Культурна спадщина населених пунктів

Видання: «Путила: путівник» (1979, 1985), «З семи плаїв»(1997), «Річенька дитинства» (1995), «Край шовкової косиці» (2001), «Ой,заграв би я на флоярі» (2003), «І зацвіла калина навесні» (2007), «Троянда для дружини» (2012).

Площі – село. Адміністративним органом є Киселицька сільська рада. Поштовий індекс 59124. Населення становить 283 осіб. Середня висота над рівнем моря становить 696 м. Місцева влада розміщена за адресою: 59124, Чернівецька обл., Путинський район, с.Киселиці, тел. 2-81-42.

Поляківське – село. Адміністративним органом є Киселицька сільська рада. Поштовий індекс 59100. Населення становить 174 осіб. Середня висота над рівнем моря становить 737м. Місцева влада розміщена за адресою: 59124, Чернівецька обл., Путинський район, с.Киселиці, тел. 2-81-42.

Пути́ла ( старі назви — Сторонець-Путилів, Путилів) — селище міського типу на Буковині. Адміністративним органом є Путильська селищна рада. Поштовий індекс 59102. Населення становить 3335 осіб. Місцева влада розміщена за адресою: 59100, Чернівецька обл., Путинський район, смт Путила, вул. Українська, 196.

Районний центр ПУТИЛА розкинувся на багато кілометрів уздовж вузької долини однойменної річки, вбираючись на гірські схили дерев’яними гуцульськими хатками та сучасними корпусами нових будинків.

Поселення вперше згадується у 1501 році, як Сторонець-Путилів, поряд з іншими населеними пунктами, які польський король передав Іону Теулулу за укладання мирного договору між Польщею та Молдовою. Сучасну назву містечко отримало у 1949 році.

Всі визначні пам’ятки Путили компактно розташовані у її центрі. Більшість з них пов’язана з життям та творчою діяльність «буковинського кобзаря», видатного українського письменника Юрія Федьковича. Тут письменник народився, тут він створив одні з найкращих своїх творів. Про свій рідний край він писав так: «Немає й немає світу прекрасніше, ніж гуцульські гори». Захоплюючись його історією, Федькович оспівував у свої творах мужність і хоробрість Лук’яна Кобилиці, Олекси Довбуша і його опришків.

Садиба родини Федьковичів знаходиться у самому центрі села ліворуч від головної дороги. Первісний дерев’яний будинок садиби, в якому народився й виховувався майбутній великий письменник, був збудований ще наприкінці ХVІІІ століття. У післявоєнні роки на місце садиби Федьковичів, що згоріла, побудована нова, де розмістився літературний музей письменника, а у 1974 році відтворена і сама садиба.

Біля садиби залишилася криниця, воду з якої пив сам Федькович, напроти входу до музею – його бюст.

А у 2004 році біля будинку міської ради встановлено величезний пам’ятник письменникові, сидячому на лаві.

Поруч з садибою на відкритому рівному місці підвищується дерев’яна Миколаївська церква, яка є домінантою центру Путили. Церква зведена у 1885 році частково за кошти все того ж Юрія Федьковича, який до того ж виділив земельну ділянку для її побудови.

Церква є типово буковинським триверхим храмом. Ще пару років тому вона виглядала симпатичніше за своїх сусідів з довколишніх сіл: стіни її справді були дерев’яними, не пофарбованими, і дерево виглядала приємно і свіжо. Нещодавно стіни пофарбували у блідно-жовтий колір.

Церква має прямокутний у плані бабинець, квадратну наву та гранчастий вівтар, перекритими трьома майже однаковими верхами, середній з яких трохи вищий і стрункіший за інші. До нави з обох боків прибудовані притвори гранчастої форми, що придає храму майже хрещатий вигляд.

Двоярусна дзвіниця, стіни якої також вкриті свіжим деревом, а шатровий верх – бляхою, гармонійно доповнює церкву і складає разом з нею цілісний храмовий архітектурний ансамбль.

У центрі Путили збереглися декілька старих віл початку ХХ століття – помешкань багатих жителів містечка. В найгарнішій з них, одноповерховому будиночку з башточкою у стилі модерн, розташувалося приміщення районного відділення Державного казначейства України.

Взагалі, прогулятися по центру Путили дуже приємно. Зачаровує охайна набережна – явище незвичне для райцентру.

В самому центрі Путили – дитячі атракції. Проте, вид центральної частини містечка псують зведені в совковому стилі будинки райдержадміністрації та Укртелекому.

Хто хоче побачити шматочки справжньої Гуцульщини, варто прогулятися до околиць Путили, забратися на навколишні пагорби. Тут багато як деревяних, так і сучасних гуцульських хаток. Ну і, звичайно, види містечка і довколишніх гір не залишать вас байдужим.

При в’їзді до Путили з боку Вижниці знаходиться памятка природи Тораківська стінка – геологічне відслонення на схилі берегу річки Путила.

До всього написаного слід додати, що кожного року, починаючи з 1967 року, в останню неділю травня на місцевому стадіоні «Карпати» проходить яскравий гуцульський фестиваль під назвою «Полонинська ватра», присвячених проводам на полонину.

Щорічно, в останню неділю травня, в смт. Путила (Чернівецька обл.) проводиться свято "Вихід на полонину" (або як ще його називають "Полонинська ватра"). Всі бажаючі зможуть відвідати виставки виробів декоративно-прикладного образотворчого та ужиткового мистецтва Путильщини та придбати цікаві вироби та просто помилуватися неймовірно красивими карпатськими краєвидами, насолодитися чистим гірським повітрям, на один день поринути у світ Буковинської Гуцульщини.

Тільки тут, високо у горах ви почуєте гру народних митців на дримбах та сопілках. Тут майстрині запропонують вам нашиті кольоровими сап'яном із мідяними і мосяжними капелями і ґудзиками, прикрашеними кольоровою волічкою киптарі, вишиті нитками та викладені бісером сорочки, оздоблені трісунками і павами кресані. Гуцульщина - відомий край майстрів з різьблення, випалювання та інкрустації по дереву. Під час свята "Виходу на Полонину" ви побачите виставку-продаж різноманітних виробів з дерева - дерев'яний посуд, дерев'яні та плетені меблі, різноманітні сувеніри.

Традиційно, гуцули виробляють гончарні вироби (кахлі, посуд), а також ковдри з овечої вовни

В програмі свята:

· вибір ватага, вшанування працьовитих ґаздів;

· запалення символічної ватри з гуцульським запальним танцем;

· полонинський хід;

· гуцульське весілля;

· народні забави;

· виступи художніх колективів та аматорів художньої самодіяльності;

· виставка - продаж сиру;

· екстремальний спорт;

· конкурс «Карпатський легень»

Гуцульщина відома своїми майстрами з декоративно-прикладного мистецтва, тому на святі будуть представлені:

•вироби з дерева;

•вишивки;

•бісероплетіння;

•гончарні вироби.

Дані вироби можна буде придбати на виставці-продажі. В ході свята також можна буде спробувати традиційні гуцульскі страви: бануш з грибами, бануш з бринзою, гуслярну ін. Основна частина свята проходитиме на стадіоні "Карпати".

Ри́жа – село. Адміністративним органом є Путильська селищна рада. Поштовий індекс 59100. Населення становить 682 осіб. Середня висота над рівнем моря становить 856м. Місцева влада розміщена за адресою: 59100, Чернівецька обл., Путинський район, смт Путила, вул. Українська,196.

Рипень – село. Адміністративним органом є Сергіївська сільська рада. Поштовий індекс 59107. Населення становить 350 осіб. Середня висота над рівнем моря становить 789м. Місцева влада розміщена за адресою: 59107, Чернівецька обл., Путинський район, с.Сергії, тел. 2-43-17.

Розто́ки — село. Адміністративним органом є Розтоківська сільська рада. Поштовий індекс 59111. Населення становить 389 осіб. Середня висота над рівнем моря становить 389м. Місцева влада розміщена за адресою: 59111, Чернівецька обл., Путинський район, с.Розтоки, тел. 2-53-23. Село Розтоки розкинулося на лівому березі Черемошу, за 25 км від районного центру, 15 км від залізничної станції Вижниця. Населення — 2043 особи. Висота над рівнем моря центральної частини 400 м.

Розтоки відомі з XV ст. Старожили зберегли багато легенд, пісень, переказів про своє село. Одна з них розповідає про те, що одного лiта, на початку XV ст. випали, нiбито, сильнi дощi. Та такi, що всi потоки почали заливати долину. Мешканцi мусили переселитися на деякий час в гори. А коли дощi вщухли, i люди повернулися назад, на них чекало диво — долина була подiлена навпiл невеликою, але бурхливою рiчкою. Люди спробували йти бродом додому i питали: — Через рiчку мож? — Мож, мож! — казали першопрохiдцi на той бiк. Так i назвали прозору рiчку — Черемош. А розточене нею надвоє село — Розтоками. До того село, оточене тисовими лiсами, йменувалося Тисова Рiвня.

Завдяки гарній природі село називають "Буковинською Швейцарією". Тут знаходиться пам'ятка природи — камінь Довбуша. Крім того, в селі зберіглася пам'ятка дерев'яної архітектури — церква Успіння (1846 р.) із збереженими взірцями дерев'яної різьби та живопису XVIII-XIX ст.

Село РОЗТОКИ Путильського району Буковини сміливо може претендувати на культурний та творчий центр Буковинських Карпат, адже причин для того більш, ніж достатньо.

По-перше, це місце просвітницької діяльності Юрія Федьковича. В Розтоках поет працював вчителем, тут він написав ряд віршів, один з яких містить пророцькі слова про соборну Україну.

По-друге, Розтоки були не без підстави оспівані Лесею Українкою. Направляючись на відпочинок до Буркуту у 1901 році в листі Ользі Кобилянській поетеса писала наступне: «Раз заїхали на високу гору Німчич і бачили звідси при заході сонця щось таке гарне і срібне як мрія, - кажуть, що то зветься Розтоки, але я думаю, що то ніяк не зветься і що його вже тепер там нема, бо щось такого може показатись тільки раз і зникнути, а вже якби хто вдруге хотів би те саме побачити, то не знайшов би».

По-третє, тут у 1970 році знімався справжній шедевр українського кінематографу «Білий птах з чорною ознакою», режисерами якого виступили Юрій Іллєнко та Іван Миколайчук. Стрічка розповідає про важке життя буковинських селян спочатку під час румунської окупації, а потім у період визвольних змагань українського народу у часи Другої світової війни. Завдяки цьому фільму багато радянських українців вперше дізналися про Українську повстанську армію. А устами Богдана Ступки, нібито негативного персонажу, автори домоглися донести глядачам частинку правди про боротьбу українських повстанців.

По-четверте, у Розтоках народився хіт номер один української естради 70-х років «Червона рута». Прибувши у липні 1970 року разом з танцювальним ансамблем «Вітерець» на зйомки «Білого птаха з чорною ознакою» молодий композитор Володимир Івасюк намагався за допомогою місцевих жителів розв’язати загадку таємничої квітки – червоної рути. Тоді ж в Розтоках і був написаний остаточний варіант пісні, який 13 вересня цього ж року вперше пролунав на українському телебаченні в програмі «Камертон доброго настрою».

І, нарешті, тут, у Розтоках у 1975 році режисером Віктором Стороженком було відзнято музичний фільм «Пісня завжди з нами» за участі Софії Ротару, в якому співачка виконала шість пісень Володимира Івасюка.

Крім всього цього Розтоки є батьківщиною отамана опришків Мирона Штолюка та було центром діяльності у 1742 році опришків під керівництвом Олекси Довбуша.

У центрі Розток при дорозі знаходиться пам’ятка архітектури національного значення – дерев’яна Успенська церква. Побудована вона 1846 року (за іншими даними – у 1875 році) із смерекових брусів і являє собою ранній зразок триверхого буковинського храму з високими, приблизно однаковими за висотою верхами.

Церква має кругове опасання з широким виносом, яке спирається на випуски венців верхнього зрубу. Високі восьмигранні пірамідальні верхи вкрити бляхою, дерев’яні стіни викрашені у яскраво жовтий колір.

На фасадній частині стіни висить табличка, присвячена 50-річчю правління австрійського цісаря Франца Йосипа, встановлена у 1898 році.

Всередині храму збереглися зразки дерев’яного різьблення та живопису XVIII – XIX століть. Велику мистецьку цінність становить дерев’яний різьблений з позолотою іконостас, створений разом із церквою, та окремі зразки релігійного живопису.

Дерев’яна триярусна дзвіниця нібито доповнює церкву: стіни окрашені в жовтий колір, а її завершення повторює форму верхів церкви.

Поруч з дзвіницею нещодавно побудовано нову сучасну п’ятиверху церкву

А майже напроти старої церкві зберігся одноповерховий будинок австрійських часів. Зараз тут – загальноосвітня школа.

Персоналії:

Народилися:

Данилюк Василь Степанович - (15.08.1970, с. Розтоки) - український естрадний співак. Заслужений артист України (2008). Член творчої спілки "Асоціація діячів естрадного мистецтва України" (2009).

Марія Василівна Матіос (19 грудня 1959) — українська письменниця (поетеса, прозаїк);

Герман Костянтин Федорович — український мовознавець.

Руська – село. Адміністративним органом є Селятинська сільська рада. Поштовий індекс 59131. Населення становить 474 осіб. Середня висота над рівнем моря становить 833м. Відстань до обласного центру 97,8км. Відстань до райцентру становить близько 31 км і проходить автошляхом Т - 2601.

Неподалік від села розташований пункт пропуску на кордоні з Румунією Руська—Улма. Місцева влада розміщена за адресою: 59131, Чернівецька обл., Путинський район, с.Селятин, тел. 2-43-17. Сільський голова Собкович Веронія Миколаївна.

Самакова – село. Адміністративним органом є Конятинська сільська рада. Поштовий індекс 59123. Населення становить 593 осіб. Середня висота над рівнем моря становить 812м. Місцева влада розміщена за адресою: 59122, Чернівецька обл., Путинський район, с.Конятин, тел. 2-74-18.

Самакова - село в Українських (Буковинських) Карпатах. Будучи частиною Шипинської землі входило до Київської Русі, а пізніше Галицько-Волинського Князівства. У часи середньовіччя, разом зі всією Буковиною, входило до складу Молдавського князівства. З 1775 року у складі Австро-Угорської імперії. В період з 1918 р. до 1940 р. Самаки, як і Буковина, під румунською окупаційною владою. У 1940 році було реалізовано прагнення поколінь місцевих жителів - приєднання до України (УРСР). В 1941 році Румуні, як союзниця нацистської Німеччини, вдруге окупувала Буковину та село Самакова. Але окупаційна влада протрималась не довго - вже 1944 року Північна Буковина були звільнині від загарбників, і остаточно поєднанні з Україною (УРСР). При всіх недоліках радянської влади - споконвічне прагнення місцевих жителів бути українцями, називатись українцями і жити зі своїми братами в одній країні було реалізовано.

З того часу Самакова - частина Путильського району Чернівецької області. Згідно з переписом 2001 року в селі Самакова мешкало 593 мешканця.

В усі часи населення Самакова становили українці.

Сара́та — село в Україні, Чернівецькій області, Путильському районі. Відоме тим, що це найбільш віддалене і важкодоступне село українських Карпат, до якого навіть нормальної дороги нема. Засноване на початку 18 століття. В кращі часи населення Сарати досягало 200 людей. Станом на 2012 рік реальна кількість населення - приблизно 20 осіб.

Адміністративним органом є Шепітська сільська рада. Поштовий індекс 59134. Середня висота над рівнем моря становить 1182м. Місцева влада розміщена за адресою: 59133, Чернівецька обл., Путинський район, с.Шепіт, тел. 2-66-21.

Селятин - село з усіх боків оточено горами. Від східних вітрів його захищають гори Костилево і Лупшина, вкриті вічно зеленими смереками та соснами. З півдня височать гори Дітча та Магара. На заході тягнуться верховини Штивйори, Мінти, над яким здіймається Панюкова Кечера.

На півночі долину замикають гори Плоска та Красний Діл, увічнений віковими буками, смереками та соснами.

Загальна територія сільської ради становить 8978 га, з- яких ліси займають більше 6000 га.

До Селятинської сільської ради належать три села:

село Селятин - з чисельністю населення -1359 чоловік;

село Галицівка - з чисельністю населення - 490 чоловік;

село Руська - з чисельністю населення - 451 чоловік.

22% всього сільського населення складають пенсіонери.

Всього дворів по Селятинській сільській раді - 672.

Селятин, що лежить над річкою Сучавою, є одним з найстаріших поселень Буковинської Гуцульщини. Вперше село згадується в грамоті Молдавського князя Стефана ІІІ від 13 березня 1490 року, як власність Путнянського монастиря. Сьогодні цей відомий православний монастир знаходиться на території Румуні.

На початку ХХ століття Селятин, належавши до Австро-Угорської імперії, був справжнім європейським містечком з населенням майже півтора десятка тисяч жителів. Тут було більше двадцяти філіалів європейських банків, стільки ж ресторанів і шинків, дві синагоги, православна та греко-католицька церкви. Більшість населення містечка складали українці-гуцули, майже 40 відсотків жителів були євреями. Також Селятин заселяли румуни, німці та поляки. Про справжнє європейське минуле говорить такий сенсаційний факт, що з 1913 завдяки прокладеної К.Таубером міжнародній залізниці Селятин мав регулярне пасажирське сполучення із Віднем, а раз та тиждень від селятинського перону відбував поїзд з причіпним вагоном до Парижу.

Сьогодні в Селятині жителів майже в десять раз менше, ніж було в ті часи. А причина цього – закриття у 1939 році залізниці: вмерла залізниця, вмерло і містечко… Та що там залізниця, коли у ХХІ столітті до Селятина немає навіть дороги з твердим покриттям. Лише залишки будівлі колишнього вокзалу, на якому зберігся надпис румунською мовою «Селітин» та його складські приміщення нагадують про те, що колись його мешканці були частиною європейської спільноти, що могли знати про паризькі салони та ейфелеву башту не лише з розповідей і світлин. А свідками того, що тут колись проживало багато євреєв, є залишки стін однієї з синагог, та іудейський кіркут на околиці села.А в центрі Селятина майже біз змін дійшла до нас колишня будівля суду та податкової. Попри час, війни та жорстокі окупаційні режими та елементарну людську необачність частина старого Селятина все ж дойшла до наших часів.

У самому центрі села біла роздоріжжя стоіть стара мурована греко-католиціка церква Світого Володимира. Побудована і освячена у 1848 році, церква за своїми архітектурними формами – башточкою над фасадом та скатним дахом над продовгуватим приміщенням храму, більше нагадує типові для Буковинського Прикарпаття рімо-католицькі костели. Справжньою гордістю Селятина є пам’ятка архітектури державного значення – дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці на хуторі Галицівка, яка є найстарішим зразком дерев’яного храму у Буковинських Карпатах. Зведена орієнтовно у 30-х роках XVII століття без єдиного цвяха, будівля церква ввібрала в себе елементи буковинського «хатнього» типу та гуцульського купольного, які на той час лише починали своє розповсюдження по території Буковині і Молдови. Церква має непропорційно продовгуватий бабинець, гранчасту вівтарну частину та восьмигранну наву, над якою височіє восьмигранний пірамідальний верх з декоративною главкою. Майже такі ж главки розташовані по коньку даху над бабинцем і вівтарем, а також над добудованим притвором. Скатний дах з високим виносом та купол церкви вкриті алюмінієвою бляхою, стіни горизонтально оббиті тесом.

Не менш цікавою за церкву є дзвіниця, що побудована пізніше, у XVII столітті. Вона помітно виділяється серед більшості буковинських дзвіниць завдяки восьмигранній формі та своєму незвичайному силуету, який більше який більше нагадує сторожову вежу чи, навіть, космічну ракету. Комплекс церкви Різдва Богородиці та дзвіниці розташований на високому пагорбі на північній околиці села ліворуч від дороги у напрямку Долішнього Шепоту і вдало гармонує за навколишнім гірським ландшафтом.

Туристам (особливо діточкам) буде цікаво побувати у вольєрному господарстві Путильського лісгоспу, де мешкають ведмедик, 2 олені, заєць, кабан та парочка якихось птахів. І ще. Кордон з Румунією проходить прямо по «трасі» Руська – Путила. Прикордонні стовпи є, прикордонників помічено не було. Про Селятин є ще один цікавий факт. За метеорологічною статистикою село є найбільш грозовим місцем в Україні. В середньому тут 45 днів на рік є грозовими. Поряд з тим, Селятин прославився й найтривалішою грозою, яка почалася 10 червня о 15:30 і закінчилася 12 червня о 4:30, триваючи 37 годин.

Персоналії:

У селі народився Ангельський Олег В'ячеславович — доктор фізико-математичних наук.

Сергії - розташоване на висоті 913 м над рівнем моря. Адміністративним органом є Сергіївська сільська рада. Населення становить 1097 осіб. Адміністративним органом є Яблуницька сільська рада. Поштовий індекс 59107. Місцева влада розміщена за адресою: 59107, Чернівецька обл., Путинський район, с.Сергії.

В Сергіях під Путилою також є пам'ятник і музей-садиба гуцульського бунтівника і героя Лук'яна Кобилиці (1812-1851).