Постшістдесятники та сімдесятники

До постшітсдесятників відносять представників Київської школи поезії. Це покоління письменників також називають «витісненим поколінням» оскільки публікація творів авторів була практично повністю зупинена цензурою. Постшістдесятники та сімдесятники дистанціювалися від політики у своєрідну внутрішню еміграцію, їхня творчість позначена філософським заглибленням у себе, що відбувалося на фоні посилення цензури за часів Брежнєва. Автори цього покоління орієнтувалися на європейську естетичну традицію, а не на соцреалізм. Сімдесятники народжені між 1939 та 1953 р.[32]. Сімдесятники, які не друкували своїх творів і лишалися в андерґраунді, представлені в основному львівським середовищем знайомих поета Григорія Чубая.

Вісімдесятники

Вісімдесятники почали публікуватися за умов уже послабленої цензури в другій половині 1980-х років. Вони не були соціально ангажованими і мали тенденцію до іронічного та меланхолійного ставлення до життя. Вісімдесятники були провокаційним поколінням з перевагою індивідуалізму над колективізмом у поглядах. Вісімдесятники народжені між 1949 та 1965 р.[33].

Дев'ятдесятники

Покоління дев'ятдесятників чи не вперше в історії української літератури творило в умовах свободи від державної цензури. Дев'ятдесятники, твори яких часто відзначені зневірою в національній ідеї та людині взагалі, розвинули велике стилістичне різноманіття в літературі в час посткомуністичних трансформацій. Дев'ятдесятники народжені між 1964 та 1977 р.[35]. Між поколіннями шістдесятників та дев’ятдесятників існував ідейний конфлікт: в той час коли для перших соціальна ангажованість та певна месіанська роль письменника були цінними, другі відкидали це на користь герметичної літератури та стилістичних експериментів[36].

Двотисячники

Двотисячники народжені між 1978 та 1988 роком[37]. Двотисячники часто добивалися популярності епатажними акціями та активною промоцією себе у медіа та публічному просторі. Для творів цього покоління характерне відчуття відірваності від цінностей попередників внаслідок недовіри до культури батьків, вихованих у тоталітарному суспільстві. Ознакою двотисячників є також літературний аутизм, тобто написання творів передовсім для власного кола знайомих[38].

Двітисячідесятники