Сутність, види та методи спеціальних інформаційних операцій

Спеціальні інформаційні операції (надалі – СІО) – це сплановані дії, спрямовані на ворожу, дружню або нейтральну аудиторію шляхом впливу на її свідомість і поведінку за допомогою використання певним чином організованої інформації та інформаційних технологій для досягнення певної мети.

[Ця робота представлена для ознайомлення. Повну версію роботи Ви можете придбати на сайті myref.at.ua ]

Якщо ж ми зачіпаємо поняття СІО в контексті заходів політичної розвідки, то слід зазначити, що за її допомогою мають вирішуватися певні політичні проблеми, досягатися стратегічні цілі суспільства певної держави чи іншого суб’єкта розвідувальної діяльності. Для об’єкта, на який спрямована СІО, мають настати або ж утворитися загрози чи небезпеки виникнення негативних наслідків. Отже, такий вплив на об’єкт за своєю суттю є також негативним. Вплив, як такий, застосовується як до окремої особи чи групи осіб, так і на все суспільство в цілому або певний його соціальний прошарок. Звідси, в контексті інформаційної війни, СІО має бути діяльністю, котра проводиться, як правило, спеціальними органами іноземних держав чи транснаціональних структур (останніми роками навіть приватних осіб зі світовим рівнем авторитету, капіталу, потреб та інтересів), які уповноважені суб’єктом інформаційної війни здійснювати подібну діяльність. Тобто – це спеціальні служби, насамперед розвідувальні, котрі застосовуються для досягнення загальної політичної мети шляхом реалізації оперативних завдань.

[...]

Саме зазначений вид інформаційної боротьби, як правило, скерований на переорієнтацію окремих осіб, їх груп чи суспільства в цілому на інші цінності та ідеали для послаблення політичного і соціально-політичного устрою. В разі, коли заходи безпосереднього інформаційного підриву є інструментом політичної розвідки, їхня мета також має політичний характер. Отже, СІО передбачає зазначене спричинення шкоди життєво важливим інтересам у політичній, економічній, науково-технічній, соціальній чи будь-якій іншій суспільній сферах життя держави-супротивника та на цій основі здійснення вигідного впливу для отримання переваг у тій чи іншій галузі.

Розглянемо тепер в яких конкретних формах здійснюється деструктивний вплив у процесі інформаційного протиборства і які прийоми та методи при цьому використовуються.

Можна виділити такі основні методи спеціальних інформаційних операцій відповідними структурами для здійснення прихованого вигідного впливу на іноземні держави з метою створення сприятливої політичної, ідеологічної, соціальної, економічної обстановки під час реалізації власною правлячою елітою зовнішньополітичного курсу:

•дезінформування;

•пропаганда;

[...]

•психологічний тиск;

•розповсюдження чуток.

Розглянемо більш детально кожну із форм, її сутність, основні риси та види.

Дезінформування – форма СІО, котра спеціалізується на обмані чи введенні об’єкта спрямувань в оману щодо справжності намірів для спонукання його до запрограмованих суб’єктом СІО дій.

Історичний досвід свідчить, що існують різні методи проведення заходів із дезінформування, кожен з яких, звичайно має власні позитивні та негативні риси. Конкретний вибір того чи іншого методу безпосередньо залежить від оперативної обстановки, котра складається на конкретній ділянці діяльності спецслужби, завдань, які перед нею поставлені тощо. Найчастіше в світовій практиці застосовуються такі методи:

[...]

•дезінформування від „зворотнього” – відбувається шляхом надання правдивих відомостей в перекрученому вигляді чи в такій ситуації, коли вони сприймаються об’єктом спрямувань як брехливі. Внаслідок застосування подібних заходів виникає ситуація, коли об’єкт фактично знає правдиву інформацію про наміри чи конкретні дії протилежної сторони, але сприймає її адекватно, не готовий протистояти негативному впливу;

•термінологічне „мінування” – полягає у викривленні первинної правильної суті принципово важливих, базових термінів і тлумачень загально світоглядного та оперативно-прикладного характеру.

[...]

Пропаганда – розповсюдження різних політичних, філософських, наукових, художніх, інших мистецьких ідей з метою їх впровадження в масову свідомість суспільства та активізацію, тим самим, використання цих ідей в масовій практичній діяльності населення. Одночасно, до пропаганди відносяться повідомлення, котрі розповсюджуються для здійснення вигідного впливу на суспільну думку, провокування запрограмованих емоцій та зміни ставлення чи поводження певної групи людей в напрямку, прямо чи опосередковано вигідному організаторам.

[...]

Методи проведення пропаганди:

•пропаганда способу життя (соціологічна) – натуральний показ досягнень, переваг, перспектив і т. ін. конкретної держави;

•використання засобів масової інформації та друкованих наукових і художніх видань;

•„резонансна” – коректування вже існуючих думок, а не формулювання та створення нових.

Психологічний тиск – вплив на психіку людини шляхом залякування, погроз з метою спонукання її до певної запланованої моделі поведінки.

Методи психологічного тиску:

•доведення до об’єкта відомостей про реальні чи позірні загрози та небезпеки;

•прогнози щодо репресій, переслідувань, убивств тощо;

•шантаж;

•здійснення вибухів, підпалів, масових отруєнь, захоплення заручників, інших терористичних чи диверсійних акцій.

Диверсифікація суспільної свідомості – розпорошення уваги правлячої еліти держави на вирішення різних штучно акцентованих проблем і відволікання тим самим її уваги від вирішення нагальних першочергових завдань суспільно-політичного та економічного розвитку, котрі необхідні для нормального функціонування суспільства і держави.

Методи диверсифікації суспільної свідомості:

•дестабілізація обстановки в державі чи окремих її регіонах;

•активізація кампанії проти політичного курсу правлячої еліти держави та окремих її лідерів у різних міжнародних установах;

•ініціювання антидемпінгових кампаній та іншого роду скандальних судових процесів, застосування міжнародних санкцій з інших причин.

Розповсюдження чуток – діяльність щодо поширення різної інформації (як правило, неправдивої) серед широких верств населення, в основному, по неофіційних каналах з метою дезорганізації суспільства та держави або ж їх окремих установ чи організацій.

Одне з тлумачень визначає, що чутки – це циркулююча форма комунікації, за допомогою котрої люди, які знаходяться в неоднозначній ситуації, об’єднуються, утворюючи зрозумілу їм інтерпретацію цієї ситуації, спільно використовуючи при цьому власні інтелектуальні можливості.

Чутки за своєю характеристикою є саморозповсюджуваними. Їхня природа базується на такого роду інформації, яку важко втримати. Особа обов’язково має розповісти про почуте комусь іншому. Достатньо створити відповідну чутку і запустити її в обіг у потрібному місці в необхідний час. „Людський гомін” зробить решту. Позитивний чинник використання даної форми СІО полягає ще й в тому, що практично не існує ефективних засобів протидії чуткам.

[...]

А отже, якщо розвідка піднята до такого високого рівня, то в такому випадку можуть бути залучені як прикриття („піддахові структури”)практично всі державні ресурси, включаючи нерозвідувальні державні органи та заклади, неурядові організації (доброчинні та благодійні організації, фонди підтримки демократичних цінностей, організації культурологічної спрямованості тощо), підконтрольні суб’єкту розвідувальної діяльності.

[...]

Прикладом першої категорії можуть слугувати спеціальні підрозділи психологічної війни, наприклад, армії США (групи та окремі батальйони психологічної боротьби). На озброєнні зазначених підрозділів сил спеціальних операцій знаходяться пересувні теле- та радіоцентри, типографії, устаткування для проведення усних агітаційних програм на особовий склад і населення іноземної держави, відповідні технічні засоби: так звані „агітаційні” снаряди, бомби, повітряні кулі тощо, за допомогою котрих закидаються на територію супротивника та розпорошуються спецпропагандистські друковані матеріали (листівки, газети, брошури тощо).

Наявність подібних засобів дозволяє зазначеним підрозділам за короткий проміжок часу налагодити цілеспрямовану роботу щодо здійснення вигідного ідеологічного і психологічного впливу на супротивника на визначених театрах воєнних дій в ході проведення різних спеціальних чи безпосередньо військових операцій збройними силами США. Наочними прикладами оперативної діяльності підрозділів спеціального призначення США можуть слугувати події в роки „холодної війни” навколо СРСР (1945-1991 рр.), НДР (1953-1954 рр.) Угорщини (1956 р.), Чехословаччини (1968 р.), Польщі (1968, 1980-1982 рр.), Румунії (1985-1990 рр.) котрі розгорталися за сценаріями керівництва Сполучених Штатів у напряму повалення комуністичних режимів.

[...]

Активно діють також організації та особи, які беруть участь у гуманітарних програмах співпраці між державами: культурні та освітянські центри, асоціації, фонди тощо. Під виглядом просвітницьких акцій вони займаються ідеологічною обробкою, агітацією та пропагандою власного способу життя як єдино вірного, поширюють чутки щодо неможливості позитивних зрушень у державі без докорінних змін соціально-політичного ладу тощо. Як правило, координацією подібної діяльності зазначених організацій та установ займаються культурно-гуманітарні, науково-технічні відділи при посольствах і консульствах іноземних держав та інших дипломатичних представництвах міжнародних організацій.

З метою організації протидії СІО, необхідно знати чинники, які сприяють виникненню ризиків, загроз і небезпек в ідеологічно-інформаційній області держави, з’ясувати їхню сутність, вміти оцінювати та визначати реальність і рівень негативного впливу на суспільство і державу.

До головних чинників, котрі впливають на стан морально-ідеологічної стабільності та безпеки в Україні, відносяться:

•відсутність цілісної системи інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади та управління;

[...]

•повільність процесу усвідомлення прошарком колишньої радянської партійно-господарчої номенклатури, наукової і творчої інтелігенції, паростків нової буржуазії свого місця в суспільстві та формування власно української еліти, що призводить до неможливості сформувати правлячими колами зрозумілої і привабливої для суспільства національної ідеї;

•низький загальний рівень розвитку інформаційної інфраструктури, що не виключає можливість експансії іноземних компаній на ринку інформаційних послуг; руйнування національного інформаційного простору та виникнення можливості його використання в антидержавних інтересах;

•недостатній професійний, інтелектуальний і творчий рівень вітчизняних виробників інформаційного продукту та послуг, їхня неконкурентоспроможність на світовому інформаційному ринку;

•інформаційна експансія з боку провідних іноземних держав; розробка і використання ними, міжнародними чи вітчизняними злочинними організаціями різних сучасних способів безпосереднього підриву, зокрема СІО;

[...]

•нав’язування шляхом інформаційно-психологічного впливу на свідомість та підсвідомість, застосуванням різних інформаційних ресурсів і соціотехнічних систем особам, суспільству бажаних для іноземців рішень певних питань у життєво важливих сферах суспільного і державного життя;

•конкурентна боротьба за володіння ЗМІ, процес їхньої монополізації і концентрація в їхніх межах інформаційної і політичної влади.