Трипільська культура

Трипільці не були автохтонними племенами. Вони прийшли з південного сходу — з басейнів Серету та Пруту. Перші поселення трипільців з'явилися наприкінці V — на початку IV тис. до н. е. на Дністрі та в Прикарпатті. Лише згодом їхня територія збільшилася в декілька разів. Так, від середини IV тис. до н. е. внаслідок значного зростання населення трипільці заселили лісове Надбужжя, а ще через 400-500 років — Наддніпрянщину в межах Київ-Канів. Згодом вони освоїли невелику частину північної Київщини і Дніпровського Лівобережжя. На Наддніпрянщині трипільці зіткнулися з численними, переважно мисливсько-рибальськими племенами дніпро-донецької культури, що спричинило змішування населення і культурні взаємовпливи, які тривали протягом усього III тис. до н. е. Ці взаємовпливи позначилися як на трипільській, так і на дніпро-донецькій культурах в ареалі, Середньої Наддніпрянщини, хоч загалом обидві культури й далі залишалися автономними.

Загалом трипільська культура була поширена на величезній території від Верхньої Наддністрянщини і Південної Волині до Середньої Наддністрянщини і Надчорномор’я, проіснувала впродовж двох тисячоліть (ІV –ІІІ тис.до н.е.) і досягла високого, як на той час, рівня розвитку. Утворилася трипільська культура на основі давніших автохтонних культур та неолітичних культур Балкано-Дунайського регіону і несла в собі традиції перших землеробських протоцивілізацій Близького Сходу та Південної Європи. Племена з найрозвинутішою трипільською культурою (назва походить від с. Трипілля Обухівського району Київської області, де в 1896 р. уперше були виявлені рештки цієї культури) в період її розквіту займали більшу частину Правобережжя сучасної України. Як вважають дослідники, трипільське населення налічувало приблизно 1 млн. осіб.

В Україні виявлено величезну кількість – понад тисячу пам’яток – трипільської культури. Населення на всій території трипільської культури становило щонайменше 1 млн. осіб, селища розташовувалися на високих рівних місцях поблизу рік і потоків. В основному це були родові або племінні тривалі поселення, що налічували від десятка до сотні жителів та господарських споруд. Такі селища мали чітке плануванн – всі будови розташовані кількома рядами або концентричними колами навколо великого майдану, на якому стояли одна чи кілька споруд-святилищ. Від майдану радіально розходилися вулиці, обабіч яких були розташовані садиби. Стіни будинків споруджувалися на дерев’яному каркасі-плетінці, обмащувалися глиною, двосхилий дах перекривався солом’яними або очеретяними сніпками. Всередині могла бути одна, або й три кімнати. В такому житлі мешкала одна сім’я.

На Уманщині, в середині течії Південного Бугу, а також межиріччі Дністра і Пруту виявлено величезні поселення площею до 400 га, що налічували понад 2 тис. жителів, розташованих концентричними колами. Це були на той час найбільші у Європі, а, можливо, й у світі перші справжні протоміста, в кожному з яких проживало до 25 тис. людей. Археологи виявили в трипільців унікальний звичай – періодичне спалювання своїх поселень. Відбувалося це раз у покоління, приблизно через кожні 50 років, коли виснажувалися навколишні поля. Освоївши нові ґрунти й збудувавши неподалік нове селище, люди упорядковували старе й спалювали його.

Основними заняттями трипільських племен були хліборобство і присадибне тваринництво. Трипільці обробляли землю первісним ралом поблизу своїх поселень і засівали її пшеницею, ячменем, просом, житом, бобовими культурами та льоном — тобто майже усіма культурними злаками. Троє людей за допомогою мотик могли обробити за годину ділянку площею 150 – 200 . Трипільці, які жили в межиріччі Дністра і Пруту, займалися також садівництвом (їм відомі були яблука, груші, абрикоси) та виноградарством. Урожай збирали за допомогою крем'яних серпів, його продуктивність була лише в 1,5 рази менша, аніж сучасного серпа, зерно подрібнювали в кам'яних зернотерках. Розводили велику рогату худобу, кіз, овець, свиней, коней, собак. Завдяки вівчарству мали вовну для одягу та різноманітних побутових речей, а велику рогату худобу, крім їжі, використовували на сільськогосподарських роботах і для перевезення вантажів. Певне місце в господарюванні ранньотрипільського населення займало рибальство (в Дністрі ловили рибу, зокрема сомів) та мисливство (полювання на благородного оленя, косулю, кабана, ведмедя, лисицю, бобра, зайця, білку і птахів). У лісах збирали ягоди, горіхи, мед, дикі фрукти.

Трипільське населення виготовляло різноманітні знаряддя праці (для обробки дерева — сокири, долота, тесла, свердла, скобелі), кам'яні серпи, зброю і предмети домашнього вжитку переважно з каменю й кременю (мотики, проколки, шила й голки), рідше — з кості, рога, дерева й глини. Але все частіше з'являлися привозні вироби з міді — шила, рибальські гачки й різноманітні прикраси. Деякі вироби (здебільшого прикраси: браслети, кинджали, сокири) трипільці одержували через обмін з Кавказу й Балкан. Їз технічних прийомів трипільці освоїли холодне та гаряче кування і зварювання міді. Домашніми промислами або общинними ремеслами було чинбарство, кушнірство, прядіння. Досить розвинутим було ткацтво. Великих успіхів трипільці досягли в гончарному ремеслі, яким займалися професійні майстри. Саме за досконалим і багато орнаментованим глиняним посудом археологи пізнають трипільські поселення. Лінійний та спіральний орнаменти червоного, чорного, коричневого та білого кольорів вкривав жовту поверхню столового посуду на Наддністрянщині, а різноманітна кераміка в інших ареалах трипільської культури прикрашалася, крім багатого орнаменту, ще й зображеннями людей, тварин і цілими сюжетними сценами.

Трипільці мали складні ідеологічні уявлення хліборобського спрямування: визнавали культ родючості й поклонялися відповідній богині, виконували релігійні обряди під час зимово-весняних хліборобських свят, шанували богів грому, сонця, неба, вітру тощо.

Трипільське суспільство досягло такого рівня соціально-економічного розвитку, що майже впритул підійшло до виникнення міст і запровадження писемності, тобто стояло на порозі цивілізації. Однак зміна клімату (зростання його посушливості) й поширення степів остаточно підірвали й без того неефективну економіку трипільців з її екстенсивною перелоговою системою орного землеробства. Наприкінці III тис. до н. е. трипільська культура зникла.