Тема 1. Нормативна документація по оформленню наукових робіт. Методика формування проблеми наукових досліджень, предмет та об’єкт наукових досліджень

План лекції

1. Методика формування проблеми наукових досліджень, предмет та об’єкт наукових досліджень.

2. Форми відображення результатів наукових досліджень

2. 1. Форми викладу матеріалів дослідження та наукові видання.

2. 2. Форми висвітлення підсумків наукової роботи та відображення результатів НДР.

2.3. Усна передача інформації про наукові результати.

1. Методика формування проблеми наукових досліджень, предмет та об’єкт наукових досліджень.

Під проблемою розуміють комплекс теоретичних і практичних завдань, необхідність вирішення яких постала перед суспільством. Із соціально-психологічних позицій проблема є відображенням суперечності між потребою в нових знаннях і відомими шляхами їх отримання: проблема виникає тоді, коли людська практика стикається із труднощами або навіть уявною неможливістю досягнення мети. Проблема може бути глобальною, національною, регіональною, галузевою та ін. залежно від завдань, що виникають.

Комплексна проблема – це сукупність проблем, об'єднаних однією метою.

Тема наукового дослідження є складником проблеми. У результаті дослі­джень за темою отримують відповіді на певну низку наукових питань, які охоплюють частину проблеми. Узагальнення результатів виконання комплексу тем у рамках деякої проблеми може дати рішення наукової проблеми в цілому.

Обґрунтування вибору об'єкта та предметів наукового дослідження є вихідною і вельми важливою процедурою, від результату виконання якої залежать подальші логіка та якість реалізації основних етапів наукової праці: формулювання найменування, обґрунтування об'єкт-предметної структури, постановки мети, завдань і питань дослідження, розробки його теоретичних передумов, гіпотези та програми, обґрунтування методики, аналізу результатів і формулювання висновків та рекомендацій.

Розгляд та узагальнення результатів теоретичних розробок зазначених вище питань дозволяє членувати процедуру обґрунтування об'єкт-предметної структури дослідження на таку послідовність формально-методологічних операцій: 1) визначення об'єкта дослідження у межах об'єктної сфери певної галузі наукового знання; 2)членування об'єкта дослідження на предмети дослідження (або виділення предмета дослідження з об'єкта дослідження); 3) деталізація аспектів дослідження у межах кожного з його предметів або на стиках двох суміжних предметів дослідження.

Неважко переконатися, що наведена таким чином систематизація операцій аналізованої процедури за своєю суттю є ієрархічною основою загальнометодологічної схеми взаємозв'язку та взаємодії згаданих атрибутів (об'єкт, предмет, аспект), послідовно структурована сукупність яких саме і дає нам уявлення про об'єкт-предметну структуру наукового дослідження як певну методологічну систему (рис. 3.1.1). '

Логіка системного аналізу змістового насичення зазначеної схеми (тобто процедури обґрунтування об'єкт-предметної структури конкретного наукового дослідження), як відомо потребує, щонайменше, висвітлення таких питань:

1. Опис функції об'єкт-предметної системи: а) роль та місце об'єкт-предметної структури конкретного дослідження як окремої системи, що функціонує в оточуючому середовищі - об'єкт-проблемній сфері певної галузі наукових досліджень; б) перерахування та визначення усіх інформаційних входів та виходів цієї системи; в) визначення функціональних співвідношень між інформаційними входами та виходами.

Рис. 3.1.1. Узагальнення схеми об'єкт-предметної структури наукового дослідження

2. Визначення структури об'єкт-предметної системи: а) встановлення кількості та характеристика елементів системи (об'єкт, предмети, аспекти); б) опис взаємозв'язків та ієрархії елементів; в) виявлення функціональних властивостей елементів системи.

Очевидно, орієнтуючись на поставлені таким чином питання та проілюструвавши їх конкретними прикладами процедури обґрунтування об'єкт-предметної структури наукового дослідження, ми отримаємо можливість вичерпного опису її сутності.

Зважаючи на це, зазначимо, насамперед, що методологічною функцією об'єкт-предметної структури є обмеження області дослідження, започаткованого в обсязі його конкретної теми, і забезпечення строго ортодоксальної системно-логічної основи здійснення усіх науково-дослідницьких операцій та експериментальних процедур, а також структурно-змістової побудови опису результатів їх реалізації.

Як бачимо, методологічна функція об'єкт-предметної структури має комплексну природу й ніби складається з двох підфункцій або окремих відповідних функцій: зовнішньої по відношенню до виконуваного дослідження та внутрішньої. Зовнішня функція об'єкт-предметної структури як комплексного методологічного інструментарію полягає у свідомому з боку дослідника обмеженні дослідження, що ним проводиться. На відміну від неї, внутрішня функція спрямована на однозначне регламентування й забезпечення зв'язку всіх теоретичних та експериментальних процедур, структурована сукупність яких і складає в сутності процес наукового дослідження в обсязі виконуваної роботи.

Об'єктом у методології досліджень прийнято вважати будь-яку частину або форму існування реальної дійсності (річ, тіло, середовище, процес, явище, структуру, зв'язки, відношення, властивості і т.п., а також будь-які їхні комбінації, поєднання або комплекси), для вивчення яких людина (суб'єкт) змушена вдаватися до цілеспрямованих науково-пізнавальних дій

В загально-гносеологічному плані предмет досліджень виступає як носій групи або ряду істотних властивостей, зв'язків, сторін чи ознак об'єкта, що вивчається, і служить засобом наукового пізнання самого об'єкта.

При цьому зрозуміло також, що в ролі предметів дослідження можуть виступати лише ті елементи об'єктивної реальності, які входять безпосередньо в об'єкт наукового пізнання, або зв'язки, що забезпечують його взаємодію з іншими об'єктами реального світу.

Під предметом дослідження в методології розуміють виділену з об'єкта певну цілісність, яка має найбільш істотні з точки зору мети даного дослідження ознаки або властивості.

Предмет дослідження є більш вузьким поняттям, ніж його об'єкт, оскільки він є лише частиною, елементом або певною стороною об'єкта

За своєю функціонально-методологічною суттю процедура обґрунтування предмета або предметів дослідження спрямована на доказ достатності вивчення тих сторін чи явищ, які відбивають предмети, для розв'язання проблеми, поставленої у науковій праці.

Таким чином, для опису будь-якого об'єкта необхідно встановити структуру елементів, тобто предметів, що в нього входять, і види або форми існуючих між ними зв’язків, сукупність яких забезпечує наявність певних властивостей і характеристик об'єкта, що пізнається як ціле.

Об'єкт в обсязі конкретного дослідження залежно від його складності може бути розчленований як на один, так і декілька предметів дослідження

Дослідження за кількістю вибраних предметів (рис. 3.1.2) поділяють на однопредметні та багатопредметні (комплексні). Однопредметне дослідження характеризується чітко заданим об'єктом і наявністю лише одного предмета дослідження.

Рис. 3.1.2. Класифікація рівнів та типів наукових досліджень

Такі дослідження відносяться, здебільшого, до теоретичних областей наукового знання. їх відрізняє, як правило, наявність одного предмета дослідження, що виступає в ролі конкретної ідеальної моделі для опису найбільш вагомих явищ, сторін чи зв'язків, які сприяють розкриттю сутності або особливостей функціонування обраного об'єкта

2. Форми відображення результатів наукових досліджень

2. 1. Форми викладу матеріалів дослідження та наукові видання.

Основні результати і положення дослідження мають бути опубліковані для ознайомлення з ними наукової громадськості.

Публікація (риblісаtіо – оголошую всенародно, опри­люднюю) – це доведення до загального відома за допомогою преси, радіомовлення або телебачення, розміщення в різних виданнях (газетах, журналах, книгах) роботи (робіт), а також це текст, надрукований у будь-якому виданні. Публікації виконують кілька функцій: оприлюднюють результати наукової роботи; сприяють встановленню пріоритету автора; свідчать про особистий внесок дослідника в розробку наукової проблеми; слугують підтвердженню достовірності основних резуль­татів і висновків дисертації, новизни і наукового рівня її; підтверджують факт апробації та впровадження резуль­татів; відображають основнийзміст дисертації; фіксують завершення певного етапу дослідження або роботи загалом; забезпечують первинною науковою інформацією су­спільство, сповіщають наукове співтовариство про появу но­вого наукового знання: перетворюють індивідуальний результат у загальне надбання та ін.

За обсягом розрізняють два види наукових неперіодичних видань: книга – книжкове видання обсягом понад 48 сторінок; брошура – книжкове видання обсягом від 4 до 48 сторінок.

Статті наукового характеру друкуються переважно в нау­кових збірках або журналах.

Науковий журнал – журнал, що містить статті та матеріали досліджень теоретичного або прикладного характеру, призначений переважно фахівцям певної галузі науки. За цільовим призначенням наукові жур­нали поділяють на науково-теоретичні, науково-практичні та науково-методичні.

Розрізняють два види монографій – наукові та практичні.

Науковим вважається видання результатів теоретичних чи експериментальних досліджень, а також підготовлених науковцями до публікації документів та літературних текстів. Воно призначене для фахівців і для наукової роботи. Серед наукових видань розрізняють науково-дослідні та джерелознавчі.

До першої групи наукових видань належать: монографія, автореферат дисертації, препринт, тези доповідей таматеріали наукової конференції, збірник наукових праць.

До другої групи наукових видань належать джерелознавчі видання, або документальні наукові видання,які містять пам'ятки культури та історичні документи, що пройшли текстологічне опрацювання, мають коментарі, вступні статті, до­поміжні покажчики та інші елементи науково-довідкового апарату видання.

Результати виконаної науково-дослідної роботи можуть бути використані для складання рефератів, написання наукових статей, монографій, дисер­тацій, підготовки доповідей на наукових конференціях, що дає змогу зро­бити їх набутком широкої наукової громадськості.

Реферати бувають двох видів: наукові та інформативні.

Науковий реферат – стисле усне або письмове викладення наукової теми (питання), складене на підставі проведеного наукового дослідження, огляду одного або кількох літературних та інших джерел. У ньому зазвичай висвіт­люють наукові дослідження, проведені автором реферату, з викладенням поставленої гіпотези, системи доказів, експерименту та здобутих результа­тів, зазначають наукову новизну та практичне значення цих результатів. Так, науковий реферат, який складає студент під час виконання НДРС, повинен висвітлювати одне з питань теми дослідження, наприклад за літературними джерелами. У ньому слід описати стан об'єкта дослідження, зазначити вади та висловити пропозиції щодо усунення їх. Закінчується реферат резюме – коротеньким висновком з основних положень наукової теми (питання).

Інформативний реферат – коротеньке письмове викладення однієї науко­вої праці, що висвітлює стисло її зміст. Призначення його полягає в опера­тивному повідомленні наукових працівників і фахівців про досягнення на­уки й технічного прогресу. Текст інформативного реферату викладається у такій послідовності: тема, предмет (об'єкт), характер і мета роботи. У ньо­му слід зазначити ті особливості теми, які необхідні для розкриття мети та змісту роботи і методу проведення її. Описування методів доцільне в тому випадку, коли вони нові й становлять особливий інтерес для цієї праці.

Основним і наймасовішим видом друкованої інформації за результатами дослідження є журнальна наукова стаття. Композиція наукової статті ґрунту­ється на логічному розкритті наукової думки, мотивованому та дозованому розкритті фактів, поєднанні їх у певну систему. Для того щоб композиція статті стала справжнім засобом реалізації творчого наукового результату, автор повинен продумати її план у такій послідовності: заголовок, вступ, основна частина, висновок.

Розробити універсальний алгоритм роботи над рукописом статті досить важко, що пов'язано зі специфікою та індивідуальністю праці письменника, якою, по суті, і є робота науковця під час підготовки публікації. Однак на­ведена загальна схема журнальної статті може бути використана автором-початківцем як своєрідний шаблон.

Треба зауважити, що по­спішне опублікування "сирої" статті може спричинити у автора в подаль­шому відчуття невдоволеності й незручності навіть через багато років. Од­нак слід уникати і завчасних статей, і зволікання з публікаціями, бо публі­кація дає пріоритет в авторстві і створює практично необмежену аудито­рію для науковця.

Монографія – спеціальне наукове дослідження, присвячене літературному викладенню однієї проблеми. Монографія відрізняється від статті ширшою постановкою проблеми, аргументованістю роздумів, їх доказовістю, посилан­ням на докази (літературні джерела, показники роботи підприємств та ін.). Монографія зазвичай має довідковий апарат: список використаної літера­тури, хронологічний довідник, тематичний або іменний покажчик. Архітектоніка монографії виражена самостійними структурними підрозді­лами, які мають заголовки, певну систему кодування таблиць, рисунків, схем та ін. Заголовки і підзаголовки розділів, параграфів повинні мати динамічне викладення матеріалу дослідження. Параграфи в разі потреби поділяють на пункти.

Дисертація за обраною темою дослідження не відрізняється архітектонікою від монографії. Вона має лише інше функціональне призначення.

Дисертація – кваліфікаційна наукова робота в певній галузі знань, яка містить сукупність наукових результатів і положень, висунутих автором для публічного захисту, і засвідчує особистий внесок автора в науку та його здобутки як науковця. Основою дисертації є виконані та опубліковані наукові праці, відкриття або великі винаходи, впроваджені у виробництво машини або технологічні процеси. Для оперативного ознайомлення з основним змістом, результатами, висновками і рекомендаціями автора дисертації складається автореферат, де висвітлюються його внесок у розроблення обраної проблеми, ступінь новизни і практична значущість результатів дослідження.

Розглянуті різновиди наукових праць, літературно узагальнюючі результа­ти виконаного дослідження мають анотацію – коротке викладення змісту статті, реферату, монографії, дисертації. В анотації дається характеристи­ка твору з погляду змісту, призначення, форми та інших особливостей. Відомості про зміст і значення праці, її автора в анотації мають рекомендаційний характер.

Анотація міститься в книжках, брошурах, тематичних планах і рекламних матеріалах, а також у бібліографічних посібниках, друкованих картках. На початку анотації наводиться бібліографічний опис твору.

2.2. Форми висвітлення підсумків наукової роботи.

Формами висвітлення підсумків наукової роботи є тези, доповіді, матеріали конференцій, конгресів, симпозіумів, семінарів, шкіл тощо. Вони є свідченням апробації дисерта­ційної роботи і належать до опублікованих праць, які до­датково відображають наукові результати дисертації. Слід враховувати, що апробація матеріалів дисертації на науко­вих конференціях, конгресах, симпозіумах, семінарах, у шко­лах тощо є обов'язковою.

Тези – це коротко, точно, послідовно сформульовані основні ідеї, думки, поло­ження наукової доповіді, повідомлення, статті або іншої наукової праці.

Тези доповіді – це опубліковані до початку наукової кон­ференції (з'їзду, симпозіуму) матеріали попереднього харак­теру, що містять виклад основних аспектів наукової доповіді. Вони фіксують науковий пріоритет автора, містять матеріа­ли, не викладені в інших публікаціях. Рекомендований обсяг тез наукової доповіді – 2–3 сторінки машинописного тексту через 1,5–2 інтервали. Можливий виклад однієї тези.

Реферат – ко­роткий виклад змісту одного або декількох документів з пев­ної теми. Обсяг реферату визначається специфікою теми і змістом документів, кількістю відомостей, їх науковою цінністю або практичним значенням. Його обсяг коливається від 500– 2500 знаків до 20–24 сторінок.

Види рефератів: інформативні, розширені або зведені, наукові.

Невід'ємним елементом будь-якої науково-дослідної роботи, що потребує обов'язкового додаткового оформлення, є винахідницька діяльність, бо результати НДР – нові технологічні процеси та агрегати, матеріали та сполуки, пристрої та конструкції – можуть становити предмет винаходу або відкриття. Закони України про промислову власність дають таке ви­значення поняття винаходу.

Винахід (корисна модель, промисловий зразок) – результат творчої діяль­ності в будь-якій сфері згідно з технологією або художнім конструюванням

Аналогічні вимоги законодавство України висуває для оформлення заявки на промисловий зразок, тільки пакет документів у цьому разі повинен міс­тити комплект фотознімків із зображенням виробу (його макета, малюнка), які дають повне уявлення про його зовнішній вигляд. У процесі виконання науково-дослідної роботи вчений може зробити відкриття – встановити раніше невідомі об'єктивно існуючі закономірності, властивості чи явища матеріального світу, що вносять докорінні зміни в рівень пізнання. Відкриття лежить в основі науково-технічної революції, надає принци­пово нового спрямування науці і техніці, революціонує суспільне виробницт­во. Тому дуже важливо закріпити пріоритет науковця та держави законодавчо.

Науково-дослідна робота та її результати можуть бути піддані науковій або науково-технічній експертизі. Згідно із законодавством України, під науко­вою та науково-технічною експертизою розуміють діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз науково-технічного рівня об'єкта експерти­зи і підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо таких об'єктів. Це найбільш детальний та об'єктивний метод оцінки наукової ді­яльності та її результатів.

Основним юридичним документом, що регламентує відносини між замов­ником і організатором у сфері наукової і науково-технічної експертизи, є договір на його проведення. У ньому визначають: сторони договору, пред­мет і об'єкти експертизи; умови її проведення; права та обов’язки сторін; термін проведення експертизи; термін, упродовж якого висновки експер­тизи зберігають чинність; порядок розрахунків; відповідальність за невико­нання або за неналежне виконання умов договору; відповідальність за до­стовірність умов експертизи; інші суттєві умови, що випливають зі специ­фіки об'єкта експертизи.

Висновки державної наукової і науково-технічної експертизи є обов'язко­вими для прийняття до розгляду і врахування в обґрунтуванні структури і змісту пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, наукових і науково-технічних, соціально-економічних і екологічних програм і проектів, реаліза­ції наукової і науково-технічної діяльності, аналізу ефективності викорис­тання науково-технічного потенціалу.

Висновки громадської та інших наукових і науково-технічних експертиз за­звичай мають рекомендаційний характер. їх беруть до уваги державні ор­гани поряд з висновками державної експертизи в прийнятті рішень про реалізацію науково-технічних програм, проектів, використання іншої на­уково-технічної продукції та розробок.

2.3. Усна передача інформації про наукові результати.

Значну частину наукової інформації вчені і фахівці отримують з усних джерел – доповідей і повідомлень на нарадах, семінарах, симпозіумах, конференціях і бесід при особистих зустрічах тощо.

Колоквіум – форма колективних зустрічей, де, як правило, обмінюються думками вчені різних напрямів. Усі присутні є учасниками невимушеної дискусії. На колоквіумах офіційні доповідачі не призначаються.

Симпозіум є напівофіційною бесідою з заздалегідь підготовленими доповідями, а також виступами експромтом. Учасники симпозіуму можуть відвідувати не всі доповіді, зустрічатися в кулуарах.

Конференція – найпоширеніша форма обміну інформацією. Одна частина учасників – доповідачі – повідомляє про нові наукові ідеї, результати теоретичних і експериментальних робіт, про виробничий досвід, відповідає на запитання. Інша, більша частина – слухачі, що сприймають інформацію. Слухачі можуть задавати запитання і брати участь в обговореннях.

План доповіді практично аналогічний плану статті. Але специфіка усної мови приводить до суттєвих змін і форми, і змісту. У підготовці доповіді треба врахувати, що велика частина інформації міститься в демонстраційному матеріалі (плакати, слайди тощо). На демонстраційні матеріали зазвичай виносять: математичні постановки, метод вирішення, алгоритми, структуру системи, схему експерименту, виявлені залежності в формі таблиць або графіків та ін., тому доповідь повинна містити коментарі (але не повторення) до ілюстративного матеріалу. Це дає змогу на 20–30% скоротити доповідь.

З'їзди і конгреси є вищою, найбільш представницькою формою спілкування і мають національний чи міжнародний характер. Тут виробляється стратегія у визначеній галузі науки і техніки, а також і в суміжних галузях.

Дискусія – це корисна форма колективного мислення. Різні точки зору, висловлювані в дискусії, сприяють активному мисленню, змушують ретельно продумувати й обґрунтовувати власну точку зору. Участь в дискусії – кращий метод розвитку навичок критичного судження й міркування, де перевіряється якість накопичених люди­ною знань.

Форми участі в дискусії: слуха­ти і записувати; постановка запитань з метою уточ­нення незрозумілих моментів чи отримання додаткової інформації; висловлення своєї думки, яка повинна бути досить обґрунтованою.

Наукова дискусія є однією з найефективніших форм колективної творчої праці, тому важливо дотримуватися всіх умов, що забезпечують її плідність. Від учасників дискусії вимагається активність, вміння бачити позитивні сто­рони роботи, що піддається критиці; правильне викладення позиції супро­тивника, чітка кваліфікація суті його помилки (чи має вона принциповий ха­рактер, йдеться про некоректність формулювань чи про неправильність кон­цепції автора), окреслення можливих шляхів її виправлення. Серед цих умов далеко не останнє місце посідає виконання етичних вимог – критикуючи помилки в роботі, учасники дискусії не повинні торкатися особистих якос­тей і здібностей автора.

Питання для самоконтролю

1. Що таке наукове видання?

2. Чим відрізняються науко­во-дослідні та джерелознавчі наукові видання?

3. Що відноситься до наукових неперіодич­них видань?

4. Які Ви знаєте види монографій?

5. Які є форми висвітлення підсумків наукової роботи?

6. Які Ви знаєте види рефератів?

7. Що відноситься до результатів винахідницької діяльності?

8. Де може відбуватися усна передача інформації про наукові результати?

9. Що таке наукова конференція? Які бувають їх види?

10. Які Ви знаєте форми участі в дискусії?