Марксисти

Реферат

із дисципліни:

«Основи економічної теорії»

Студентки групи 22-ГРСд

Бабіч Ірини В’ячеславівни

Київ-2011

План:

Вступ

1.Сутність поняття "економіка"

2.Основні розділи економічної теорії

3.Предмет економічної теорії

4. Еволюція визначення предмету економічної науки

4.1. Економічні ідеї мислителів Стародавньої Греції

4.2 Меркантилісти

4.3Фізіократи

4.4 Класична політична економія

Марксисти

4.6.Сучасні західні економісти

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Кожна наука має свій предмет вивчення. З іншими спорідненими науками вона пов'язана через об'єкт дослідження: наприклад, сукупність економічних наук об'єднується розглядом проблем народного господарства. Цільовою функцією кожної науки є розкриття і пізнання відповідних об'єктивних законів природи чи суспільства. Для цього вона користується набутими в процесі історичного розвитку загальнонауковими та спеціальними, притаманними лише їй методами пізнання об'єктивної реальності.

Якою б розмаїтою не була людська діяльність, вона повинна мати власну основу. Такою основою є економічне життя суспільства, тісно пов'язане з потребами та інтересами людей. У перекладі з грецької слово "економіка" означає мистецтво ведення домашнього господарства ("ойкос" - дім, домашнє господарство; "номос" - вчення, закон). Вперше цей термін ввів Арістотель (III ст. до н. е.).

Економічна теорія (політична економія) — це наука про основні закономірності розвитку економічної системи, поведінку і діяльність людей у виробництві, розподілі і споживанні життєвих благ з метою задоволення своїх потреб.

Економічна теорія включає в себе мікроекономіку (вивчає поведінку окремих економічних суб'єктів) і макроекономіку (досліджує функціонування національної економіки в цілому). Виділяють також мезоекономіку, яка вивчає поведінку проміжних систем або галузей народного господарства, і глобальну економіку, яка пояснює процеси світової економіки в цілому. Якщо розглядати теоретичну економіку з позицій дослідження економічних відносин, то можна виділити політичну економію, яка вивчає економічні відносини і економічні закони, і економте, що вивчає закономірності ринкової економічної системи.

1. Сутність поняття "економіка"

Що вивчає економічна теорія? Найпростішою відповіддю на це запитання є така: економічна теорія вивчає економіку. Проте відразу постає нове запитання: а що таке економіка?

Незважаючи на те що економічні проблеми актуальні для кожної людини, не всі можуть правильно відповісти на запитання "що таке економіка". Дехто вважає економікою заводи, підприємства, ферми, магазини тощо. Але це приблизно те саме, якщо на запитання "що таке людина?", відповісти: "Це те, що складається з голови, рук, ніг та інших частин тіла". Отже, необхідний науковий підхід до вирішення цього питання. До того ж цю науку у різних країнах називають неоднаково. В Греції, Франції та інших країнах — економія, у Німеччині — вчення про народне господарство, у Швеції — національна економіка.
Першим наукове визначення цього терміна дав давньогрецький мислитель Ксенофонт, який жив приблизно у 430—355 pp. до н.е. і написав книгу "Економікос". Ця назва складається з двох грецьких слів — "ойкос" (дім, господарство) та "номос" (знаю, закон, правило) — і дослівно означає "мистецтво ведення домашнього господарства" або "управління домашнім господарством". Інший давньогрецький філософ Аристотель (384—322 pp. до н.е.) в науці про багатство (економіці) вирізняв "економію" (або сукупність споживних вартостей) і "хремастику" (мистецтво робити гроші, збагачуватись).
У процесі постійного економічного розвитку, переходу від однієї суспільно-економічної формації до іншої поняття "економіка" збагачувалось, поповнювалось елементами нового змісту. Так, при переході від феодалізму до капіталізму поступово долалася замкнутість феодальних господарств (вони були змушені продавати частину виробленої продукції на ринку, купувати там необхідні товари тощо), формувався єдиний національний ринок. Внаслідок цього виникла потреба у широкому тлумаченні поняття "економіка". Воно вже не обмежувалося домашнім господарством або господарством окремих господарюючих одиниць (рабовласників, феодальних маєтків та ін.), а охоплювало економіку всієї країни.
Розвиток і збагачення цього поняття відбувалися шляхом творення нових означень. Так, у 1615 р. французький учений А. Монкретьєн увів поняття "politicos" (державний, суспільний), яке у поєднанні з поняттям "економіка" означало "мистецтво державного управління господарством". Воно відображало процес активного втручання держави в економіку в період формування капіталістичного способу виробництва (держава насаджує розвиток мануфактури, створює компанії для управління і торгівлі з колоніями та ін.). Таке втручання наприкінці XIX ст. послаблюється, і з метою його теоретичного відображення англійський економіст А. Маршалл вводить у науковий обіг поняття "економікс". Оскільки без активного втручання держави в економіку жодна країна світу за сучасних умов існувати не може, то поняття "економіка" недостатньо відображає реалії дійсності. Але воно закріпилося насамперед у західній економічній науці й, як правило, ототожнюється з поняттям "політичнаекономія".
2.Основні розділи економічної теорії

Основи економічної теорії(політекономія) - це фундаментальна, методологічна частина економічної науки, яка розкриває сутність економічних категорій, законів та закономірностей функціонування і розвитку економічних систем у різні історичні епохи.

Мікроекономіка вивчає поведінку економічних суб’єктів первинної ланки: домогосподарства, підприємства, фірми. Вона аналізує ціни окремих товарів, витрати на їхнє виробництво, прибуток, заробітну плату, попит і пропозицію на товари та ін.

Макроекономіка вивчає закономірності функціонування господарства в цілому, тобто на рівні національної економіки. Об’єктом її дослідження є валовий національний продукт, національний дохід, національне багатство, рівень життя населення, проблеми безробіття, інфляція та її причини, грошовий обіг, рух процента, податкова політика, кредитно-банківська система та ін.

Мезоекономіка вивчає окремі галузі й підсистеми національної економіки (агропромисловий комплекс, військово-промисловий комплекс, торговельно-промисловий комплекс, територіально-економічні комплекси, вільні економічні зони та ін.)

Мегаекономіка вивчає закономірності функціонування і розвитку світової економіки в цілому, тобто на глобальному планетарному рівні.

3. Предмет економічної теорії

Серед спеціальних наук економічна теорія як самостійна галузь знань посідає особливе місце — вона є загальною основою, методологічною базою всіх економічних наук.

У цій якості економічна теорія в економіці як об'єкті вивчення виокремлює лише їй притаманний предмет.

Предмет економічної теорії — виробничі відносини між людьми (або їх дії) у процесі праці, безпосереднього виробництва товарів і послуг, а також у сфері їх обміну, розподілу та споживання.

Якою б різноманітною не була людська діяльність, вона повинна мати певну основу. Нею є економічне життя суспільства, тісно пов'язане з потребами та інтересами людей. Необхідність задовольняти ці потреби спонукає людей до праці, до виробництва різноманітних благ та послуг.

Як зазначалося, господарська діяльність здійснюється у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання продуктів і послуг. Кожну з цих сфер при розгляді економіки з позиції послідовного руху названих благ від їх безпосереднього виробництва до споживання можна розглядати як окремий елемент економічної системи. З'ясуємо загальний зміст кожного з цих понять.

Виробництво (безпосереднє виробництво) - процес створення матеріальних продуктів і послуг, а також духовних благ, необхідних для існування і розвитку людини. Такі продукти, послуги і духовні блага називаються економічними благами.

Обмін - процес руху економічних благ від виробників до споживачів, що опосередковується купівлею-продажем за допомогою грошей.
Розподіл - процес визначення частки кожного економічного суб'єкта у створених економічних благах та її отримання у натуральній або грошовій формі.
Споживання - процес використання результатів виробництва для задоволення певних потреб.

Зв'язок між цими елементами економіки складний, взаємозумовлений та діалектично суперечливий.

Відповідно економіка охоплює всі види діяльності людей, сукупність форм та методів, які створюють умови для виживання, належного функціонування і прогресу людства.

У більш широких трактуваннях поняття «економіка» визначається як:
- народне господарство у взаємозв'язку його галузей, видів і сфер виробництва;
- сукупність виробничих відносин певної суспільно-економічної формації, економічний базис суспільства;
- економічна наука та її галузі.

Такі трактування економіки зумовлюють її розгляд у двох аспектах: матеріально-речовому (ресурсному), технологічному і соціально-економічному.

Технологічний підхід характеризує економіку як ресурсну, тобто як процес перетворення наявних у суспільстві господарських ресурсів на продукцію, що повинна задовольнити виробничі та невиробничі потреби суспільства і його громадян. Процес функціонування економіки подано на рис. 1.1, де виробничі ресурси — вхід; процес виробництва — створення економічної продукції; процес використання (споживання) — зворотний зв'язок в економіці.

Така схема функціонування економіки розкриває процес трансформації вихідних ресурсів у продукцію. Проте ресурсний, підхід до економіки не охоплює всієї багатогранності процесу руху продуктів, результатів і витрат в економіці. Тому раціональнішим є розгляд економіки як відтворюючої системи.

Економіку можна розглядати як регулятор потоку «природа—суспільство». На його «вході» — природні та трудові ресурси, а «виходом» є продукти, що задовольняють суспільні потреби. Залежно від сигналів на вході» та «виході» формується структура економіки.

До складу економічної системи також входять економічні відносини між людьми та продуктивні сили. Наявність економічних відносин зумовлена колективним та суспільним характером процесу виробництва, тобто взаємопов’язаністю у господарській діяльності. Так, для виготовлення сучасного легкового автомобіля необхідно майже 15 тис. деталей, участь у виробництві яких беруть тисячі підприємств (трудових колективів, які працюють на них). Кожну таку деталь створюють послідовно від декількох осіб до декількох сотень працівників, що спеціалізуються на виконанні окремої операції. Це означає, що у процесі виробництва люди вступають у певні відносини між собою, які в теорії отримали назву виробничих відносин. Якщо виробництво розглядати у широкому значенні слова, то виробничі відносини поширюються і на процеси обміну, розподілу, споживання. Взаємозалежність людей образно висвітлив німецький письменник Карл Берне, який зазначав, зокрема, що людина багато без чого може обійтися, але не без собі подібних.
Виробничі відносини — відносини, в які люди вступають між собою в процесі виробництва, обміну, розподілу, споживання.

Таким чином,саме на основі системного розуміння сутності та структури економічних відносин, базується класична трактовка предмету економічної науки.

4. Еволюція визначення предмету економічної науки

Перші спроби вивчення економічних процесів та явищ були зроблені ще в працях Ксенофонта, Платона, Арістотеля, Сенеки, Юлія Цезаря, мислителів Давнього Єгипту, Китаю, Індії та ін. Формуван-ня економічної науки належить до тих часів нової історії людства, коли товарне господарство почало набувати загального характеру. Сьогодні воно охоплює сферу як матеріального (промисловість, І сільське господарство, будівництво, транспорт, торгівлю, комунальне господарство, побутове обслуговування), так і нематеріального виробництва (охорону здоров'я, освіту, наукове консультування тощо).

4.1.Економічні ідеї мислителів Стародавньої Греції відобразили проблеми періоду генезису, розквіту та кризи епохи рабовласництва. Вони характеризуються оригінальністю та глибиною, спробою створити учення про організацію, управлінь рабовласницьким господарством (ойкономію) та державою (політику). У розвитку економічної думки Стародавньої Греції з певною часткою умовності можна виділити три етапи:

1.Пов´язаний з економічними ідеями мислителів періоду раннього рабовласництва (X—VI ст. до н.е.), У яких знайшов відображення перехідний характер суспільних відносин, зародження та розвиток рабовласництва в рамках общинного ладу.

2. Пов´язаний з періодом розквіту давньогрецького суспільства та широким розповсюдженням рабовласництва у VII—VI ст. до н.е., завершенням формування полісної системи, відмовою від родових традицій та створенням умов для розвитку товарно-грошових відносин, торгівлі тощо. Важливу роль у розвитку економічних ідей цього періоду відіграла діяльність відомих афінських реформаторів:

Солон (638—559 pp. до н.е.): його реформи відобразили перехід від родових до полісних відносин і: були спрямовані на подолання суперечностей розвитку давньогрецької держави шляхом відміни боргового рабства, проведення "сейхастейї" (списання рсіх боргів, які були надані під заставу землі). Передбачались заходи з розвитку середнього та дрібного землеволодіння, посилення товарності сільськогосподарського виробництва. З метою заохочення ремісництва у місто запрошувалися іноземні умільці, яким навіть надавалось афінське громадянство. Солон запровадив свободу заповітів і замінив родові привілеї майновими. Відповідно до величини земельної власності і рухомого майна всі громадяни були поділені на чотири категорії, кожна з яких сплачувала податки відповідно до доходу. Дозволявся вивіз оливкового масла, деяких інших сільськогосподарських продуктів, крім зерна; заборонявся вивіз сировини, необхідної для розвитку ремесла.

Пісістрат (546—527 pp. до н.е.): його реформи сприяли реалізації інтересів селянства, ремісників та торговців. Пісістрат зменшив податки з селянських господарств, ввів пільговий державний кредит, організував будівництво доріг, заохочував розвиток торгівлі та ремесла тощо.

Перікл (490—429 pp. до н.е.): заохочував розвиток міст, дрібну торгівлю та ремесло, колонізацію нових територій. Щоб полегшити доступ незаможних громадян до управління, він забезпечив ухвалу народних зборів про грошові оплати для членів ради та народних суддів., твори давньогрецьких мислителів

На думку визначного давньогрецького мислителя Демокріта (близько 470 або 460 pp. до н.е. — помер у глибокій старості), первісне суспільство не заслуговує на ідеалізацію. На перше місце Демокріт ставив інтереси держави і піклувався про управління нею. Захищаючи приватну власність та виправдовуючи рабство, він звертав увагу на відносність багатства, виступав проти необмеженого зростання землеволодіння та накопичення грошей. На думку мислителя, жадоба до грошей приносить втрату честі, а перенесення бідності з гідністю є ознакою здорового глузду.

У поглядах на економіку відомого філософа Стародавньої Греції Сократа (469—399 pp. до н.е.) переважали морально-етичні підходи. Економічну діяльність з метою наживи він трактував як несумісну з доброчинністю. Сократ стверджував, що всі економічні операції випливають із моральних характеристик людини: енергії, настирливості, стриманості тощо. Вважаючи багатство відносним поняттям, він наголошував на тому, що доброчесність пов´язана не стільки з умінням користуватися багатством, скільки з умінням обходитись без нього.

3. Пов´язаний з періодом кризи полісної системи та загостренням суперечностей рабовласницького суспільства (V—IV ст. до н.е.), знайшов відображення у працях видатних старогрецьких мислителів Ксенофонта, Платона та Аристотеля. У творах цих філософів економічна думка стародавнього світу досягла найвищого розвитку та глибини теоретичного осмислення економічних явищ та процесів.

Загалом можна сказати, що давньогрецькі та давньоримські мислителі визначали предмет економічної теорії, як вчення про закони ведення домашнього господарства.

4.2 Меркантилісти

Меркантилізм як перша спроба наукової систематизації економічної діяльності залишив помітний слід у розвитку економічної думки: з меркантилізмом пов’язані перші спроби осмислення загальноекономічних проблем на рівні національної економіки в цілому, початок виокремлення економічної науки у самостійну галузь людського знання та започаткування спеціальної літератури.

Винайдений А. Монкретьєном термін "політична економія" дав назву економічній науці, залишаючись незаперечним аж до початку XX ст.

Збагативши економічну думку концепцією загальної комерціалізації господарського життя, меркантилісти ввели у науковий обіг ряд важливих економічних категорій (торговельний баланс, національне багатство та ін.), вони поставили проблему економічної ролі держави, виявили суттєві закономірності в області товарно-грошового обігу, кредитних відносин, які у подальшому набули широкого обґрунтування.

Меркантилісти близько підійшли до усвідомлення ринкового механізму кругообігу доходів як важливого фактора стимулювання внутрішнього попиту та економічного зростання. У подальшому ця ідея стала предметом гострих дискусій, посівши значне місце у теоретичній системі Дж. М. Кейнса.

Вони також започаткували теорію міжнародної торгівлі, показали прямий зв’язок зовнішньої торгівлі з внутрішнім розвитком країни тощо.

4.3Фізіократи

Теоретико-методологічні особливості становлення та розвитку класичної! політичної економії у Франції знайшли відображення у працях групи французьких учених другої половини XVIII ст., які утворили першу наукову школу економічної думки — школу фізіократів (буквально — природовладдя, від гр. physis — природа, kratoa — влада). У назві школи відобразилась її центральна ідея — вивчення основ природного порядку в економіці.

Засновником та лідером нової школи був Франсуа Кене (1694—1774), який заклав підвалини учення фізіократів, сформулював його теоретичні засади та економічну програму. Джерелом багатства нації вони вважали не зовнішню торгівлю, а сільське господарство. Спростовуючи погляди меркантилістів на роль держави у забезпеченні активного торговельного балансу, Ф. Кене та його однодумці виступили з ідеєю еквівалентного обміну та обґрунтували концепцію економічного лібералізму.

Теорія "природного порядку", пов´язана з визнанням об´єктивного та закономірного характеру розвитку ринкової економіки. Фізіократи вважали, що економічні закони мають природний характер, божественне походження і є зрозумілими для усіх. Основу природного порядку вони вбачали в економічній свободі та недоторканності приватної власності. У зв’язку з цим французькі дослідники стверджували, що будь-яке втручання у природний хід речей порушує "природний порядок", завдаючи шкоди суспільному відтворенню.

4.4 Класична політична економія

Однією з яскравих особистостей в історії економічної думки був Девід Рікардо (1772—1823), визнаний лідер класичної політичної економії, найавторитетніший економіст першої половини XIX ст., послідовник та активний опонент А. Сміта.

Наукові дослідження Д. Рікардо відобразили особливості економічного розвитку Англії у період промислового перевороту кінця XVIII — початку XIX ст., який уможливив швидке зростання інтенсивності та продуктивності праці; посилення міграції капіталу; розширення та розвиток ринку; зростання масштабів найманої праці; поглиблення нерівності та майнового розшарування населення; загострення соціально-економічних суперечностей тощо.

Економічні погляди А. Сміта та Д. Рікардо об’єднують:

- визначення ринкових відносин вічними, природними, заснованими на діях об’єктивних економічних законів,

- ідея про особистий інтерес як головну рушійну силу розвитку суспільства за умов економічної свободи,

- трактування природи суспільного багатства та джерел його зростання,

- обґрунтування принципу економічного лібералізму.

А відрізняє їх те, що Давид Рікардо дотримувався строгого монізму та трудової теорії вартості, визначав завданням економічної теорії виявлення законів розподілу суспільного багатства, визнавав протилежності економічних інтересів основних класів буржуазного суспільства, мав песимістичний прогноз стосовно перспектив нагромадження капіталу та економічного зростання.

Отже, всі вони визначали предмет економічної теорії як науку про створення, примноження та розподіл багатства нації

Марксисти

Найважливішими здобутками марксизму були:

Збагачення методології дослідження економічних і соціальних процесів, створення оригінального аналітичного апарату наукового аналізу,
заснованого на виявленні взаємозв’язку технічних, економічних, політичних проблем, звернення до соціальних аспектів економічних процесів і явищ.

Обґрунтування концепції історичної єдності людського суспільства, формулювання фундаментальної ідеї "...що капіталізм — це система, яка розвивається, яка вийшла із конкретної історичної епохи і повільно, нерівномірно рухається до іншої форми суспільства".

Глибоке дослідження еволюції індустріально-ринкового господарства, яке дало змогу виявити ряд важливих рис капіталістичної економічної системи

Розвиток теорії суспільного відтворення на основі застосування балансового методу моделювання натуральних і вартісних відповідностей результатів виробництва, їх розподілу і споживання, що у подальшому сприяло формуванню нових розділів економічної теорії: моделювання економічного зростання та аналізу міжгалузевих зв´язків методом "затрати — випуск".

Отже, можна сказати, що марксисти визначали предмет економічної теорії, як науку про виробничі відносини і закони, що управляють виробництвом, розподілом, обміном та споживанням благ на різних етапах розвитку людського суспільства.

4.6.Сучасні західні економісти

Вони визначали предмет економічної теорії як науку про:

- сферу індивідуальних і суспільних дій людей, що найтіснішим чином пов’язана зі створенням і використанням матеріальних основ добробуту (А. Маршалл)

- дії людей у процесі вибору обмежених ресурсів для виробництва різних товарів (П. Самуельсон)

- діяльність людей за умов рідкісності ресурсів (Е. Долан)

- вивчення поведінки людей, як зв’язку між метою та обмеженістю засобів, що можуть мати альтернативні шляхи застосування(Дж. Робінсон)

- ефективне використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення потреб людини

(К.Р. Макконнелл, С.Л. Брю)