Доказування та процесуальний порядок одержання доказів

Доказування - це є діяльність, яка врегульована цивільним процесуальним законодавством і спрямована на з’ясування дійсних обставин справи, прав і обов’язків сторін, встановлення певних обставин шляхом зазначення про докази, їх збором, подання, дослідження та оцінки. Предмет доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Для встановлення у судовому засіданні цих фактів, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів. Отже, предметом доказування виступають:

· підстава позову – обставини, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги; всі, які відбулися, і наявні юридичні факти та обставини, що мають значення для справи, причини та наслідки;

· підстави заперечення – обставини, на яких відповідач обґрунтовує свої заперечення;

· інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Суб'єктами доказування є всі особи, які беруть участь у справі. Суд також є суб'єктом доказування, бере участь у доказовій діяльності: зобов'язаний забезпечити повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин справи, сприяти сторонам у збиранні доказів, вирішувати питання про належність і допустимість доказів.

Одержання і дослідження доказової інформації і засобів доказування (змісту і процесуальної форми доказів) має здійснюватися в установленому законом процесуальному порядку, який є процесуальною гарантією всебічного, повного і об'єктивного пізнання дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін. сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті, тому суд не вправі через неподання доказів при пред'явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику. Докази, подані з порушенням цих вимог (невчасно подані докази), не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

Заява про виклик свідка. у заяві про виклик свідка зазначаються його ім'я, місце проживання (перебування) або місце роботи, обставини, які він може підтвердити. Заява про виклик свідка має бути подана до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті. Заява про виклик свідка, подана після початку розгляду справи по суті може бути відхилена судом, якщо сторона не доведе поважність причин їх невчасного подання.

Судові доручення щодо збирання доказів. Суд, який розглядає справу, в разі необхідності збирання доказів за межами його територіальної підсудності доручає відповідному суду провести певні процесуальні дії. В ухвалі про судове доручення коротко викладається суть справи, що розглядається, зазначаються особи, які беруть у ній участь, обставини, що підлягають з'ясуванню, докази, які повинен зібрати суд, що виконує доручення, перелік питань, поставлених особам, які беруть участь у справі, та судом свідку. Ця ухвала обов'язкова для суду, якому вона адресована. Судове доручення виконується у судовому засіданні за правилами ЦПК. Суд повідомляє осіб, які беруть участь у справі, про час і місце засідання. Їхня присутність не є обов'язковою. Протоколи і всі зібрані при виконанні доручення матеріали негайно пересилаються до суду, який розглядає справу. Якщо свідки, які дали показання суду, що виконував доручення, прибудуть у суд, який розглядає справу, вони дають показання у загальному порядку.