Перекладання податків

15.1. Процедура перекладання податків

Перекладання податків — це процес уникнення податкових зобов'язань шляхом переміщення їх з платника на носія. Різні по­датки перекладаються по-різному. Найбільше піддаються процесу перекладання непрямі податки, бо вони пов'язані з ціновим меха­нізмом. Але перекладання непрямих податків залежить від попиту, збуту та ціни на конкретні види товарів. Ця залежність досліджу­ється через показник еластичності попиту щодо ціни. Він розрахо­вується як співвідношення відносної зміни попиту до відносної зміни ціни за певний проміжок часу і може бути меншим одиниці (нееластичний попит), більше одиниці (еластичний попит) та дорі­внювати одиниці (жорстка або одинична еластичність попиту). За еластичного попиту на той чи інший товар перекладання податків ускладнюється, оскільки будь-яке збільшення ціни може призвести до значного скорочення споживання певного товару, внаслідок чо­го продавець повністю перекладе податок на споживача, але знач­но втратить обсяги продажу, а отже і загальну суму прибутку. То­му в цьому разі продавцю вигідно змінити ціну товару не на всю суму податку, а лише на її частину, щоб зберегти обсяги продажу, або частково перекласти податок на своїх постачальників за раху­нок зменшення ціни поставки і таким чином частково податковий тягар взяти на себе за рахунок власного прибутку, або повністю перекласти його на постачальника.

За нееластичного попиту відносне збільшення ціни, обумовлене податком, не призводить до значного скорочення обсягів споживан­ня, а отже, продавець може повністю перенести податковий тягар на покупця. До товарів з нееластичним попитом відносять товари пер­шої необхідності, такі як сіль, сірники, мило, хліб тощо.

Існує також поняття перехресної еластичності попиту, тобто за­лежність цін на дану продукцію від цін на інші, аналогічні чи подібні товари. Якщо ціни на ці товари не змінюються, у той час як ціни даної продукції збільшуються, покупець починає споживати дешевші това­ри, а отже, перекласти податок у такому разі майже неможливо.

Співвідношення між попитом і пропозицією впливає як на ціни, так і на можливість перекладання податків. Так, у разі перевищення попиту над пропозицією умови для реалізації зазначених дій є найс­приятливішими, якщо ж попит нижчий за пропозицію, перекласти податки на споживача неможливо — лише на постачальника.

Важливе значення має також рівень монополізації виробницт­ва та збуту тих чи інших товарів. Якщо підприємець є абсолют­ним монополістом, це означає, що рівень цін на цю продукцію аж до введення податку був максимально високим, а отже, збільши­ти його без втрати обсягів споживання буде важко. Саме тому абсолютному монополісту вигідно не додавати до ціни суму всього податку або збільшувати її частково, а заплатити податок за рахунок власного прибутку, який і після додаткового оподат­кування залишиться достатньо високим. Це дасть можливість не втратити обсяги споживання монополізованого товару. У конкре­тному середовищі рівень цін більше відповідає рівню витрат, а тому перекласти податок за рахунок підвищення цін легше.

Крім вище названих факторів, на процеси перекладання впли­вають такі загальноекономічні чинники, як зміни в доходах спо­живачів та їх розподіл, рівень інфляції, стадія економічного цик­лу (піднесення або рецесія), життєвий цикл того чи іншого товару, податкова політика держави: висота та механізм визна­чення податкових ставок (універсальні чи диференційовані, про­центні або тверді), стабільність податкового законодавства тощо.

Перекладання прямих податків залежить від можливостей включення податкового зобов'язання в кінцеву ціну товарів.

15.2. Проблеми подвійного оподаткування іноземних доходів в Україні

Подвійне оподаткування — це процес (як правило, негатив­ний), що передбачає використання однієї податкової бази чи її частини для нарахування двох і більше податків. Воно можливе як на внутрішньому ринку, так і у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Уникнути подвійного оподаткування на внутрішньо­му ринку можна лише за умови функціонування чітких та прозо­рих законів щодо оподаткування.

Мінімізувати подвійне оподаткування у сфері зовнішньоеко­номічної діяльності можна за умови документального підтвер­дження сплати податків за кордоном. За таких умов між країною-резидентом і країною-партнером має бути узгоджений закон про уникнення подвійного оподаткування.

Проте одностороннє звільнення від оподаткування з боку од­нієї країни буде безрезультатним, якщо країна, компанії якої ді­ють поза її межами, не усуне подвійного оподаткування при ввозі прибутків цих компаній на батьківщину, адже в такому випадку втрачаються переваги від ведення бізнесу за кордоном.

На жаль, відповідні висновки підтвердилися в Україні, особ­ливо після введення в дію нової редакції Закону «Про оподатку­вання прибутку підприємств» який набув чинності відповідно до Закону від 22.05.1997 р. за № 283/97-ВР. Справа в тому, що в ді­ючому українському податковому законодавстві передбачена можливість зарахування сум податків на прибуток (доходів), отриманих резидентами України з іноземних джерел, під час сплати ними податків в Україні. При цьому зарахуванню підлягає сума податку, розрахована за правилами, як передбачено у ст. 19 «Усунення подвійного оподаткування» Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції від 22.05.1997 р. № 283/97. Проте до цього часу відповідні правила не розроблені [66].

Продовжуючи що думку, розглянемо в короткому історично­му огляді різні варіанти оподаткування іноземних доходів вітчи­зняних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, починаючи з 1992 і до сьогодні.

Так, протягом 1992—1994 років (за винятком першого квар­талу 1993 року) пряме оподаткування в Україні було регламенто­вано Законом України «Про оподаткування доходів підприємств і організацій» від 21.02.1992 р. №214б-ХП. В грудні 1994 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР, який набув чинності з 1 сі­чня 1995 року і діяв до 1 липня 1997 року. В цей період Верховна Рада Постановою від 27.06.1995 № 247/95-ВР затвердила Прави­ла застосування до Закону № 334/94-ВР. Фактично ці Правила були інструкцією із застосування положень і містили 23 додатки, зокрема додаток 22 до правил отримав назву «Приклади заліку сплачених за кордоном податків для усунення подвійного опода­ткування» (табл. 1).

Як підтверджує аналіз даних табл. 1, протягом 1995—1997 років (до 1 липня 1997 року) в основу системи зарахування в Україні на­рахованих (сплачених) іноземних податків був покладений механізм податкового кредиту (гр. З табл. 1) з відстрочкою, що отримав у тео­рії міжнародного оподаткування назву «credit system with deferral». В даному випадку залік сплачених (нарахованих) іноземних податків надавався резиденту після того, як іноземні доходи були репатрійо­вано (повернено) в Україну. Але у зв'язку з прийняттям нової редакції Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», якою перед­бачено введення в дію нових правил оподаткування іноземних дохо­дів, починаючи з 1 липня 1997 року Правила, затверджені Постано­вою ВР України від 27.06.1995 № 247/95-ВР, хоча офіційно не скасовані, але фактично не застосовуються в Україні.

Таблиця 1

ПРИКЛАД ЗАЛІКУ СПЛАЧЕНИХ ЗА КОРДОНОМ ПОДАТКІВ

ДЛЯ УСУНЕННЯ ПОДВІЙНОГО ОПОДАТКУВАННЯ ЗГІДНО З ДОДАТКОМ 22

ДО ПРАВИЛ, ЗАТВЕРДЖЕНИХ ПОСТАНОВОЮ ВР УКРАЇНИ

ВІД 27.06.1995 р. № 247/95-ВР

Отже, у податковому законодавстві з цього питання виникла правова колізія, коли старі Правила не діють, а нові ще не розро­блені, що не дає можливості відповісти на запитання: яку міжна­родну систему зарахування іноземних доходів потрібно застосо­вувати при оподаткуванні в Україні? Вирішення цієї проблеми набуває особливої актуальності після Постанови Кабінету Мініс-

трів України «Програма розвитку інвестиційної діяльності на 2002—2010 роки» від 28.12.2001 № 1801, одним із основних за­вдань якої з реформування податкової системи з метою розвитку інтеграції України до європейської спільноти є недопущення по­двійного міжнародного оподаткування.

На суму податку, сплаченого в Іспанії, який не зараховуєть­ся— 2000 грн. (14 000- 12 000), зменшується прибуток україн­ського підприємства, що залишається в його розпорядженні після сплати податку на прибуток. Якщо сума податку, сплаченого за кордоном менша, ніж визначений за правилами українського за­конодавства граничний розмір заліку, то надається залік на суму податку, фактично сплаченого за кордоном.