Мотиви та стимули. 4 page

70. Освіта та професійна компетенція працівника

Розглянемо один з основних аспектів людського капіталу – освіту.Освіта - перша і головна складова частина людського капіталу. Вона є основним способом, засобом одержати кваліфіковану робочу силу, котра була б здатною виконувати достатньо складні види праці. Таким чином, кваліфікація представляє собою ступінь і професійної освіченості працівника і наявність у нього професійних компетенцій, наявність умінь, навиків, необхідних для виконання певної роботи, що вимагає певної точності та якості виконання, в залежності від якісного стану робочої сили. Освіті, як головному компоненту нагромадження людського капіталу приділяється особлива увага в будь-якому суспільстві. Вона об’єднує зусилля як осіб, бажаючих одержати освіту, так і інвесторів освіти. Для досягнення високого рівня освіти суспільство повинно вкласти значні кошти. У країнах з високим рівнем людського капіталу суспільні витрати на освіту в середньому становлять 5.1 % ВВП в Канаді, Новій Зеландії – понад 7%; понад 8% - Швеції і Данії, що значно вище ніж в Україні.

71. Інтелектуалізація праці

інтелектуалізація праці. Найістотнішою «постіндустріальною» тенденцією в зміні змісту праці є зростаюче значення компонентів інтелектуальної діяльності, — інтелектуалізація праці. Якщо власність була критерієм членства в колишньому домінуючому класі (мається на увазі клас капіталістів — панівний клас індустріального суспільства), то в новому домінуючому класі критерієм є знання і рівень освіти. Сучасні зміни в технологіях праці в «суспільстві знань» обумовлюють появу нових її змістових характеристик, серед яких у крайньому разі слід виокремити такі: Перша: Це діяльність, заснована на широ­кому використанні комп’ютерних технологій і телекомунікацій. її наслідком є принципова зміна змісту індивідуального трудового процесу і, головно, параметрів кооперації в рамках сукупного трудового процесу. Друга є наслідком першої: трудова діяльність поступово переміщується зі спеціально створених підприємств (заводів, офісів) в індивідуальні помешкання працівників. Третя: особливий характер техніко-виробничої організації (чи, точніше, технологічного боку) праці в новому суспільстві. Четверта: в умовах розвитку постіндустріальної — «нової» економіки все більшого значення набуває й новий тип фахівця.

72. Трудові відносини, зайнятість, безробіття

Трудові відносини – взаємовідносини між роботодавцем і найманим працівником з приводу праці, її умов, оплати та соціального захисту, які регулюються системою договорів на макро-, мезо-, мікроекономічному рівнях з метою забезпечення ефективності праці. Техніко-економічний аспект трудових відносин пов'язаний з використанням працівником речових факторів виробництва, одиничним суспільним поділом праці, технологією виробництва та ін. на рівні продуктивних сил. Соціально-економічний аспект трудових відносин визначається в першу чергу формою власності, на базі якої функціонує те чи інше підприємство. Правовий акт, що регулює трудові, соціально-економічні та професійні відносини між роботодавцями і працівниками на підприємстві, в організації, установі, називається колективним договором. Трудові відносини, залучення і ефективне використання людського ресурсу пов’язані з зайнятістю. зайнятість – система економічних, соціальних, правових та інших відносин між людьми, які виникають у процесі їх суспільно корисної діяльності, спрямованої на задоволення особистих та суспільних потреб. основні функції зайнятості:- забезпечення життєдіяльності та розвитку суспільства, у тому числі його непрацездатних членів;- забезпечення життєдіяльності і розвитку особистості;- забезпечення якості людського ресурсу. Повна зайнятість – надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої здійснюється індивідуальне та колективне відтворення людського ресурсу і задоволення всієї сукупності потреб. неповна зайнятість – певна кількість робочої сили вимушено залишається без роботи або трудова діяльність здійснюється упродовж неповного робочого дня (тижня), під час сезонного періоду, зайнятість працівників, які в поточному році перебували в адміністративних відпустках без збереження заробітної плати. Раціональна зайнятість – зайнятість, яка має місце в суспільстві з урахуванням доцільності перерозподілу і використання трудових ресурсів, їх статево-вікової та освітньої структури. Ефективна зайнятість – зайнятість, що має такий рівень і структуру, які в даний момент забезпечують максимальну економічну віддачу від використання кожної одиниці людського ресурсу. безробіття: це соціально-економічне явище, пов’язане з перевищенням пропозиції робочої сили над попитом на неї, стан незайнятості частини економічно активного населення; Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку, активно шукають роботу (зареєстровані на ринку праці) і готові почати працювати в будь-який момент. Фрикційне безробіття – тимчасове безробіття, пов’язане з добровільними професіональними, регіональними і віковими переміщеннями працівників. Структурне безробіття – безробіття, зумовлене змінами у структурі попиту на працюючих внаслідок структурних зрушень в економіці і технології виробництва. Технологічне безробіття – вимушена форма безробіття, пов’язана з вивільненням працівників у зв’язку з запровадженням нової техніки та технології. Циклічне безробіття – незайнятість економічно активного населення, зумовлена циклічними спадами виробництва.

73. Дискримінація праці

Дискримінація праці явище досить поширене. Її можна визначити як нерівніможливості працівників, які мають однакову продуктивність, або неоднакове до них ставлення з боку роботодавців, суспільства, держави. В економічній літературі виокремлюють такі види дискримінації праці: Дискримінація в заробітній платі одних працівників або груп працівників порівняно з іншими.. Дискримінація при наймі на роботу, звільненні з роботи, Дискримінація при просуванні по службі тих, хто вже працює в організації. Професійна дискримінація, що проявляється в стійкому розподілі професій і посад між різними групами працівників,. Дискримінація в освіті та професійній підготовці, хоча сьогодні не часто зустрічається формальне обмеження доступа людини до освіти з причин іноземного громадянства, незнання державної мови тощо

74-75. Нерівність в доходах та проблема бідності.Соціалізація економіки

Нерівність в доходах являє собою різницю в рівні доходів різних верств і груп населення, зумовлену відмінностями в оплаті праці, неоднаковим відношенням до засобів виробництва, створеного продукту, економічної та політичної влади тощо. Різниця в заробітній платі, у свою чергу, спричинена природними здібностями людини, освітою, професією, спеціальністю, кваліфікацією, досвідом, галузевими відмінностями, умовами праці тощо Однією з найважливіших характеристик рівня життя населення є бідність. бідність – це неможливість внаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу. Розрізняють такі форми бідності, як об’єктивна та суб’єктивна; абсолютна та відносна. Соціалізація економіки, виступаючи органічною ланкою загального процесу соціалізації, знаходить свій прояв в усуспільненні процесів виробництва, розподілу обміну та споживання. Соціалізація економіки проявляється у таких напрямах: 1) розвиток інтелектуальних можливостей та інтелектуального капіталу працівників відповідно до нових потреб та вимог суспільного виробництва; 2) якісна трансформація системи інститутів, які забезпечують взаємозв’язок основних суб’єктів господарювання в усіх сферах економічного життя і, відповідно, зміна місця та ролі працівника у системі прийняття рішень через інститути соціального партнерства, соціальної відповідальності, соціальної конкуренції; 3) соціальна орієнтація економічних основ та матеріальних стандартів існування працівника, що виражається у збільшенні частки сукупного працівника у національному доході, отже, змінах у розподілі, організації оплати праці, обсязі фонду споживання; 4) соціальна орієнтація ринкового законодавства; 5) поява та розвиток середнього класу, його структури, якості, ваги в економічному та політичному середовищі, у системі відносин власності Соціальна справедливість — це визначальний синтетичний принцип та інститут функціонування будь-якої соціальної системи, хоча поле його прояву неоднакове для різних верств того чи іншого суспільства. Двадцяте ж століття, особливо остання його третина, своїм рівнем розвитку викликала потребу формування одного критерію щодо визначення принципу справедливості для всіх членів суспільства.

76. Міжнародна міграція людського ресурсу

Міжнародна міграція людського ресурсу — це постійне або тимчасове переміщення працездатного населення з одних країн до інших, що викликається як економічними, так і неекономічними причинами. Еміграція — це виїзд працездатного населення з території країни за її межі. Імміграція — це в’їзд працездатного населення на терито­рію країни з-за її меж. міграційне сальдо — різниця міме імміграцією до країни та еміграцією за її межі. Економічні фактори пов’язані з відмінностями, що існують між країнами щодо; рівнів життя, заробітної платні, можливості знайти роботу (зокрема за певним фахом). Неекономічні фактори пов’язані з подіями, які сприймаються економістами як певна даність, природа якої не описується суто професійними методиками.У загальносвітовому масштабі міжнародна міграція робочої сили зумовлює оптимізацію розміщення продуктивних сил.Міграція впливає на обсяг ВВП. Для країни в’їзду вона, як і правило, означає можливість збільшення сукупного продукту. Навіть у найгіршому випадку, якщо іммігранти стають безробітними, вони відіграють певну роль відносно загальної зайнятості, здійснюючи понижувальний тиск на заробітну плату. У сучасному світі міграційні процеси дедалі активніше ви­являють себе у сфері наукомісткого виробництва, впливаючи на неї.Тимчасові (сезонні) роботи за кордоном також є статтею міжнародної міграції. Частково, кажучи про вигідність або невигідність їх для країн-донорів та країн-реципієнтів. Хто виграє? Самі мігранти. Роботодавці. Робітники, які залишаються в країні імміграції. Хто програє?Це, передусім, конкурентні працівники та потенційні працівники у країні в’їзду, які потерпають від нестачі робочих місць та погіршення умов заробітної платні.Інша категорія тих, хто програє, це — наймачі в країні виїзду

77. Економічні блага

Блага, які є корисними при споживанні і рідкісними у наявності називають економічними благами. За характером використання виділяють такі, що безпосередньо споживаються індивідами (кінцеві блага) й такі, що використовуються фірмами як ресурси в процесі виробництва кінцевих благ (композитні блага). в економічній науці виділяють блага індивідуального, групового та державного споживання. До приватних благ відносять такі, що можуть бути поділені між індивідами, при цьому існує можливість відлучити будь-яку особу від їх споживання за допомогою таких економічних інструментів, як ціна. До суспільних благ відносять такі, що не можуть бути поділені між індивідами та від споживання яких практично не можливо або не бажано відлучити жодного з індивідів.

78. Товар і його характеристики

Благо винесене на обмін називають товаром. будь-якому товару притаманні такі властивості як цінність (споживна вартість) та вартість (мінова вартість). Цінність товару залежить від суб’єктивного усвідомлення функціональних властивостей предмету у забезпеченні потреб, тобто від корисності товару. Вартість товару як друга його властивість залежить більшою мірою від об’єктивних детермінант — кількості основних факторів виробництва (землі, праці, капіталу) вкладених у виробництво товару

79-80. Гроші. Грошовий вимір вартості товару

простої, одиничної чи випадкової, де одному товару, що знаходиться у відносній формі вартості, відповідає тільки один інший товар, що перебуває у еквівалентній формі. Повна, або розгорнута, форма вартості — це така форма, при якій одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає безліч інших товарів, що знаходяться у еквівалентній формі вартості. загальна чи грошова форма вартості — це така форма, при якій безлічі товарів, які перебувають у відносній формі вартості, відповідає один товар, що знаходиться у еквівалентній формі, внаслідок чого цей товар перетворюється на загальний еквівалент та набуває властивості загальної обмінюваності. гроші самі є товаром, але товаром особливим, таким, який служить загальним еквівалентом усіх інших товарів Являючи собою еквівалент вартості, гроші тим самим виступають засобом виміру вартості іншого товару у обміні. Тому, насамперед, вони виконують функцію міри вартості. Її здійснення має прояв у категорії ціни як грошового вираження вартості товарів. На початкових етапах розвитку гроші були представлені певними споживчими продуктами, які виступали матеріальними носіями вартості, що дорівнювала витратам виробництва цих продуктів. Такі гроші за ознаками свого матеріального тіла отримали назву продуктових грошей. Металеві гроші — це такі гроші, матеріальне тіло яких виготовлено з певного металу, а загальним еквівалентом вони стають завдяки великим витратам виробництва на видобуток цього металу. Паперові гроші — це такі гроші, які являють собою лише знаки вартості, що примусово випускаються в обіг при появі дефіциту державного бюджету, та є обов’язковими для приймання на території певної країни.. Кредитні гроші — це такі гроші, які являють собою боргові зобов’язання суб’єктів економіки, і завдяки цьому виконують роль знаків вартості у обігу. Першою формою кредитних грошей став вексель. Вексель — це комерційне боргове зобов’язання, яке передбачає сплату певної суми грошей певною особою у визначений строк. Грошовий агрегат — це встановлене законодавством відповідно до принципу ліквідності специфічне угрупування грошових форм. Трансакційні депозити — це вклади фізичних та юридичних осіб у комерційні банки й ощадні установи, кошти з яких можуть бути передані іншим особам у вигляді відповідних платежів.. Процес руху грошей, що обслуговує реалізацію суспільного продукту, називається грошовим обігом. Інфляція — це процес зменшення купівельної спроможності грошової одиниці, який стає результатом загального зростання цін. Причиною інфляції є порушення закону грошового обігу, внаслідок чого кількість наявних неповноцінних грошей у обігу перевищує потребу у них.

81-82. Сутність і функції ринку. Суб’єкти і об’єкти ринкових відносин

Ринок сукупність відносин з приводу обміну товарами, які здійснюються за допомогою грошей. функцій ринку Відтворювальна функція ринку полягає у тому, що оскільки ринкок займає опосередковане положення між виробництвом і споживанням, то без його функціонування неможливе нормальне відновлення не тільки окремих матеріальних об’єктів, а й самого суспільства. Регулююча (чи розподільча) функція ринку полягає у тому, що зміна цін сигналізує про порушення існувавших раніше пропорцій у виробництві різних благ, а отже, про необхідність перерозподілу ресурсів між різними галузіми. Контрольна функція ринку полягає у тому, що його механізм дає можливість споживачам контролювати виробництво, купуючи лише те, що вони вважають за потрібне. Стимулююча функція ринку полягає у тому, що ним заохочуються ті виробники, хто найбільш раціонально використовує фактори виробництва, застосовує найновіші досягнення науки та техніки, що веде до підвищення ефективності виробництва. Інтегруюча функція ринку заключається в тому, що ринок «зшиває» чи об’єднує розрізнених виробників та споживачів в єдине ціле, в економіку через систему товарно-грошових зв’язків.На ринку взаємодіють між собою два суб’єкта Покупці — це ті суб’єкти ринкових відносин, які мають гроші і збираються за них придбати необхідний їм товар. Продавці — це ті суб’єкти ринкових відносин, які мають певний товар і збираються за нього отримати необхідні їм гроші. Домогосподарства — це той суб’єкт економіки, який являє собою сім’ю, що складається з однієї чи кількох осіб, яка самостійно веде свою діяльність. Підприємство — це другий суб’єкт ринкової економіки, який являє собою виробника товарів. Держава — це той суб’єкт змішаної ринкової економіки, який являє собою політичну організацію, що наділена правом примусу по відношенню до всіх інших суб’єктів економіки. Основними об’єктами ринкових відносин є всі види товарів, що постачаються на ринок. споживчі товари; засоби праці; робоча сила або праця; земля та інші природні ресурси; нерухомість: виробничі будівл.і та житло; грошово-кредитні ресурси.

83. Попит і пропозиція

Кількість товарів, які бажають придбати індивід або група індивідів за наявних цін називають попитом. Попит відображає закономірності поведінки споживачів на ринку — їх реакцію на зміну доходів та цін. Під ціною ми розуміємо вираз одного товару через інший. Пропозиція — кількість товарів, які бажають продати підприємці за наявних цін. Залежність між обсягом використаного фактора виробництва L і обсягом випуску товарів Q називається виробничою функцією. Таким чином, в основі функції пропозиції лежить функція граничних витрат на виробництво товару, форма якої буде залежати від функції загального випуску продукції.

84. Ринкове ціноутворення

Крім факторів попиту і пропозиції, рівень рівноважної ціни обумовлений характеристиками самого ринку. Характеристики ринку залежать від умов його функціонування, об’єктів купівлі продажу тощо. Сукупність характеристик ринку визначають його структуру або тип. Найбільш поширеними в економічній науці є типізація ринків на ринок досконалої конкуренції, монополії, монополістичної конкуренції та олігополії. Ринкова рівновага передбачає встановлення рівноваги між попитом і пропозицією наявних благ. Стан рівноваги є ідеалізованим випадком, який в реальній дійсності ніколи не зустрічається. Однак такий випадок можна назвати нормальним в тому сенсі, що економіка вільної конкуренції прагне до такого стану.

85. Конкуренція,монополія,олігополія

Конкуренція (лат: сопсиrrепtіа — змагання) — відносини суперництва, боротьби між власниками економічних ресурсів (капіталу, робочої сили, землі та ін.) за ефективне їх використання, враховуючи економічні закони, з метою отримання найбільших прибутків та інших форм доходів. Вільна конкуренція — це стан ринкового середовища, для якого характерні велика кількість конкурентів-виробників і конкурентів-споживачів, вільний доступ як товаровиробників до будь-якого виду діяльності, так і споживачів до будь-якого товару чи послуги. За станом ринку виокремлюють чисту і досконалу конкуренції. Чиста конкуренція. Це конкуренція між багатьма продавцями і покупцями з приводу купівлі-продажу однорідних товарів (наприклад, ринок сільгосппродукції). Досконала конкуренція. Це конкуренція за відсутності зовнішніх втручань у відносини між агентами ринку. За видами конкурентної боротьби виокремлюють внутрігалузеву і міжгалузеву конкуренції.Внутрігалузева конкуренція — це боротьба товаровиробників однієї галузі за вигідніші умови виробництва і реалізації товарів з метою одержання надприбутку. Міжгалузева конкуренція — це боротьба товаровиробників різних галузей економіки за найприбутковіші сфери, найвигідніші умови застосування капіталу з метою одержання рівновеликого прибутку на авансований рівновеликий капітал. За методами боротьби конкуренцію поділяють на цінову, нецінову та нечесну.Цінова конкуренція — це боротьба між товаровиробниками за споживача шляхом зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їх якості й асортименту. Нецінова конкуренція — це боротьба між товаровиробниками шляхом досягнення вищої якості продукції, поліпшення умов продажу (за незмінних цін), технічного рівня, технологічної довершеності виробництва та задоволення специфічних інтересів споживачів. Монополія (грец. топоs — один; роlео — продаю) — це захоплення економічними суб'єктами частини або всього ринкового простору для певного товару і встановлення на ньому свого панування у вигляді монопольної ціни. Чиста монополія (монопсонія). Означає, що на ринку діє один продавець або покупець, доступ для конкурентів закритий, тобто продавець або покупець контролюють кількість і ціну товару. Абсолютна монополія (монопсонія). Існує у масштабах національного господарства, коли держава та її органи цілком контролюють ситуацію у певних галузях Природні монополії. Ними володіють власники і господарюючі суб'єкти (часто держава), що мають у своєму розпорядженні рідкісні та вільно не відновлювані елементи виробництва Легальні монополії. Створюються на законних підставах з метою захисту інтелектуальної власності, наприклад патентна система, система авторських прав і товарних знаків, захист яких регулюють спеціальні закони.Штучні монополії. Це об'єднання господарюючих суб'єктів, що створені для отримання монополістичних вигод. До найпростіших короткотермінових угод щодо цін та розподілу ринків відносять конвенції, ринги, корнери, пули. Складнішими монополістичними об'єднаннями є картелі, синдикати, трести, концерни, конгломерати і консорціуми. Олігополія (грец. оlіgos — небагато; роlеo — продаю) — це тип ринкової структури з недосконалою конкуренцією, за якої обмежена кількість підприємств (до 10) монополізують виробництво основної маси товарів. олігополістичну конкуренцію розрізняють на чисту (виробництво однорідної продукції: алюмінію, цементу та ін.) і диференційовану (виробництво неоднорідної, але одного функціонального призначення продукції:

104. Соціальна політика

Соціальна політика в сучасних умовах – це комплекс соціально–економічних заходів держави, підприємств, організацій, громадських об’єднань спрямованих на послаблення нерівності в розподілі доходів і майна, на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінення трудових заощаджень, зростання доходів населення, розширеного відтворення людського ресурсу країни тощо. Основні напрямки соціальної політики наступні: захист рівня життя населення від підвищення цін через використання різних форм компенсації і проведення індексації; надання допомоги найбільше малозабезпеченим сім’ям; надання допомоги на випадок безробіття; здійснення політики соціального страхування,введення мінімальної заробітної плати для працюючих; забезпечення переважно за рахунок держави розвиток освіти

86. Ринок і держава

Держава, як організаційно-політична форма функціонування суспільства повинна бути головним чинником ринкового прогресу і стабільності суспільства. Розширення меж впливу державина риноквідбувається під через такі чинники:зростання концентрації виробництва і посилення могутності монополій;наростання внутрішніх суперечностей економічної системи;економічний поділ та перерозподіл світу між наймогутнішими країнами, що формує нові виклики та загрози національній безпеці.Злиття ринку з державою виявляється у втручанні останньої в процес суспільного відтворення на внутрідержавному рівні й у сфері світової економіки. Основними ознаками державно-ринкової моделі розвитку в сучасній економіці є:

1. Розширення сфери функціонування державної власності, що обумовлене її державно-монополістичним характером і підприємницьким змістом, мілітаризацією економіки, наростанням диспропорцій у економіці через панування монополій (виникають технічно відсталі галузі — вугільна, транспортна тощо, розвиток яких за рахунок державного бюджету (низькі ціни, тарифи на їх продукцію) означає субсидування монополій, що дає їм змогу отримувати надприбутки. 2. Привласнення і перерозподіл державою значної частини національного доходу3. Державне регулювання економіки реалізується як система економічних заходів уряду з метою вирішення життєво важливихдля ринку проблем.

87. Сегментація ринку

Сегментація ринку — це систематичний процес поділу розмаїття ринку, виділення його частин або сегментів, що спрямоване на посилення конкурентних переваг підприємств за рахунок реалізації їхніх економічних інтересів. Цілеспрямованість процесу сегментації означає, що його спрямовано на виділення ринкових сегментів, а не на процес розподілу ринку на певні групи чи страти. Послідовність передбачає здійснення сегментації відповідно до встановлених етапів, застосування пов'язаних між собою методів. Спланованість сегментації зумовлена тим, що її проведення передбачає залучення певного комплексу матеріально-технічних та людських ресурсів. Постійна поновлюваність сегментації ринку означає, що вона не є статичною, такою, що розробляється один раз на декілька років, а має поновлюватися.

88. Ринок землі та нерухомості

Оскільки земля є об’єктом власності, то за ринкових умов вона набуває форми товару, тобто купується і продається на земельному ринку. Ринок нерухомості формується для торгівлі землею та іншими природними угіддями, а також будь-якими об’єктами, що на ній розташовані та пов’язані з нею (будівлі, споруди тощо). Суб’єктами цього ринку є фізичні та юридичні особи, які можуть купувати об’єкти нерухомості як для особистого (квартира, будинок), так і для виробничого призначення (приміщення для офісу, земля для сільськогосподарського виробництва тощо) та формувати запаси виробничих ресурсів.

89. Ринок товарів і послуг

Існує споживчий ринок товарів і послуг, що характеризує взаємозв’язок виробництва і особистого споживання та ринок товарів і послуг виробничого призначення (ринок засобів виробництва), що пов'язаний з забезпеченням безперервності відтворення виробничих процесів.. Розмаїття великої кількості продуктів, що обертаються на споживчому ринку призводить до виникнення більш спеціалізованих ринків (продуктів харчування, одягу, взуття, предметів побутової техніки, ліків, комунальних, транспортних, культурних послуг тощо). Ринок товарів і послуг виробничого призначення хоча і сформувався пізніше, та поступово набув пріоритетного значення. Він складається із ринку засобів праці (машин, обладнання, устаткування, будівельних споруд, виробничих комунікацій тощо) і ринку предметів праці (матеріалів, сировини, паливних ресурсів тощо). Формування сучасного ринку засобів виробництва, його розвиток і вдосконалення надає можливість підвищити технологічний рівень національного виробництва, прискорити науково-технічний прогрес, адаптуватися в конкурентний світовий ринок.

90. Ринок капіталу

Ринок капіталу як ресурс, що приносить позичальнику дохід пов'язаний з функціонуванням таких ринків: кредиту, цінних паперів та валюти. Кредитний ринок є сукупністю відносин між позикодавцями (кредиторами), які надають тимчасово вільні кошти і одержувачами позики (позичальниками) в товарній або грошовій формі, які за користування кредитом сплачують відсоток відповідно до чинних ставок. Ринок цінних паперів є різновидом кредитних відносин чи відносин позики грошових документів між особою, яка їх випустила та їхнім власником, що передбачають виплату доходу у формі дивідендів чи процентів, а також можливість передавати грошові та інші права, що випливають із цих документів іншим особам. Валютний ринок – є відносинами купівлі–продажу різних національних валют. Функціонування такого ринку зумовлено розвитком зовнішньоекономічних зв’язків між різними країнами і необхідністю взаємних розрахунків.