Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как противостоять манипуляциям мужчин? Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Поняття і суть національної культури





У широкому (антропологічному) значенні слово «культура» означає створений певним суспільством «життєвий світ» (В. Дільтей, Е. Гуссерль), який суспільство вбудовує в природне оточення.

Самобутні культури здатні об’єднувати людей у спільноти – колективи, сформовані на основі історично витвореного культурно-психічного підтексту. Вони відрізняються від договірних спілок чи «суспільств» (М. Вебер). Словом «спілка» позначають групу людей, об’єднаних відповідним порядком, який регулює їхні взаємини, передбачає певну координацію дій. Установлювати такий порядок можуть звичаї, звичаєве або писане право. Вони можуть бути добровільно прийнятими (договірні спілки) або нав’язаними. Суспільства можуть різною мірою виявляти ознаки спілок і спільнот. Спільнотами є сім’ї, етноси, нації, релігійні общини тощо. Етнос – спільнота, у яку люди об’єднані культурними чинниками різної природи (міфи, вірування, звичаї, мова), здатними породжувати почуття солідарності. Цим словом позначають, як правило, донаціональні культурні спільноти – общини і племена. Деякі етнологи (наприклад, М. Гумільов) називають етносами і нації. Етнічні нації є особливими утвореннями, які суттєво відрізняються від первісних етносів.

Слово «нація» двозначне. Ним позначають такі поняття:

а) спільноти людей, об’єднаних культурно-психологічним підтекстом, витвореним історично («культурна нація», у сучасному слововживанні – «етнічна нація», нація-етнос);

б) єдність (солідарність) громадян у межах певної держави («державна нація», держава-нація, у сучасному слововживанні – «політична нація»). Політична нація є різновидом політичної спільноти, оскільки передбачає об’єднання і на емоційному рівні – почуттям солідарності, патріотизму тощо. У демократичній державі вона є основною запорукою здатності народу контролювати владу, блокувати політичні технології «поділяй і володарюй».

Належність людей до націй-етносів обумовлюється не державними кордонами, а існуванням національної культури і тим, яку національну культуру особа вважає своєю, рідною. Наприклад, етнічний українець – громадянин США, який відчуває і визнає рідною українську культуру, належить до української етнічної нації і водночас – до американської політичної нації. Культурні нації (нації-етноси) формувалися протягом багатьох століть шляхом об’єднання традиційних етнічних спільнот (общин, племен) у нову етнокультурну цілість – «етнічні нації».



Політичні нації сформувалися тільки внаслідок утворення національних держав, тобто після розпаду колишніх теократичних і монархічних імперій. Належність до політичної нації визначається громадянством, якщо при цьому громадяни відчувають і усвідомлюють себе частиною однієї громади (громадянського суспільства). Українська політична нація тільки починає формуватися, долаючи наслідки свого перебування в колишніх багатонаціональних державах, особливо в російській, а потім комуністичній імперіях.

Етнічні нації є продуктом етногенезу: вони з’явилися внаслідок творення нового типу культури – національної культури, зрозуміти природу якої найпростіше через пізнання її виникнення. Донаціональне соціально-культурне життя, наприклад, в аграрному суспільстві було різноманітним, не було ні спонуки, ні засобів для виникнення ширших культурно однорідних спільнот. До появи націй люди усвідомлювали себе належними до общини, племені, поселення тощо. Не існувало єдиної культури, яка б об’єднувала навіть культурно споріднені племена в культурну спільноту.

Творення національної культури, а отже, і нації, полягало у виокремленні певних елементів культури з наявної етнокультурної різноманітності (міфів, легенд, епосу, діалектів тощо), у перетворенні їх та поєднанні в нову культурну цілісність. Виокремлення цих елементів не було механічним процесом: культурна еліта, переробляючи і синтезуючи їх у нову культурну цілісність, водночас творила ідеалізований образ нації («національний міф»). При цьому важливо було зберегти зв’язок нової культури з етнокультурним підґрунтям, на якому вона виникла: це полегшувало утвердження її як спільної культури тих общин і племен, які вона мала об’єднати. Для цього не обов’язково було знищувати раніше існуючі культурні відмінності, достатньо, щоб існування регіональних культур не заважало паралельному існуванню спільної культури. Наприклад, для діалекту, який набував статусу національної мови, достатньо було, щоб інші діалекти не претендували на цей статус.

Одночасно із творенням національної культури, а нерідко ще перед тим, змінювалася самосвідомість людини. Раніше вона усвідомлювала себе належною лише до якоїсь невеликої спільноти (общини, племені, сільської общини) або до великої релігійної «уявної спільноти», наприклад до «хрещеного світу». Тепер місце таких спільнот займає нова «уявна (уявлена) спільнота», у яку люди об’єднувалися не шляхом безпосереднього спілкування, як у традиційних общинах чи племенах, а уявно, що не заважало існуванню цієї нової спільноти як певної реальності. Її виникнення супроводжувалося змінами в ціннісних орієнтаціях: в ієрархії цінностей вивищувалася нова цінність – нація, яка іноді навіть витісняє попередню вищу цінність – Бога. Становлення націй рівноцінне творенню національної культури і національної самосвідомості.



Національна культура є передусім особливою сферою, певним простором спілкування, що об’єднує індивідів і реально існує завдяки набуттю деякими культурними явищами загального значення незалежно від того, на якій регіональній основі вони виникли. З-поміж об’єднувальних чинників одні (наприклад, етнокультура) є більш сталими, інші (твори професійного мистецтва, інтелектуальна культура) весь час перебувають у русі. Національна культура є модерним утворенням: на противагу архаїчним культурам, що об’єднували кількісно невеликі спільноти, здебільшого культурно однорідні, вона переважно містить у собі різнорідні складові, а тому кожна конкретна нація має різний ступінь цілості. Процес національного самовизначення безперервний, оскільки весь час відбувається переосмислення того, якою ця спільнота була в минулому, якою є нині і якою хоче стати в майбутньому. У бутті нації існує певна напруга між традицією і новаціями, які перебувають у безперервній взаємодії.

Отже, нація не є біологічним явищем, хоч біологічні та біоенергетичні чинники безперечно включені (як елементи) у процес етногенези й націогенези. Нація є різновидом духовної соборності людей, яку забезпечують буття і стан національної культури. Це не означає, що вольовий чинник не має ніякої ваги у бутті націй і національних культур, адже творення й існування нації не відбувається в ідеальних умовах. Доки існують намагання одних націй розширити свій життєвий простір за рахунок інших, вольовий опір цій експансії не втратить своєї актуальності.

 








Date: 2015-07-22; view: 117; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2018 year. (0.007 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию