Визначте особливості зарубіжного досвіду вироблення та реалізації ДІП.

Починаючи з 1994 року пріоритетним напрямом державної інформаційної політики багатьох країн світу став курс на побудову інформаційного суспільства, зокрема на розвиток національних і глобальних інформаційних інфраструктур. Активізація цього процесу зумовлена проведенням спеціального Конгресу фахівців Міжнародного союзу електрозв'язку (Буенос-Айрес, березень 1994 року), зокрема з історичною промовою віце-президента США А. Гора, в якій було запропоновано план розвитку Глобальної інформаційної інфраструктури, а також сформульовано її п'ять фундаментальних принципів:

1) заохочення приватних інвестицій;

2) сприяння розвитку конкуренції;

3) створення рухомої регулюючої структури для підтримки темпів технологічного і ринкового розвитку;

4) забезпечення відкритого доступу до мережі усіх провайдерів;

5) створення універсальної служби та організація універсального обслуговування.

Ці принципи було покладено в основу Буенос-Айреської декларації, прийнятої на конгресі. Було вирішено, що глобальна інформаційна інфраструктура має складатися з місцевих, національних і регіональних мереж. Як "мережа мереж" вона буде сприяти глобальному використанню інформації, взаємозв'язку і комунікації, створюючи єдині глобальний інформаційний простір та інформаційну ринкову площу.

Сучасний аналіз зарубіжної практики регулювання інформаційної сфери суспільства дає змогу виділити низку напрямів:

· заохочення конкуренції, боротьба з монополізмом (передусім державний контроль за концентрацією засобів масової інформації);

· забезпечення права і технічних можливостей для доступу до інформації й інформаційних ресурсів для всього населення;

· дотримання свободи слова;

· захист інтересів національних меншин, підростаючого покоління в інформаційній сфері;

· захист національної культурної спадщини, мови, протистояння культурної експансії інших країн;

· забезпечення інформаційної безпеки;

· охорона інтелектуальної власності, боротьба з піратством;

· боротьба з комп'ютерними і злочинами, пов'язаними з високими технологіями;

· впровадження електронного уряду;

· правове регулювання мережі Інтернет.

До найбільш значущих тенденцій у зарубіжній інформаційній індустрії останніх років можна віднести перегляд встановлених раніше правил її регулювання:

· дерегуляцію ринку телекомунікацій, яка дає змогу кабельним, телефонним, стільниковим, супутниковим та іншим компаніям конкурувати на ринках один одного;

· послаблення контролю за концентрацією власності в різних засобах масової інформації. У результаті відбувається як вертикальна, так і горизонтальна інтеграція ринків інформації і засобів її передачі.

За кордоном спостерігається тенденція злиття найбільших інформаційних компаній світу у великі об'єднання, які в подальшому контролюватимуть ринок створення і поширення масової інформації. Ці перетворення є відповіддю провідних інформаційних компаній на можливості, створювані новими технологіями і змінами в системі регулювання інформаційної індустрії. Оскільки цей процес надзвичайно динамічний, в України є всього декілька років для того, щоб зайняти гідне місце в системі міжнародних інформаційних відносин.

Збереження конкуренції, боротьба з монополізмом окремих виробників або фірм, що надають послуги, є наріжним каменем державного регулювання. У сфері телекомунікацій об'єднання різних компаній на національному і міждержавному рівнях відбувається обов'язково з дозволу відповідних органів, у США це Федеральна комісія зв'язку і Міністерство юстиції, які визначають чи не призведе об'єднання двох або більше компаній до виникнення монополії, що усуне конкуренцію і як наслідок з часом знизить якість і зменшить різноманітність послуг, які надаються діловому світу і населенню, а також призведе до зростання цін. Усі великі американські компанії, такі як AT&T, Майкрософт, IBM, телевізійні компанії, які зараз шукають партнерів на своїх і чужих ринках, перебувають під пильною увагою цих органів.

Японія

У 1960-1970 роки епіцентром індустріального розвитку була Японія.

На основі стилю управління в Японії лежали три традиційні цінності:

on (подяка).

giri (відповідальність).

wa (гармонія).

Подяка (on) і відповідальність (giri) висловлюють взаємозацікавленості верхнього і нижнього рівня управління: начальник забезпечує безпеку підлеглому у відповідь на його зобов'язання підкорятися. Гармонія (wa) ж висловлює якість цього союзу, коли кожен знає свій статус по відношенню до інших і поводиться відповідно до цілей своєї групи.

Одним з найважливіших факторів досягнення успіху завжди були і досі є великі витрати на наукові дослідження та розробки і високий пріоритет техніки і технології в забезпеченні соціально-економічного розвитку країни.

Технічний прогрес і розширення ринку комп'ютерів, напівпровідників і телекомунікацій послужили базою розвитку інформаційно-орієнтованого суспільства в Японії. Інновації, викликані розвитком інформаційних технологій, привели до здешевлення та підвищення ефективності комп'ютерної техніки. Комп'ютери стали широко використовуватися в різних сферах життєдіяльності: фінансові послуги та страхування стали on-line, автоматизовані інформаційні системи стали широко використовуватися в наукових дослідженнях і розробках, у виробництві і дизайні, в оптовій торгівлі. Чим ширше поширювалися комп'ютери, тим більше вони об'єднувалися в мережі.

Стратегічними цілями Японії стали:

Побудова тисяч взаємопов'язаних і сумісних телекомунікаційних мереж.

Розробка інформаційних пристроїв, які суміщають можливості комп'ютера, телевізора і факсу.

Розвиток програмного забезпечення та інформаційних послуг.

Підготовка кваліфікованих кадрів, здатних працювати з цими системами.

У 1949 році Японія офіційно оголосила розвиток техніки і технології засобом поліпшення якості життя населення. Головне завдання техніки і технології - підвищення рівня споживання. У свою чергу, підвищення рівня життя стимулює технічний прогрес.

Японія досягла блискучих результатів в адаптації імпортних технологій. Зараз головним пріоритетом стає власне виробництво нового знання, нових технологій, нових продуктів. Важливі не тільки революційні відкриття на цьому шляху, важливий і пошук нових застосувань відомих знань і технологій. У центрі уваги - нові ідеї, точки зору і не ценівшаяся раніше оригінальність.

Місія держави - створювати сприятливі умови для творчості в цій області, зменшувати ризик підприємців, що діють у пріоритетних сферах. Японський уряд зрозумів, що для стимуляції творчої діяльності інтелектуальний капітал нації повинен стати надбанням всіх, так як це - суспільне благо, яким можна володіти індивідуально в загальноприйнятому сенсі.

Збільшення добробуту має бути спрямоване на підвищення ефективності всіх процесів і зростання рівня комфортності будинку, на роботі і в суспільстві. Велика роль відводиться техніці - легкості її використання, розробці інтерфейсу між технікою і людьми, адаптацією техніки до потреб людей, а не людей до техніки. При подальшому побудові інформаційного суспільства в Японії в основному звертають увагу на повсякденні потреби людей, на розробку і впровадження інформаційних технологій, сприяючих підвищенню якості життя населення.

Для досягнення цих цілей уряд має намір збільшити витрати на наукові дослідження і розробки, в першу чергу, в області високих технологій, та інтенсифікувати діяльність у сфері інформаційної науки і техніки, так як ці напрямки стають першими пріоритетами розвитку.

США

У 1993 р. уряд США одним із перших підготував доповідь із планами розвитку національної інформаційної інфраструктури (Agenda for Action). Для вивчення проблем, пов'язаних з побудовою цієї національної інформаційної інфраструктури, була створена Робочу групу з інформаційної інфраструктури (Information Infrastructure Task Force).

Було запропоновано 9 базових принципів державного регулювання:

заохочення приватних інвестицій;

концепція універсального доступу;

допомога в технологічних інноваціях;

забезпечення інтерактивного доступу;

захист особистого життя, безпеки і надійності мереж;

поліпшене управління спектром радіочастот;

захист прав інтелектуальної власності;

координація державних зусиль;

забезпечення доступу до державної інформації^*72.

*72: { Information Superhighway: An Overview of Technology Challenges: Report to the USA Congress, 1995.}

Уряд США зробив розвиток національної інформаційної інфраструктури і глобальної інформаційної інфраструктури пріоритетами своєї політики. Було визнано, що ефективність цих процесів залежить передусім від розподілу функцій між державою та приватним сектором та їх взаємодією. Так, приватний сектор як головне джерело капіталу й експертів, має у відповідь на запити ринку визначити, які технології розвивати, установити стандарти, розвивати нові послуги і продукти. Держава ж, зі свого боку, може полегшити протікання цих процесів шляхом прийняття відповідних законів і адміністративного регулювання. Держава також може забезпечити лідерство у цих галузях за допомогою підтримки випробувань нових технологій, сприяючи перенесенню технологій у приватний сектор, шляхом створення і розвитку додатків, які підтримують операції держави і поширюють державну інформацію.

Державі, таким чином, слід зосередити увагу на таких напрямах діяльності^*73.

*73: { The Global Information Infrastructure: Agenda for Cooperation R. Brown, L. Irving, A. Prabhakar, S. Katzen. — 1995.}

Заохочувати приватні інвестиції. З цією метою їй слід:

усувати бар'єри на шляху приватних інвестицій, дотримуватися політики, яка сприяє інвестиційним ініціативам у телекомунікаційному й інформаційному ринках;

забезпечити, щоб закони і правила регулювання, що застосовуються, були доступними, розумними і не дискримінаційними;

розвивати взаємодію з міжнародними фінансовими інститутами, зокрема Всесвітнім банком і регіональними банками розвитку для залучення приватного і державного капіталу.

Сприяти розвиткові конкуренції. В цьому контексті зазначалося, що конкуренція приводить до позитивних результатів: мережі постійно впроваджують нові технології, користувачі мають більший вибір послуг і більш низькі ціни, постачальники послуг уважніше ставляться до проблем клієнтів, низькі ціни стимулюють використання телекомунікацій. Щодо цього аспекту були рекомендовані такі дії держави:

збільшувати конкуренцію на місцевому, національному і міжнародному рівнях;

оцінювати заходи, що здійснюються для лібералізації ринку і конкуренції в інших країнах;

постійно працювати над усуненням бар'єрів на шляху розвитку конкуренції;

заохочувати новачків на ринку шляхом боротьби з антиконкурентною поведінкою фірм, що домінують на цих ринках.

Забезпечувати доступ до мереж. Було зазначено, що виконання завдань глобального інформаційного ринку вимагає від уряду дій із забезпечення усім постачальникам інформаційних послуг доступу до устаткування, мереж і мережних послуг на недискримінаційній основі і за низьку ціну. Забезпечуючи доступ до мереж, держава сприяє розвитку конкуренції – як результат істотно збільшується кількість інформаційних послуг, доступних споживачам.

У співробітництві з приватним сектором держава може поліпшити можливості доступу до мереж і забезпечити широкий вибір різних послуг. При цьому процес встановлення єдиних стандартів має бути відкритим і відбуватися за участю великих груп зацікавлених виробників.

Таким чином, оптимальне адміністративне і законодавче регулювання, на думку уряду США, має:

визначати цілі та завдання, які мають регулюватися законодавчо, включаючи забезпечення конкуренції;

бути досить гнучким, щоб дати змогу впроваджувати нові послуги і технології без внесення додаткових виправлень у законодавство;

делегувати широкі повноваження органу регулювання, незалежному від національного оператора;

установити відкритий процес участі зацікавлених кіл у написанні правил регулювання;

спрямувати процес створення вільного ринкового доступу, заснованого на недискримінаційних принципах.

Наголошується увага на тому, що незалежно від моделі регулювання у правилах мають бути чітко прописані права старих і нових операторів. Новачки мають бути захищені від того, щоб домінуючі на ринку оператори заважали розвитку вільної конкуренції.