Розкрийте відповідальність провайдерів, постачальників доступу і послуг мережі Інтернет за зміст контенту.

Відповіда́льність — загальносоціологічна категорія, яка виражає свідоме ставлення особи до вимог суспільної необхідності, обов'язків, соціальних завдань, норм і цінностей. Відповідальність означає усвідомлення суті та значення діяльності, її наслідків для суспільства і соціального розвитку, вчинків особи з погляду інтересів суспільства або певної групи.

Юридична відповідальність — різновид соціальної відповідальності, який закріплений у законодавстві і забезпечуваний державою юридичний обов'язок правопорушника пізнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належать^[1]. Іншими словами, це застосування до винної особи примусових заходів за вчинене правопорушення.

1. Регулювання питань використання об’єктів авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет нормами міжнародних договорів та вітчизняного законодавства.
Міжнародними договорами, що забезпечують основу правового регулювання використання об’єктів авторського права і суміжних прав у цифровому середовищі є так звані Інтернет-договори Всесвітньої організації інтелектуальної власності від 20.12.1996: Договір ВОІВ про авторське право (ДАП, чинний з 06.03.2002) та Договір ВОІВ про виконання і фонограми (ДВФ, чинний з 20.04.2002). Україна приєдналася до Інтернет-договорів ВОІВ 20.09.2001.
Інтернет-договори у тексті не вживають слово Інтернет, натомість використовується поняття «цифрове середовище» (для охоплення широкого кола комп’ютерних мереж), у якому відповідно до положень зазначених договорів, повністю застосовуються такі майнові права суб’єктів авторського права і суміжних прав, як право на відтворення (ст. 1 ДАП, ст. 11 ДВФ), на розповсюдження серед широкої публіки (ст. 8 ДАП), право зробити записані виконання доступними (ст. 10 ДВФ), право зробити фонограми доступними (ст. 10 ДВФ).

Сторони Інтернет-договорів ВОІВ зобов’язуються забезпечити правову охорону та ефективні засоби правового захисту від обходу існуючих технічних засобів (ст. 11 ДАП, ст. 18 ДВФ), а також стосовно інформації про управління правами (ст. 12 ДАП, ст. 19 ДВФ),

На сьогодні положення національного законодавства відповідають нормам міжнародних договорів, зокрема зазначеним Договорам ВОІВ, до яких приєдналася Україна у 2001 році. Основні вимоги, передбачені щодо охорони авторського права і суміжних прав на рівні міжнародного законодавства, діють і в Україні.

У національному законодавстві рівно як і в міжнародних договорах не використовується поняття „Інтернет” як середовище використання творів та об’єктів суміжних прав.

Норми вітчизняного законодавства (Цивільний кодекс України, далі – Кодекс; Закон України «Про авторське право і суміжні права», далі - Закон) містять більш широкі поняття, що розповсюджуються на цифрові технології, а саме, відтворення, право на розповсюдження серед широкої публіки (доведення до відома, надання доступу).

Основні положення полягають у визначенні прав, пов’язаних з використанням творів, виконань, фонограм у цифровій формі, в тому числі в інтерактивних комп’ютерних мережах. Зокрема, відповідно до положень Договорів ВОІВ автори, виконавці, виробники фонограм мають виключні права дозволяти відтворення своїх творів, виконань, фонограм в цифровому середовищі, а також „здійснювати доступ” до своїх творів, виконань, фонограм.

Під здійсненням доступу мається на увазі доведення до загального відома через дротові та недротові засоби зв’язку творів, виконань, фонограм таким чином, що представники публіки можуть здійснювати до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за їхнім власним вибором.

До виключного права автора, виконавця, виробника фонограм, відеограм, організації мовлення відноситься право дозволяти відтворення, відповідно, твору, виконання, фонограми, відеограми, програми мовлення (статті 441, 453-455 Цивільного кодексу України, статті 15, 39, 40 Закону).

Відтворення включає зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп’ютер (стаття 1 Закону).

До виключного права автора, виконавця, виробника фонограм також відноситься право надання доступу будь-якій особі до твору, фонограми та зафіксованого виконання з місця та в час, обраних нею (статті 453, 454 Цивільного кодексу України, статті 15, 39, 40 Закону).

Крім того, якщо, наприклад музичні або відео-файли планується продавати через мережу Інтернет, на це також потрібно отримати дозвіл від автора, виконавця, виробника фонограм, відеограм. Зокрема, відповідно до статті 441 Цивільного кодексу України, статті 15 Закону використанням твору є його продаж. Використанням виконання або фонограми, відеограми є продаж та інше відчуження оригіналу чи примірника запису виконання (стаття 453 Кодексу, стаття 39 Закону) або фонограми, відеограми (стаття 454 Кодексу, стаття 40 Закону).

Отже, для правомірного використання об’єктів авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет, необхідно отримати дозвіл від суб’єктів авторського права і суміжних прав.

1.1. Діяльність електронних бібліотек з дотриманням вимог законодавства у сфері авторського права.

Законодавство у сфері авторського права передбачає, що використання твору є правомірним лише після попереднього письмового дозволу авторів чи інших осіб, що мають авторське прав на твори (статті 15, 33 Закону),

Крім того, автор (чи інша особа, яка має авторське право) має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору (стаття 15 Закону).

Як свідчить практика, при створенні електронних бібліотек існують такі проблеми.

Відсутність дозволів суб’єктів авторського права (авторів творів, видавців тощо) на переведення їх творів в цифрову форму (сканування) для розміщення цих творів в електронній бібліотеці з подальшим наданням користувачам доступу до цих творів. При цьому необхідно передбачати вимогу неможливості порушення цілісності твору під час його переведення в цифрову форму та при подальшому використанні, надання доступу до творів тільки для особистого використання.

Окремі винятки та обмеження у сфері авторського права стосуються безпосередньо бібліотек. Так стаття 22 Закону передбачає, що допускається без згоди автора або іншої особи, яка має авторське право, репрографічне відтворення одного примірника твору бібліотеками та архівами, діяльність яких не спрямована прямо або опосередковано на одержання прибутку, за таких умов:

1) у разі, коли відтворюваним твором є окрема опублікована стаття та інші невеликі за обсягом твори чи уривки з письмових творів (за винятком комп'ютерних програм і баз даних), з ілюстраціями чи без них, і коли це відтворення здійснюється за запитами фізичних осіб за умови, що:
а) бібліотека та архів мають достатньо підстав вважати, що такий примірник використовуватиметься з метою освіти, навчання і приватного дослідження;
б) відтворення твору є поодиноким випадком і не має систематичного характеру;

2) у разі, коли відтворення здійснюється для збереження або заміни загубленого, пошкодженого та непридатного примірника даної бібліотеки чи архіву або для відновлення загубленого, пошкодженого або непридатного примірника з фонду аналогічної бібліотеки чи архіву, а одержання такого примірника іншим шляхом неможливе, а також коли відтворення твору є поодиноким випадком і не має систематичного характеру.

При цьому відповідно до статті 1 Закону репрографічне відтворення (репродукування) — факсимільне відтворення у будь-якому розмірі (у тому числі збільшеному чи зменшеному) оригіналу письмового чи іншого графічного твору або його примірника шляхом фотокопіювання або іншими подібними способами, крім запису в електронній (у тому числі цифровій), оптичній чи іншій формі, яку зчитує комп'ютер.

Тому положення, передбачені статтею 22 Закону не стосуються використання творів електронними бібліотеками.
Окремі виключення та обмеження стосуються діяльності електронних бібіліотек, див. Рекомендації щодо застосування винятків та обмежень у сфері авторського права і суміжних прав).

Для створення електронної бібліотеки необхідно:
- створити Реєстр суб’єктів авторського права на твори, які планується розмістити в електронній бібліотеці;
- укласти договори між суб’єктами авторського права та електронною бібліотекою (або між суб’єктами авторського права та організацією колективного управління).

На основі одержаних повноважень суб’єкт авторського права, його повірений чи організація колективного управління надає електронній бібліотеці невиключні права на використання об’єктів авторського права шляхом укладання з нею відповідного договору. Також цим договором передбачається виплата авторам чи іншим особам, що мають авторське право, винагороди електронною бібліотекою.

Договір правовласника чи його представника з електронною бібліотекою може передбачити, у залежності від характеру використання творів, такі способи їх використання: відтворення, розповсюдження, включення творів як складових частин до збірників, подання творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;.

При наданні доступу можна застосувати технічні засоби щодо безкоштовного доступу до анотацій творів для ознайомлення користувачів зі змістом твору, щоб визначити доцільність використання цього твору за відповідну плату.

Електронні копії творів мають супроводжуватися застереженням щодо заборони неправомірного використання твору, зокрема його копіювання та розповсюдження.

Електронна бібліотека має вести статистику використання творів для виплати винагороди.