Історію війни поділяють на чотири етапи, між якими траплялися періоди відносно тривалого затишшя

Перший етап – від оголошення війни у 1337 році до миру 1360 року у Бретіньї. В цей час військова перевага було на стороні Англії. Більш організованіше англійське військо одержало кілька славетних перемог – у морській битві при Кресі (1346) і Пуатьє (1356). Головна причина англійських перемог при Кресі і Пуатьє – дисциплінованість та тактична досконалість дій піхоти, утвореній із лучників. Англійська армія пройшла сувору школу війн в гірській Шотландії, в той час як французькі лицарі звикли до відносно легких перемог та славі кращої кінноти у Європі. Здатні фактично лише до індивідуального бою, вони не знали дисципліни і маневру, воювали ефективно, але не ощадно. Організовані дії англійської піхоти під чітким керівництвом Едварда III привели до двох нищівних поразок французького війська.

Хроніст – сучасник Столітньої війни писав про "загибель французького лицарства". Жахливі поразки Франції, яка загубила армію та короля (після Пуатьє він опинився в англійському полоні), дозволили англійцям нещадно грабувати країну. І тоді народ Франції – городяни і селяни – самі піднялися свій захист. Самооборона мешканців міст та селищ, перші партизанські загони були початком майбутнього широкого визвольного руху. Це примусило англійського короля укласти тяжкий для Франції мир у Бретіньї. Вона загубила великі володіння на південному заході, але залишилась самостійним королівством (Едвард III відмовився від претензій на французьку корону).

Війна поновилася у 1369 році. Її другий етап (1369-1396) був цілком вдалим для Франції. Французький король Карл V та талановитий військовий начальник Бертран Дюгеклен використали підтримку мас, які допомогли частково реорганізованій французькій армії витиснути англійців з південного заходу. Під їх владою все ж таки залишилось кілька великих і стратегічно важливих портів на французькому узбережжі: Бордо, Байонна, Шербур, Кале. Перемир’я 1396 року було укладене в зв’язку з крайнім виснаженням сил обох сторін. Воно не вирішило жодного суперечного питання, що робило неминучим продовження війни

Третій етап столітньої війни (1415-1420) – самий короткий і найбільш драматичний для Франції. Після нової висадки англійської армії на півночі Франції і жахливої поразки французів при Азенкурі (1415) самостійне існування Французького королівства опинилося під загрозою. Англійський король Генріх V за п’ять років більш активних, ніж попередні, військових дій підкорив собі біля половини Франції та добився укладання договору в Труа (1420) по якому повинно було статися об’єднання англійської та французької корони під його владою. І знову народні маси Франції ще більш рішуче, ніж раніше, втрутилися у долю війни. Це визначило її характер у заключному четвертому етапі.

Четвертий етап розпочався у 20-х роках 15 століття і завершився вигнанням англійців із Франції в середині 50-х років. На протязі цих трьох десятиріч війна зі сторони Франції мала визвольний характер. Розпочавшись майже 100 років тому назад як конфлікт керуючих королівських домів, вона стала для французів боротьбою за збереження можливості самостійного розвитку та створення основ майбутньої національної держави.

У 1429 році селянська дівчина Жанна д’Арк очолила боротьбу за зняття осади Орлеана, добилася офіційної коронації у Реймсі законного спадкоємця французького престолу Карла VII. Вона вселила народу Франції тверду віру у перемогу.

Жанна д’Арк народилась у містечку Домремі на межі з Лотарингією. У 1428 р. війна докотилася і до цієї околиці. У серце дівчини ввійшла "велика жалість, кусаюча як змія", скорбота про нещастя "милої Франції". Так визначила сама Жанна те почуття, яке примусило її залишити батьківський дім і відправитись до Карла VII, щоб бути на чолі армії і вигнати англійців з Франції.

Через області, зайняті англійцями та їх спільниками бургундцями, вона добралася до Шинона, де знаходився Карл VII. Її поставили на чолі армії, адже всі - народ, військово-начальники, солдати – довіряли цій неймовірній дівчині, її обіцянкам урятувати батьківщину. Природний розум та гостра спостережливість допомогли їй правильно орієнтуватися в обстановці і швидко засвоїти нескладну військову тактику того часу. Вона завжди була попереду всіх у найнебезпечніших місцях і за нею кидалися туди ж її віддані воїни.

Після перемоги під Орлеаном (їй знадобилось всього 9 днів, щоб зняти осаду з міста, яка тривала більш 200 днів) і коронації Карла VII слава Жанни д’Арк зросла неймовірно. Народ, армія, міста бачили в ній не тільки визволительку батьківщини, але й керівника. З нею радилися по різним питанням. Карл VII та його оточення стали виявляти до Жанни все більше недовіри і нарешті просто зрадили її. Під час однієї вилазки, відступаючи з купкою воїнів по направленню до Компьєну, Жанна опинилась у пастці: по наказу коменданта-француза був піднятий міст та наглухо зачинились ворота фортеці.

Жанна попала у полон до бургундців, а звідти її продали англійцям за 10 тисяч золотих. Дівчину тримали у залізній клітці, приковуючи на ніч ланцюгом до постелі. Французький король, зобов'язаний їй престолом, нічого не зродив для визволення Жанни. Англійці звинуватили її в єресі та чаклунстві і стратили (вона була спалена на вогні в Руані за наказом церковного суду).

Але це вже не змогло змінити реального положення справ. Французька армія, реорганізована Карлом VII, одержала при підтримці городян та селян кілька важливих перемог. Більш велика серед них – битва при Форміньї у Нормандії.

У 1453 році капітулював англійський гарнізон у Бордо, що умовно вважається закінченням Столітньої війни. Протягом ще 100 років англійці утримували французький порт Кале на півночі країни. Але основні суперечки були розв’язані у середині 15 століття.

Франція вийшла з війни дуже знищеною, більшість областей були пограбовані і спустошені. І все ж перемога допомогла закінченню об’єднання французьких земель та розвитку країни шляхом політичної централізації.

Для Англії війна також мала серйозні наслідки – англійська корона відмовилась від спроб створити імперію на Британських островах та континенті, в країні зросла національна самосвідомість. Все це підготувало формування національних держав в обох країнах.

Франція в хі – хv ст.

Епоха розвиненого Середньовіччя ознаменувала собою початок хрестових походів-загарбницьких воїн європейських феодалів у країнах Східного Середземномор'я. Тривали вони 200 років (1096 - 1270). Їх організатор-католицька церква, віддаватися походам характер релігійних воїн-боротьба християнства проти мусульманства. Природно, Франція • не могла залишитися осторонь від цих подій. Саме вона організувала перший похід. У листопаді 1095 папа Урбан II скликав церковний собор у Клермоні, де виступив з промовою закликала взятися за зброю, щоб вирвати з рук невірних труну Господній.

Було засновано кілька князівств, що належать французької знаті. Влітку 1099, після взяття Єрусалиму, ці князівства стали фактично належати Франції. З остаточним затвердженням феодалізму роздробленість, що панувала у Франції, придбала в різних частинах країни деякі особливості. На півночі, де феодальні виробничі відносини були розвинені найбільш повно, роздробленість досягла свого завершення, а феодальна ієрархія відрізнялася найбільшою складністю. Король був сеньйором лише для своїх безпосередніх васалів: герцогів, графів, а також баронів і лицарів свого домену. Діяла норма феодального права: "Васал мого васала - не мій васал". На півдні залишилося чимало аллодов як великих, так і дрібних, тобто селянських. У гористих областях Центрального Масиву довго охоронялися вільні громади. Ранній розвиток міст також сприяло ослабленню феодальних відносин. У результаті феодальна ієрархія не придбала на півдні закопченого характеру. Там існували свої місцеві династії.

Англія в хі – хv ст.

У Х - на початку XI ст. Англію завоював датський король Кнут. Кнут створив велику державу, до складу якої крім Данії та Англії увійшли Шотландія, Норвегія та Швеція. Але вона виявилася недовговічною. За спадкоємців Кнута англосакси повстали і в 1042 р. повалили владу датчан. У 1066 р. нормандський герцог Вільгельм Завойовник - на чолі 15 тис. нормандських і французьких рицарів висадився на узбережжі Англії. Він запевняв, що хоче визволити англосаксів від датчан, а насправді прагнув завоювати Англію. На це його благословив папа, який хотів поширити свою владу на англійську церкву. Вільгельм Завойовник розбив війська англосаксів і проголосив себе англійським королем. Щоб тримати країну в покорі, король і його нормандські барони забудували кам'яними замкамиЗі смертю в 1135 р. короля Генріха І, молодшого сина Вільгельма Завойовника, Нормандська династія припинилася. В Англії спалахнула запекла боротьба за владу. Барони вийшли з покори королю і почали здійснювати розбої. Але смута в державі припинилася, коли в 1154 р. королем став Генріх II- засновник династії Плантагенетів (1154-1399).Після Генріха II королював Річард Левове Серце (1189- 1199)- здібний воєначальник, хоробрий воїн, поет і музикант, але не здатний до державної діяльності. Англію він залишив напризволяще і все життя провів у мандрах. Але створена Генріхом II система державного керівництва виявилася такою досконалою, що працювала і за відсутності короля. Наступник Генріха III, Едуард І (1272-1307), зміцнюючи королівську владу, не ліквідував запроваджений Симоном де Монфором парламент, а спробував використати його у власних цілях - скликав парламентські сесії, щоб полегшити стягування податків і не відштовхнути від себе рицарство та міську верхівку. У1455-1485 рр. Англія була втягнута у громадянську війну. Два впливові дворянські роди - Йоркський і Ланкастерський, були її основними винуватцями. Герб Йорків прикрашала біла троянда, a герб Ланкастерів - червона, тому війна отримала назву війни Червоної і Білої троянд.

Англія в період середньовіччя (ХІ-ХVст.)

ПЛАН

1. ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІКІНГІВ. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ПЕРШИХ КОРОЛІВ.

2. ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ ТА ЗМІЦНЕННЯ МОГУТНОСТІ.

3. ГЕНРІХ ІІ – ЗАСНОВНИК ДИНАСТІЇ ПЛАНТАГЕНЕТІВ.

4. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК АНГЛІЇ.