Аналіз альтернативних моделей

ВІДДІЛ ОСВІТИ,МОЛОДІ Т‎А СПОРТУ ПРИМОРСЬКОЇ РАЙДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ

КЗ «ЗОШ № 2 І – ІІІ ст. м. Приморськ»

Зміст

І. Організаційно – підготовчий етап

1.1 Обґрунтування вибору об’єкту проектування…………………..….3

1.2 Мета проекту …………………………………………………..…….4

1.3. Матеріально - технічне забезпечення проекту ……………………4

1.4 Поставлені завдання ………………………………………………...5

1.5 Очікувані результати ………………………………………………..5

1.6 Історична довідка …............................................................................6

1.7. Аналіз альтернативних моделей……………………………………..9

1.8 Критерії оцінювання альтернативних моделей……………………..10

1.9 Висновок з технічної пропозиції………………….............................11

ІІ. Конструкторський етап.

2.1 Опис моделі проекту …………………………………………………..11

2.3 Вибір технологій……………………………………………………….12

2.4 Послідовність дій, які подані в проекті……………………………....12

2.5 Вибір матеріалів………………………………………………………..12

2.6 Інструменти і пристосування для виконання ручних робіт…………13

2.7 Розрахунок собівартості виробу………………………………………14

ІІІ. Технологічний етап

3.1 Технологічна послідовність виготовлення маски…………………17

ІV. Заключний етап

4.1. Висновки проектної діяльності………………………………………22

4.2 Самооцінка проекту……………………………………………………22

4.3 Реклама………………………………………………………………...24

4.4 Список використаної літератури…………………………...…………25

Обґрунтування виробуоб’єкту проектування:

Новорічна маска – це витвір культури, що примушує інакше сприймати народні традиції, історичне минуле. Окрім того, такий напрям діяльності завжди викликав і викликає в дітей і дорослих здоровий ентузіазм, ініціює багато ідей. В даному проекті зібрані матеріали про новорічні маски, які можуть бути не лише новорічною маскою, а і маскою-прикрасою, театральною маскою.

Актуальність пояснюється необхідністю зосередити увагу на різних промислах, які були притаманні нашим предкам та визначали їхню етнічну культуру. Разом з тим виготовлення маски відзначається позитивним впливом на психіку людини, це своєрідна психотерапія, яка бере свої витоки в глибокій давнині й допомагає зняти психологічне напруження. Маска – один із найдешевших витворів мистецтва. Вона доступна всім. Її відрізняє від інших видів мистецтва і те, що маска супроводжує людину в різних життєвих ситуаціях від народження до старості. Створення маски – прекрасне, давнє і завжди молоде, веселе ремесло.

Мета проекту:

• Навчальна: учням отримати науково обґрунтовані знання і вміння з техніки і технології виготовлення театральної маски, обробки текстильних матеріалів за допомогою ручних інструментів, пристроїв.

• Розвиваюча: розвиток загальної культури та творчих здібностей: вироблення вміння самостійно ознайомлюватися зінформаційними джерелами, свідомо сприймати втілення цінності: формування комунікативної компетенції, яка базується на знаннях і вміннях пізнавального і творчого характеру.

• Виховна: виховання високоосвідченної, творчої, гуманної особистості.

• Профорієнтаційна: підготовка до професійного самовизначення і трудової діяльності в умовах ринкових співвідношень.

Форма організації навчальної діяльності: індивідуальна.

Об'єкт проектування: театральна маска.

Вимоги до моделі: функціональність, індивідуальність, зв'язок з тенденціями сучасного світу.

Методика виконання проекту: для учениці - самостійна робота; для вчителя - консультації, проміжний контроль етапів виконання проекту.

Матеріально - технічне забезпечення проекту:

• різні види матеріалів (основні, оздоблювальні) - нитки для вишивання, тканина для вишивки, мережево, стрічки, шпагат, шовкова тканина, в`юнець;

• ножиці, голки, швейна машинка;

• література з техніки вишивки, журнали, сайти Інтернету;

• техніко - технологічна документація;

• креслярські інструменти;

• інструкції з техніки безпеки.

Поставлені завдання:

Конструктивні:

• відповідність конструкції;

• функціональність виробу;

• індивідуальність.

Технологічні:

• витратні матеріали, їх міцність;

• стандартність технології та вибір устаткування;

• складність і відповідність меті виконаної роботи.

Екологічні

• використання екологічно чистих матеріалів.

• можливість використання відходів виробництва.

Естетичні

• оригінальність;

• кольорове рішення;

• актуальність;

• сучасність.

Очікувані результати:

1. Оформлення проекту;

2.Виготовлення театральної маски;

3. Обмін досвідом.

Історична довідка

Маска – феноменальне явище, яке має багату історію і не втрачає актуальності у сучасному світі. Саме тому в цій роботі увагу зосереджено на сюжеті, в якому використано мотив маски.

З сивої давнини народи світу зберігають традиції виготовлення масок, які увійшли в світову культуру як її невід’ємна складова. Про це свідчать багаті та на диво різноманітні зібрання музеїв. Так, маска Warka, якій приблизно 5000 років, є найдавнішою з масок, що збереглася до нашого часу.

У чому ж причина такої дивної популярності? Вчені всього світу не раз шукали відповідь на це питання, звертаючись до сивої давнини. Тому і ми звернемось спочатку до історичних відомостей.

Слово «маска» за словниками має наступні значення: прямі - 1) предмет, шматок матеріалу, накладка на обличчя, що повторює або приховує його риси, допомагаючи бути невпізнанним, створюючи новий образ; частина екіпіровки; 2) персонаж в масці, з особливим костюмом, пластикою, голосом и т.п.; переносне значення –3) один із способів зображення в драматургії: схематичний, узагальнений, усталений тип, якому притаманна певна поведінка, обмежений набір рис характеру, пов’язана з ним сюжетика; роль, образ.

Слово маска походить від французького «masque» та від італійського «maschera» або іспанського máscara, які, в свою чергу, ведуть свою історію від латинського mascus, masca - «примара» та арабського «maskharah‎» - «блазень», «людина на маскараді». Арабське «masћara» має значення «глузувати», «насміхатися», «жартувати». В російській мові значенню слова «маска» відповідають слова «харя», «личина», «рожа».

Як личина маска є символом обману та атрибутом персоніфікованої Брехні, яку зображують в подобі старої жінки, чиї справжні риси проглядають з-під маски молодої жінки. Окрім того, маска виступає атрибутом гріховної ночі, що ховає пороки.

Маски можуть бути виготовлені з різноманітних матеріалів: з глини, деревини, металів (міді, золота, заліза, срібла), гіпсу, листя, трави, кісток, черепів людей та тварин, різноманітних волокон, тканини, шкіри, каміння, мушель, черепахових панцирів, картону, пап’є-маше та багатьох інших.

Маску можна розглядати як витвір мистецтва, предмет, що становить художню цінність. По-перше, їх оцінюють за віком – чим давніша маска, тим більшу історичну та культурну цінність вона собою являє. По-друге, є маски, які з самого початку були коштовними, бо зроблені з дорогих матеріалів (золото, коштовне каміння і т. ін.). Прикладом можуть слугувати старовинні венеціанські карнавальні маски.

У культурах багатьох народів маски здавна займали важливе місце.

Спочатку були посмертні маски: в Мікенах XVI ст. до н. е. на обличчя покійного накладали маску з золота. Надзвичайно ефектні золоті погребальні маски єгипетських фараонів. Пізніше посмертні гіпсові маски, зняті з облич померлих видатних людей, перетворилися в особливий вид скульптури.
У Східній традиції маска сприймається не як зліпок або личина, подоба, а як цілісний образ істоти з притаманними їй рухами, танцями. Надягання маски супроводжується суворим дотриманням ритуалу та дорівнює перевтіленню в сутність маски.

До масок у всіх культурах ставились як до вмістилища духів чи богів. Часто маска мала свій храм та охоронялася священослужителем. Для здійснення обрядів та ритуальних танців слугували маски, що зображували духів і тотемних звірів. Ольмеки Давньої Америки (VIII—IV ст. до н. е.) виготовляли людські та звірячі маски. Їх часто розмальовували, встановлювали на палицях, стовпах, розвішували на огорожах.

Середньовіччя також залишило слід в історії маски: під час епідемії чуми лікарі відвідували хворих у масках з довгим пташиним дзьобом (у нього капали ароматичні масла, які нібито попереджували зараження). Поверх одягу лікаря - темний довгий плащ, у руках – палиця, щоб не торкатися хворого руками

Вважали, що маски охороняють священе місце і дає магічну силу зображуваних звірів. Наприклад, в російських обрядах колядування використовується маска крилатого ведмедя. Ведмідь - символ Русі, який міститься у гербах руських міст, а крила натякають на сузір’я Великої Ведмедиці або на зв’язок із Сонцем. Ведмідь на гербі може означати трансформацію, приховування або мудрість ведмедя. Тему приховування, захисту можна побачити на прикладі давнього міста семи ведмедів (відповідає сучасному Виборгу), де часто зустрічаються маски ведмежих голів.

Особливо різноманітні маски Африки. Вони є органічною частиною релігійного та повсякденного життя африканских спільнот: маски досі є предметами поклоніння, в них вірять, їх бояться. Як фетиші, їх вважають наділеними душею, про них складають перекази, їм присвячують ритуальні гімни, танці масок. Африканські маски покликані відобразити зовнішні якості та символізувати внутрішні. Реалістичні маски таємних чоловічих спільнот Геледе у Нігерії та Мукуі в Конго. На противагу їм, маски таємної спілки Экпо, пов’язаного з культом предків, менш реалістичні та більш геометричні. Маски таємної чоловічої спілки Поро мали три пари рогів та опуклі очі-циліндри, що мали лякати. Всі ці маски пояснюють походження племені та його ідеологію.

З давніх часів маски використовували в церемоніальних, естетичних та практичних цілях. Одна з найдавніших церемоній – обряд поховання. Обрядова маска походить від посмертної, що виникла від бажання зберегти зовнішній вигляд померлого. Такі маски відомі з часів неоліту, їх виготовляли з пластичного матеріалу (воску, гіпсу, глини) шляхом накладання на обличчя та зняття зліпку. Пізніше для посмертних масок почали використовувати шкіру тварин, каміння, дерево, метал, тканину та ін. Під час погребального обряду прихід людини в масці сприймається як поява «предка» (або іншої істоти) зі світу мертвих; у календарних обрядах поява істоти у масці розглядається як присутність потойбічної істоти в якості гостя в світі живих в певну пору року або при здійсненні обрядів: ініціації, весілля, зціленні хворого, перед початком полювання або військових дій. При цьому маска слугує передусім для приховування власного обличчя або підміни іншим. У багатьох мовах світу слово «маска» має значення «друге обличчя», «чуже обличчя», «фальшиве обличчя», але відносно обрядової маски мають на увазі перевдягання в цілому, повну зміну зовнішності. По закінченні обряду маски або зберігають у спеціально відведених місцях (прикладом можуть бути «сховища масок» на островах Океанії), або знищують та при необхідності виготовляють знову (наприклад, в Кореї, у деяких африканських племенах).

Виготовлення та зберігання масок – таїнство, в якому беруть участь лише обрані; порушення табу на підглядання за створенням маски суворо карається. Одягання обрядової маски – не дитяча гра, це контакт зі світом мертвих. Наприклад, в російській народній культурі використовувати маску поза обрядом вважалося великим гріхом: вона могла містити нечистих духів, злі сили.

Обрядові маски поділяють на антропоморфні (людиноподібні), зооморфні (звірячі), змішані (с рисами людини та звіра / звірів одночасно). Зооморфні маски найчастіше зображують тотемну тварину роду. На території Євразії найчастіше зустрічаються зображення кози / козла. Коза – широко розповсюджений персонаж східнослов’янского «ряжения» на святки та масляну. Костюм кози – вивернутий догори хутром кожух, маска – дерев’яна голова на палиці з бородою з мочала та рухомою нижньою щелепою. У народів Західної Африки дуже популярним є зображення антилопи. Інший розповсюджений персонаж у різних народів світу – «птахоголовий», пов’язаний з міфологічним уявленням про птахів-посередників між світами живих та мертвих.

Антропоморфні маски схожі на людське обличчя, але обличчя змінене, спотворене за рахунок перебільшення розмірів його в цілому або окремих рис, зміни кольору (у африканських народів - «білі маски», а у эскимосів – вугільно-чорні). Можливе неправильне розташування рис обличчя або зміна кількості компонентів (одне або три ока, рот на місці ока и т.п.). Зустрічаются подвійні, потрійні маски: в об’ємному скульптурному варианті - маски-шоломи, а також розгорнуті на площині. Подвійні маски пов’язані з міфом про двійнят, згідно з яким один з них належить світу живых, а другий – світу мертвих.

Обрядова маска – атрибут обрядової поведінки. Маска «оживає» в діях того, хто її одягає в цьому їй допомагають рухомі язик, нижня щелепа. Існують маски-трансформації з кількома личинами, здатні моментально міняти свою подобу (звірячу на людську або одну звірячу подібу на іншу).

Окрім личин та масок-шоломів існують інші різновиди масок: маскоід – зменшена копія маски, яку носять на грудях, шиї; наголовник; маска на палиці. Маска може бути розрахована на одну або на декількох дійових осіб (колективна).

Як різновид маски можна розглядати розмальовування обличчя природними барвниками: вибілювання, покриття темним тоном, візерунками. Похідними від маски («чужого обличчя») у театральній грі можна вважати спотворення обличчя за допомогою міміки – гримаси, кривляння, передражнювання.

У всьому світі маски знайшли широке застосування у святкових дійствах, наприклад, у карнавалах. Прикладом може слугувати венеціанський карнавал.

У XVIII ст. головними дійовими особами венеціанського карнавалу були герої-маски італійської комедії дель арте: Арлекіни, П’єро, Панталоне, Педролино, Пульчинелла, а чарівна Коломбіна - емблемою карнавалу. Кожен з цих персонажів-масок відзначався певним характером, стилем поведінки та манерою одягатися. З часом маски застосовувати як засіб показу свої статків. Вони стали вишуканими, багато оздобленими коштовностями, що промовляло про багатство власника.

Цікаво, що масками користувалися не тільки під час карнавалу. У невеличкому місті, де всі знайомі зі всіма, важко боронити приватне життя від сторонніх очей, тому маски ставали у пригоді, наприклад, коханцям, відвідувачам гральних закладів, злодіям...

Маска з давніх часів є важливим атрибутом театрального дійства і навіть стала емблемою, символом театрального мистецтва, а актори – люди, які зробили лицедійство, зміну подоби, перевтілення своєю професією. Театральна маска історично походить від обрядової маски. Перші театральні дійства виникли у давні часи, коли мисливці та землероби збирались на ігрища, влаштовували обрядові дійства. На батьківщині театру, в Давній Греції, під час святкових процесій на честь Діоніса, бога виноробства та веселощів, разігрували сценки з його життя. В них оповідали, як він приніс до Греції виноградную лозу, як боровся з ворогами, як загинув, воскріс та переміг над супротивниками. Зображувалося урочисте прибуття Дионіса з-за моря на оповитому плющем кораблі, який римляні пізніше прозвали «каррус навалис». Дионіса оточував натовп ряжених - вдягнених в козлині шкіри та маски.

У давньогрецькому театрі вистава йшла під відкритим небом, будівля не мала стін, на великій відстані роздивитися і почути акторів було важко, тому з’явилися маски як засіб передачі душевного стану персонажа, типу героя, характеру. Наприклад, маска комедії (обличчя, що сміється) або трагедії (обличчя з гримасою болю, плачу). Маска могла мати широко відкритий рот, бо виконувала роль рупора, мегафона. До того ж, їх виготовляли з бронзи, тому вони допомагали голосу виконавця досягти віддалених куточків амфітеатру.

Маски мали самостійне значення і без актора, котрий їх «оживляв». Театральні маски та їх зменшені моделі, що передавали душевний, емоційний стан людини, мали широке розповсюдження по всьому Східному Середземномор’ю. В епоху Римської імперії театральні маски застосовували у декорі саркофагов. Красномовним є відомий вислів Апулея «зняти маску життя», тобто померти.

Страхітлива маска Медузи Горгони з жахливою оскаленою пащею, виряченими глазами та змієподібним волоссям часто відтворювалася в якості оберега. Її часто вишивали на одязі, який щорічно приносили в дар Афіні. Досить часто зображення Медузи Горгони використовували на теракотових та вазових зображеннях.

У Середньовічному театрі носіння масок під час виступів було пов’язане з містичними міркуваннями. Богів зображували актори в срібній або золотій масці. Під час костюмованих балів, маскарадів, маска стала незамінним атрибутом, бо вона дозволяла, приховавши обличчя, завести інтригу та відкинути умовності.

В епоху Відродження велика кількість маскарадів та балів сприяла ще більшому попиту на маски та розквіту масочного ремесла. Якщо в сатурналіях проводили дійства по спокутуванню пролитої крові ворогів, зняттю її негативного впливу, то у маскарадах Відродження одним з значущих символів маски стала смерть.

Популярності масці додав балет, у якому актори часто виступали з прихованим обличчям.

Масочні герої комедії дель арте вважаются попередниками сучасних клоунів. Відомий персонаж вуличного театру «Арлекін» широко відомий і в наши часи.

Інтерес до театральної маски відродився в театрі 20 ст. (В.Е.Мейєрхольд, Н.Н.Євреїнов, Є.Б.Вахтангов, Дж.Стрелер, А.Мнушкин та ін.). Активне використання масок старовинного театру (античного, комедії дель арте, східного театру та ін.) та створення нових масок (в роботах експресіоністів, дадаістів, кубістів) пов’язане з відмовою від естетики натуралистчного театру. За допомогою масок сучасний театр підкреслює виразність рухів, пластику тіла актора (по контрасту зі статичністю маски, що приховує обличчя), допомогає звільнитися від суспільних та сексуальних заборон і домогтися сценічного гротеску. Часто використовується в сучасному театрі прийом публічного «надягання» та «зривання» масок, що робить ситуацію «трансформації», «змінення», «перевтілення» актора видимою для глядача. У наш час маски широко використовуються у циркових виставах та лялькових театрах, а також у японських театрах Но та Кабукі, у широко відомій Комедії масок, в індонезійському театрі Ваянг, у китайській Чао-опері, в індійському ритуальному танці Чхау, у нікарагуанському жанрі сатиричної драми Мачо Ратон. Зупинимось на особливостях так званого театру масок, в якому використовують драматургічний тип-маску – схематичне деіндивідуалізоване зображення людини, пов’язане з пошуками загальних універсальних людських якостей (рольових, гендерних, соціальних та ін.). Близький до театрального амплуа, тип-маска живе в драмі за рахунок зовнішніх подій, не міняється, зберігаючи одні й ті ж самі риси. Стандартна поведінка типа-маски, прогнозовані вчинки дозволяють «театру масок» в окремих випадках обходитися без написаної драматургії, обмежуючись лише п’єсою-сценарієм, де фіксується сюжет, послідовність драматичних ситуацій, але не прописані монологи та діалоги персонажів. «Театр масок» спирається на імпровизацію (як в комедії дель арте). Актор «театра масок» спеціалізується на виконанні однієї ролі – певного типа-маски.

Маска стала популярною не лише в театрі. В прямому чи в переносному значенні, вона використана у сюжетах багатьох літературних творів: «Дубровський» О.С.Пушкіна, «Маскарад» М.Ю.Лєрмонтова, «Людина-невидимка» Герберта Уелса та багатьох інших. Оперети «Летюча миша» та «Принцеса цирку» також у сюжетах мають маски. Що вже казати про кінофільми: «Фантомас», «Маска», різноманітні «супермени-спайдермени»...

У наші дні маски продовжують користуватися величезною популярністю. Процес виготовлення, на перший погляд, простий. Береться гипсова форма, її змазують вазелином та заповнюють зсередини шаром пап’є-маше, приготованого за особливим рецептом. Отриману заготовку висушують, шліфують, вирізають отвори для очей. Після цього приступають до декору. Маски часто вкривають шаром спеціальної фарби, щоб вони виглядали як старовинні. Прикрашання поверхні маски – це клопітка робота з використаннями акриловых фарб, золотої та срібної фольги, эмалі, лаку, дорогих тканин, стразів, пір’я, бисеру… все залежить від фантазії художника. Деякі екземпляри настільки гарні, вишукані, витончені, що їх боязко одягати. Ціни на такі шедеври часто вражають не менше за їхній вигляд.

Маска може мати більш утилітарну функцію: її здавна використовували для безпосереднього захисту обличчя від пошкодження. Наприклад, на війні, у поєднанні з шоломом, використовували так зване «забрало». Крім того, існують медичні, професійні, спортивні маски. Можливе використання маски для попередження впізнавання: за таким призначенням масками здавна користуються злочинці. Ця обставина при скоєнні злочину у багатьох юрисдикціях визнається «отягчающим обстоятельством»; також злочином вважається носіння маски під час суспільних заходів, зібрань та демонстрацій. Наприклад, в штаті Вірджинія США, відповідальність за носіння маски починається з 16 років. При цьому у деяких штатах це визнано протиправним лише при наявності злочинних намірів. Інколи під маскою ховається свідок обвинувачення, який дає свідчення у суді. Це робиться для запобігання впізнання і можливої помсти з боку обвинувачуваного. Існують маски для покарання. «Ганебну» маску (нім. Schandmaske) вигадано задля вираження суспільного осуду, для приниження винного; «полегшена» форма - ослині вуха для поганого (німого) учня або студента. Особливо незручні маски (залізна) використовувалася у катуванні. Наприкінці XIX ст. у Австралійських тюрмах маски слугували для попередження розмов та як засіб відчуження засуджених. Вони були виготовлені з білої тканини та покрывали обличчя, залишаючи відкритими лише очі.

Як було зазначено вище, слово «маска» має не тільки буквальне, пряме значення (предмет, який накладають на обличчя), а й переносне: маскою можна вважати образ, у якому знаходиться людина, манеру поведінки, роль, яку вона виконує. У зв’язку з цим доречно згадати про так звані соціальні маски. Без перебільшення, їх носить кожна без виключення людина. Соціальні маски - стилі поведінки в суспільстві, подоби, які людина одягає поверх своєї дійсної особи, щоб полегшити взаємодію з іншими людьми і зі світом в різних ситуаціях. Соціальна маска часто приховує наші страхи, невпевненість, комплекси, образи, виявляє ті речі, яких нам не вистачає, допомагає виконати ту роль у суспільстві, яку ми хочемо грати. Наприклад, дослідження американців показали, що люди, які сидять в «Мерседесі», тримаються інакше: у них постава, рухи, манери більш впевнені, ніж у водіїв дешевих авто. Це означає, що, сівши в дороге авто, вони одягли маску успішної, респектабельної людини.

Під час першого контакту з людиною ми взаємодіємо з її соціальною маскою, складаючи першу думку про людину з вражень від її маски. Але маска – це не справжнє обличчя: часто соціальна маска показує не те, чим насправді є людина. Наприклад, красиві жінки найбільше переймаються з приводу своєї зовнішності, скаржачись на проблеми з обличчям, фігурою і т.п.; жінки, які скаржаться на брутальних чоловіків, в глибині душі самі тягнуться до них; домінантні і владні жінки жадають сексуального підкорення більш сильному чоловікові. Навіть в стосунках з близькими людьми, які нібито добре знають нас, ми не залишаємося самі собою. Наприклад, з батьками ми можемо одягати різні маски: незалежної і задиристої людини, заступника, або стаємо в їх присутності знову дітьми... І маски ці зовсім не обов'язково одягаються із власної волі. Це може бути своєрідним психологічним захистом. Те ж саме і в стосунках з дітьми, також з безліччю варіантів... Якщо ж людина відчуває себе серед близьких рівноправним партнером, то це свідчить про психологічну зрілість, уміння відповідати за свої дії і вчинки, тоді маска як така вже непотрібна. Чому ж ми носимо маски, поводимося нещиро, не можемо сказати або проявити те, що відчуваємо насправді? Дійсно, переважна більшість людей постійно грають якісь ролі, інколи самі того не усвідомлюючи. Що змушує нас робити це? Чому, замість того, щоб чесно сказати партнерові: «Твій вчинок образив мене», - ми мовчимо, дмемося, кидаємо докірливі погляди? Незадоволення, що накипіло, шукає виходу, причому часто знаходить його в тих сферах, які абсолютно стосуються джерела роздратування. Стає зрозуміло, чому, наприклад, не знайшовши згоди з чоловіком, жінка часто зриває зло на дитині або оточуючих.

Чому деякі люди «приклеюють» на обличчя посмішку і йдуть з нею по життю? А тому, що внутрішній стандарт свідчить: «Ти не маєш права бути невдахою! У тебе завжди все добре. І навіть якщо це не так – ніхто не повинен знати про це!» Бачимо залежність від чужої думки: що буде, якщо люди дізнаються, що щось не вийшло? Можливо, образ успішного супермена буде зруйновано? Надто багато сил і енергії витрачається на підтримку образу «постійно успішної людини. Не може людина бути постійно успішною, адже життя непередбачуване! «Успішність» - це абстрактне поняття, і кожен вкладає в нього свій досвід, своє розуміння.

Протилежна маска – маска невдахи. Людині не щастить. Замість того, щоб проявляти ініціативу і активність, пробувати, помилятися і знову пробувати, десь напружитися, десь постаратися, десь визнати, що не передбачив якоїсь деталі, - людина банально лінується, боїться узяти на себе відповідальність за своє життя. І перекладає цю відповідальність на когось або щось. Але для себе і інших у нього є виправдання: «Чого ви хочете? Адже я – невдаха». Цей феномен описав відомий психолог Ерік Берн в книгах «Ігри, в які грають люди» і «Люди, які грають в ігри».

За маскою може ховатися історія з дитинства, спроба відповідати якомусь ідеалу, стандарту, зразку, боязнь бути незатребуваним, ображеним...

Тема одягання масок, перевтілення, зміни ролей дуже давно цікавить психологів та педагогів. Справа в тому, що маска (як у прямому, так і у переносному значенні) може мати психотерапевтичний або виховний ефект. Пригадаємо відомі слова х/ф «Самая обаятельная и привлекательная»: «Я –самая обоятельная и привлекательная…Все мужчины от меня без ума...». Промовляючи багато разів ці магічні слова, невпевнена у собі жінка «кодує» себе, змінює свій настрій, отримує позитивну установку, починає вірити в те, що каже, поступово набуває бажаних якостей.

Багато відомих художніх фільмів знято на тему маски: комедія «Маска» режисера Чака Рассела, США (1994), мелодрама - боевик «Маска Зорро» режисера Мартина Кэмпбелла, США, Германія (1998), історичний х/ф «Железная Маска» Анрі Декуэна, Іспанія, Франція (1962).

Слід зазначити, що феномен маски неодноразово слугував об’єктом уваги багатьох філософів, культурологів, релігієзнавців. У певному розумінні можна стверджувати, що поняття «маски» висвітлюється в працях З. Фройда (агресивне несвідоме id, яке "маскується" в ході процесу сублімації, пристаючи на умови психічного комплексу super ego), К.-Г. Юнга (архетип Персони), М. Гайдеґґера (уніфікуюче, нівелююче утворення-символ Das Mann), Й. Гейзінги (маска як безумовний логічний компонент гри у філософському розумінні), П.Флоренського (маска як сакральний атрибут, особливий рід прадавньої ікони) тощо. Однак парадоксальним є той факт, що стосовно феномену театральної маски та її можливих різновидів і досьогодні беззаперечно домінує порівняно вузький мистецтвознавчий підхід. Інакше кажучи, сучасне театрознавство переважно розвивається в руслі старої сцієнтистської традиції, хоча стан сучасного світу, який позначений процесами глобалізації, передбачає, навпаки, акцентування важливості культурологічного підходу до аналізу накопичених людством артефактів, необхідність узагальнення та систематизації здобутих людством розрізнених знань. Саме тому, на нашу думку, культурологічний аналіз театрального мистецтва загалом та, зокрема, феномену маски як його квінтесенції є доречним та, безумовно, плідним у майбутньому.

Феномен живучості та популярності масок полягає в ілюзії того, що завдяки масці людина здатна отримати нове обличчя, перевтілитися, перетворитися на іншого персонажа, здатного на дії, неможливі зазвичай (наприклад, отримати можливість спілкуватися з духами). Ця здатність масок широко використовувалася різними народами в обрядах поховання, різноманітних ритуалах та театрі. Маска (уявна чи матеріальна) може стати засобом звільнення від комплексів, від скутості в поведінці, вона може стати оберегом, амулетом, може допомогти у налагодженні контактів між людьми. Нарешті, маска може змінити не тільки зовнішність, а й внутрішній стан того, хто її одягає; увійшовши в новий образ, людина може змінити своє власне життя.

То чи потрібні нам маски? Кожен прагне щастя, самореалізації. Якщо маски допомагають людині стати більш впевненою у собі, досягати успіху, то, безумовно, вони є корисними і навіть необхідними.

Беручи до уваги наведені аргументи, вважаємо тему представленої роботи надзвичайно актуальною.

Аналіз альтернативних моделей

Модель № 1	Модель № 2
Модель № 3	Модель № 4