Форми та види зайнятості населення

Зайнятість - це надзвичайно важливе економічне і соціальне явище. Економічна функціязайнятості реалізується через участь населення у суспільно - корисній праці, створенні валового національного продукту; соціальна функція - через задоволення найвищої потреби людини в самоактуалізації та самореалізації - сенсу її життя. Оскільки завдяки зайнятості людина отримує доход, варто виділити ще одну основну функцію - дохідну. Певні особливості соціально - трудових відносин зайнятості формуються специфікою трудового середовища, відповідністю запитів і пропозицій щодо робочих місць, станом економіки країни в цілому та її окремих галузей, ступенем задоволеності працівника працею, його освітньою та професійною підготовкою, культурою всіх субєктів трудової діяльності тощо. Інформацію про специфіку відносин у сфері зайнятості формують у вигляді показників видів та форм зайнятості, її структури. Так, види дозволяють характеризувати зайнятість за такими ознаками як:

-робота (служба) на підприємствах певної спеціалізації (підприємств, армія, навчання, домогосподарство та ін.);

-зайнятість за галузевою приналежністю (сільське господарство, промисловість, невиробнича сфера та ін.);

- за характером виконування функцій: робітники, службовці, підприємці, фермери та ін.);

- за видами власності;

- за територіальними ознаками;

- за особливостями зайнятості (наймані працівники, власники);

- за віком та статтю.

Форми, своєю чергою, деталізують зайнятість за організаційно - правовими ознаками, за статусом та стабільністю діяльності, за особливостями виконання робочого часу тощо. Залежно від повноти використання нормативного робочого часу працівниками виділяють повну та неповну форми зайнятості. Повна зайнятість - працівник повністю задіяний протягом робочого періоду (дня, тижня, року) є основою ефективного використання трудового потенціалу суспільства, свідченням соціального захисту населення в трудовій сфері. Оскільки за повної зайнятості попит та пропозиція робочої сили на ринку праці збалансовані, інтереси працівників та суспільства максимально враховані, цю форму зайнятості ще називають ефективною. Як правило, повна зайнятість забезпечує доход працівникові в нормальних для регіону, де він працює, розмірах.

Неповна зайнятість- це стан, коли працівник задіяний на роботі лише частину робочого періоду з неповною оплатою. Як правило, це постійні працівники з чітко визначеною періодичністю; сюди не належать сезонні та тимчасові працівники, робота яких відзначається сезонністю чи періодичністю. Неповна зайнятість може бути явною чи прихованою. Прихована зайнятістьчасто повязана зі скороченням обсягів виробництва. Розділяють ще добровільну та вимушену неповну зайнятість: залежно від того, чи такий вибір працівник зробив самостійно (наприклад, навчання), чи ситуація сформована зовнішніми факторами (наприклад, реконструкція фірми). З точки зору трудового законодавства ще виділяють такі форми зайнятості: первинна зайнятість - на основному місці роботи; вторинна зайнятість - робота за сумісництвом; постійна зайнятість - стабільне місце роботи; сезонна зайнятість повязана зі специфікою виробництва, є поширеною в сільському господарстві (в рослинництві); тимчасова зайнятість - робота має епізодичний характер. Стандартна форма зайнятості повязана з традиційними трудовими відносинами (чітке робоче місце, завдання, робочий день, трудовий розпорядок і т.п,). Нестандартна форма зайнятості потребує спеціального правового регулювання (наприклад, робота на дому, з гнучким режимом роботи тощо). Зайнятість також може бути легальною та нелегальною залежно від того, включена чи виключена вона зі сфери соціально-трудових відносин.

Оцінка зайнятості здійснюється через систему абсолютних та відносних показників:

-загальна чисельність зайнятих осіб (у цілому в народному господарстві та за окремими групами (за статтю, віком, освітою, професією, місцем проживання);

-рівень зайнятості всього населення - відношення загальної чисельності зайнятих у цілому в народному господарстві до чисельності всього населення країни, у відсотках;

- рівень зайнятості економічно активного населення- відношення кількості зайнятих до кількості економічно активних, у відсотках;

- рівень економічної активності населення - відношення кількості економічно активного населення до загальної кількості населення віком 15-70 років, у відсотках.

Висновки. Форма безробіття, яка багато в чому є необхідним наслідком активних структурних перебудов економіки - це фрикційне (чи структурне) безробіття. Другою класичною формою безробіття є циклічне безробіття. Тради-ційно вона зв'язана з фазою спаду у відтворювальному циклі, в умовах якого істотно зростає обсяг безробіття. В економіці перехідних суспільств циклічне безробіття фактично перетворюється в перманентне безробіття періоду постійного згортання виробництва. Застійне безробіття - це третя форма, найбільш характерна для економіки перехідного суспільства. Існує ряд видів безробіття: добровільне, вимушене, фрикційне, структурне, інституційне, циклічне, приховане, застійне. Рівень безробіття характеризується незадоволеним попитом на робочі місця. Розрізняють природне і вимушене безробіття. Природне безробіття є добровільним і фрикційним. Особливостями сучасного безробіття є: зростання його масштабів; зрушення у соціально-професійній структурі безробітних; зрушення у статево-віковій структурі безробітних; підвищення частки вимушеної часткової зайнятості і добровільної незайнятості; збільшення тривалості безробіття.