Полезное:
Как сделать разговор полезным и приятным
Как сделать объемную звезду своими руками
Как сделать то, что делать не хочется?
Как сделать погремушку
Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами
Как сделать идею коммерческой
Как сделать хорошую растяжку ног?
Как сделать наш разум здоровым?
Как сделать, чтобы люди обманывали меньше
Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили?
Как сделать лучше себе и другим людям
Как сделать свидание интересным?
Категории:
АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника
Формування мовленнєвої культури
Існує три шляхи формування мовленнєвої культури:
1. Самоконтроль і розвиток культури мовлення, створення установки на оволодіння літературною мовою в різних ситуаціях спілкування.
Його суть полягає у вихованні звички і потреби в постійному навчанні і підвищенні рівня своєї культури мовлення.
Особливу увагу слід приділити питанням правильності і чистоти мови. Важливе значення тут має робота з тлумачними лексичними словниками, словником із словотворення та ін.
Важливо свідомо орієнтувати себе на оволодіння літературною мовою в найрізноманітніших ситуаціях – не тільки при розв’язанні ділових питань, проблем, а й у спілкуванні з друзями, батьками, незнайомими людьми.
2. Самоконтроль і розвиток умінь виразного мовлення.
Виразність мовлення досягається вмілим інтонуванням залежно від змісту, умов спілкування, а також шляхом доречного вживання зображальних засобів (епітетів, метафор, порівнянь), засобів образності словесної наочності.
3. Самоконтроль і розвиток комунікативних умінь, здібностей, соціальних установок у спілкуванні.
Продуктивна мовленнєва комунікація вчителя передбачає розвиток у нього низки спеціальних здібностей: соціально-перспективний (розуміти внутрішній стан людини через сприйняття його зовнішньої поведінки) здібності до ідентифікації (здатність поставити себе на місце іншої людини й передбачити ї можливу реакцію, саморегулювання своїм психічним станом у спілкуванні.
4. Розвиток загальних психофізичних особливостей своєї особистості, які є передумовою оволодіння вміннями професійно-педагогічного мовлення.
Йдеться, насамперед, про розвиток уяви (відтворюючої і творчої), асоціативної і образної пам’яті. Обов’язковою умовою виразності мовлення вчителя є бачення ним тих предметів, подій, про які він розповідає. Тому необхідно розвивати в собі вміння бачити, відчувати навколишній світ у звуках, барвах, картинах і відтворювати своє бачення в слові.
Звернемося до зайвого хвилювання і страху перед слухачами. Для цього варто спробувати визначити основну причину свого хвилювання. На думку Н. Самоукіної, воно може бути зумовлене наступними чинниками:
- браком досвіду читання публічних лекцій;
- власними індивідуальними особливостями: сором'язливістю, боязкістю, підвищеною тривожністю, невпевненістю у собі тощо;
- сумнівами у тому, що слухачам буде цікаво;
- невдалим особистим досвідом попереднього читання лекцій;
- надмірним зануренням у власні переживання [18, с.61].
ІІ. Розділ. Методи роботи по вихованню культури поведінки. Як відомо, метод — це спосіб впливу на дитину, а форма — спосіборганізації виховного процесу. Ці види педагогічної діяльності тісно пов'язані між собою і зумовлюються один одним. Методи, в свою чергу, діляться на три групи. До першої групи належать методи формування позитивного досвіду поведінки в процесі діяльності, до другої — формування свідомості, до третьої — методи заохочення та покарання. Залежно від методів виховання форми підрозділяються на словесні, практичні та наочні. Цілеспрямована, систематична робота з виховання навичок і звичок культурного поведінки починається з приходом дітей у школу. Саме в початкових класах закладаються основи акуратності й охайності, увічливості, точності, прищеплюються гарні манери, уміння культурне поводитися в школі, будинку, на вулиці й у громадських місцях.Якщо елементарні норми культурного поведінки не щеплені дітям з раннього років, то пізніше приходиться заповнювати цей пробіл і нерідко проводити більш важку роботу: перевиховувати школярів, у яких укоренилися негативні звички. Відсутність елементарних звичок у дітей утрудняє роботу над вихованням у них більш тонких і складних проявів культурного поведінки: такту, делікатності, невимушеності, добірності манер і т.д. Культура поведінки тісно зв'язана з внутрішньою культурою людини, вимогами естетики, із загальноприйнятими тенденціями і звичаями. Внутрішня культура багато в чому визначає зовнішнє поведінки людини, але і зовнішня сторона поведінки впливає на внутрішню культуру - змушує людини бути витриманим, внутрішньо зібраним, уміти володіти собою[10, с.22-23]. 2.1. Виховання культури спілкування між людьми. Провідним у вихованні культури поведінки є вироблення культури спілкування. Етичну основу спілкування становить ввічливість. Будучи елементарною вимогою культури поведінки, ввічливість виявляється в уважності, доброзичливості, готовності допомогти кожному, хто цього потребує. Для ввічливої людини повага до інших людей стає повсякденноюнормою поведінки, звичним способом ставлення до кожного. Ця повага виявляється у дотриманні правил поведінки і пристойності. Важливим завданням при вихованні культури спілкування е формування у школярів ввічливості, а також таких моральних якостей, як коректність, чемність, люб'язність, уважність, чуйність, делікатність. Всі ці риси особи тісно пов'язані між собою [21, с. 6]. У системі роботи по вихованню культури спілкування значне місце займає формування тактовності. Тактовність—це почуття міри, вміння особиповодитися, дотримуючись відповідних норм. Тактовність виявляється вумінні не переходити певної межі в офіційних і особистих стосунках. Багато правил етикету передбачають тактовну поведінку. Наприклад, тактовність виключає підслуховування чужих розмов, читання без дозволу чужих листів і написів на фотографіях, висміювання фізичних вад людей, надмірний вияв симпатії або неприязні, своїх почуттів й т. ін. Важливими рисами культурної людини є скромність і простота, їх наявність робить спілкування з людиною приємним і легким. Скромна людина не може поводитися розв'язно, вульгарно, у її вчинках відсутні театральність і позерство. Скромність вимагає самокритичного й вимогливого ставлення до себе, до своєї поведінки. Правила етикету передбачають закріплення вимог скромності й простоти у певних формах поведінки, згідно з якими не слід переоцінювати себе, підкреслювати свої заслуги і здібності, нав'язувати іншим свої погляди,думки, смак. Вони вимагають завжди поводитися природно, не лицемірити, у будь-яких обставинах залишатися самим собою. Вміння поводитися скромно за будь-яких обставин – риса, яку треба розвивати з дитинства. Вона є свідченням змістовності й багатого внутрішнього світу людини, її вміння володіти собою. Виховання культури спілкування школярів неможливе без формування у них точності й відповідальності. Ці якості характеризують культурну, ввічливу людину, яка вміє берегти свій і чужий час, не кидати слів і обіцянок на вітер, не підводити своєю неточністю або безвідповідальністю себе й товаришів. Точність і відповідальність необхідні у всьому: в роботі й навчанні, у виконанні громадських доручень та домашніх обов'язків. Культура спілкування між людьми регламентується правилами культурної поведінки, які роз'яснюють, що вважається пристойним, красивим і доцільним у поведінці людей, які вимоги ставить суспільство перед громадянами нашої країни. Навчати дітей осмислено дотримуватись цих правил залежно від ситуації, місця і часу — важливе завдання, що стоїть перед школою і сім'єю. Головним засобом спілкування е мова. Слово, сказане людині, може окрилити її, а може зіпсувати їй настрій на цілий день, стати причиною тяжких переживань. До того ж по мові часто судять про вихованість особи, про її розвиток, грамотність, начитаність. Отже, формування культури мовлення е одним із найважливіших напрямів виховання культури поведінки школярів. Необхідно прищеплювати дітям звичку постійно вживати слова ввічливості: дякую, вибачте, будьте ласкаві,прошу і т. ін. Слід також вести непримиренну боротьбу з трафаретними, шаблонними виразами, із словами-паразитами, що засмічують і збіднюютьмову, особливо з лихослів'ям. Культура мовлення передбачає не лише красу та багатство мови, а йправильну вимову, інтонацію, відповідний тон. Різкий, підвищений тон, невиразні інтонації е виявом низької культури, недостатнього виховання [22, с. 37]. Ставлення до людей у процесі спілкування виявляється не тільки в словах, а й жестах, міміці, манері стояти, сидіти, тримати руки тощо. Поза, рух, жести й міміка можуть свідчити про вихованість, внутрішню дисциплінованість, коректність або, навпаки, про розв'язність, розхлябаність, відсутність культури. Крім того, жест, міміка, хода відіграють значну роль у зовнішній привабливості особи. Як правило, людину прикрашає зібраність, яка відчувається у манері триматися, пружна, легка хода, пряма постава, привітний, усміхнений вираз обличчя. Нерідко образливими, непристойними можуть бути не тільки слова, а й жести та міміка. Ось чому виховання культури поведінки передбачає формування культури жестів і рухів, роз'яснення того, які рухи, пози, жести, міміка вважаються непристойними, некрасивими. Заслужена артистка Ф. Орденська, яка проводила роботу з молоддю по вихованню культури поведінки, писала у книзі «Эстетика поведения» проте, що молоді люди на очах ставали чарівними завдяки граціозностіжестів, плавності й доцільності рухів, які з'являлися в них уже післякількох місяців занять. Поряд із загальними правилами культурної поведінки у нашій країнівироблено ряд правил, адресованих безпосередньо школярам. Це типовіправила для учнів. Педагоги мають постійно турбуватися про те, щоб ці правила стали нормою поведінки кожного школяра. Водночас із формуванням у дітей звички повсякчасно дотримуватися правил для учнів необхідно поступово привчати їх до осмисленого виконання правил поведінки у громадських місцях, на лоні природи, на вулиці та у транспорті, вдома і в гостях, тобто скрізь, де відбувається спілкування людей [8, с. 101]. 2.2. Виховання культури побуту. Культура і вихованість особи не менш яскраво, між у спілкуванні, проявляються в побуті. Формування культури побуту є невід'ємною складовою частиною виховання культури поведінки. Побут, за визначенням філософів, являє собою ту сферу життєдіяльності людини, де задовольняються її насущні потреби — як матеріальні, так і духовні. Тому при вихованні культури побуту головну увагу необхідно звертати на формування розумних потреб особи, вироблення у неї правильного ставлення до речового середовища. Важливість цієї проблеми підкреслювалася на Всеукраїнському з’їзді педагогічних працівників. «Ми маємо, великі матеріальні і духовні можливості для дедалі повнішого розвитку особи і будемо нарощувати їх надалі. Але важливо разом з тим, щоб кожна людина вміла ними розумно користуватись. А це, в кінцевому підсумку, залежить від того, якими є інтереси, потреби особи. Ось чому в їх активному, цілеспрямованому формуванні ми маємо бачити одне зважливих завдань національної політики [23, с. 214]. Важливо також виробляти у школярів правильні критерії естетичної оцінки речей, предметів і явищ навколишнього життя, формувати смак, прищеплювати навички поведінки за столом, у кафе, їдальнях, у гостях та при прийомі гостей, при виборі і врученні подарунків. Істотне значення має і розвиток уявлення про культуру домашньої праці та організацію вільного часу, про гігієну й естетичне впорядкування житла тощо. Виховання культури побуту школярів насамперед відбувається у сім'ї, серед близьких і рідних. Якщо в сім'ї панує атмосфера взаємної поваги ілюбові, довір'я й доброзичливості, готовності прийти на допомогу знайомим і друзям, атмосфера високих естетичних ідеалів і доброго смаку, то ніякі моралізування не потрібні. Здоровий моральний клімат сім'ї, весь уклад її життя, сама обстановка, що оточує дитину, добрий приклад батьків — все це відіграє надзвичайно важливу роль у вихованні культури поведінки. Саме тому вчителі мають проводити роботу з батьками по прищепленню їм самим правил етикету та усвідомленню необхідності їх дотримання. Культура побуту починається з уміння школяра поводитися вдома. Це вміння прищеплюється насамперед батьками. Здебільшого ефект досягається не повчаннями, а прикладом дорослих, їх власною поведінкою. Небагато варті вимоги батька з пошаною ставитися до матері та бабусі, коли сам він дозволяє собі стосовно них окрики, грубість, неуважність [24, с. 10]. В кожній сім'ї її дорослими членами повинні бути вироблені щодо дітей єдині вимоги. До них належать: повага до батьків і слухняність,, участьу домашній праці, виконання обов'язків, які закріплені за дітьми, шанобливе ставлення до батька і матері, дідуся й бабусі, піклування про молодших братів та сестер тощо. Сім'я відіграє значну роль і в формуванні культури організації вільного часу. Вільний час є багатство особи, яке використовується нею длярозвитку своїх сутнісних сил. Важливим завданням школи є підвищення культури дозвілля в сім'ї, прищеплення дітям уміння правильно й змістовно організовувати свій вільний час. Необхідно виховувати в учнів та їх батьків інтерес до літератури і мистецтва, бажання відвідувати театри, музеї, картинні галереї тощо. Важливо, щоб батьки усвідомили, що в розвитку захоплень і інтересів дітей істотну роль відіграє їх особистий приклад. Батьки мають практикувати сімейні заняття спортом, туризмом, садівництвом, квітникарством, філателією, сімейні читання вголос, колективний перегляд телепередач та ін. Такі захоплення наповнюють вільний час корисними справами і глибоким змістом, допомагають розширенню загальної культури людини. Культура побуту насамперед передбачає чистоту, охайність. До цього слід привчати школярів. Кожна річ повинна мати своє місце. Житло має бутизавжди чисто прибране, провітрене. Робочий куточок учня, іграшки малюківслід тримати в порядку. До наведення чистоти необхідно постійно залучатидітей, закріпляти за ними певні ділянки роботи, ускладнювати її в міру змужніння школярів. У системі роботи по вихованню культури побуту істотну роль відіграє прищеплення учням уміння правильно поводитися за столом, у гостях, бути привітними господарями. Батьки і вчителі мають навчати дітей, як і вчителі мають навчати дітей, як правильно користуватися ножем, виделкою та серветкою, як брати хліб, їсти подані страви, правильно сидіти за столом, як сервірувати стіл, яких вимог гігієни дотримуватись. З раннього віку діти повинні засвоїти, що їсти слід охайно, без будь-яких звуків, не капризувати за столом, встаючи з-за столу, дякувати. Школярі мають поступово оволодівати правилами столового етикету і постійно дотримуватися їх, вчитися вести застільну бесіду. Культура побуту включає також уміння вибирати і дарувати подарунки. Цей звичай також може мати вплив на розвиток в учнів уважності, чуйності, доброти. Діти повинні усвідомити, що подарунок — це прояв уваги до людини, бажання зробити їй приємне, принести радість. І зовсім неправильно думати, що подарунок повинен бути коштовним. Будь-яка пам'ятна річ, виготовлена руками школяра, буде найдорожчою і для батьків, і для друзів, і для вчителів. Слід також формувати у дітей усвідомлення, що подарунок має бути безкорисливим і даруватися від щирого серця. Бажання і вміння безкорисливо дарувати подарунки слід виховувати з дитинства [26, с. 14-16]. 2.3. Формування культури зовнішнього вигляду. Важливою характеристикою вихованості людини е культура її зовнішнього вигляду. У це поняття входить санітарно-гігієнічна культура, привабливість та естетика зовнішнього вигляду, одягу. І справді, перше враження про культурне обличчя особи складається на основі її зовнішнього вигляду. Чистота тіла, волосся, одягу й взуття, хороший смак, що виявляється в умінні елегантно одягатися, краса і охайність зачіски— все це характеризує культурний рівень людини, свідчить про її вихованість [25, с. 17]. Сім'я і школа, проводячи роботу по розвитку в дітей культури зовнішнього вигляду, повинні значну увагу приділяти формуванню у них розуміння, що зовнішня привабливість ґрунтується на внутрішній культурі, її основу становлять духовне багатство та моральна досконалість особи. Важливе значення має також вироблення у школярів правильних уявлень про ідеал людської краси та естетичні критерії суспільства. Згідно з цими критеріями, ідеалом людської краси є гармонійна єдність багатого внутрішнього світу і привабливого зовнішнього вигляду. При відсутності належної педагогічної роботи в цьому напрямі у школярів нерідко виробляються вульгарні, міщанські уподобання, викривлені, низькопробні смаки. Вони починають бездумно наслідувати зарубіжну моду, сутність якої часто зумовлюється політичними або комерційними інтересами ділків капіталістичного світу. Тому питання естетичної оцінки зовнішності людини та моди не можна пускати на самоплив. Вони мають посісти належне місце у системі роботи по вихованню культури поведінки взагалі й культури зовнішнього вигляду зокрема. Враховуючи природний потяг дітей, підлітків і юнаків до краси, слідцілеспрямовано навчати їх мистецтва бути по-справжньому красивими. Педагоги мають приділяти значну увагу розвитку в учнів уміння виглядатиелегантно й сучасно, зберігати своєрідність, неповторність, проявляти почуття міри в усьому — одязі, зачісці, жестикуляції, міміці. Учні мають усвідомити, що людині не слід зневажати моду, але водночас не потрібно й переоцінювати її значення. Бездумне, некритичне копіювання модних зразків без урахування своєї індивідуальності, особливостей зовнішності й віку позбавляє людину оригінальності та власного стилю, а нерідко робить вульгарною. Як писав Л. В. Петров у книзі «Мода як суспільне явище», «надзвичайно важливим для індивіда нашого часу є вміння правильно виявити себе, тобто з різноманітного потоку моди, явища загального, вибрати елементи, що відображають індивідуальне. Людина, яка одягнена за загальною модою, ніяк не одягнена. Вона упакована» [9, с. 28]. Ще однією характерною рисою справді культурної людини е охайність та постійне дотримання санітарно-гігієнічних вимог. Вироблення у школярів санітарно-гігієнічних звичок, формування у них розуміння, щоіндивідуальна гігієна має не тільки особисте, а й велике соціальне значення, — важливий напрям у роботі по вихованню культури поведінки дітей. Учням слід поступово розкривати моральний та естетичний смисл особистої гігієни, виробляти у них нетерпиме ставлення до неохайності й антисанітарії. Формування санітарно-гігієнічної культури школярів тісно пов'язане з загальним моральним розвитком дітей і є важливою складовоюсистеми роботи по моральному вихованню підростаючого покоління [14, с. 73]. Висновок
Виховання культури поведінки – одна з актуальних проблем морального виховання, яке в сучасних умовах набуває дедалі більшого соціального значення. Культура поведінки є виявом загальної культури людини у її діях, вчинках, ставленні до інших людей [16, с. 13].
Засобами виховання культури поведінки слугують приклади авторитетних дорослих, громадська думка класу, школи, населення, норми культури поведінки, відомі вихованцям традиції поведінки членів сім'ї. Ці засоби використовуються в поєднанні з такими методами, як переконання, обговорення, показ зразків поведінки, заохочення, тренувальні вправи. Виховання навичок культури поведінки розпочинається ще в дошкільний період [15, с. 30]. Культура поведінки буває зовнішня і внутрішня. Зовнішня культура виховується дорослими. Вона складається з навичок гідної поведінки. Необхідність і зміст цих навичок повинні бути усвідомленні вихованцем і стати Його потребою. Для цього використовуються лекції і бесіди організуються тренувальні вправи. Успіху виховання зовнішньої культури поведінки сприяє позитивна громадська думка класу, школи, сім'ї, товаришів. Внутрішня культура як регулятор зовнішньої культури формується пізніше шляхом самовиховання і є вищим рівнем культурного розвитку особистості. Якщо зовнішня культура проявляється в колективних формах співробітництва, то внутрішня — в індивідуальних формах поведінки. В подальшому вона не лише спрямовує поведінку, але й стає засобом оцінки навколишнього соціального середовища. Вирішальною умовою формування як зовнішньої, так і внутрішньої культури поведінки є усвідомлення вихованцем нормативів порядної поведінки як складової життєдіяльності. Усвідомлення культури як необхідного фактору поведінки досягається за допомогою аналізу художньої літератури, лекцій про культуру поведінки, задушевних бесід з вихователем, цілеспрямованого вивчення правил культурної поведінки, в тому числі й етикету. Норми культури поведінки не виробляються в процесі накопичення досвіду, а привносяться з зовні авторитетними дорослими як вимоги до поведінки вихованців [17, с. 9-12].
Date: 2016-05-15; view: 957; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА... |