Основні проблеми житлово-комунального комплексу

ОСНОВНІ ПРОБЛЕИ ТА НАПРЯМИ ДІЯЛЬНОСТІ КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА МІСТ

Житлово-комунальне господарство – це одна з найважливіших галузей господарського комплексу міста, що забезпечує його життєдіяльність.

Сьогодні житлово-комунальне господарство міста переживає значні труднощі. Збільшується кількість старого та аварійного житлового фонду, матеріально-технічна база житлово-комунального господарства вкрай зношена, обладнання застаріле та енергомістке.

Фізичне та моральне старіння конструкцій і внутрішніх систем житлових будівель стало головною причиною зниження якості комунальних послуг, погіршення комфортності, надійності та безпечності умов проживання мешканців міста. З іншої сторони, поганий фізичний стан внутрішньобудинкових систем, низькі теплозахисні властивості огороджувальних конструкцій та відсутність у споживачів технічної можливості для керування споживанням теплової енергії призводять до невиправдано високого рівня обсягів споживання тепла і питної води.

Відповідно неухильно збільшуються обсяги нарахувань з оплати послуг з теплозабезпечення для мешканців, що особливо гостро проявилося в умовах стрімкого зростання вартості енергоносіїв в Україні.

Основні проблеми житлово-комунального комплексу

Згідно зі ст. 16 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, комунальні послуги повинні надаватися споживачу безперебійно.

Водночас закон дозволяє місцевим органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування тимчасово визначати інші режими надання житлово-комунальних послуг з урахуванням технічних можливостей підприємств, кліматичних та інших місцевих умов. Але термін дії рішення органу місцевого самоврядування щодо обмеження інших параметрів та нормативів споживчих властивостей, режимів надання житлово-комунальних послуг не може перевищувати один рік. (п. 6,7, статті 16 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”)

В багатьох населених пунктах (зокрема, на півдні України), через різні “місцеві умови”, споживачів і далі забезпечують водою за графіками, що затверджені органами місцевого самоврядування.

Цивільний кодекс України передбачає скасування судом правових актів індивідуальної дії, виданих органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо вони суперечать актам цивільного законодавства і порушують цивільні права та інтереси. Також Цивільний кодекс дає особі право на належні, безпечні і здорові умови праці та проживання і відшкодування моральної шкоди у разі порушення цих прав.

Та й ст.20 вказаного закону встановлює права споживача на відшкодування збитків у разі неналежного надання житлово-комунальних послуг. При цьому продавець (виконавець) послуг зобов’язаний відшкодувати шкоду, завдану фізичній особі, навіть якщо вона не перебувала з ним у договірних відносинах.

Основні проблеми, що існують у житлово-комунальній галузі:

1) згубність загальної системи оподаткування для обслуговуючих організацій;

2) застарілий житловий фонд;

3) недостатнє бюджетне фінансування ремонту житлового фонду;

4) пасивне ставлення мешканців до утримання приміщень загального користування і прибудинкових територій;

5) низька ефективність роботи львівських комунальних підприємств;

6) недоступність ринку комунальних послуг для приватних структур;

7) недосконалість тарифної політики держави.

Незважаючи на високий рівень приватизації житла, питання організації обслуговування будинків, у яких є приватизовані квартири, залишається проблемним. Велика кількість дрібних власників, вимоги соціального захисту населення та обумовлена об’єктивними причинами неліквідність неподільного майна спільного користування у житловому господарстві стримують залучення зовнішніх фінансових ресурсів, не дозволяють використати механізм майнових гарантій повернення банківських кредитів і забезпечення економічних інтересів інвесторів.

Останнім часом мешканці міста все частіше висловлюють своє невдоволення щодо якості надання житлово-комунальних послуг. Невдоволення мешканців спричинене перш за все тим, що невчасно вирішуються питання поточного та капітального ремонту будинків, яке призводить до передчасного руйнування житлового фонду.

Регуляторна система у сфері діяльності суб’єктів природних монополій житлово-комунального господарства формується під впливом реформи місцевого самоврядування та міжбюджетних відносин. Більшість регуляторних повноважень делеговано місцевим державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування. Основне завдання центрального органу виконавчої влади в галузі – Державного комітету з питань житлово-комунального господарства – полягає в реалізації державної політики у цій сфері.

Активному розробленню та запровадженню нової системи державного регулювання у житлово-комунальному господарстві перешкоджали:

• незавершеність реформи місцевого самоврядування та міжбюджетних відносин. Остаточно не визначено правил розподілу повноважень та обов’язків щодо управління і фінансування між центральними й місцевими органами влади, що призводить до невідповідності ресурсів отриманим повноваженням і неспроможності виконувати свої обов’язки;

• політичні спекуляції навколо галузі, що надає суспільно важливі послуги. У більшості регіонів влада продовжує уникати перетворень, що можуть призвести до шокових дій – підвищення тарифів або припинення надання послуг.

Останнім часом вироблення державної політики у сфері житлово-комунального господарства активізувалося, що пояснюється, зокрема:

• збереженням збитковості підприємств у галузі;

• зростанням невдоволення населення якістю комунальних послуг, що зумовлює рішучіші та далекоглядніші дії з реформування галузі місцевими органами влади.

Із поширенням регіональних ініціатив з реформування галузі та активним залученням приватного сектору виникає потреба у впровадженні єдиних національних принципів та інструментів регуляторної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Відсутність єдиних національних принципів та інструментів регуляторної політики (щодо тарифоутворення, ліцензування та стандартизації) не дає змоги підвищити ефективність регіональної політики, врахувавши об’єктивні відмінності. За браку такої системи існує великий ризик хаотичних перетворень, результат яких у довгостроковій перспективі може виявитися неефективним.

Держава має гарантувати доступ усіх громадян до послуг водо, теплопостачання і водовідведення, оскільки вони є життєво необхідними для існування людини. Основною ознакою цих послуг є їхня універсальність: вони мають бути повсюдно поширеними та загальнодоступними, а їх якість має бути рівномірно високою. Загальнодоступність послуг означає можливість усіх, у тому числі найбідніших, громадян користуватися послугами.

Оскільки тарифи мають якомога повніше враховувати витрати на надання послуг, забезпечення доступу найбідніших громадян може відбуватися лише за підтримки держави. В Україні така підтримка має форму пільг і субсидій, а також соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям. Попри те, що всі перелічені способи підтримки мають свої хиби, найприйнятнішим є надання субсидій

Універсальні послуги.

Доступ до послуг природних монополій житлово-комунального господарства (водо‑, теплопостачання і водовідведення) життєво необхідний для існування людини. Вони належать до універсальних. Головні їхні ознаки – повсюдне поширення, рівномірна висока стандартизована якість і загальна доступність. Це означає надання послуг належної якості за справедливими, розумними та доступними для населення, зокрема найбіднішого, цінами. Проте надання універсальних послуг часто‑густо збиткове для їх виробника, особливо коли йдеться про віддалені чи сільські райони. Тому ці збитки повинні бути компенсовані постачальнику в тарифах чи субсидіях.

За часів СРСР вартість послуг водо‑, теплопостачання і водовідведення для населення була символічно низькою. Відмова від централізованого планування та скорочення бюджетних дотацій сектору житлово-комунальних послуг у 1990‑х роках призвела до зростання вартості послуг для кінцевого споживача. Водночас ринкові перетворення та лібералізація тарифів, зокрема на енергоресурси, призвели до суттєвого зростання собівартості і тарифів на житлово-комунальні послуги. Зокрема за перше десятиліття незалежності зростання тарифів на ці послуги у 16 разів перевищило зростання цін решти споживчих товарів і послуг. Поряд з високим рівнем бідності населення та нерівномірним розподілом доходів це зумовило виникнення проблеми доступності послуг водо‑, теплопостачання та водовідведення.

Хоча тарифи за роки незалежності неабияк зросли, вони досі не покривають витрат на надання послуг природних монополій. Тому реформування ринків водо‑, теплопостачання і водовідведення супроводжуватиметься подальшим зростанням тарифів, що може негативно позначитися на здатності малозабезпечених верств населення платити за послуги. Водночас попит на воду за певного мінімального рівня споживання нееластичний за ціною, тому за зростання тарифів на житлово-комунальні послуги держава має гарантувати доступ до води належної якості в мінімальних життєво необхідних обсягах усіх членів суспільства.

Лібералізація цін і тарифів на житлово‑комунальні послуги поряд із збіднінням населення після здобуття Україною незалежності зумовили необхідність державної підтримки малозабезпечених. Як наслідок, сформовано чинну систему підтримки населення, що складається з двох компонентів:

• перехресного субсидування або диференційованих тарифів оплати послуг для населення та промислових споживачів. Зокрема тарифи для промислових споживачів у середньому втричі перевищують тарифи на водопостачання для населення. Як наслідок, промислові споживачі субсидують споживання житлово‑комунальних послуг населенням;

• прямої підтримки населення через надання пільг і субсидій з оплати послуг, а також соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям. І пільги, і субсидії на оплату послуг водо‑, теплопостачання і водовідведення, за рідкісними винятками, надають у безготівковій формі: споживач сплачує частину вартості послуг (зокрема водопостачання і водовідведення), а решта має відшкодовуватися за рахунок бюджетних коштів. У разі надання пільг розміру доходу не враховують, тоді як він є головним критерієм під час призначення субсидій.

Альтернативним варіантом утримання та експлуатації житла, а також реалізації права громадян щодо їх участі у місцевому самоврядуванні є формування ОСББ як найбільш прогресивної форми самоорганізації громадян.