Запровадження радянської цензури до бібліотечної справи в Україні.

Про запровадження цензури в бібліотечну справу України перших років радянської влади, яке відбувалось методами націоналізації, реквізиції та конфіскації приміщень бібліотек та їх фондів, застосування ”чисток” фондів та кваліфікованих бібліотекарів, знищення бібліотек українських громадських організацій “Дитяча хата” та “Просвіта”, ліквідації демократичних засад, що існували в бібліотечному будівництві доби української революції (1917-1920), йдеться в дослідженні Т.Ківшар. У наукових публікаціях О. Федотової висвітлено діяльність державних і громадських установ, спрямовану на запровадження цензури у роботу бібліотек та видавництв України, проаналізовано інструкції, списки, правила та матеріали Головліту СРСР та Головліту УРСР. Дослідниця провела аналіз видань за тематичною та мовною ознаками, авторською належністю, що знаходились у спецфонді Книжкової палати України.

Деякі засоби цензури, що застосовувались в 20-30-х рр. у публічних бібліотеках України, висвітлено Н. Ашаренковою, яка дійшла висновку про негативний вплив цензури на різні напрями їх діяльності. Процес створення державної системи цензури, спрямованої на тоталітаризацію усіх сфер суспільного життя, вивчав В.Масненко, який проаналізував методи вилучення та знищення так званої „шкідливої літератури” з публічних бібліотек, державні програми, цензурні циркуляри, спеціальні інструкції та положення органів цензури, що впливали на бібліотечну політику. Праці М.Тимошика відзначаються оригінальністю думки та новітніми підходами до вивчення цензури у видавничій справі, що впливало значною мірою на діяльність публічних бібліотек.

Поглиблене вивчення радянської цензури в бібліотечній справі спостерігається в російській історіографії. Так, А. Блюм, розглядаючи цензуру як урядову установу, методи та засоби її впливу на суспільне життя, висвітлив політику жорсткої регламентації в бібліотечній сфері, проаналізував процеси “чистки” масових бібліотек від літератури, що вважалась радянською владою контрреволюційною. Вивчення архівних документів Головліту СРСР, циркулярів, списків книг, що вилучались з бібліотек і свідчили про державну політику нищення книжкових скарбів, дозволило автору дійти висновку про існування „тотального бібліоциду”. Г.Жиркова дослідила основні тенденції становлення радянського цензурного режиму, акцентуючи увагу на діяльності Головліту СРСР щодо запровадженні цензури у бібліотечну справу, здійсненні державного контролю за ідеологічним спрямуванням видавничої діяльності. Є.Добренко виявив основні методи та засоби радянської влади, спрямовані на перетворення бібліотекарів на реалізаторів радянської культурної політики, чому значною мірою сприяла цензурна діяльність спеціальної комісії по вивченню читача, що була утворена при бібліотечному відділі Головполітосвіти СРСР(1925).К. Абрамов розкрив основні засоби, за допомогою яких цензурні органи здійснювали ідеологічний контроль за формуванням бібліотечних фондів. Головні етапи проведення “чисток” фондів масових бібліотек у 1917-1939 рр. обгрунтував М.Глазков, який виявив негативний вплив цих заходів на кількісний та якісний склад фондів, на зміни складу бібліотечного персоналу, дослідив тенденцію зменшення читацької активності користувачів. Діяльність Головліту СРСР в 30-х рр. ХХ ст. по ліквідації “контрреволюційної” та очищенню фондів бібліотек від так званої „ідеологічно-шкідливої” літератури вивчав О.Мазурицький.