Техніко-економічна ефективність стандартизації.

Стандартизація є невід’ємною часткою робіт при створенні нової техніки і характеризується високою економічною ефективністю.

Економічна ефективність є наслідком економії грошових, матеріальних, людських та інших ресурсів, яка відбувається за рахунок впровадження нових або оновлених НТД і визначається тим, що стандартизація дозволяє:

- привести показники якості продукції у відповідність з досягненнями науки і тех­ніки;

- комплексно ув’язати властивості сировини, матеріалів, напівфабрикатів і готової продукції;

- скоротити терміни, трудомісткість розробки і освоєння виробництва нових видів продукції;

- впорядкувати системи документації;

- підвищити рівень спеціалізації виробництва;

- здійснити нагляд за впровадженням і додержанням стандартів в народному господарстві.

Економічна ефективність стандартизації може бути визначена в масштабі всього народного господарства, галузі виробництва або окремого підприємства. Для цього виконують спеціальні економічні розрахунки, які проводяться відповідно до існуючих нормативних документів.

Eкономічний ефект від стандартизації складає виражену в грошових чи натуральних показниках економію живої і матеріалізованої праці в суспільному виробництві внаслідок впровадження стандарту з урахуванням необхідних затрат. Визначається він на основі тих же принципів, що і економічний ефект науково-технічного прогресу, складовою частиною якого є стандартизація.

Виконання робіт з стандартизацій забезпечує:

-скорочення циклів проектування, підготування виробництва, виготовлення і ремонту виробів — економія часу;

-зменшення затрат праці, матеріали,енергії — економія ресурсів;

-зменшення затрат на проектування, собівартсті виготовлення, затрат на ремонти — економія коштів.

Методологічна оцінка економічної ефективності стандартизації (ЕЕС) базується на таких постулатах:

-ЕЕС трактується як єдиний комплексний результат економічних, організаційних та технічних заходів;

-величина ЕЕ визначається з врахуванням масштабів впровадження заходів зі стандартизації;

-величина ЕЕ визначається на протязі всього періоду дії стандарту;

-ступінь ефективності визначається шляхом співставлення всіх затрат на розробку і впровадження стандартів з величиною ефекту від його застосування.

Величину ЕЕ від впровадження стандарту можна подати у вигляді формули:

e=e_пр+e_в+e_ек

де e_пр –економічна ефективність стандартизації на стадії проектування;

e_в –економічна ефективність стандартизації при виготовленні;

e_ек –економічна ефективність стандартизації при експлуатації.

Економічна ефективність на кожній стадії є сумою ефектів від змін виробничих фондів і ефекту від економії на щорічних поточних витрат.

Ефективність змін виробничих фондів визначається з врахуванням рентабельності:

e_{в. ф.} =(П_{в. ф.} - П^І_в.ф.) К_р ,

П_в.ф. –виробничі фонди до стандартизації;

П^І_в.ф. – виробничі фонди після стандартизації;

К_р. –коефіцієнт рентабельності виробничого фонду.

Економія поточних витрат виражається у зниженні собівартості продукції.

e_п.в. =(С-С^І ) n,

де С –поточні витрати на одиницю продукції до стандартизації;

С^І –поточні витрати на одиницю продукції після стандартизації

n –кількість одиниць продукції.

Якщо врахувати ще те, що економічна ефективність рахується протягом всього періоду дії стандартів то величина економічної ефективності стандартизації виражається формулою:

і –число підприємств, охоплених стандартизацією;

n –період дій стандартизації в роках.

З іншого боку роботи з стандартизації вимагають затрат: затрати на розробку стандартів і його впровадження

В=В_р +В_в ,

де В_р –затрати на розробку стандартів;

В_в –затрати на впровадження стандартів.

Ступінь ефективності стандартизації тоді оцінюється відношення економій до затрат, що виражається коефіцієнтом:

К=e/в.

Проведення робіт зі стандартизації, особливо розробка і впровадження державних стандартів, має економічні, технічні і соціальні наслідки для всього народного господарства, причому вони можуть бути в різних сферах дуже суперечливі. Якщо впровадження стандарту створює економічний ефект у виробництві і експлуатації стандартизованої продукції, то впровадження його завжди доцільне. Але дуже часто випуск стандартизованої продукції вищої якості вимагає від промисловості великих затрат, що підвищує собівартість її виготовлення. В той самий час в експлуатації така продукція дуже вигідна, бо має підвищені споживчі властивості. В цьому випадку необхідно встановити, наскільки результати перевищують сумарні затрати, і зробити висновки про доцільність впровадження стандартів не з вузьковідомчих позицій, а з позицій народного господарства загалом.

При проведенні робіт зі стандартизації критерії економічної ефективності повинні бути основними, бо визначають напрямок цих робіт і рівень показників, що закладаються в стандарти. Тому визначення величини економічного ефекту повинно проводитися, починаючи з початкової стадії, і супроводжувати весь процес розробки стандарту для вибору і встановлення оптимального рівня стандартизованих показників.

Вже при розробці планів і програм стандартизації за укрупненими показниками визначається величина очікуваного економічного ефекту, який уточнюється при складанні технічного завдання на розробку кожного конкретного стандарту. В процесі роботи над створенням стандарту проведення техніко-економічних розрахунків має на меті вибір оптимального варіанту вирішення завдань стандартизації.

Розроблений стандарт подається на розгляд і затвердження з уточненим техніко-економічним розрахунком ефективності, який потрібен для прийняття рішення про його затвердження і впровадження в народне господарство на основі значення очікуваного економічного ефекту. Після впровадження стандарту на підставі цих даних про фактичні результати, отримані в сфері проектування, виробництва і експлуатації об’єктів стандартизації, може бути розраховане значення фактичного економічного ефекту, необхідне для аналізу змін економічних показників внаслідок проведення робіт з стандартизації.

Проте порядок, що встановлює необхідність проведення техніко-економічних розрахунків, допускає і винятки. З урахуванням різноманітності об’єктів стандартизації не завжди є можливим і доцільним визначити економічну ефективність. Це стосується:

-стандартів, в яких техніко-економічні показники залишились незмінними порівняно з базовими;

-стандартів, що встановлюють підвищені норми для органолептичних властивостей продукції;

-загальнотехнічних і організаційно-методичних стандартів, направлених на встановлення порядку проведення робіт (інструкції, положення, правила і норми виробничо-технічного призначення, документація у сфері управління виробництвом, техніко-економічна інформація); стандартів на терміни, визначення, класифікацію, позначення. Для вказаних стандартів даються якісні характеристики їх доцільності і затрати на їх розробку і впровадження.

Лекції соціології

Вивчення читача у різні історичні періоди було зумовлено суспільно-політичними та ідеологічними особливостями розвитку суспільства та роллю бібліотек у формуванні суспільної свідомості. Соціальна структура суспільства певною мірою відображалася й на структурі читацького контингенту бібліотек.

2. У становленні бібліотечного читачезнавства як галузі спеціального бібліотекознавства нами визначено основні історичні етапи:

друга половина XIX ст. – 10-ті роки ХХ ст. – етап переднаукового збирання та осмислення широкого обсягу емпіричного матеріалу, пошуку та опрацювання необхідних методик вивчення читачів бібліотек, історичну передумову формування бібліотечного читачезнавства;

1920–1930-й р. стали етапом розробки теоретико-методологічних засад українського радянського бібліотечного читачезнавства, чому значною мірою сприяла діяльність Українського наукового інституту книгознавства;

1931–1959-й р. – етап гальмування бібліотечного читачезнавства, що був зумовлений зміною суспільно-політичної системи та ідеологічних засад у державі;

1960-ті – 1990-й р. є етапом формування наукового статусу удосконалення термінологічної бази читачезнавства, обґрунтування та дослідження основних його розділів: історії читача, психології читача, психології та соціології читання;

1991–2005 рр. стали етапом відносного завершення в українському бібліотекознавстві методологічного обґрунтування концепції бібліотечного читачезнавства як відносно самостійної галузі спеціального бібліотекознавства.

3. Передумовами формування сфери бібліотечного читачезнавства стала практична діяльність із вивчення читачів українськими освітянами, що історично було пов’язано з суспільним та просвітницьким рухом у країні. Його активізація спостерігається з 80-х років ХІХ ст. Досвід вивчення читача знайшов своє відображення на сторінках періодичних видань та в окремих працях. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. з’являються публікації, в яких було закладено основи наукового вивчення читачів у бібліотеках. Майже одночасно з дослідженнями освітян, аналогічна робота проводилась і в міських публічних бібліотеках, де цей напрям діяльності набув свого розвитку в процесі укладання та аналізу статистичних звітів. У дисертації ця діяльність визначається як етап переднаукового збирання та осмислення значних масивів емпіричного матеріалу, опрацювання й застосування різних методик його дослідження, серед яких особливе місце посідають методи збору та аналізу статистичних даних про склад читацького контингенту, зміст читацьких інтересів.

4. Рішення Першого Всеросійського бібліотечного з’їзду відкривають новий етап розвитку бібліотекознавства, оскільки у документах З’їзду започатковано принципи функціонування бібліотек: загальнодоступності та безкоштовності у користуванні їхніми книжковими фондами; організаційних форм побудови мережі бібліотек у містах, селах; визнання відносної самостійності дитячих бібліотек як культурно-освітніх осередків; планомірності підготовки бібліотечних кадрів; кваліфікаційні вимоги на заміщення посад у академічних бібліотеках; визначеності правових норм функціонування бібліотек; комплектування та схем розташування фондів різних типів бібліотек; краєзнавчої роботи в книгозбірнях, встановлені уніфіковані форми статистичної звітності для всіх типів бібліотек. Обов’язковими визнані показники, які віддзеркалювали стан бібліотечної роботи в конкретній місцевості. Оскільки бібліотекознавство було визнано галуззю наукових знань, тому воно отримало можливості для свого подальшого розвитку.

5. Внаслідок політики українізації актуалізується розвиток національної наукової думки, відбувається диференціація бібліотечних знань у багатьох його напрямах, у тому числі й у вивченні читачів, усвідомлення необхідності розробки теоретико-методологічних засад, удосконалення спеціальних методів досліджень, започаткування термінологічної бази та нових підходів до розробки типологічних характеристик читача та читацьких груп.

Значні здобутки у формуванні теоретико-методологічних засад бібліотечної науки належали Кабінету вивчення книги і читача – підрозділу Українського наукового інституту книгознавства, співробітники якого (В. Іванушкін, Д. Балика, К. Довгань) здійснювали свої читачезнавчі дослідження впродовж 1926–1930-х років, що зрештою призвело до перейменування цієї структури на Кабінет читачівства. Таким чином, у 20-ті роки українськими науковцями було закладено категоріально-термінологічний фундамент подальшого розвитку теоретичного і практичного вивчення читачів.

Дослідження читача в Україні мало свої особливості: по-перше, вони розкривали національну специфіку українського читача; по-друге, плідно працювала науково-дослідна установа, мета і завдання якої були спрямовані на вивчення різних соціально-демографічних груп читачів бібліотек; по-третє, сформована школа соціологічних бібліотекознавчих досліджень читача і читання, ознаками якої були існування і розвиток незалежної наукової думки, концептуально обґрунтоване поетапне структурування процесу досліджень (підготовчий, експериментальний, обробка інформації, формування висновків, упровадження результатів у практику), громадський характер діяльності, наявність фахових видань.

На тлі соціально-історичних подій першого десятиліття існування радянської влади українське бібліотекознавство зазнавало впливу суперечливих тенденцій. З одного боку, продовжувався пошук нових теоретичних підходів у вирішенні проблем галузі, розгортався процес українізації, що стимулювало подальші наукові дослідження. З іншого, було встановлено жорсткий контроль тоталітарного режиму за всіма сферами суспільного і професійного життя, у тому числі й у сфері бібліотечної діяльності.

6. Одним із найскладніших етапів існування бібліотечної галузі стали 30–50-ті роки ХХ ст., коли державна ідеологія ігнорувала потребу в багатоаспектних дослідженнях процесу читання та читацьких інтересів.

Здобутки науковців Кабінету читачівства були піддані нищівній «критиці» та засуджені як прояви так званого «буржуазного націоналізму» і переслідувалися радянською владою, що призвело до припинення теоретичних досліджень. Було припинено діяльність фахових часописів «Бібліологічні вісті» (1927–1931), «Журнал бібліотекознавства та бібліографії» (1927–1930), на сторінках яких оприлюднювалися результати читачезнавчих досліджень українських науковців. До статистичних звітів бібліотек цілеспрямовано не подавалися дані про читачів, відсутніми вони були і у статистичних зведеннях управління народногосподарського обліку при Державній плановій комісії УРСР з масових бібліотек усіх відомств, що унеможливлювало їх фахове вивчення. Статистичні дані про читачів та їх соціально-демографічні характеристики з’явилися у звітах бібліотек лише наприкінці 1953-го р., що сприяло формуванню джерельної бази бібліотекознавчих досліджень з вивчення читача.

7. Період 60–80-х років XX ст. характеризується посиленням дискусій та відновленням інтересу науковців стосовно дослідження проблем загального радянського читачезнавства, його методів і теоретичних засад. Активізуються історичні, соціологічні, психологічні й педагогічні напрями дослідження читача, висловлюються думки про можливість існування читачезнавства не лише як галузі суто літературознавчих досліджень, але і як міждисциплінарної галузі гуманітарного знання; з’являються наукові праці з історії вивчення читачів, наслідком чого у довідково-інформаційних виданнях із літературознавства, журналістики, книгознавства та бібліотекознавства стало вживання терміну «читачезнавство». Зроблено спробу структурувати цю галузь знань, уточнити та доповнити відповідний термінологічний апарат, виявити притаманні читачезнавству функції, форми, методи та засоби вивчення читачів. Водночас, єдності науковців щодо віднесення читачезнавства до певної галузі знань досягнути не вдалося. Так, книгознавці доводили, що читачезнавство входить до книгознавчих дисциплін, обґрунтовуючи своє розуміння трактуванням складу об’єкта книгознавства: «книга – книжкова справа – читач». Бібліотекознавці вважали, що читачезнавство є складовою бібліотекознавства, оскільки основною джерельною базою для досліджень читачів є бібліотеки. Обидва напрями не заперечували комплексного характеру цієї галузі, підкреслюючи її зв’язки з соціологією, психологією, філософією та іншими науками, що досліджують процес читання, читаюче суспільство, особливості читацької діяльності, читацькі інтереси. Проте, поза увагою науковців залишилося теоретичне осмислення об’єкта, предмета і завдань бібліотечного читачезнавства та перспектив його розвитку.

8. Значний внесок у розвиток українського бібліотечного читачезнавства належить українським науковцям, як бібліотекознавцям, так і дослідникам інших галузей знань. Зокрема, Х. Алчевська, Б. Грінченко, М. Павлик, І. Франко на рубежі XIX–XX ст. зібрали та проаналізували значний обсяг емпіричного матеріалу та започаткували читачезнавчий напрям досліджень, який у 20-ті роки XX ст. отримав своє наукове обґрунтування у роботах Д. Балики, Б. Боровича, А. Вияснівського, К. Довганя, В. Іванушкіна, Я. Керекеза, Ю. Меженка, С. Сірополка, Н. Фрідьєвої. У 60–80-ті роки відновлюються теоретичні та практичні дослідження основних розділів цієї комплексної галузі знань, завдяки працям російських науковців В. Аскарової, Й. Баренбаума, В. Крейденка, В. Таловова, Б. Умнова, В. Стельмах та українських дослідників читача Т. Богуш, М. Ігнатенка, Л. Любаренко, А. Макарової, О. Мастипан, Л. Одинокої, В. Пілецького, З. Савіної, О. Семашка, Г. Сивоконя, В. Студенкової, А. Чачко, більшість із них і на сучасному етапі активно вивчають читацьку діяльність. В останнє десятиліття XX на початку XXI ст. значно активізувалося дослідження українського читача, та його інформаційних потреб. Різні аспекти проблеми розробляють О. Воскобойнікова-Гузєва, Т. Долбенко, П. Гапченко, Г. Гич, С. Зворський, Н. Каліберда, Т. Ківшарь, Т. Коваль, Г. Ковальчук, Л. Ляшенко, В. Медведєва, Г. Моліцька, С. Навродська, Л. Петрова, А. Ручка, М. Слободяник, Г. Соловій, І. Тимошенко, Н. Чепелєва, В. Ярощук, що зумовило постановку питання про виокремлення в бібліотекознавстві галузі бібліотечного читачезнавства,.

9. Сучасний етап розвитку науки характеризується активізацією теоретичних та прикладних досліджень, тематика яких охоплює різні напрями діяльності бібліотек. Аналіз досліджень дозволив відтворити читацьку аудиторію бібліотек різних типів: національних, обласних універсальних наукових, міських, сільських, показати зміни в інформаційних потребах, читацьких інтересах, відповідність інформаційних ресурсів бібліотек запитам читачів.

Науковий та практичний досвід дослідження читачів бібліотек значно розширив інформаційне поле бібліотекознавства та зумовив обґрунтування концепції вивчення читачів, що дозволило виокремити набуті історичні та теоретичні знання в самостійну дисципліну, узагальнити їх поняттям «бібліотечне читачезнавство».

Введення такого поняття обумовлене розвитком українського бібліотекознавства та відсутністю теоретичних розробок бібліотечного читачезнавства як комплексної галузі спеціального бібліотекознавства. Теоретичний аспект проблеми розроблено в історичному контексті національної своєрідності українського бібліотекознавства, він нерозривно пов’язаний також із об’єктивною необхідністю осмислення напрацювань науковців різних галузей знань упродовж XX ст. з вивчення читачів бібліотек.

10. Запропонована концепція українського бібліотечного читачезнавства включає всі найраціональніші аспекти теоретичних бібліотекознавчих, книгознавчих, літературознавчих, соціологічних і психологічних концепцій та спрямована на безпосереднє застосування науково-обґрунтованих підходів методології та методів вивчення читачів у бібліотеках різних типів. Теоретична база стає підґрунтям практичної роботи у відділах обслуговування бібліотек. Таким чином, бібліотечне читачезнавство, як і бібліотекознавство, ми поділяємо на теоретичне й практичне. Отже, створені теоретичні і практичні засади бібліотечного читачезнавства як окремої галузі спеціального бібліотекознавства, закладено базові положення історії, теорії та практики вивчення читачів, осмислення їх психологічних та соціологічних особливостей.

1. ДСТУ 7157-2010. Інформація та документація. Видання електронні. Основні види та вихідні відомості. - Чинний від 2010.07.01-17с. Розроблений Книжковою палатою України. Розробники: Н. Петрова, Г. Плиса, Т. Жигун. Надано чинності від 11.03.10 р. Уведено вперше. Складається зі вступу, опису сфери застосування, нормативних посилань, подані терміни та визначення понять, визначено види електронних видань, встановлено основні елементи вихідних відомостей, склад та правила їх розміщення в електронних виданнях.

2. ДСТУ 6095-2009 СІБВС. Правила скорочення заголовків і слів у заголовках публікацій. - Чинний 2009.07.01.- 10с. ВНЕСЕНО; Державне підприємство «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» (ДП «УкрНДНЦ»). 0Ф0PМЛEHHЯ: С. Семенюк. НАДАНО ЧИННОСТІ; наказ Держспоживстандарту України від 16 лютого 2009 р. № 72 з 2009-07-01. Національний стандарт відповідає ГОСТ 7.88-2003 Система стандартов по информации, библиотечному и издательскому делу. Правила сокращения заглавий и слов в заглавиях публикаций. Ступінь відповідності — модифікований (MOD). Цей стандарт видано на підставі «Угоди про проведення узгодженої політики у сфері стандартизації, метрології та сертифікації» від 13.03.1992 р. УВЕДЕНО ВПЕРШЕ. Стандарт «під обкладинкою».

3. ДСТУ 4861-2007. Інформація та документація. Видання. Вихідні відомості; На заміну ГОСТ 7.4-86,ГОСТ ЭД1 7.4-90.-Чинний з 2009.01.01. - 49c. РОЗРОБЛЕНО: Державна наукова установа «Книжкова палата України імені Івана Федорова». РОЗРОБНИКИ: Н. Петрова (науковий керівник); Г. Плиса. ПРИЙНЯТО ТА НАДАНО ЧИННОСТІ: наказ Держспоживстандарту України від 5 листопада 2007 р. № 297 3 2009-01-01. Національний стандарт відповідає ISO 8:1977 «Documentation — Presentation of periodicals», ISO 1086:1991 «Information and documentation — Title leaves of books», ISO 7275:1985 «Documentation — Presentation of title information of series» у частині побудови, викладу та оформлення вихідних відомостей в текстовому, нотному, образотворчому (неперіодичному, періодичному і продовжуваному виданнях). Ступінь відповідності — нееквівалентниіі (NEQ). Переклад з англійської. УВЕДЕНО ВПЕРШЕ (зі скасуванням в Україні ГОСТ 7.4-86; ГОСТ ЭД 1 7.4-90).

4. ДСТУ 4826-2007. Інформація та документація. Видання інформаційні. Загальні вимоги; На заміну ГОСТ 7.23-80; Чинний з 2009.01.01.- 12с. РОЗРОБЛЕНО: Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. РОЗРОБНИКИ: В. Різун, д-р філол. наук (науковий керівник); М. Тимошик, д-р філол. наук;

Г. Плиса; Т. Жигун. ПРИЙНЯТО ТА НАДАНО ЧИННОСТІ: наказ Держспоживстандарту України від 13 серпня 2007 р. № 184 з 2009-01-01. Стандарт відповідає ISO 8;1977 Documentation — Presentation of periodicals (Документація. Оформлення періодичних видань) у частині видавничого оформлення видань ISO 1086;1991 Information and documentation — Title leaves of books (інформація та документація. Титульні сторінки книг) у частині видавничого оформлення титульних сторінок видань. Ступінь відповідності — нееквівалентний (NEQ). Переклад з англійської. УВЕДЕНО ВПЕРШЕ (зі скасуванням в Україні ГОСТ 7.23-80).

5. ДСТУ 4489-2005. Видання книжкові та журнальні. Вимоги до форматів; На заміну ГОСТ 5773-90; Чиннийз 2006.10.01 -8 с. РОЗРОБЛЕНО: ВАТ «Український науково-дослідний інститут поліграфічної промисловості

ім. Т. Г. Шевченка» (ВАТ «УНДІПП ім. Т.Г. Шевченка»). РОЗРОБНИКИ: С. Гавенко, д-р техн. наук; Н. Куновська; Л. Лопушинська (керівник розробки). ПРИЙНЯТО ТА НАДАНО ЧИННОСТІ: наказ Держспоживстандарту України від 25 листопада 2005 р. № 338 з 2006-10-01. УВЕДЕНО ВПЕРШЕ (зі скасуванням в Україні ГОСТ 5773-90). Стандарт поширюється на видання книжкові та журнальні і встановлює вимоги до форматів. Стандарт не поширюється на альбоми, атласи, книжки-іграшки, нотні, а також мініатюрні, унікальні та експериментальні видання.

6. ДСТУ 2395-2000 (ГОСТ 30671-99) (ISO 5963-1985). Інформація та документація. Обстеження документа, встановлення його предмета та відбір термінів індексування. Загальна методика; На заміну ДСТУ 2395-94; Чинний з 2001.07.01.-8с. РОЗРОБЛЕНО І ВНЕСЕНО ВАТ «Інститут прикладної інформатики». ЗАТВЕРДЖЕНО І ВВЕДЕНО В ДІЮ наказом Держстандарту України від 27 листопада 2000 р. № 677. 1. Цей стандарт відповідає міжнародному стандарту ISO 5963:1985 Documentation — Methods for examining documents, determining their subjects, and selecting indexing terms. (Документація — Методи обстеження документів, установлення їхніх предметів і відбору термінів індексування). Ступінь відповідності — еквівалентний. НА ЗАМІНУ ДСТУ 2395-94. РОЗРОБНИКИ: А. О. Стогній, чл.-кор. НАН України; В. М. Дріянський, канд.фіз.-мат.наук; С. М. Альошкіна; Т. Н. Давиденко; О. Ю. Дегтярьова; В. В. Діденко; О. М. Коренга. Має такі складові: сфера застосування, визначення, призначення і процедура індексування, обстеження документа, ідентифікація понять, відбір термінів індексування, контроль якості індексування та додаток – блок-схема процедури індексування з використанням тезауруса.