідношення доходності та ліквідності Отже, для ефективного використання кредиту як джерела фінансування норма прибутковості або рентабельність повинна бути не меншою, аніж процентна ставка за кредити. Тому найбільшу питому вагу в загальному обсязі кредитів займають короткострокові кредити, а найбільша їх питома вага в електроенергетиці, паливній, харчовій та машинобудуванні, тобто у тих галузях, де найбільша рентабельність. Для ефективності кредитування (із залученням кредитів, забезпеченість росту рентабельності власного капіталу) галузей економіки, які мають пріоритетне значення (чорна металургія, вугільна промисловість, сільське господарство) уряд розробляє державні програми, які переважно зводяться до способів компенсації процентів або кредитування за пільговими відсотками. Отже, параметром ефективності кредитування для суб'єктів реальної економіки виступає участь кредиту у забезпеченні росту прибутку на одиницю власного капіталу, який відбувається при співставленні середньої рентабельності виробництва і відсоткової ставки за кредит.