Жіноча українська проза О.Забужко, М.Матіос, Г.Пагутяк.

Купрієнко Володимир Миколайович

Сучасний літературний процес

Відповіді до семінару 5 (Сучасна українська “жіноча проза”. Прозова творчість О.Забужко, М.Матіос, Г.Пагутяк)

Питання:

Сучасна жіноча українська проза. О.Забужко, М.Матіос, Г.Пагутяк. Феміністичний рух в Україні. Сутність поняття “жіноча проза”, феміністичний контекст сучасної української жіночої прози.

Життєвий і творчий шлях письменниці Оксани Забужко.

Роман “Польові дослідження з українського сексу” (1996) – “драматична і захоплююча історія боротьби за право бути жінкою, бути вільною особистістю у вільній країні...”, перший український роман, що здобув визнання за межами України. Зарубіжна та українська критика “Про польові дослідження...” („Хай буде соромно тому, хто погано про це подумає” (автор).

Трансформація фольклорного матеріалу у “Казці про калинову сопілку” (2000).

Життєвий та творчий шлях М. Матіос.

Роман “Солодка Даруся” (2004) лауреат Національної Шевченківської премії.

Життєвий та творчий шлях Галини Пагутяк.

Відповіді:

Сучасна жіноча українська проза. О.Забужко, М.Матіос, Г.Пагутяк. Феміністичний рух в Україні. Сутність поняття “жіноча проза”, феміністичний контекст сучасної української жіночої прози.

Проза

Проза – це (лат. prosa, від prosa oratio — пряма мова, що вільно розвивається й рухається) мовлення не організоване ритмічно, не вритмоване; літературний твір або сукупність творів, написаних невіршованою мовою. Проза — один із двох основних типів літературної творчості. Поезія і проза — глибоко своєрідні сфери мистецтва, які розрізняються і формою, і змістом, і своїм місцем в історії літератури.

Іноді термін про́за вживається як протиставлення художньої літератури взагалі (поезія) літературі наукової чи публіцистичній, тобто література, яка не належить до мистецтва.

Спочатку в давньогрецькій літературі будь-яка художня словесність називалася поезією. Однак саме поняття художності у грецькій культурі було нерозривно пов'язано з ритмічністю, і, отже, велика частина літературних творів мала віршовану форму. Пізніше ритмічно організовану мову стали називати віршем, в протиставлення мови, не пов'язаної з ритмом.Давні римляни, продовжувачі грецької культури, стали називати її прозою. У Квінтіліана зустрічається вираз «oratio prosa», у Сенеки — просто «prosa» для позначення вільної мови, не пов'язаної ритмічними повтореннями.

Кілька сучасних українських прозаїків дебютували спершу як поети: Оксана Забужко, Юрій Андрухович, Марія Матіос, Степан Процюк, Сергій Жадан,Павло Вольвач.

Особливістю післярадянської української прози є її інтертекстуальність, тобто автори посилаються у своїх творах на тексти своїх сучасників чи навіть свої власні, тим самим створюючи своєрідний альтернативний канон сучасної української літератури. Такі взаємні посилання особливо характерні для текстівКостянтина Москальця, Юрія Андруховича та Юрія Іздрика[92].

Однією з найважливіших тем сучасної української прози стала доля українського інтелектуала[93], роль якого в суспільстві незалежної України значно змінилася в порівнянні з СРСР. Українські інтелектуали ідентифікували себе в значній мірі з традицією андерграундних пізньорадянських письменників на відміну від соціально заангажованих шістдесятників чи антирадянських дисидентів[94]. Новими типами інтелектуала, описаними в творах багатьох прозаїків (В. Діброва, Ю. Іздрик, К. Москалець, О. Забужко, Ю. Андрухович, Є. Кононенко, Ю. Ґудзь), стали «артистичний перформер», «посол на Заході» та «хвора душа»[95]. Часто героями сучасних творів стають «лузери», в сенсі соціального аутсайдерства та нон-конформізму[96].

Знаменною подією в українському літературному житті була публікація роману Оксани Забужко «Польові дослідження з українського сексу» (1996), який став бестселером та витримав десять перевидань. Також в 1990-ті роки було видано важливі романи Юрія Андруховича «Рекреації» (1992),«Московіада» (1993), «Перверзія» (1996) та Юрія Іздрика «Воццек & воццекургія» (1997). Серед романів представників «житомирської» літературної школи можна відзначити твори «Безодня» (1992) Євгена Пашковського[97] та «Не-ми» (1998) Юрія Ґудзя[98].

Помітними романами двотисячних років стали: «НепрОсті» (2002) Тараса Прохаська, «Кляса» (2003) Павла Вольвача, «Тема для медитації» (2004) Леоніда Коновича[99], «Музей покинутих секретів» (2009) Оксани Забужко, «Троянда ритуального болю» Степана Процюка (2010), «Ворошиловград» (2010) Сергія Жадана, «Століття Якова» (2010) Володимира Лиса, «Танґо смерті» (2012) Юрія Винничука, «Фелікс Австрія» (2014) Софії Андрухович.

Авторка монографії «Сучасна українська проза» Роксана Харчук називає наступні десять романів найзначнішими за останні десятиліття: «Око прірви» (1996) В. Шевчука,«Московіада» (1992) Ю. Андруховича, «Воццек» (1997) Ю. Іздрика, «Щоденний жезл» (1999) Є. Пашковського, «Сталінка» (1994) О. Ульяненка, «Польові дослідження з українського сексу» (1996) О. Забужко, «Інфекція» (2002) С. Процюка, «Депеш Мод» (2004) С. Жадана, «Згори вниз» (2006) Т. Малярчук, «Перламутрове порно: Супермаркет самотності»(2005) І. Карпи[100].

Жіноча українська проза О.Забужко, М.Матіос, Г.Пагутяк.

Окса́на Стефа́нівна Забу́жко (нар. 19 вересня 1960, Луцьк) — українська поетеса, письменниця, літературознавець, публіцист. У своїй творчості приділяє багато уваги усвідомленню української ідентичності і при цьому часто користується методологією фемінізмута постколоніалізму.

Життєпис

Оксана Забужко народилася 19 вересня 1960 року в місті Луцьк. За словами письменниці, правдиве родове прізвище оригінально було не «Забужко», а «Забузькі». В Луцьку жила до 8 років, поки її батька не виявило КГБ, що переслідувало його кілька років. Після цього родина була вимушена переїхати до Києва.

Закінчила філософський факультет (1977–1982) та аспірантуру з естетики (1985) Київського університету імені Тараса Шевченка.

Учасниця революції на граніті 1990 року.[1]

Захистила кандидатську дисертацію на тему «Естетична природа лірики як роду мистецтва». Виключно літераторством трудовий досвід Забужко не обмежується. Довгий час вона працювала викладачем. Причому лекції кандидата філософських наук Забужко пощастило відвідати студентам не тільки Київської державної консерваторії ім. П. Чайковського, де Забужко читала естетику, а також студентам таких всесвітньо відомих університетів як Гарвардський, Єльський, Колумбійський. Починаючи з 1989 р. Забужко є старшим науковим співробітником Інституту філософії НАН України.

1992 року викладала україністику в Університеті штату Пенсильванія як запрошений письменник. У 1994 авторка отримала стипендію Фонду Фулбрайта і викладала вГарвардському та Піттсбурзькому університетах.

Творчість

В Україні Забужко від 1996 (від часу першої публікації роману-лонґселера «Польові дослідження з українського сексу») залишається найпопулярнішим україномовним автором — загальний наклад проданих її книжок станом на 1 січня 2003 становить понад 65 тис. примірників.[Джерело?] Крім того вона є авторкою численних культурологічних статей і есе у вітчизняній та зарубіжній періодиці. Оксана Забужко провадила авторську колонку в деяких періодичних виданнях («Panorama»,[Джерело?] «Столичные новости» тощо), вела літературні майстер-класи в Київському університеті.

Твори Забужко здобули також міжнародне визнання, особливо широке — в Центральній та Східній Європі. Її вірші перекладалися 16 мовами світу і 1997 удостоєні Поетичної Премії Global Commitment Foundation (Фонду Всесвітнього Зобов'язання, США). Серед інших її літературних нагород — премії Фонду ім. Гелен Щербань-Лапіка (США, 1996), Фундації Ковалевих (1997), Фонду Рокфеллера (1998), Департаменту культури м. Мюнхена (1999), Фундації Ледіґ-Ровольт (2001), Департаменту культури м. Ґрац (2002) та ін.

Оксана Забужко живе на письменницькі гонорари. Значна частка її доходу — надходить від книг, виданих за кордоном.[Джерело?] Твори Забужко змогли завоювати європейські країни,[Джерело?] та мають своїх прихильників у США. У 1985 році вийшов перший збірник віршів Забужко «Травневий іній». Оксана Забужко — член Асоціації українських письменників. У серпні 2006 року журнал «Кореспондент» включив Забужко в число учасників рейтингу ТОП-100 «Найвпливовіших людей в Україні», до цього в червні книга письменниці «Let my people go» очолила список «Найкраща українська книга», ставши вибором читачів Кореспондента № 1.

Нагороди:

16 січня 2009 року Президент України В.Ющенко нагородив Оксану Забужко орденом княгині Ольги III ст. за вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди Дня Соборності України.[2]

2009 — Премія Міжнародної Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів — за «Notre Dame d'Ukraine».[3]

2010 — Книга Року-2010 журналу «Корреспондент» за «Музей покинутих секретів»

2012 — відзнака «Золотий письменник України»[4].

2013 — лауреат восьмої літературної премії Angelus-2013 за «Музей покинутих секретів» (перекладач Катажина Котинська).

Твори:

Поезія

· Травневий іній (1985)

· Диригент останньої свічки (1990)

· Автостоп (1994)

· Kingdom of Fallen Statues (1996)

· Новий закон Архімеда. Вибрані вірші 1980–1998 (2000)

· Друга спроба: Вибране (2005)

· Вірші: 1980–2013 (2013)

Проза

· Інопланетянка (1992)

· Польові дослідження з українського сексу (1996)

· Казка про калинову сопілку (2000)

· Сестро, сестро (повісті й оповідання, 2003)

· Музей Покинутих Секретів (2009)