Жанрова структура музичного фольклору

Поняття “жанр” охоплює риси, властиві об’ємній групі творів будь-якої епохи, нації чи світового мистецтва взагалі. У кожному виді мистецтва система жанрів компонується по-своєму. Найпопулярнішою у музичній фольклористиці є комбінована класифікація, згідно з якою до уваги беруться музично-етнографічні ознаки творів. Насамперед, звертається увага на обставини (ситуацію), при яких виконується та чи інша музика (напр., під час Коляд, на Великдень, на весіллі тощо), а відтак визначається набір характерних (типових) композиційних властивостей: ритмічна схема, віршова структура поетичного тексту.

Витворені упродовж тривалого часу культивування в народному побуті народні пісні та інструментальна музика формуються у доволі розгалужену систему жанрових циклів та жанрів. Пісенний репертуар поділяється, насамперед, на обрядовий та необрядовий (звичайний та напливовий). Обрядова частина містить такі найголовніші цикли: календарний (зимовий, весняний, літній), родинний (хрестильний, весільний, похоронний) та сезонно-трудовий (жнивний). На рівні пісенних циклів існують окремі жанри: зима – колядки, щедрівки, ігрові приспівки; весна – веснянки, гаївки, волочебні та ранцівки; літо – русальні, купальські/петрівчані; жнива – жнивні, обжинкові. Аналогічно визначається внутрішня структура родинно-обрядового циклу. Необрядові твори виконуються за будь-яких (не спеціальних) обставин і тому давніші з них (питомі) відносяться до групи звичайних пісень (за тематикою це – ліричні, епічні та драматичні), а весь пласт новітнього репертуару визначено як “напливові” пісні (авторські, літературні).

Досить часто сьогодні називають словом “фольклор” будь-що в наближеному до автентичного виконанні. Недостача вищеназваних ознак потребує розрізнення фольклору від фольклоризму. Під останнім розуміється винесення фольклору за межі (сферу) реального побутування, найчастіше – на сцену. У наш час для більшості становить проблему відрізнити одне від іншого, а це принципово відмінно та загалом дуже шкодить поширенню правдивого уявлення про нашу багатовічну, розмаїту та надзвичайно багату традиційну народну музичну культуру.

3. Популяризація народної музики

З часу здобуття незалежності дуже інтенсивно в Україні розвивається фестивально-конкурсна діяльність, спрямована на популяризацію музичного фольклорного мистецтва. Найвідоміші фестивалі та конкурси, де основу програми складає народна музика: “Покуть” (Харків), “Берегиня” (Луцьк), “Древлянські джерела” (Рівне), “Котилася торба” (Кузнецовськ, Дубно), “Київська Русь” (Київ), “Країна мрій”, “Червона Рута” (Київ), “З народного джерела”, “Передзвін” (Рівне). У багатьох обласних центрах, при навчальних закладах та культурних організаціях функціонують фольклорні ансамблі, які успадковують народну творчість в автентичній (правдивій) формі: Київ – “Древо” (кер. Є. Єфремов), “Гуртоправці” (кер. І. Клименко), “Надобридень” (кер. М. Хай), “Кралиця” (кер. І. Сінельніков); Донецьк – “Дивина” (кер. О. Тюрикова); Харків – “Муравський шлях” (кер. Г. Бреславець); Львів – “Коралі” (кер. Л. Лукашенко); Рівне – “Горина” (кер. Л. і С. Вострікови), “Джерело” (кер. Р. Цапун), “Волиняни” (кер. Л. Гапон), “Хутірські музики” (кер. Б. Столярчук), “Веснянка” (кер. В. Ковальчук).

За підтримки державних установ та меценатів в нашій державі плідно тиражується аудіопродукція та реалізовано кілька мультимедійних проектів. Першість у цьому тримають київські музично-артистичні агенції “Артвелес” (мультимедійні проекти: “Моя Україна. Берви”, “Українська епічна традиція”, “Зелений шум Полісся”) та “Атлантік” (серія аудіодисків “Етнічна музика України”). Крім того, аудіотеку на основі власного репертуару періодично створюють провідні фольклорні колективи.

ЕЛЕМЕНТАРНА ТЕОРІЯ МУЗИКИ

Музичний звук.

Слух людини розрізняє музичні і шумові звуки. Шумові звуки не мають точно вираженої висоти і тому використовуються в музиці як виняток.

Наприклад: скрип, стук, шум тощо.

Музичний звук має такі фізичні якості: висота, сила, тембр і тривалість.

Висота звуку залежить від швидкості коливання струни або повітряного стовпа. Чим частіші коливання, тим вищим буде звук, і навпаки.

Сила звука залежить від амплітуди коливання пружного тіла чи повітряного стовпа. Чим ширша амплітуда (розмах, розгойдування) коливання, тим сильніший звук, і навпаки.

Тембр – якісна сторона звуку, його забарвлення.

Тривалість звуку – час звучання, що залежить від тривалості коливання джерела звуку. Основні тривалості звуків: ціла, половинна, четвертна, восьма, шістнадцята (і далі – способом парного ділення).

w

h

h

q

q

q

q

e

e

e

e

e

e

e

e

x

x

x

x

x

x

x

x

x

x

x

x

x

x

x

x

Нотне письмо.

У музиці існує сім основних звуків: до, ре, мі, фа, соль, ля, сі. Для запису звуків використовується система, яка складається з нотного стану, ключів і нот.

П’ять паралельних лінійок, на яких пишуть ноти, називають нотним станом або нотоносцем. Вони нумеруються знизу вгору. Ноти розміщу­ються на лінійках і між ними. Для більш низьких та більш високих звуків, що не поміщаються на нотоносці, використовують додаткові лінійки – нижні та верхні.

На початку нотного стану пишеться ключ. Він визначає висоту та назву звуків. Найбільш вживані два ключі: скрипковий і басовий.

Скрипковий ключ (ключ Соль) вказує на ноту соль першої октави, що пишеться на другій лінійці:

Басовий ключ (ключ Фа) вказує на ноту фа малої октави, що пишеться на четвертій лінійці:

3. Знаки альтерації.

Крім основних, у музиці використовуються похідні звуки. Вони утворюються внаслідок підвищення чи пониження (альтерації) основних звуків. Знаки, що вказують на ці зміни, називаються знаками альтерації. Вони позначаються:

дієз (#) – підвищення на півтону;

дубль-дієз (Ü) – підвищення на тон;

бемоль (b) – пониження на півтону;

дубль-бемоль (º) пониження на тон;

бекар (n) – скасування попередніх знаків.

Знаки альтерації пишуться праворуч від ключа, перед тактовим розміром або перед нотами:

Знаки альтерації, написані праворуч від ключа, називаються ключовими й діють протягом твору. Знаки альтерації, що пишуться перед нотами, називаються випадковими й діють протягом такту в межах однієї октави.

Рівність звуків за висотою при різному їх значенні і записі називається енгармонізмом звуків. Наприклад до-дієз енгармонічно рівний звуку ре‑бемоль, мі-дієз дорівнює звуку фа і т.д.

Крім складових, застосовуються буквенні позначення звуків, що базуються на латинському алфавіті:

C (c) – до; D (d) – ре; E (e) – мі; F (f) – фа; G (g) – соль; A (a)– ля; H (h) – сі.

Похідні ступені позначаються шляхом додавання до назви ноти складів-приставок: is (дієз), es (бемоль), isis (дубль-дієз), eses (дубль-бемоль).

Наприклад: cis (до-дієз), cisis (до-дубль-дієз), des (ре-бемоль), deses (ре-дубль-бемоль).

Винятки: сі-бемоль позначається буквою b, мі-бемоль – es, ля-бемоль – as.

Буквені позначення використовуються й при назві тональностей. При цьому додаються назви ладів: мажор – dur, мінор – moll. Для запису мажорних тональностей використовуються великі букви, а для мінорних – малі. Наприклад: C-dur (до-мажор), d-moll (ре-мінор), Des-dur (ре-бемоль-мажор), b-moll (сі-бемоль-мінор).

Паузи.

Перерва у звучанні називається паузою. Кожна пауза, подібно як і нота, має визначену тривалість:

Для збільшення тривалості паузи використовується крапка, яка подовжує її на половину:

Ритм, метр, темп.

Ритм – це співвідношення тривалостей звуків у їх послідовності.

В музиці звуки організовані в часі. Рівномірне чергування сильних і слабких долей в музиці називається метром. Доля метру може виражатися різними тривалостями.

“Пульсація” музичного твору може бути швидкою чи повільною. Швидкість чергування сильних і слабких долей в музиці називається темпом. Темпи бувають повільні, помірні і швидкі.

6. Такт, затакт, тактова риска, розмір.

Тактом називається відстань від однієї сильної долі до наступної. У нотному записі такти відділяються один від одного вертикальною поперечною рискою. Вона називається тактовою рискою і ставиться перед сильною долею для того, щоб її виділити. Отже, перша доля у такті завжди сильна. Якщо музика починається з слабкої долі, то на початку утворюється неповний такт, що називається затактом.

Характерними називаються інтервали, які зустрічаються в гармонічних видах мажору і мінору. У кожний характерний інтервал входить VII підвищений щабель у мінорі, а також VI понижений щабель у мажорі. Характерні інтервали складають дві пари (звуки в цих парах однакові, але подані в оберненні):

зменшена септіма ↔ збільшена секунда;

зменшена квінта ↔ збільшена кварта.

Поскільки в склад характерних інтервалів входять нестійкі звуки, їх слід розв’язувати. Розв’язання відбувається за принципом переходу нестійких звуків у стійкі.

12. Лад і тональність. Мажорний і мінорний лади.

Слово “лад” слов’янського походження, означає згода, мир, злагодже­ність, впорядкованість. У музиці лад означає взаємозв’язок і організацію зву­ків між собою. Об’єднання звуків, різних за висотою, що взаємодіють між со­бою називається ладом. Основний звук ладу – самостійний щабель, до якого притягуються інші – називається тоніка.

Найбільш поширені в європейській музиці – мажорний і мінорний лади. В основі мажору – тонічний тризвук, що складається з в.3+м.3. За буквенною системою позначається dur.

Натуральна мажорна гама має таку будову – в.2, в.2, м.2, в.2, в.2, в.2, м.2:

Крім натурального, розрізняють гармонічний і мелодичний мажор.

Гармонічним називається мажор, що відрізняється від натурального VI пониженим ступенем (тобто утворюється зб.2 між VI і VII ступенями):

Мелодичним називається мажор, що відрізняється від натурального VI і VII пониженими ступенями:

Мінорним називається лад, у якому на тоніці утворюється мінорний тризвук. За буквенною системою позначається moll. В основі мінору – тонічний тризвук, що складається з м.3+в.3. Побудова гами натурального мінору – в.2, м.2, в.2, в.2, м.2, в.2, в.2:

Крім натурального мінорного ладу, у процесі розвитку музики поширення набули гармонічний і мелодичний мінор.

Гармонічний мінор відрізняється від натурального підвищеним VII ступенем, що утворює зб.2 між VI і VII ступенями:

Мелодичний мінор відрізняється від натурального підвищеними VI і VII ступенями у висхідному положенні. В низхідному положенні підвищені ступені анулюються і, відповідно, гама у має будову натуральної:

Стійкими звуками є I, III, V, які в поєднанні складають тонічний тризвук. І щабель називається тонікою. У гамі до-мажор стійкі звуки (тонічний тризвук) – до, мі, соль:

Нестійкими є VII, II, IV, VI ступені. VII і II мають додаткову назву ввідні звуки, оскільки, оточуючи I ступінь, ніби вводять в нього. Нестійкі звуки розв’язуються у стійкі з метою досягнення відчуття завершеності в музиці, особливо в кінці твору. Розв’язання нестійких звуків відбувається за правилом: VII щабель – в I щабель; II – в I або III; IV – в III або V; VI – в V щабель.

Головні ступені в тональностях – I, IV, V. Вони мають назви:

I ступінь – тоніка (Т); IV – субдомінанта (S), V – домінанта (D).

13. Тональності мажору і мінору.

Тональність – висота на якій побудований лад. Назва тональності походить від назви звуку, взятого за тоніку ладу. Наприклад, якщо І щабель – звук “до”, а лад є мажорним, то тональність – до мажор; якщо І щабель – звук “соль”, а лад мінорний, то тональність – соль-мінор.

Мажорні тональності, в яких є знаки альтерації діляться на бемольні і дієзні. В музичній практиці використовують сім дієзних і сім бемольних тональностей. Порядок розміщення мажорних тональностей: дієзних – вверх чистими квінтами, а бемольних – вниз чистими квінтами – називається квінтовим колом.

Квінтове коло мажорних тональностей:

Тональності мажору і мінору, що мають однакову тоніку, називаються однойменними.

Фрігійський лад (фрігійський мінор) – відрізняється від натурального мінору II пониженим ступенем.

Лідійський лад (лідійський мажор) – відрізняється від натурального мажору IV підвищеним ступенем.

Міксолідійський лад (міксолідійський мажор) – відрізняється від натурального мажору пониженим VII ступенем.

15. Акорд. Тризвуки. Види тризвуків.

Акорд – одночасне звучання трьох і більше звуків. У класичній музиці звуки в акорді розміщені на відстані терції. Акорд будується від нижнього звука вверх. Кожен із звуків має свою назву. Нижній звук (основний) – пріма, другий – терція, третій – квінта, четвертий – септіма.

Акорд, що складається з трьох звуків, розміщених за терціями називаєть­ся тризвуком. Розрізняються чотири види тризвуків: мажорний, мінорний, збільшений, зменшений.

Мажорний або великий тризвук складається з великої і малої терції (в.3+м.3), між крайніми звуками утворюється чиста квінта (ч.5).

Мінорний або малий тризвук складається з малої і великої терції (м.3+в.3), між крайніми звуками утворюється чиста квінта (ч.5).

Збільшений – складається з двох великих терцій (в.3+в.3), між крайніми звуками утворюється збільшена квінта (зб.5).

Зменшений – складається з двох малих терцій (м.3+м.3), між крайніми звуками утворюється зменшена квінта (зм.5).

Букви, що пишуться перед цифрами, вказують на вид тризвуку. Цифри – (5/3) інтервали, що утворюються від нижнього звуку.

16. Обернення тризвуків.

Оберненням тризвуків називається положення акорду в якому нижній звук є терцією або квінтою основного тризвуку. Тризвук має два обернення, які утворюються шляхом переносу нижніх звуків основного тризвуку вверх на октаву.

Тризвук складається з трьох звуків. На основному будується тризвук, на терцовому і квінтовому – його обернення.

Перше обернення називається секстакордом (позначається цифрою 6). В основі секстакорду лежить інтервал секста, що відрізняє його від основного тризвуку. Наприклад:

Друге обернення називається квартсекстакордом (позначається цифрами 6/4). Наприклад:

Мажорний секстакорд складається з малої терції та чистої кварти (м.3+ч.4), між крайніми зуками утворюється мала секста (м.6).

Мінорний секстакорд складається з великої терції і чистої кварти (в.3+ч.4).

Мажорний кварт секстакорд складається з чистої кварти та великої терції (ч.4+в.3).

Мінорний квартсекстакорд складається з чистої кварти та малої терції (ч.4+м.3).

17. Головні тризвуки мажору і мінору.

На всіх ступенях мажору і мінору можна побудувати тризвуки. Тризвуки, побудовані на головних ступенях (I, IV, V) мають самостійні назви, що випливають із назви ступеня, на якому побудовані:

Тризвук I ступеня називається тонічним.

Тризвук IV ступеня – субдомінантовим.

Тризвук V ступеня – домінантовим.

Такі тризвуки називаються головними і позначаються Т 5/3; S 5/3; D 5/3.

Тризвуки, що утворюються на інших ступенях називаються побічними.

18. Септакорд. Домінантсептакорд і його розв’язання.

Септакордом називається співзвуччя з чотирьох звуків, розміщених за терціями:

Септакорд, що будується на V ступені тональності, називається домінантсептакордом, позначається Д₇ і розв’язується в терцію на I ступені з потрійним нижнім звуком.

У домінантсептакорді – чотири звуки. На основному будується він сам, на терцевому – перше обернення, квінтовому – друге, на септімі – третє.

Перше обернення – квінтсекстакорд (Д_6/5) будується на VII ступені і розв’язується у розгорнутий тризвук з подвоєною примою.

Друге обернення – терцквартакорд (Д_4/3) будується на II ступені і розв’язується у розгорнутий тонічний тризвук.

Третє обернення – секундакорд (Д₂) будується на IV ступені і розв’язується у тонічний секстакорд з подвоєним верхнім звуком.

Для побудови Д₇ від звуку необхідно знати його інтервальний склад:

Д₇ = в.3+м.3+м.3;

Д_6/5 = м.3+м.3+в.2;

Д_4/3 = м.3+в.2+в.3;

Д₂ = в.2+в.3+м.3.

У випадку розгляду Д₇ поза тональністю (тобто від звука) він має другу назву – малий мажорний. Малий – тому, що крайні звуки утворюють малу септіму, мажорний – тому, що в основі лежить мажорний тризвук.

ЗРАЗКИ НАРОДНИХ МУЗИЧНИХ ТВОРІВ