Сутність і розвиток навчальної мотивації

Навчальна мотивація має свою структуру і характеризується спрямованістю, стійкістю, динамічністю.

Структуру навчальної мотивації утворюють:

Навчальну діяльність школярів спонукає комплекс мотивів, у якому можуть домінувати внутрішні мотиви, пов'язані з її змістом і виконанням, або широкі соціальні мотиви, пов'язані з потребою зайняти певну позицію у системі суспільних відносин. З віком потреби і мотиви та їх структура зазнають відповідних змін.

Рис. 2.2.7. Структура навчальної мотивації

Мотиви навчальної діяльності розрізняють за змістом і динамічними характеристиками. Змістовими характеристикамимотивації навчання є наявність особистісного смислу навчання для учня; дієвість мотиву (його реального впливу на навчальну діяльність і поведінку дитини); місце мотиву у структурі мотивації; самостійність виникнення і прояву мотиву; рівень усвідомлення мотиву; ступінь поширення мотиву на різні типи навчальної діяльності, види навчальних предметів, форми навчальних завдань.

Основними динамічними параметрами мотивів є стійкість (учень натхненно вчиться навіть всупереч несприятливим зовнішнім умовам, перешкодам, він не може не вчитися, його навчальна діяльність високопродуктивна у нормальних і в екстремальних умовах); модальність (емоційне забарвлення), яка може бути позитивною і негативною.

Прояви мотивів виражаються також у їх силі, виразності, швидкості виникнення тощо. Про них свідчить час, який школяр затрачає на виконання завдань, кількість завдань, які він може виконати під впливом певного мотиву тощо.

У процесі навчання тип навчальної мотивації учня змінюється. На це впливають нові самонастанови учня (наприклад, прагнення обходити або переборювати труднощі), тривалі успіхи або невдачі під час навчальних занять, вибір життєвого шляху та ін.

Спершу навчально-пізнавальний мотив починає діяти, потім стає домінуючим, самостійним і, нарешті, усвідомлюється. Передумовою його становлення є організація, становлення навчальної діяльності. Дієвість мотивації сильніша, якщо вона спрямована на способи, а не на результати діяльності.

Високий рівень розумового розвитку є найважливішою умовою реалізації наявної мотивації дитини, формування позитивної мотивації у навчальній діяльності. При цьому простежується залежність між високим рівнем розумового розвитку та позитивними мотиваційними тенденціями, і навпаки.

Про навчальну мотивацію опосередковано свідчить рівень реальної успішності навчальної діяльності: показники шкільної успішності, відвідуваності, сформованість навчальної діяльності школярів.

Навчальна діяльність передусім мотивується внутрішнім мотивом, коли пізнавальна потреба особистості спрямовується на предмет діяльності, а також зовнішніми мотивами (самоутвердження, престижу, обов'язку, необхідності, досягнення тощо).

26. Принципи навчання:наочності, науковості та зв'язок з життям

Принципи навчання (від лат. Principium — основа, начало) — це основоположні ідеї, вихідні положення, які визначають зміст, форми й методи навчальної роботи відповідно до мети виховання і закономірностей процесу навчання. Принципи навчання виконують регулятивну функцію з погляду моделювання дидактичних теорій і способів регуляції практики навчання. На них ґрунтуються підходи до навчання всіх дисциплін, визначаючи певною мірою їх зміст, методи, засоби та прийоми навчальної роботи.

На основі загально дидактичних принципів розробляються принципи фахових методик. Тут відбувається певна конкретизація принципів вивчення окремих дисциплін з урахуванням їх особливостей.

Вимоги тих чи інших принципів реалізуються через систему конкретних правил. Правила — це регулятивні судження про конкретні дії вчителя та учнів з метою реалізації вимог певного принципу. Дидактичні правила формулюються в імперативній формі і відображають сутність конкретного процесу, його вимоги, а також указують на можливі шляхи, методи й прийоми їх реалізації у практиці навчання. В цьому певною мірою має проявлятися педагогічна майстерність учителя.

У сучасній дидактиці традиційно виокремлюють такі принципи навчання: науковості, систематичності й послідовності, свідомості, активності та самостійності у навчанні, наочності, ґрунтовності, зв'язку навчання з практичною діяльністю, доступності навчання та врахування індивідуальних особливостей учнів, емоційності.

Розглянемо сутність означених принципів навчання та правила реалізації їх вимог.

1. Принцип науковості вимагає, щоб знання, якими оволодівають учні, якомога повніше відображали досягнення сучасної науки і методи наукових досліджень. Учні мають засвоювати достовірні факти, явища, процеси, розуміти сутність науково обґрунтованих законів, особливості розвитку і становлення певних наукових відкриттів в історичному аспекті, бачити перспективи нових наукових пошуків. Важливо залучати школярів до самостійних досліджень, навчати оволодівати доступними методами дослідницької роботи. Все це має сприяти формуванню наукового світогляду вихованців.

З метою реалізації вимог принципу науковості варто дотримуватись таких правил.

1. Повідомляйте учням лише науково достовірні знання.

2. Показуйте шляхи й засоби наукових пошуків.

3. Систематично інформуйте учнів про нові наукові надбання в різних галузях наук.

4. Розкривайте перед учнями технологію й техніку наукових досліджень.

5. Знайомте вихованців із науковою термінологією, пояснюючи етимологічну сутність нових понять.

6. Залучайте учнів до системи доступних наукових досліджень.

7. Боріться проти фетишизації в науці.

8. Розкривайте генезис наукових знань.

9. Указуйте на перспективи й необхідність розвитку певних галузей науки.

10. Використовуючи систему наукових знань, дбайте про формування наукового світогляду вихованців.

2. Принцип систематичності й послідовності випливає з того, що пізнання навколишнього світу можливе лише в певній системі. І кожна наука становить систему знань, які об'єднані між собою внутрішніми зв'язками. Тому і цей принцип означає послідовне (з урахуванням логіки конкретної науки та вікових можливостей школярів) розгортання змісту знань, способів діяльності в навчальних програмах, підручниках, навчальних посібниках, дотримання такого самого порядку засвоєння знань, формування вмінь і навичок. При цьому попередній рівень знань має виступати фундаментом ефективності засвоєння наступної порції знань. Тут має реалізовуватися дія закономірності оволодіння знаннями за моделлю концентричної спіралі.

Потреба дотримання систематичності й послідовності у навчанні зумовлена природою. Ще Я.А. Коменський зазначав, що якщо в природі все поєднано одне з одним, то і в навчанні треба пов'язати одне з одним так, а не інакше.

Досить образно й переконливо про важливість дотримання систематичності й послідовності у навчанні говорив К.Д. Ушинський: "Тільки система, звичайно, розумна, що виходить із самої суті предметів, дає нам повну владу над нашими знаннями. Голова, наповнена уривчастими, незв'язними знаннями, схожа на комору, в якій усе без ладу і де сам господар нічого не знайде; голова, де тільки система без знання, схожа на крамницю, в якій на всіх ящиках є написи, а в ящиках порожньо"1.

Реалізовуючи вимоги принципу систематичності й послідовності, треба дотримуватись певних правил.

1. Вивчайте з учнями навчальний матеріал від близького до далекого, від легкого до важкого, від простого до складного, від відомого до невідомого.

2. Пам'ятайте, що система у змісті вимагає також системи у вивченні.

3. Перед вивченням нового навчального матеріалу актуалізуйте опорні знання.

4. У процесі вивчення нового навчального матеріалу пропонуйте учням схеми, опорні сигнали, алгоритми, комп'ютерні програми.

5. Розділяйте зміст навчального матеріалу на логічно завершені частини, встановлюючи зв'язки між ними.

6. Повторюйте раніше вивчене, вводьте його у нові системні зв'язки.

7. Плануйте засвоєння учнями провідних ідей, не перевантажуючи їх несуттєвими елементами.

8. Учіть учнів дотримуватися системи у самостійній роботі, навчаючи їх володіти доступними алгоритмами.

9. Прагніть до відтворення раніше вивчених знань у певній системі.

10. Навчайте учнів систематизувати знання у своїх записах, допомагайте їм оволодіти технікою такої роботи.

3. Принцип свідомості. Знання передати не можна. Вони стають надбанням людини лише в результаті самостійної свідомої діяльності. Свідоме учіння не може обмежуватися лише розумінням учнями необхідності вчитися, життєвої корисності знань. Більш важливим є усвідомлення сутності основних наукових понять. Для підтримання усвідомленості навчальної діяльності важливо розуміти її мету (важливість конкретних знань), бачити перспективи їх застосування. Щоб учіння було свідомим, учні мають володіти методами й прийомами навчальної діяльності.

Для успішної реалізації вимог принципу свідомості навчання слід дотримуватися таких основних правил.

1. Забезпечуйте розуміння учнями потреби в конкретних знаннях, перспективи їх застосування.

2. Формуйте в учнів пізнавальні мотиви навчання.

3. Домагайтесь розуміння учнями сутності основних понять, явищ, логічних зв'язків між ними.

4. Залучайте кожного вихованця до активної пізнавальної діяльності, всіляко заохочуйте щонайменші успіхи.

5. Навчайте учнів знаходити й виокремлювати в навчальному матеріалі головне, суттєве.

6. Створюйте умови для застосування отриманих знань на практиці.

7. Якомога частіше створюйте ситуації для дії рушійної сили як на рівні оволодіння новими знаннями, так і розв'язання практичних завдань.

8. Навчайте учнів аргументувати власні судження стосовно засвоюваного навчального матеріалу.

9. Зважайте на індивідуальні можливості учнів, їх пізнавальні інтереси.

10. Широко використовуйте різноманітні новітні технології і засоби оволодіння знаннями: опорні схеми, моделювання, дидактичні ігри, алгоритми, навчальні ситуації тощо.

4. Принцип активності та самостійності у навчанні. Процес оволодіння знаннями — це результат активної самостійної пізнавальної діяльності особистості. Учитель не може передавати знання. Він може лише спонукати учня до навчальної праці, навчити володіти методами цієї роботи. Уже за своєю природою дитина прагне до активної самостійної дії в будь-якій сфері діяльності. Невипадково малюкам властива фраза "Я сам!" Це природне прагнення у процесі пізнання навколишньої дійсності виявляти самостійність і активність. Тому вихователям будь-якого рівня (батькам, вихователям дитячих дошкільних закладів, учителям) треба зважати на це природне прагнення, не руйнувати його, не намагатися підмінювати його своїми діями (виконувати навчальне завдання за дитину), а всіляко підтримувати, заохочувати, підкреслювати результативність щонайменших дій вихованця.

Для розв'язання цього завдання можуть стати в нагоді певні правила.

1. Постійно дбайте про дотримання вимог природо відповідності у навчанні.

2. Наполегливо формуйте в учнів пізнавальні мотиви навчання.

3. Залучайте учнів до різних видів самостійного опрацювання навчального матеріалу.

4. Навчайте учнів володіти раціональними методами самостійної пізнавальної діяльності.

5. Заохочуйте самостійну навчальну працю вихованців.

6. Перед виконанням кожної навчальної дії чи операції визначайте мету конкретного завдання.

7. Змінюйте види навчальної праці.

8. Систематично аналізуйте навчальну роботу учнів, спрямовуйте її на розв'язання головних завдань.

9. Навчайте учнів здійснювати розумові операції.

10. Вселяйте в учнів віру і впевненість у їхніх пізнавальних можливостях.

5. Принцип наочності. Цей принцип випливає, з одного боку, із закономірностей процесу пізнання, початковим етапом якого є споглядання, а з іншого — із використання у процесі пізнання першої сигнальної системи. До того ж, треба зважати, що на початковому етапі навчання (в дошкільному і молодшому шкільному віці) мислення дітей має конкретно-образний характер.

Використання наочності у навчанні сприяє поєднанню конкретного з абстрактним, раціонального з ірраціональним, теоретичних знань з практичною діяльністю. Я.А. Коменський стверджував: все, що тільки можна, треба надавати для сприймання органами відчуттів; це має стати для учителів золотим правилом. К.Д. Ушинський, розмірковуючи про наочність у навчанні, ставив риторичне запитання: "Що таке наочне навчання?" — і відповідав: "Та це таке навчання, яке ґрунтується не на абстрактних уявленнях і словах, а на конкретних образах, безпосередньо сприйнятих дитиною: чи будуть ці образи сприйняті під час самого навчання, під керівництвом наставника, чи раніше, завдяки самостійним спостереженням дитини; отже, наставник знаходить у душі дитини вже готовий образ і на ньому будує навчання"1.

Виділяють такі основні види наочності: натуральні об'єкти (рослини, тварини, знаряддя праці тощо); зображальні (малюнки, картини, муляжі, макети та ін.); схематичні (схеми, діаграми, карти, графіки тощо).

Щоб принцип наочності навчання міг застосовуватися в конкретному процесі, треба дотримуватися певних правил.

1. Пам'ятайте, що наочність — не мета, а лише засіб досягнення мети.

2. Не забувайте народну мудрість: "Краще раз побачити, ніж сто разів почути".

3. Використовуйте засоби наочності для створення проблемних ситуацій.

4. Навчайте учнів спостерігати, встановлювати логічні зв'язки між предметами, явищами.

5. Використовуйте наочні посібники в процесі пояснення нового навчального матеріалу, показуйте їх поступово, вводячи до логічної структури навчального матеріалу.

6. У процесі використання наочних посібників пропонуйте учням спочатку розглянути посібник у загальному вигляді, а потім — за структурою, з виокремленням головного й другорядного, в кінці — знову загалом.

7. Не використовуйте на уроці надто багато наочних посібників: це веде до розсіювання уваги учнів.

8. Під час використання наочних посібників актуалізуйте чуттєвий досвід учнів, спирайтеся на сформовані в їхній уяві картини й образи, що виникли раніше.

9. Ураховуйте вікові можливості учнів: від предметної наочності в початкових класах поступово переходьте до символічної в середніх та старших.

10. Опановуйте техніку й технологію використання технічних засобів навчання.

11. Старанно й завчасно готуйте пристрої для використання в класі різних видів наочності.

6. Принцип ґрунтовності. Навчання має сенс, якщо учні ґрунтовно засвоюють необхідні знання, на основі яких у них формуються уміння та навички. Ґрунтовними знаннями слід вважати такі, що добре усвідомлені, систематизовані, пов'язані з практикою, стають надбанням довготривалої пам'яті. Добре засвоєні знання — це не лише ті, що включені у фонд пам'яті, а передусім ті, що стали інструментом мисленнєвої діяльності. Міцне засвоєння головного, суттєвого, що є передумовою подальшого просування у навчальному процесі, приносить радість учневі, стимулює до пізнавальної діяльності, виступає важливим фактором інтелектуального розвитку особистості.

Рекомендується дотримуватись таких правил, що сприяють забезпеченню ґрунтовності знань.

1. Пам'ятайте, що людина має природну здатність забувати. Щоб знання стали ґрунтовними, постійно дбайте про їх підкріплення.

2. Нові знання систематично використовуйте в різноманітних навчальних ситуаціях.

3. Ґрунтовність знань, формування їх на основі умінь і навичок — результат самостійної розумової праці учня. Створюйте оптимальні умови для праці кожного вихованця, помічайте перші успіхи, заохочуйте.

4. Навчайте учнів володіти методами і прийомами самостійної навчальної роботи.

5. Спонукайте до міцного засвоєння того навчального матеріалу, який є підґрунтям для наступних кроків у пізнавальній діяльності.

6. Зважайте на наявні розумові можливості учня і на цій основі визначайте види й обсяг навчального матеріалу для запам'ятання.

7. Якомога частіше залучайте учнів до різних видів навчальної діяльності.

8. Домагайтесь від учнів достатнього рівня ґрунтовності знань, умінь і навичок шляхом організації самостійної праці і лише потім спонукайте до їх відтворення.

9. Навчайте учнів володіти технікою розумової праці.

10. Створюйте на уроці ситуації, які сприяють формуванню позитивних емоцій у вихованців. Постійно підтримуйте мажорний тон, це сприяє кращому запам'ятовуванню навчального матеріалу.

11. Систематично й об'єктивно оцінюйте результати навчальної праці учнів.

7. Принцип зв'язку навчання з практичною діяльністю. Навчання лише тоді буде успішним, коли особистість постійно відчуватиме користь набутих знань у задоволенні своїх життєвих потреб. Адже мета навчальних закладів — підготовка людини до продуктивної праці, свідомої діяльності у сфері створення духовних і матеріальних цінностей.

Принцип зв'язку навчання з життям ґрунтується на гносеологічних, соціологічних і психологічних закономірностях. Ось лише окремі з них: практика — поштовх до пізнавальної діяльності і одночасно критерій перевірки істинності знань; практична діяльність — ефективний засіб формування особистості; здатність учня на основі отриманих знань успішно розв'язувати життєві проблеми — джерело задоволення і одночасно поштовх до навчальної діяльності.

Правила реалізації вимог принципу зв'язку навчання з життям такі.

1. Нагадуйте учням, що найважливіша життєва необхідність людини — оволодіти певною сумою знань, умінь і навичок — є важливою передумовою успішності життєдіяльності.

2. Починаючи вивчення конкретного навчального матеріалу, переконайте учнів у життєвій важливості цих знань.

3. Спирайтесь на попередній життєвий досвід школярів.

4. Переконуйте учнів, що поштовхом до наукових відкриттів є життєві потреби.

5. Знайомте учнів з новими технологіями продуктивної праці, розв'язання актуальних проблем на основі наукових надбань.

6. У процесі вивчення нового навчального матеріалу звертайтесь до прикладів навколишнього природного й виробничого середовищ.

7. Залучайте учнів до розв'язання проблемно-пошукових задач на виробничу тематику.

8. Поєднуйте розумову діяльність учнів з практичною, що найкраще сприяє засвоєнню знань, формуванню умінь і навичок.

9. Широко використовуйте різноманітні види екскурсій на природу й на виробництво. Пояснюйте дії наукових законів у різних сферах природи, виробництва, соціальних процесах.

10. Заохочуйте і високо оцінюйте вміння учнів розкривати механізми дії певних законів у виробничих процесах, життєдіяльності людства.

8. Принцип доступності навчання та врахування індивідуальних особливостей учнів. Принцип доступності навчання ґрунтується на необхідності зважати на природні особливості і можливості учнів певних вікових груп, не забуваючи при цьому про індивідуальні особливості фізичного і психічного розвитку особистості. Реалізовуючи вимоги цього принципу, вчитель не має пристосовуватись до наявного рівня фізичного й соціально-психічного розвитку учня, а вести його за собою, розраховуючи на близьку зону розвитку.

Доступність визначається віковими можливостями учнів з погляду типових особливостей фізичного, психічного й соціального розвитку. Але пропоновані навчальні завдання не мають бути надто легкими, бо інакше не сприятимуть розвитку особистості, не стимулюватимуть його. Вони мають бути такими, щоб учні певної вікової групи впоралися з ними за достатнього напруження фізичних і психічних сил. Легкість не сприяє активності, а отже, й розвитку. Долаючи значні труднощі під час навчання, особистість відчуває задоволення не лише від оволодіння певною сумою знань, але й від психологічного відчуття подолання труднощів.

Важливо враховувати індивідуальні особливості учнів щодо фізичного і психічного розвитку: стан здоров'я, темперамент, увагу, пам'ять, інтереси тощо. На цій основі має забезпечуватися диференційований підхід до конкретних учнів щодо визначення змісту й обсягу навчального матеріалу, індивідуальних завдань та ін.

В одному класі навчаються учні з різним рівнем інтелектуальних можливостей. Не кожна дитина у сфері розумової діяльності може досягти успіхів навіть при достатньому напруженні своїх сил (хоча в морально-духовній сфері кожна особистість може досягти вершин). Тому для вчителя так важливо проявляти педагогічну майстерність, щоб забезпечити соціальну справедливість, не допустити морального приниження тих учнів, які відчувають значні труднощі у навчанні.

У підході до реалізації вимог означеного принципу доцільно використовувати такі правила.

1. Наполегливо вивчайте типові особливості фізичного і психічного розвитку учнів певних вікових груп.

2. Всебічно вивчайте і намагайтеся знати індивідуальні особливості анатомо-фізіологічного і соціально-психічного розвитку кожного учня. Пам'ятайте настанову К.Д. Ушинського: якщо педагогіка хоче виховувати дитину у всіх відношеннях, то вона має також знати її у всіх відношеннях.

3. Зважайте на думку Я.А. Коменського: усе, що підлягає вивченню, має бути розподілено так, щоб пропонувалося для вивчення лише те, що доступне для сприймання й розуміння.

4. Зміст навчального матеріалу і засоби навчання мають випереджати розвиток учнів, бути розрахованими на найближчу зону розвитку конкретного учня.

5. Ураховуйте рівень навченості учнів, володіння ними методами навчальної діяльності.

6. Створюйте ситуацію достатньої фізичної і психічної напруженості зусиль учнів у процесі оволодіння знаннями.

7. Дотримуйтесь правила засвоєння знань за допомогою "маленьких кроків" з поступовим переходом до "великих кроків".

8. Не поспішайте у вивченні нового навчального матеріалу. Лише переконавшись, що учні усвідомили попередню частину знань, переходьте на вищу сходинку.

9. Турбуйтесь про культуру педагогічного мовлення з погляду виразності, логічності, дотримання логічних і психологічних пауз, темпу, ритму з урахуванням віку вихованців.

10. Намагайтесь не повідомляти істину, а націлювати учнів на її самостійне відкриття.

11. Готуйте для учнів диференційовані й індивідуальні навчальні завдання.

12. Постійно схвалюйте й заохочуйте навчальну працю учнів; особливу увагу приділяйте тим, хто відчуває труднощі у навчанні.

9. Принцип емоційності навчання. Принцип емоційності навчання випливає з природи розвитку й діяльності особистості. Емоції — особливий вид психічних процесів і стану, пов'язаний з інстинктами, потребами й мотивами, які проявляються у формі безпосередніх переживань (задоволення, радості, страху та ін.) і впливають на життєдіяльність людини. Емоції, на думку С.Л. Рубінштейна, суттєво впливають на протікання діяльності. Вони відіграють роль внутрішньої спонукальної сили у навчальній діяльності. В цьому випадку маються на увазі позитивні емоції. Емоції страху, ненависті не відіграють роль спонукального заряду у навчанні. Навпаки, вони гальмують дії, активність думки.

Успішність навчання значною мірою зумовлюється почуттям упевненості учнів у своїх силах, прагненням подолати труднощі у навчанні, задоволенням від досягнення поставленої мети.

У системі колективної навчальної діяльності важливо підтримувати позитивні емоції, забезпечувати мажорний тон. Це знімає, крім іншого, м'язові напруження, психологічні гальмування, "розкріпачує" особистість.

Учитель на кожному уроці має виступати своєрідним камертоном мажорного тону навчальної діяльності учнів. Для цього варто користуватися певними правилами.

1. Готуючись до уроку, продумуйте засоби і прийоми викликання позитивних емоцій в учнів.

2. Заходьте до класу з посмішкою. За основу спілкування оберіть демократичний стиль.

3. Постійно виявляйте повагу до учнів та інтерес до їхніх навчальних справ.

4. Не вдавайтесь на уроці до крику, грубощів у спілкуванні з учнями.

5. У розв'язанні конфліктних ситуацій використовуйте гумор, прийом заміни (включення в іншу активну діяльність).

6. Умійте жартувати, підтримувати здоровий гумор учнів.

7. Частіше вдавайтесь до "психологічного погладжування" учнів за їх успіхи у навчанні. Пам'ятайте народну мудрість: "Боги і діти живуть там, де їх хвалять".

8. Не дорікайте учням за їх помилки у навчанні й поведінці. Оцінюйте вчинки, дії, а не особистість.

9. Використовуйте на уроці елементи музики, поезії.

10. Вселяйте в учнів віру у власні сили, можливості досягнення успіхів у навчанні.

11. Не вдавайтесь до залякувань, погроз, виставляння негативних оцінок.

27. навчальні плани, програми та підручники.вимоги до сучасного підручника.

Основним джерелом змісту освіти на державному рівні є такі документи: навчальний план школи, освітні стандарти, предметні програми, підручники.

Шкільні навчальні плани. У шкільних навчальних планах (базовому та шкільному) значною мірою реалізуються основні ідеї та положення Національної доктрини щодо повнішого врахування кардинальних змін у всіх сферах суспільного життя, гуманізації та національної спрямованості змісту навчально-виховного процесу, відповідності національної освіти світовим критеріям тощо. Разом з тим навчальні плани зорієнтовані на поступове реформування змісту освіти, враховують реальний стан навчально-методичного забезпечення, особливо труднощі з оновленням підручників.

Відповідно до Положення про середній загальноосвітній навчальний виховний заклад кожна школа на основі базового складає і затверджує на своїй раді робочий навчальний план на кожний навчальний рік, конкретно опрацьовуючи шкільний компонент згідно з умовами і потребами школи. У ньому визначено склад навчальних предметів даного закладу, їх розподіл, тижневу й річну кількість годин, що відводиться на кожний навчальний предмет і у зв'язку з цим структуру навчального року. Загальноосвітнім навчально-виховним закладам дозволяється вносити обґрунтовані корективи до розподілу часу та інтеграції деяких курсів, не виходячи за межі кількості годин на предмети державного компоненту і не перевищуючи гранично допустимого навантаження учнів. Творчо працюючі колективи можуть складати індивідуальні та експериментальні варіанти навчальних планів, погоджуючи їх з управлінням шкіл Міносвіти України (див. додаток 4).

Навчальна програма — це документ, що визначає зміст і обсяг знань з кожною навчального предмета, умінь і навичок, які підлягають засвоєнню, зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання. Програма складається з таких розділів: а) пояснювальна записка, де викладено цілі навчання з даного предмета, ознаки процесу; б) зміст навчального матеріалу, поділений на розділи і теми із зазначеною кількістю годин на кожну; в) обсяг знань, умінь, навичок з даного предмета для учнів кожного класу; г) перелік унаочнень і літератури для учнів, методичної літератури для викладачів; ґ) критерії оцінювання знань, умінь, навичок щодо кожного з видів роботи.

Вимоги до навчальних програм: а) високий науковий рівень з урахуванням досягнень науково-технічного прогресу; б) виховний потенціал; в) генералізація навчального матеріалу на основі фундаментальних положень сучасної науки; г) групування його навколо провідних ідей і наукових теорій; ґ) розвантаження програм від надто ускладненого і другорядного матеріалу; д) реалізація міжпредметних зв'язків; е) реалізація ідеї взаємозв'язку науки, практики і виробництва; є) формування умінь і навичок з кожного предмета. Нові програми діють з 1 вересня 2002 р. Істотні зміни внесено до програм з української та зарубіжної літератури, були повернуті для читачів імена і твори незаслужено забутих письменників і поетів, розширено коло вивчення сучасних авторів, значно змінено програму з географії з метою екологічного навчання і виховання. Програма з математики повернута на так звану класичну основу алгебри і геометрії. Замість предмета "Суспільствознавство" введено курс "Людина і суспільство". Внесенням конкретних змін до програм займаються авторитетні комісії з провідних учених, що створюються при Інституті системних досліджень освіти України. У зв'язку з переходом на 12-річну освіту у 2002 році введені нові програми.

Підручник — основна навчальна книга, складена відповідно до програми з урахуванням вікових особливостей учнів. Як правило, підручники складаються на конкурсній основі авторським колективом, до якого входять автори програм, досвідчений вчитель-методист, а також стиліст-літератор та ілюстратор-митець; від цих людей залежить якість підручника. Крім підручників, учні і вчителі користуються навчальними посібниками — це книги, які розширюють межі підручника, містять додаткові найновіші і довідкові відомості. Підручник повинен відповідати низці вимог, а саме; науковість змісту Навчального матеріалу, якість, точність, простота, доступність викладу матеріалу, чіткість формулювання визначень основних понять (правил, законів, ідей), він мусить бути написаний живою, точною і доступною мовою; навчальний матеріал повинен правильно розподілятися за розділами і параграфами; у ньому повинні бути наявні ілюстрації, схеми, малюнки, шрифтом виділятися головне; підручник повинен бути художньо оформлений. Підручник відіграє важливу роль у формуванні вмінь самостійної пізнавальної діяльності, у виробленні навичок самоконтролю, у формуванні світогляду учнів та керівництві їх пізнавальною діяльністю.

Підручник складається з текстів (основного, додаткового, пояснювального) і позатекстових компонентів (апарат організації засвоєння, питання і завдання, інструктивні матеріали, таблиці, написи-пояснення до ілюстративного матеріалу, вправи, ілюстративний матеріал, апарат орієнтування — вступ, зміст, бібліографія). Більшість підручників містять тексти теоретичного (закономірності, теорії, методологічні знання) й емпіричного (факти, явища, події, вправи, правила) характеру. За методом викладу матеріалу тексти можуть бути репродуктивні, проблемні, програмовані, комплексні. Репродуктивні тексти високоінформативні, структурні, зрозумілі учням, відповідають вимогам пояснювально-ілюстративного навчання. У проблемному тексті з метою створення проблемних ситуацій висуваються суперечності, розв'язується проблема, аргументується логіка руху думки. У програмованому підручнику зміст подається частинами, а засвоєння кожного "кроку" інформації перевіряється контрольними питаннями. Комплексний текст містить певні дози інформації, необхідні учням для розуміння проблеми, а проблема визначається за логікою проблемного навчання.

У підручниках, крім основних текстів, є додаткові тексти, які розширюють, поглиблюють знання учнів з важливих компонентів змісту навчального матеріалу. Питання і завдання підручників поділяються на репродуктивні (які вимагають від учнів відтворення знань без істотних змін) і продуктивні (передбачають перенесення знань у нові умови чи ситуації або пошук нових знань).

Ілюстрація — зображення, яке є засобом реалізації принципу наочності. Ілюстрації розкривають основний зміст певних елементів програми, вони можуть бути рівнозначними тексту або доповнювати його. При підготовці підручників автори враховують генетичний (історичний), логічний і психологічний принципи.

У процесі навчання вчитель орієнтується на підручник, доповнює його матеріал додатковою інформацією, використовує на уроці додатково місцевий, краєзнавчий матеріал, якого в підручнику немає, передбачає утруднення, які можуть виникнути під час використання підручника учнями, інколи змінює порядок чи методику викладання матеріалу.

Згідно з розробленою Міністерством освіти комплексною програмою "Шкільний підручник" за останні роки видано сотні нових, підручників з різних предметів, введено паралельні навчальні книги, випущено навчальні фільми з української літератури, фонохрестоматії, звукові посібники з української та іноземної мов. У сучасних умовах видання підручників натрапляє на серйозні проблеми з папером, пов'язані з фінансуванням та складнощами поліграфічного виготовлення (адже тиражі підручників сягають за мільйони), тому введено бібліотечний порядок видачі підручників.

Вимоги до підручників

Підручник є офіційно визнаною основною навчальною книгою, в якій систематично викладено навчальний предмет або його частини відповідно до програми. Учні користуються ним під керівництвом учителя як на уроці, так і при виконанні домашніх завдань. Він має бути придатним для формування певних загальноосвітніх наукових знань, умінь і навичок, сприяти розвитку особистості, відповідати сучасним методам і організаційним формам навчання.

У підручнику подають науково достовірну і сучасну інформацію. її наводять з урахуванням таких принципів дидактики, як систематичність, послідовність, наступність, наочність, засвоюваність. Рекомендовано проблемний виклад матеріалу з критичним його осмисленням, але при цьому необхідно дотримуватися оптимального співвідношення між науковістю та доступністю. Підручник має формувати в учнів наукову картину навколишнього світу. Він повинен визначати систему та обсяг знань, що потрібно обов'язково засвоїти, а також містити завдання та вправи, які забезпечують формування необхідних умінь і навичок. Підручник має відповідати віковим особливостям та рівню попередньої підготовки учнів. Для формування емоційно-чуттєвого ставлення до явищ реального життя у підручнику вміщують матеріали, здатні викликати емоції з урахуванням психічно-вікових особливостей учнів.

При створенні підручника слід зважати на такі принципи:

- комунікативність, здатність забезпечити діалог учня з книгою;

- комплементарність, можливість його доповнення додатковими засобами навчання;

- моделювання, побудова моделі як засобу здобуття необхідного знання про об'єкт або явище, яке вивчається;

- автономність, що дає змогу розглядати підручник як самодостатню систему.

Структурними складовими такої книги є текст (основний, додатковий, пояснення) і позатекстові компоненти (ілюстративний матеріал, апарат організації засвоєння, апарат орієнтування).

Текст підручника пишуть зрозумілою мовою з урахуванням дитячої психології. У реченні не може бути більше 16 слів. Доцільно зменшувати кількість прислівникових і дієприслівникових зворотів. У разі використання спеціальних термінів наводять їх коротке визначення і переклад терміна іноземного походження. Підручник повинен мати покажчик термінів, систему запитань і завдань для роботи з ними. Терміни, визначення понять, формулювання законів, пояснення явищ мають відповідати загальноприйнятим у науці та практичній діяльності. Не можна переобтяжувати підручник незнайомими поняттями.

Тексти бувають таких видів:

а) основні, що містять основний теоретичний матеріал для засвоєння. їх, у свою чергу, поділяють на теоре-тико-п із на вальні та інструментально-практичні;

б) додаткові, які охоплюють цікаву розвивальну інформацію. їх подають у вигляді прислів'їв чи приказок, рубрик "Чи знаєш ти?", "Це цікаво", "Для допитливих", "Візьми до уваги!" тощо;

в) пояснювальні, що містять необхідний доповню-вальний матеріал, безпосередньо пов'язаний із основним текстом. Можуть мати вигляд словничків, приміток, пояснень тощо.

У підручнику, крім основного тексту, наявний апарат орієнтування - передмова, вступ, зміст, сигнальні символи (геометричні, цифрові, буквені, знакові чи у вигляді рисунків умовні позначення), алфавітний, іменний і тематичний покажчики тощо. Матеріал, викладений у підручнику, організовують для кращого засвоєння за допомогою поділу на розділи, параграфи, висновки тощо.

Підручник має містити апарат організації засвоєння, що охоплює вправи, завдання і запитання для перевірки знань і здійснення зворотного зв'язку, інструктивні та довідкові матеріали (пам'ятки, коментарі, вказівки для самостійного опрацювання матеріалу та практичних завдань, спостережень і дослідів; зразки розв'язання задач, прикладів), таблиці, підписи-по-яснення до ілюстрованого матеріалу. Типи завдань можуть бути різними: контрольні завдання за темами; завдання для відтворення поточного навчального матеріалу; завдання творчого характеру на застосування нових знань, спостереження, проведення практичних і лабораторних робіт; завдання різного рівня складності; завдання та посилання на раніше вивчений матеріал, а також на матеріал інших навчальних предметів.

У підручники необхідно включати певні відомості з історії наукового пізнання, описи наукових гіпотез, спостережень, експериментів. Підручник з історії має містити інформацію про археологічні розкопки, уривки з історичних документів, підручник з географії - описи географічних експедицій і так далі. Доцільно також друкувати портрети діячів науки і мистецтва.

Ілюстрації до підручника повинні доносити необхідну наукову інформацію, бути придатними для підручника за змістом, композицією, розмірами та якістю, відповідати рівню підготовки та віковим особливостям учнів, їх слід використовувати також як самостійні джерела інформації, доповнення текстового матеріалу. Ілюстрації полегшують розуміння невідомих слів, що позначають певні предмети або явища. Ілюстраціями можуть бути сюжетні, наочні і науково-прикладні малюнки, креслення, карти, схеми, діаграми, фотоілюстрації. Робота з ними має бути організована на основі завдань репродуктивного, проблемного і творчого характеру.

Шрифтове оформлення і якість друку узгоджують із загальновизнаними ергономічними вимогами шкільної освіти. Основний і додатковий тексти виділяють шрифтами різної гарнітури та розмірів згідно зі встановленими нормами. На таких самих умовах визначають довжину рядка, відстань між рядками, щільність літер, розміри полів тощо. Забарвлення має бути інтенсивним, рівномірним, шрифт чітким, щоб читався на білому, сірому і кольоровому фонах чи на ділянках різнобарвних ілюстрацій. Формат підручника повинен бути зручним у користуванні та перенесенні у портфелі чи ранці, палітурка - відповідати вимогам міцності і збереження зовнішнього вигляду. Маса підручника не має перевищувати 300 г для 1 -4 класів; 400 г для 5-6 класів; 500 г для 7-9 класів; 600 г для 10-11 класів.

За потреби використовують додатки. Вимоги до них аналогічні вимогам до самого підручника.

Варто наголосити на найголовніших ергономічних вимогах до засобів навчання. Інформація, що передається за їх допомогою, повинна бути науково достовірною та відповідати сучасному стану науки, яку вивчають. При цьому зміст, обсяг і глибина закладеної інформації мають відповідати змісту програми і підручника. Використовуваний засіб навчання повинен бути узгодженим із віковими особливостями і рівнем підготовки школярів. Він має бути наочним, активізувати увагу учнів, викликати інтерес і зосередження на об'єкті, явищі, результаті.

Засіб навчання слід забезпечувати методичними вказівками щодо його використання.

Отже, розглянуті ергономічні вимоги регламентують і забезпечують комфортні та безпечні для здоров'я дітей умови навчання і виховання, сприяють підвищенню їхньої працездатності, активному психофізіологічному розвитку тощо.

28. процес навчання:сутність, функції та структура

Навчання як процесуальне явище охоплює викладання вчителя та учіння учнів. Діяльність учителя має управлінський характер і передбачає цілепокла-дання, планування" організацію, стимулювання, контроль, регулювання діяльності й аналіз їі результатів. Вона є динамічною системою, що функціонує на основі рівноваги її компонентів, суперечливих внутрішніх тенденцій, діалектичної діади "свобода - необхідність". Внутрішня (психічна) діяльність учня ефективна тоді, коли навчання передує розвитку, враховує "зону найближчого розвитку" особистості.