Поняття та ознаки цивільно-процесуального представництва, особи які не можуть бути представниками

Представництво в цивільному процесі- це процесуальна діяльність особи (представника), спрямована на захист суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів іншої особи (яку представляють), яка бере участь у справі та сприяє суду в повному й об'єктивному з'ясуванні обставин справи, і в ухваленні законного й обґрунтованого рішення.

Значення судового представництва визначається його двома головними цілями. По-перше, це надання юридичної допомоги громадянам і організаціям при розгляді і вирішенні цивільних справ у суді. По-друге - це надання допомоги суду у встановленні дійсних прав і обов'язків сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Основними суб'єктами представництва є довіритель і представник. Довіритель - це особа, яка має право на звернення до суду та участь у судовому процесі і має власний юридичний інтерес у результаті розгляду справи. Представник- це особа, яка діє в межах наданих і належним чином ЇЙ оформлених повноважень від імені та в інтересах іншої особи з метою захисту в суді її прав.

Представником може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження (ст. 40 ЦПК).

Не можуть бути представниками в суді:

1) особи, що не досягли повноліття;

2) особи, над якими встановлено опіку, піклування;

3) адвокати, які прийняли доручення про надання юридичної допомоги з порушенням правил, встановлених законодавством України про адвокатуру, а також особи, виключені з колегії адвокатів.

4) особи, які діють в цьому процесі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок;

5) судді, слідчі і прокурори не можуть бути представниками в суді, окрім випадків, коли вони діють як батьки, опікуни, чи попечителі, як представники відповідного суду чи органу прокуратури, що є стороною або третьою особою в справі чи як законні представники (ст. 41 ЦПК).