Проблема уроку в методичній науці

Сучасний урок мови — це насамперед урок, на якому вчитель уміло використовує всі можливості учня, весь його творчий потенціал з метою активного розумового розвитку, глибокого й усвідомленого засвоєння лінгвістичних понять, формування комунікативної компетентності та морально-вольових якостей, а отже, виховання мовної особистості..

Проблема уроку постійно залишається в центрі уваги дидактів та ме­тодистів. Це і зрозуміло. Адже від того, як проводяться уроки, який їхній зміст, структура і методичне забезпечення, як підготовлений сучасний учитель до проведення уроку і як володіє його технологією, залежить успіх реалізації мовної освіти в Україні.

Урок був і залишається основною формою навчально-виховного про­цесу колективу учнів за певною програмою. За оптимальної організації
він забезпечує міцне й усвідомлене засвоєння навчального, матеріалу,
формування знань, умінь і навичок.

Удосконалення й реформування мовної освіти вимагає зміни в струк­турі й організації уроку. Кожний новий етап у розвитку освіти впливає на технології уроку. Сучасний урок мови є відображенням того, як по­єднання традиційності та новацій у дидактиці, лінгводидактиці вплива­ють на його зміст, цілі, структуру й організацію. Ці проблеми знайшли відображення в працях багатьох учених (М. Баранов, О. Біляєв, Н. Го­луб, Т. Донченко, С. Караман, Т. Ладиженська, В. Панов, М. Пентилюк, К. Плиско, О. Текучов, О. Хорошковська та ін.). Не залишаються бай­дужими до цієї проблеми й учителі-практики. На сторінках науково-ме­тодичних часописів вони пропонують оригінальні розробки уроків укра­їнської мови в школах різних типів.

Сучасний урок української мови — поліфункціональне, багатоаспектне явище в навчально-виховному процесі. Він характеризується низкою особливостей.

Найголовніша — виховання мовної особистості, національно свідомо­го громадянина України. На уроці реалізуються комунікативно-діяльніс-
ний, українознавчий, функціонально-стилістичний та інші аспекти на­вчання мови. Саме вони забезпечують комплексний підхід до навчання
і виховання, реалізацію найголовніших цілей — дидактично-розвивальної
та виховної. На уроці розкривається краса й багатство української мови
та створюються умови для її засвоєння учнями і використання у cвоїй
комунікативній діяльності.

Уроки про багатство української мови, її роль у розвитку культури нашого народу, долученні до шедеврів світової літератури, ознайомленні з історією, традиціями свого на інших народів активно впливають на фор­мування національно свідомої, патріотично налаштованої особистості, що з повагою ставиться до інших народів, їхніх мов та культур.

Сучасний урок активно впливає на розвиток пізнавальних і твор­чих здібностей особистості. Він дозволяє реалізовувати ідеї когнітивної та комунікативної методик, перевести їх у практичну площину. А це означає, що саме на уроці велика увага приділяється розви­ткові пізнавальної діяльності учнів, логічного й критичного мислення, творчих умінь і навичок. Це передбачено Державним стандартом базової і повної середньої школи. Отже, сучасному школяреві необхідні знання, уміння і навички пізнавального і творчого типу, розвиток яких здійсню­ється на уроках української мови.

Ще однією особливістю уроку є його мовленнєва спрямованість. Ро­бота з розвитку зв'язного мовлення кінцевою метою має мовленнєву го­товність учнів, сформованість їхньої комунікативної компетенції. Досяг­ти цього можна, розвиваючи пізнавальні й творчі здібності учнів на всіх етапах навчання мови.

На уроках української мови здійснюється моральне, естетичне та етичне виховання, що передбачає особистісний підхід до навчання. Адже рідна мова є саме тим навчальним предметом, що дозволяє виховувати глибоко моральну, гуманну, духовно багату особистість, здатну творити добро і протистояти злу.

Засвоєння мовної системи, її виражальних засобів позитивно впливає не тільки на формування загальнолюдських моральних якостей та націо­нального менталітету громадянина України. Перед уроками української мови стоїть завдання виховувати естетичне ставлення до самої мови як феномену людства й витвору народу.

Для естетичного виховання важливим є мовний матеріал, що вико­ристовується вчителями на уроках. Він повинен мати естетичну вартість і активно впливати на виховання в учнів відчуття прекрасного, прино­сити естетичне задоволення й викликати позитивні емоції, «влити в мо­лоду душу,— як зазначав В. Сухомлинський,— відчуття краси й емоції, які вклав народ у слово, творячи й відшліфовуючи його протягом сто­літь».

Мовний матеріал повинен бути репрезентований взірцевими текстами. Сприйняття текстів-взірців — обов'язкова умова сучасного уроку. Щоб навчитися створювати власні висловлювання, учень повинен навчити­ся сприймати й аналізувати тексти різних стилів, типів і жанрів. Саме на уроці виховується кваліфікований читач і слухач. Тому слід пам'ятати, що найкращий текст не розв'яже завдань естетичного й етичного вихо­вання, якщо не буде повноцінного, грамотного його сприйняття.

Сучасна методика активно популяризує ідею проведення уроків на тек­стовій основі, що забезпечує сприйняття й відтворення тексту в єдності змісту (смислу) і форми. Відомі праці методистів, психолінгвістів нау­ково обґрунтовують використання текстів на уроках мови (Т. Донченко, І. Зимня, О. Казарцева та ін.), що полегшує роботу вчителів над текстом на уроках різних типів, дозволяє формувати комунікативні уміння й на­вички учнів на сучасних наукових засадах.

Аналіз текстів на уроках української мови потребує уваги до лексич­ного багатства, питомої ваги української лексики, значна частина якої була незаслужено вилучена із словникового складу.

Особливістю сучасного уроку залишається співвідношення теорії і практики в навчальній діяльності учнів. Це один із пріоритетів Кон­цепції мовної освіти в 12-річній школі, де, зокрема, відзначається «по­силення практичної спрямованості навчання мови, орієнтація на різно­бічний мовленнєвий розвиток, послідовне вдосконалення всіх чотирьох видів мовленнєвої діяльності». Таке співвідношення теорії і практики зумовило переміщення наскрізних змістових ліній мовного компонента освітньої галузі «Мови і літератури» — мовленнєва, мовна, соціокультурна, діяльнісна (стратегічна) у Державному стандарті мов­ної освіти. Пріоритетною є мовленнєва змістова лінія, що передбачає вироблення та вдосконалення умінь і навичок у всіх видах мовленнєвої діяльності. Мовна теорія залишається основою формування означених умінь і навичок. Для уроку української мови, таким чином, залишається актуальним модуль-блокове компонування теоретичного матеріалу, його «стиснення» й активна опора на принцип спадкоємності.

Особливістю сучасного уроку мови є реалізація внутрішньо- і між-предметних зв'язків, що передбачено чинними програмами. Ідея внутріш-ньопредметних зв'язків не нова. Вона порушувалася багатьма лінгводи-дактами (Я. Мельничайко, В. Озерська, М. Пентилюк, Н. Чорноусова та ін.). Досягання означених зв'язків забезпечує осмислення мовної систе­ми як цілісності, що має складну структуру, елементи якої злагоджено функціонують у висловлюваннях (усних і письмових) різних стилів, типів і жанрів. Дотримуючись внутрішньопредметних зв'язків на уроках мови, учитель організовує наскрізне повторення вивченого, реалізує функціо­нально-стилістичний та комунікативно-діяльнісний підходи до навчан­ня мови. Не менш важливим є дотримання міжпредметних зв'язків, що здійснюється на багатьох уроках української мови, зокрема вступних та уроках розвитку зв'язного мовлення. Реалізація цих зв'язків впливає на осмислення учнями функцій української мови, насамперед комуні­кативної, пізнавальної (когнітивної), морально-етичної, естетичної, розвивальної, особистісно визначальної та ін.

Для сучасного уроку мови характерними є узагальнення й система­тизація знань, умінь і навичок. Актуальною в цьому аспекті є системати-зація мовленнєвознавчих понять, що лежать в основі формування мов­леннєвої компетенції учнів. Традиційно узагальнювалися лінгвістичні знання і значно менше уваги приділялося знанням з теорії тексту, стиліс­тики, культури мовлення. Уважалося, що вправи замінять теорію й учні спонтанно формуватимуть мовленнєві вміння й навички. Однак цього замало. Шкільні програми передбачають обов'язкове засвоєння мовлен-нєвознавчих понять і термінів, що значно полегшує формування кому­нікативних умінь і навичок.

На сучасному уроці мови необхідно постійно актуалізувати, розши­рювати й систематизувати знання, уміння й навички, що забезпечують формування всіх різновидів комунікативної компетенції — мовленнєвої, мовної, соціокультурної та діяльнісної (стратегічної).

Отже, сучасний урок слід розглядати як складну організаційно-педа­гогічну систему, що включає взаємопов'язані компоненти, у центрі якої знаходяться суб'єкти навчально-виховного процесу — учні.