Проблеми формування системи господарювання в незалежній Україні

Реформування відносин власності та формування умов для підприємницької діяльності. Починаючи з 1991 р. Верховна Рада України прийняла серію законів, що визначили основні умови та форми відносин власності і підприємництва в Україні. У цей період в Україні було створено і введено в дію Господарський Кодекс України, що являє собою зведений нормативноправовий акт з урегулювання основних господарських відносин. Щороку розробляються державні та регіональні програми соціально-економічного розвитку, стимулювання та допомоги розвитку підприємництва, створення умов для розвитку малого та середнього бізнесу, оптимізації відносин власності тощо.

Позитивним моментом реформування відносин власності слід вважати те, що за роки незалежності було сформовано критичну масу недержавної власності та розпочато впровадження обслуговуючої ринкової інфраструктури з метою оптимізації її функціонування, розпочалось вирівнювання диспропорцій у галузевій структурі національної економіки, нарощення темпів промислового виробництва в недержавному секторі економіки.

Проте у сфері приватизації та корпоратизапії й до цього часу існують прогалини та невирішені конфлікти. Так, за оцінками експертної групи ЄБРР, основна проблема низької ефективності приватизаційних проектів в Україні полягає в тому, що й досі не розроблено та не впроваджено в життя програм щодо передприватизаційної допомоги підприємствам, критеріїв оцінювання ринкової вартості об'єктів приватизації, рейтингових шкал та системи аналізу найбільш вдалих груп інвесторів на певні об'єкти. Крім того, так само невирішені проблеми "ефективного власника", власності трудових колективів, конфлікти у сфері корпоративних відносин тощо.

Грошово-кредитна та фінансова політика в перехідний період в економіці України. Формування грошово-кредитної та фінансової систем України відбувалося протягом 1991-1994 рр. Метою цієї реформи було створення ринкової ідеології та здійснення ринкової трансформації національної економіки, що неможливо без названих систем; а також боротьба з інфляційними процесами, що досить швидкими темпами розвивались у цей період в економіці держави. Результатом впровадження такої реформи було проведення м'якої фіскальної та монетарної політики, а також активне використання зовнішніх позик для подолання інфляції та вирівнювання диспропорцій в економіці.

З 1995 p. розпочинається новий етап грошово-кредитної та фінансової реформ. Уряд переходить до більш жорстких методів монетарної та м'яких методів фіскальної політики, активно перерозподіляються кредитні ресурси в бік реальної економіки, формуються засади безготівкових розрахунків, припиняється надмірна емісія паперових грошей, а також закладаються підвалини фондового ринку України, відбувається грошова реформа, стабілізується валютний курс, впроваджується система валютних коридорів.

З 2001 р. розпочинається процес підвищення ефективності грошово-кредитної та фінансової систем, а також забезпечення загальноекономічного зростання. У цей період уряд країни застосовує досить жорсткі методи регулювання грошово-кредитних та фінансових відносин в економіці. Результатом реалізації цих механізмів стали: досягнення профіциту зведеного бюджету країни, зростання бюджетних надходжень, покращення фінансової звітності суб'єктів господарювання, стабілізація валютного курсу, запровадження режиму регульованого плаваючого курсу гривні, зниження темпів інфляції, зростання реального ВВП, підвищення інвестиційної активності, збільшення доходів населення та зменшення їх диференціації за соціальним критерієм, активізація діяльності кредитних та інвестиційних установ, зміцнення позицій національної економіки в системі світового господарства тощо.

В результаті покращення фінансового стану вітчизняної економіки, стабілізації національної валюти та фіскальної системи Україна спромоглась укласти досить вигідні міжнародні та регіональні проекти, що дають можливість збільшувати інвестиційну активність закордонних та національних інвесторів, активізувати становлення та діяльність національного фінансового сектора економіки, підтримувати малий та середній бізнес.

Становлення ринку капіталів в Україні. Це процес формування однієї з головних конструкцій ринкової економіки. Він характеризується нагромадженням, насамперед, грошових активів, матеріальних цінностей і в подальшому - зростанням ролі людського та інформаційного ресурсів для забезпечення процесів інтенсивного суспільного відтворення. Основними механізмами нагромадження первісного капіталу в Україні стали приватизація та корпоратизація.

Метою приватизації в Україні була потреба сформувати основні групи суб'єктів економіки, що у своїй сукупності здатні забезпечувати розвиток національної економіки: малий та середній бізнес (приватні підприємства), великий бізнес (корпорації, крупні приватні компанії), державний сектор економіки.

Проте й на сьогодні актуальними лишаються питання підтримки та розвитку малого й середнього бізнесу, загальноцивілізаційного та інституційного розвитку великого капіталу, ефективного державного управління і регулювання соціально-економічних процесів в Україні.

Занижений рівень капіталізації економіки України можна пояснити не лише відсутністю сильного фінансового ринку, а й тим, що суспільне багатство не капіталізоване, воно не має ринкової вартості. Капітал вітчизняних компаній та фінансових установ досить часто або переоцінений, або недооцінений, крім того, вітчизняні фірми досить скептично ставляться до інституту довіри, що є одним з головних якісних їхніх характеристик поряд з фінансовими показниками.

Зміна ролі держави в господарській системі України. За роки реформ було переосмислено та трансформовано функції і структуру апарату державного управління і регулювання економіки. Так, його структура перейшла на принципи функціонального, ситуаційного управління, індикативного планування, поєднання економічних механізмів управління з адміністративними, було зміщено центри контролю за процесами суспільного відтворення (функції безпосереднього поточного контролю було делеговано місцевим органам самоврядування та безпосередньо суб'єктам господарювання), активізовано та більш структуровано процеси нормотворення тощо.

Теоретично було обґрунтовано, що основною метою державного втручання в економіку є здійснення політики забезпечення національної злагоди між усіма суб'єктами економічних відносин, різними верствами населення, секторами і галузями економіки, оптимальна координація економічної діяльності та процесів суспільного виробництва спільно з іншими суб'єктами регулювання економічних відносин для здійснення ринкових перетворень і формування економіки нового типу.

Структура механізму державного регулювання економіки містить ряд недоліків: недостатня участь держави у створенні сприятливих умов для приватного бізнесу; у розвитку новітньої фундаментальної і прикладної науки, техніки і технології, інноваційних процесів; у стримуванні процесів надмірної міграції робочої сили, пошуку векторів зовнішнього співробітництва, вирішення економі-ко-екологічних проблем, розмежування сфер владного впливу влади і бізнесу, а також нагальному вирішенні політичної ситуації в країні, підтримки малого і середнього бізнесу, "тамування" інтересів олігархічних кланів і груп з концентрованими інтересами. Ефективна роль держави у вирішенні соціально-економічних, екологічних та політичних питань повинна посилюватись і надалі, щоб ці питання вирішувались з урахуванням інтересів усього суспільства, а не окремих кланів, політиків та олігархів.

Міжнародна економічна модель розвитку України. Після розпаду СРСР на пострадянському просторі колишні республік створили міждержавні та міжнародні організації. їхнє формування поклало початок розвитку міжнародних відносин нових незалежних держав у всіх сферах життєдіяльності суспільства.

З міркувань розширення економічних зв'язків з більш розвинутими економічними системами Україна обрала стратегію на всебічний розвиток міжнародного співробітництва. За роки незалежності національна господарська система досягла в цьому напрямі деяких успіхів. Так, у 1992 р. Україна стала учасницею ОБСЄ (у рамках Гельсінського процесу), в 2003 р. було укладено угоду про спільне виконання програми "Підготовка шляхів до запровадження інструменту нового суспільства" з Вишеградською групою, реалізується практична участь України в програмах сусідства "Польща - Україна - Угорщина" та "Угорщина - Словаччина - Україна", їх спільну участь у регіональній програмі Центральний Адріатич-ний Дунайський Південно-Східний Європейський Простір (САБЗЕБ) та ін.

З 90-х років Україна чітко визначилася з пріоритетами соціально-економічного міжнародного співробітництва - підвищити рівень розвитку економічної системи до міжнародних вимог та активізувати відносини з ЄС (зараз - це політика прискореного входження в ЄС). Для досягнення поставленої мети Україна уклала ряд міжнародних та державних договорів, за якими вона бере активну участь в Угоді про розвиток вільної торгівлі в Центральній Європі (ЦЕФТА), Угоді про чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС), у роботі НАТО, ТАСІС тощо.

Проте й на сьогодні основним пріоритетом зовнішньоекономічного розвитку національної економіки України, на що спрямовані більшість з вказаних напрямів євроспівробітництва, залишається членство в ЄС. Угода про партнерство між Україною і ЄС було підписано ще в 1994 р. За цією угодою Україна та ЄС зобов'язувалися спільно підтримувати демократичні реформи та розвиток демократичних реформ, стабілізувати економічну та соціальну ситуацію, зміцнювати політичний діалог між країнами, брати активну участь у регіональному співробітництві, організовувати зустрічі на рівні держав, регіонів тощо. Україна за період співпраці з ЄС набула членства в Раді Європи і ОБСЄ, стала учасником угоди "Партнерство заради миру", ратифікувала ряд міжнародних нормативно-правових актів і долучилася до СОТ як рівноправний член цієї організації, що є однією з необхідних умов вступу до ЄС [2].